Рішення

від 17.04.2025 по справі 320/15476/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2025 року справа №320/15476/23

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна, та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відмови у знятті арешту з майна, а саме: з житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП №39573338 виданою 09.09.2013 року міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, номер запису про обтження:2487040;

- зобов?язати відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з майна, а саме: з житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП №39573338 виданою 09.09.2013 року міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, номер запису про обтження:2487040.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на виконанні у вказаному відділі державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження № 39573338, з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 4405 від 08.07.2013 року про стягнення боргу з позивача на користь ТОВ «ОПТ Факторинг України» в сумі 625 769, 86 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 16.12.2014 року вказаний виконавчий документ було повернуто стягувачу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши наявні в справі документи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У відділі державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)на виконанні перебувало виконавче провадження № 39573338, з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 4405 від 08.07.2013 року про стягнення боргу з позивача на користь ТОВ «ОПТ Факторинг України» в сумі 625 769, 86 грн.

Постановою державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції № 39573338 від 09.09.2013 винесеної у даному виконавчому провадженні було накладено обтяження у вигляді арешту на предмет іпотеки житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

16.12.2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». Докази повторного пред`явлення вказаного виконавчого документа на виконання, в матеріалах справи відсутні.

Також, за даними автоматизованої системи виконавчих проваджень та реєстру боржників, відомості про діючі виконавчі провадження відносно позивача станом на 20.02.2023 року відсутні.

25 червня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено Договір про розірвання Договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Шелудченко О.В., 11 травня 2007 року за реєстровим №1452, цей Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О.П. та зареєстровано в реєстрі за №202 (надалі по тексту Договір про Розірвання Договору Іпотеки). Договір про розірвання Іпотеки є підставою для припинення заборони відчуження та припинення іпотеки, що зареєстровані на будинок АДРЕСА_1 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке реєструється в день набуття чинності цим договором.

07.02.2023 року з метою з`ясування підстав накладення арешту та його скасування позивач звернулася до відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою (вх. № 2735/24.2-35 від 07.02.2023), про зняття арешту з майна, який накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП № 39573338 виданої 09.09.2013 року Міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, номер запису про обтяження: 2487040, в зв?язку із розірванням договору Іпотеки та відсутністю претензій з боку стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

20 лютого 2023 року за вих.№ 15505 ОСОБА_1 отримала відповідь на заяву, відповідно до якої їй відмовлено в знятті арешту.

Крім того, із наданої відповіді вбачається, що матеріали виконавчого провадження № 39573338 були знищені в зв`язку із закінченням встановленого законодавством терміну зберігання, а тому ознайомитись із таким виконавчим провадження та зробити копії із нього не є можливим.

Також, листом № 15505 від 20.02.2023 року Відповідач повідомив позивача, що підстави для зняття вказаного арешту відсутні.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в чинній редакції), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема таких виконавчих документів як виконавчі написи нотаріусів.

В силу ч.ч. 1 та 2 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

У свою чергу, процедура накладення арешту на майно боржника врегульована ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (ч. 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

Також, приписами ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Досліджуючи спірні правовідносини в тому числі за ретроспективним методом їх врегулювання законодавством, яке діяло на момент їх виникнення, суд виходить також із наступного.

На час винесення державним виконавцем у виконавчому провадженні №39573338 постанови про накладення арешту на нерухоме майно позивача (09.09.2013 року) та постанови про повернення виконавчого документа стягувачу (16.12.2014 року) діяли положення Закону України «Про виконавче провадження», в редакції 21 квітня 1999 року № 606-XIV ( надалі Закон № 606-XIV ), який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Вимогами статті 17 Закону № 606-ХIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, якими є зокрема виконавчі написи нотаріусів ( п. 4 ч. 2 статті 17 Закону).

Відповідно до приписів статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Також, статтею 57 Закону № 606-XIV унормовано, що арешт майна застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем зокрема шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Стаття 62 Закону № 606-XIV передбачала, що реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Положеннями частини 1 статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення ( п. 9 ч. 1 статті 47 Закону № 606-XIV).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав,передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина 5 статті 47 Закону).

При цьому, відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 Закону № 606-XIV (у редакції, яка діяла станом на момент винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 25.06.2014 року), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Зі змісту наведених законодавчих положень вбачається, що на момент винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу зняття арешту виконавцем мало відбуватися у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду, або іншого органу (посадовій особі), який його видав. В інших випадках повернення виконавчого документа законодавчо мотивованих підстав для безумовного зняття арешту з майна боржника не передбачено.

Відтак, при поверненні виконавчого документа стягувачу 16.12.2014 року у виконавчому провадженні № 39573338 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» у державного виконавця на той час були відсутні законодавчо мотивовані підстави для зняття арешту з майна позивача, накладеного в межах даного провадження, а наразі таке зняття арешту державним виконавцем неможливе в зв`язку із відсутністю чинного виконавчого провадження відносно позивача, в межах якого накладався арешт.

Натомість, як було зазначено вище, у силу ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Вказане свідчить проте, що арешт майна боржника, як правовий механізм забезпечення реального виконання виконавчого документа безпосередньо пов`язаний із здійсненням ( наявністю) виконавчого провадження відносно боржника, або об`єктивною можливістю його поновлення/ініціювання стягувачем, та запроваджується з метою подальшого звернення стягнення на арештоване майно шляхом його реалізації в межах процедури виконавчого провадження. Натомість, відсутність чинного виконавчого провадження, або об`єктивна неможливість стягувача його ініціювати, унеможливлює здійснення державним виконавцем будь-яких заходів та дій стосовно арештованого майна боржника, відтак відпадає потреба у забезпеченні виконавчого провадження відповідними обмежувальними заходами.

Як вбачається із наданої відповідачем інформації, постановою державного виконавця від 16.12.2014 року у виконавчому провадженні №39573338 виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». Матеріли вказаного провадження є знищеними в зв`язку із закінченням строку зберігання. В подальшому вказаний виконавчий документ повторно до відділу не пред`являвся.

За даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень та реєстру боржників чинні виконавчі провадження відносно позивача станом на 20.02.2023 року відсутні.

Також, слід врахувати, що строки пред`явлення даного виконавчого документу до примусового виконання (після його повернення 16.12.2014 року) сплинули ( ч. 1 статті 12 ЗУ «Про виконавче провадження»), а в матеріалах справи не міститься доказів, що такі строки поновлювались стягувачу, або повторного пред`явлення вказаного виконавчого документа до виконання, що також свідчить про відсутність чинних майнових вимог стягувача, задоволення яких можливе здійснити шляхом використання процедури примусового виконання вказаного виконавчого документа, як завершальної стадії виконання судових рішень.

Отже, з огляду на викладене суд зазначає, що виконавчий документ - виконавчий напис нотаріуса № 4405 від 08.07.2013 року про стягнення боргу з позивача на користь ТОВ «ОПТ Факторинг України» в сумі 625 769, 86 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було повернуто стягувачу - ТОВ «ОПТ Факторинг України» 16.12.2014 року та в подальшому повторно на примусове виконання не пред`являвся. Вказане виконавче провадження є знищеним у встановленому законом порядку, а інші чинні виконавчі провадження відносно боржника за даними АСВП та реєстру боржників відсутні. Зазначене унеможливлює здійснення державним виконавцем в межах даного провадження будь-яких виконавчих дій ( в тому числі шляхом звернення стягнення на нерухоме майно), а тому наразі відпала реальна потреба у даному виді забезпечення, а наявність такого арешту на усе нерухоме майно позивача за даних обставин призводить до порушення справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, та надмірного втручання держави у право особи на мирне володіння майном, а відтак таке порушене право підлягає захисту шляхом скасування цих обмежень, і такий спосіб захисту є ефективним засобом юридичного захисту порушеного права позивача.

При цьому, наявність арешту на усе нерухоме майно за таких обставин позбавляє позивача набувати та вільно розпоряджатися своїм нерухомим майном, за відсутності реальних підстав та доцільності для продовження існування такого заходу обмеження, а отже існування такого стану та порушення прав позивача є в даному випадку невиправданим та ставить позивача у становище правової невизначеності.

Також наявність протягом тривалого часу ( дев`ять років ) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Аналогічні норми закріплені в ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України.

А тому арешт, накладений у межах виконавчого провадження №39573338, з огляду на фактичне завершення останнього та його відсутність, відсутність інших виконавчих проваджень відносно боржника, станом на момент звернення із даним позовом розгляду втратив своєю актуальність як засіб забезпечення реального виконання рішення, а тому підстави для продовження його існування наразі відсутні. Інші мотивів продовження існування такого заходу забезпечення виконавчого провадження відсутні. Зворотного відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено, а з матеріалів справи не вбачається.

Крім цього слід звернути увагу, що позивач, який був боржником у вказаному виконавчому провадженні, позбавлений іншого способу захисту свого права на мирне володіння майном, аніж шляхом звернення до суду щодо скасування арешту на підставі рішення суду.

В рамках спірних правовідносин відсутні обставини, визначені ч.4 ст.59 Закону «України «Про виконавче провадження», а отже в даному випадку арешт має бути знятий виключно за рішенням суду. За змістом ч.2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404 у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дії відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відмови у знятті арешту з майна, а саме: з житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та зобов`язання відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з майна, а саме: з житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України. Керуючись ст. ст. 77, 139, 246, 268-269, 271, 287 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними дії відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відмови у знятті арешту з майна, а саме: з житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП №39573338 виданою 09.09.2013 року міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, номер запису про обтяження: 2487040.

Зобов`язати відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з майна, а саме: з житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП №39573338 виданою 09.09.2013 року міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, номер запису про обтяження: 2487040.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень- відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.