Рішення

від 15.04.2025 по справі 531/3354/24

КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

єдиний унікальний номер справи 531/3354/24

номер провадження 2-о/531/2/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 року м. Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого - судді Герцова О. М.,

за участю секретаря судового засідання - Капленко Є. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кумечко Марина Сергіївна, заінтересовані особи: Карлівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території, -

ВС Т А Н О В И В :

Заявниця, через свого представника адвоката Кумечко М.С., звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту розірвання шлюбу, укладеного 04.06.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що був зареєстрований Маріупольським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, актовий запис №246, на підставі Свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 від 26.03.2024, виданого Міським відділом ДРАЦС Маріупольського міського управління юстиції донецької народної республіки.

В обґрунтування вимог заяви посилається, що 04.06.2016 року Маріупольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Донецькій області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , актовий запис № 246. ОСОБА_2 з 05.04.2022 року вважається таким, що перебуває у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. ОСОБА_4 , після захоплення ОСОБА_2 в полон, не виїхала з окупованого російською федерацією м.Маріуполь, залишилася там жити, отримала громадянство російської федерації, повністю відмовилася від чоловіка ОСОБА_2 та припинила будь які зв`язки з ним та його родиною. Маючи намір припинити шлюбні відносини з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 звернулася до Приморського районного суду м. Маріуполь донецької народної республіки, з позовною заяво про розірвання шлюбу.

На підставі рішення Приморського районного суду м.Маріуполь донецької народної республіки від 19 лютого 2024р., 26 березня 2024р. Міським відділом ДРАЦ Маріупольського міського управління юстиції донецької народної республіки було складено актовий запис про розірвання шлюбу №108, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 від 26.03.2024р. Такими діями, ОСОБА_4 відкрито продемонструвала не лише прийняття окупаційної влади, а й своє небажання перебувати у шлюбі з українським військовим ОСОБА_2 та мати будь які з ним відносини, а також вільне волевиявлення на його припинення.

ОСОБА_1 , є матір`ю командира 3-го патрульного взводу 4-ї патрульної роти стрілецького батальйону лейтенанта ОСОБА_2 , який станом на грудень 2024 року перебуває в полоні. Маючи відомості про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , та про написання останньою, ще в червні 2023р. заяви до Військової частини НОМЕР_2 про відмову від нарахування грошових коштів зі її чоловіка ( ОСОБА_2 ), звернулася до Військової частини НОМЕР_2 , з метою отримання виплати грошового забезпечення, як члену сім`ї військовополоненого. Командування Військової частини НОМЕР_2 відмовило у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_5 грошових коштів, у зв`язку з тим, що першочергове право на отримання виплат має дружина ОСОБА_6 .

ОСОБА_1 було повторно до Військової частини НОМЕР_2 направлено заяву про нарахування та виплату грошового забезпечення, як члену сім`ї військовополоненого, в якому нею додатково було обґрунтовано факт припинення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , проте їй знову було відмовлено у нарахуванні грошового забезпечення та рекомендовано звернутися до органів реєстрації актів цивільного стану з метою отримання дійсного на території України свідоцтва про розірвання шлюбу та отримання відповідного актового запису у Державному реєстрі актів цивільного стану, як підтвердження розірвання шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , або звернутися до суду із заявою про встановлення юридичного факту розірвання шлюбу в порядку окремого провадження.

Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції та Карлівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відмовлено ОСОБА_1 у внесенні відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану щодо розірванню шлюбу укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та повідомлено про необхідність звернення до суду з питанням про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території.

Ухвалою суду від 12 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

Заявниця та її представник в судове засідання не з`явилися, проте від адвоката Кумечко М. С. надійшла заява, в якій вона просить справу розглядати без участі сторони заявника. Вимоги, визначені в заяві про встановлення факту розірвання шлюбу підтримала та просила їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи Карлівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, при вирішенні справи поклалася на розсуд суду.

Представник Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, який належним чином повідомлений про час дату та місце проведення розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Беручи до уваги обставини того, що заінтересована особа належним чином та своєчасно повідомлялася про дату, час і місце судового засідання, заявник був представлений у судовому засіданні повноважним представником, яка не заперечувала про розгляд справи за відсутності заявника та представника заінтересованої особи, суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності вказаних учасників справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що заява підлягає задоволенню за наступних підстав.

04 червня 2016р. Маріупольським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Донецькій області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - актовий запис №246, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу №00047466731 від 15.10.2024 року (а.с. 14).

Відповідно до Витягу з Наказу Командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) №83 від 05.04.2023р. - «уважати такими, що були захоплені у полон: командира ІНФОРМАЦІЯ_4 лейтенанта ОСОБА_2 з 05 квітня 2022року» (а.с. 18).

З Довідки №1000 від 04.06.2024р. вбачається, що старший лейтенант ОСОБА_2 дійсно з 05.04.2022р. по теперішній час перебуває в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України (а. с. 17).

26 березня 2024р. Міським відділом ДРАЦ Маріупольського міського управління юстиції донецької народної республіки було складено актовий запис про розірвання шлюбу №108 на підставі рішення Приморського районного суду м.Маріуполь донецької народної республіки від 19 лютого 2024 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 від 26.03.2024 року (а. с. 16).

Вказане свідоцтво було Міським відділом ДРАЦ Маріупольського міського управління юстиції донецької народної республіки, тобто органом, який знаходиться на тимчасово окупованій території України.

Копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого Карлівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства України підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 13).

21 травня 2024р. ОСОБА_1 , маючи відомості про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , та про написання останньою, ще в червні 2023р. заяви до Військової частини НОМЕР_2 про відмову від нарахування грошових коштів зі її чоловіка ( ОСОБА_2 ), звернулася до Військової частини НОМЕР_2 , з метою отримання виплати грошового забезпечення, як члену сім`ї військовополоненого, передбаченого Постановою Кабінету Міністрів України №884 (а.с. 15,16).

Листом №40/57/12-5887 від 05.06.2024 року (а.с. 20), командування Військової частини НОМЕР_2 відмовило у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_5 грошових коштів, у зв`язку з тим, що згідно з Довідкою №4398 від 31.05.2024 року (а.с. 19), «до розділу «сімейний стан» особової справи зазначено: дружина: ОСОБА_6 , 1995р.н.; батько: ОСОБА_7 , 1967р.н.; мати: ОСОБА_1 , 1973р.н.», а тому першочергове право на отримання виплат має дружина ОСОБА_6 .

ОСОБА_1 17 липня 2024 року повторно звернулася до Військової частини НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату грошового забезпечення, як члену сім`ї військовополоненого, в якій додатково було обґрунтовано факт припинення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 21-24).

Листом №40/5712-8854 від 26.08.2024р., ОСОБА_5 було вкотре відмовлено в нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, як члену сім`ї військовополоненого ОСОБА_2 . При цьому додатково рекомендовано звернутися до органів реєстрації актів цивільного стану з метою отримання дійсного на території України свідоцтва про розірвання шлюбу та отримання відповідного актового запису у Державному реєстрі актів цивільного стану, як підтвердження розірвання шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , або звернутися до суду із заявою про встановлення юридичного факту розірвання шлюбу в порядку окремого провадження (а. с. 25-29).

30 жовтня 2024р. заявниця звернулася до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про проставлення відмітки про розірвання шлюбу в актовому записі про шлюб №246, укладеного 04 червня 2016р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований Маріупольським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Донецькій області було зареєстровано шлюб актовий запис №246, на підставі Свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 від 26.03.2024р. виданого Міським відділом ДРАЦ Маріупольського міського управління юстиції донецької народної республіки (а. с. 30-34).

Листом №50979/І-3856/15.1 Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25 листопада 2024 року заявниці відмовлено у внесенні відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану щодо розірванню шлюбу укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а. с. 38-40).

На звернення заявниці про внесення відомостей про розірвання шлюбу до Карлівського ВДРАЦС у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відмовлено листом №500/30.20-57 від 05 листопада 2024р. та повідомлено про необхідність звернення до суду з питанням про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території (а. с. 35-37).

З листа в/ч НОМЕР_2 Національної гвардії України вбачається, що виплата грошового забезпечення лейтенанта ОСОБА_2 його дружині ОСОБА_6 була припинена у листопаді 2022 року.

Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до вимог статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п.5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

У частині 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов`язковою.

Відомості про реєстрацію, розірвання шлюбу підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону внесення відомостей про народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану шляхом складання актового запису цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях.

Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо реєстрації шлюбу, з метою захисту прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу.

Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Свідоцтво про розірвання шлюбу, яке видане на території тимчасово не підконтрольній Україні не створює правових наслідків.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для встановлення факту розірвання шлюбу, оскільки необхідність установлення юридичного факту розірвання шлюбу, який був укладений між сином заявниці ОСОБА_2 та ОСОБА_6 надасть можливість заявниці отримати виплату грошового забезпечення сина - військовослужбовця ОСОБА_2 , який перебуває в полоні.

У зв`язку з чим, заявлені вимоги підлягають задоволенню, оскільки засновані на законі, знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.

На підставі викладеного, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, а також те, що встановлення зазначеного факту, породжує юридичні наслідки, суд вважає за необхідне дану заяву задовольнити.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено Законом.

Відтак, сплачений при звернені до суду з заявою про встановлення фактів судовий збір не відшкодовується за рахунок іншої сторони.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 293, 315, 316, 319, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , подану в особі представника - адвоката Кумечко Марину Сергіївну, заінтересовані особи: Карлівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території - задовольнити повністю.

Встановити факт розірвання шлюбу укладеного 04 червня 2016р. між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований Маріупольським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Донецькій області було зареєстровано шлюб актовий запис №246.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. М. Герцов