Рішення

від 18.04.2025 по справі 756/16262/24

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

18.04.2025 Справа № 756/16262/24

Справа № 756/16262/24

Провадження № 2-а/756/56/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2025 року суддя Оболонського районного суду м. Києва Тиха О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

УСТАНОВИВ:

Позивач через представника - адвоката Татаржинського М.В., звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що 10.12.2024 постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до змісту оскаржуваної постанови позивач не прибув на 16.08.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою від 15.08.2024.

Позивач вважає оскаржувану постанову незаконною, оскільки при розгляді справи допущено неповноту та неправильність оцінки обставин справи, а сама постанова не відповідає нормам законодавства.

Так, 15.08.2024 позивачу було вручено повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 16.08.2024 без повідомлення причини. Під час спілкування з представниками ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач повідомив, що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та просив направити документи в цей районний територіальний центр.

16.08.2024 позивачу також була вручена повістка працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 на 16.08.2024 до медичної комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 у АДРЕСА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, після проходження якого позивачу видана довідка №1330 від 19.08.2024 про те, що він придатний до військової служби.

Разом з тим, пояснення позивача не були прийняті до уваги та відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення № 709 від 10.12.2024, який слугував підставою для подальшого винесення оскаржуваної постанови.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно нього відбувся того ж дня, 10.12.2024, таким чином позивач був позбавлений можливості ознайомитися з матеріалами справи, надати свої пояснення, докази, заявити клопотання, скористатися правничою допомогою під час розгляду справи. Крім того, оскаржувана постанова не містить положення ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», порушення якого інкримінується позивачу.

За вказаних обставин позивач вважає, що спірна постанова, винесена без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, за відсутністю належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому постанова підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 02.01.2025 відкрито провадження у справі, справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15.01.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому останній просить відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне. Зазначив, що 15.08.2024 позивачу була вручена повістка про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 09:00 год. 16.08.2024. Всупереч вимогам ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач 16.08.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув та про причини неявки не повідомив, у зв`язку з чим відповідач звернувся до Оболонського УП ГУНП у м. Києві зі зверненням щодо доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для складання протоколу про адміністративне правопорушення. 10.12.2024 інспектором УПП у м. Києві було виявлено ОСОБА_1 та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки останній перебував у розшуку. 10.12.2024 офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Києві відносно позивача складено протокол № 709 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у зв`язку з порушенням останнім ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На підставі установлених під час розгляду справи начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Києві відносно ОСОБА_1 винесено постанову № 709 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Таким чином, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.

Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст. 55 Конституції України та статтею 6 КАС України.

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.2024 офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 складений протокол про адміністративне правопорушення №709 щодо ОСОБА_1 , відповідно до якого останній порушив вимоги ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: не з`явився по повістці на 16.08.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

В графі «Пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу особою, яка притягається до адміністративною відповідальності» ОСОБА_1 зазначив, що не з`явився по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки 16.08.2024 він з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де він перебуває на обліку і де знаходиться його особова справа.

За результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення за участю ОСОБА_1 того ж дня, 10.12.2024, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 винесена постанова № 709 від 10.12.2024 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме за те, що останній не прибув 16.08.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою, отриманою останнім 15.05.2024 під особистий підпис.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Згідно з положеннями ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 N 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

У відповідності зі ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон N 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 1 статті 1 Закону N 2232-XII передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону N 2232-XII військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Статтею 3 Закону № 2232-XII передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", Про Збройні Сили України", Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону № 3543-XII).

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 Закону N 2232-XII - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі -також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена відповідальність, за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни, зокрема, зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

За приписами ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені ТЦК розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники ТЦК.

Предметом судового дослідження у спірних правовідносинах є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів (ст. 280 КУпАП).

За змістом норм ч. 1, ч. 2 ст. 7, ст. 245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання принципу законності. Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, тобто повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх. Крім того, у зв`язку з тим, що більшість доказів адміністративної справи, як правило, утворюється та зберігається у суб`єкта владних повноважень, ч. 3 ст. 79 КАС України, зобов`язує відповідача подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з ч. 5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

При цьому, ст. 62 Конституції України регламентує, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст. 251 КУпАП, а саме: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як вже було встановлено судом, позивачу ОСОБА_1 інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210-1 КУпАП, а саме те, що останній не прибув за повісткою на 16.08.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, тощо визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі - Порядок), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560.

Пунктом п.21 Порядку передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

З пункту 27 Порядку передбачено, під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів з метою: 1) взяття на військовий облік; 2) проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; 3) уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); 4) призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Відповідно до п. 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки, за формою передбаченою додатком 1 вказаного Порядку.

У повістці зазначаються: прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка; найменування районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку; мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; місце, день і час явки за викликом; підпис (кваліфікований електронний підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку, дата підпису; реєстраційний номер повістки; роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки (п. 29 Порядку у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Пунктом 41 Порядку встановлено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Факт отримання повістки з вимогою з`явитися 16.08.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачем не заперечується та підтверджується розпискою, з якої вбачається, що повістку №МГ/158474 останній одержав 15.08.2024, при цьому розписка, у порушення вимог п. 29 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560, не містить відомостей, з якою метою ОСОБА_1 викликається до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У той же час, позивач викликався на 16.08.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де перебуває на обліку, з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, що підтверджується копією повістки № Б-833-1 та за результатами проведеного медичного огляду ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 встановлено, що ОСОБА_1 є придатним до військової служби (довідка № 1330).

Крім того, з роздруківки із застосунку «Резерв+», наданої позивачем вбачається, що останній вчасно оновив свої облікові дані, та, дійсно, перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Щодо посилання позивача на те, що оскаржувана постанова не містить посилання на нормативний акт, порушення якого інкримінується позивачу, суд зазначає наступне.

Диспозиція ст. 210-1 КУпАП є бланкетною, тобто передбачає вказівку про порушення вимог інших нормативно-правового актів, які регламентують мобілізаційне законодавство, зокрема, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Стаття 283 КУпАП передбачає зміст постанови про вчинення адміністративного правопорушення, яка має містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Проте, як убачається з постанови по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , в ній відсутнє посилання на норму Закону чи підзаконний акт, який порушено позивачем, лише зазначено стаття, яка передбачає відповідальність за правопорушення, що не узгоджується з чинним КУпАП.

При цьому, Верховним Судом у постанові від 30.05.2018 року по справі № 337/3389/16-а було викладено позицію, відповідно до якої: «постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень».

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за вказане адміністративне правопорушення. Правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року у справі № 263/15738/16-а.

Таким чином, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

За вказаних обставин оскаржувана постанова суб`єкта владних повноважень не може вважати законною та обґрунтованою, так як не відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, позивач посилається на те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення був призначений в один день із складанням протоколу, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості скористатись правовою допомогою, надати свої пояснення, докази тощо.

Положеннями ст. 268 КУпАП визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 258 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

За приписами ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №676/752/17, від 21.03.2019 у справі №489/1004/17, від 30.01.2020 у справі №308/12552/16-а та у справі №482/9/17 та від 06.02.2020 у справі №205/7145/16-а.

Несвоєчасне повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.

Наслідком цього є позбавлення особи прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.

Аналогічний за своїм змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі №591/2794/17, від 06.02.2020 у справі №05/7145/16-а, від 21.05.2020 у справі №286/4145/15-а, від 31.03.2021 у справі №676/752/17 та від 25.05.2022 у справі №465/5145/16-а.

Системний аналіз положень чинного законодавства з урахуванням викладених обставин справи дає підстави стверджувати, що у даному випадку відповідачем не було дотримано мінімального триденного строку повідомлення позивача про розгляд справи відповідно до приписів ст. 277-2 КУпАП, оскільки протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складено 10.12.2024, а справу було розглянуто із винесенням постанови №709 того ж дня.

Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування підстав заявленого позову відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

З іншого боку, рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Враховуючи викладене, оскільки доводи позивача не спростовані відповідачем, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Інші доводи сторони позивача, які наведені у позові, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Вимогами ч. 3 ст. 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, постанова у справі про накладення адміністративного стягнення № 709 від 10.12.2024 відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.

Відповідно до ст. 139 КАС України витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову та заяви про забезпечення позову підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 6, 7, 9, 77, 241-247, 268, 271, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити.

Скасувати постанову № 709 від 10.12.2024, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн., провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із суб`єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Тиха