Постанова

від 16.04.2025 по справі 320/43128/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/43128/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції Донець В.А.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Текссол-С») звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської митниці (далі по тексту - відповідач, Київська митниця) в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості №UA100380/2023/000208/2 від 25.05.2023.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року значений позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Київська митниця подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.10.2012 між Dawood Exports (Pvt) Ltd. (продавець) та ТОВ «Текссол-С» (покупець) укладено Контракт №1012/12 (далі - Контракт), відповідно до якого продавець продає позивачу тканини власного виробництва.

24.03.2014 продавець та позивач уклали Додаткову угоду №1012/12/2N до Контракту, якою, зокрема, виклали пункт 3 Контракту в новій редакції, відповідно до якої ціна товару включає вартість товару, пакування, маркування та доставки. Загальна вартість Контракту складає 100 000 000,00 доларів США і є незмінною, а оплата здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів із дня оформлення інвойсу, якщо інше не передбачено Контрактом.

02.12.2021 продавець та позивач уклали Додаткову угоду №1012/12/15 до Контракту, якою продовжили строк дії Контракту до 31.12.2023.

30.03.2023 продавець та ТОВ «Текссол-С» уклали Додаткову угоду №589 до Контракту, відповідно до пункту 1 якої продавець поставив позивачу, а позивач прийняв наступну тканину виробництва Ісламської Республіки Пакистан: тканина вибивна полікотон (52% поліестер та 48% бавовна, сток), завширшки 220 см, у кількості 23 390 кг, 92 788 погонних метрів, за ціною 3,05 долари США за 1 кг (далі - товар).

Відповідно до пунктів 2.1, 3.1 та 4 Додаткової угоди Товар відвантажується морським контейнером на умовах CPT м. Київ, Україна.

Загальна вартість товару за Інвойсом №222195, який виставить до сплати продавець відповідно до Додаткової угоди, складає 71 339,5 дол. США.

Оплата здійснюється позивачем протягом 90 (дев`яноста) календарних днів після поставки товару на склад позивача.

31.03.2023 продавець, на виконання пункту 3.1 Додаткової угоди, виставив позивачу до сплати Інвойс №222195 на загальну суму 71 339,5 дол. США.

25.05.2023 ТОВ «Текссол-С» подало до Київської митниці митну декларацію №ІМ40ДЕ №23UA100380607303U4, у якій митна вартість товару задекларована за основним методом у сумі 71 339,5 дол. США.

На підтвердження заявленої митної вартості декларантом надані копії:

- контракту,

- додаткових угод №1012/12/12 від 27 грудня 2019 року та №1012/12/13N від 17 травня 2021 року до Контракту,

- додаткової угоди,

- інвойсу;

- Міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №A0024684 від 10 лютого 2023 року.

Під час митного оформлення Київською митницею направлено електронне повідомлення про необхідність подачі декларантом додаткових документів.

25.05.2023 ТОВ «Текссол-С». на запит про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів по декларації № ІМ40ДЕ №23UA100380607303U4 від 25.05.2023, надіслав до Київській митниці лист №2505/23-01 у якому вказав на неможливість подання додаткових документів.

Щодо банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, - позивач звернув увагу митного органу, що відповідно до пункту 1 Додаткової угоди №1012/12/2N від 24 березня 2014 року до Контракту продавець та позивач, зокрема погодили викласти пункт 3 Контракту в наступній редакції, відповідно до якої ціна товару включає вартість товару, пакування, маркування та доставки. Загальна вартість Контракту складає 100 000 000,00 доларів США і є незмінною, а оплата здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів із дня оформлення інвойсу, якщо інше не передбачено Контрактом.

Таким чином, пунктом 1 Додаткової угоди №1012/12/2N від 24 березня 2014 року до Контракту були змінені умови оплати, визначені пунктом 3 Контракту.

Водночас, позивач зауважив, що додаткова угода, на підставі якої безпосередньо здійснювалась поставка товару, є невід`ємною частиною Контракту. При цьому, так як Контракт передбачає можливість продавця та позивача узгодити інші умови оплати, то застосовуватися в даному випадку повинні були положення Додаткової угоди, пункт 4 якої передбачає, що Інвойс оплачується протягом 90 (дев`яноста) календарних днів після поставки товару на склад позивача. Інвойс станом на день підписання листа не був оплаченим, а відтак позивач не міг надати витребувані банківські платіжні документи. Також, відсутні станом на день підписання листа, будь-які інші платіжні та/або бухгалтерські документи, пов`язані з поставкою спірного товару, адже сам товар не брався на бухгалтерській облік позивача, так як він знаходився в зоні митного контролю відповідача та був невипущений у вільний обіг.

Окрім того, декларантом вказано про відсутність крім тих, які надані до митного оформлення, таких документів як каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) продавця щодо товару, копія митної декларації країни відправлення та будь-який висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

Щодо транспортних (перевізних) документів (з відмітками перевізника та відмітками митниць) та страхових документів, а також документів, що містять відомості про вартість страхування, та документів, що підтверджують витрати щодо проходження експортних митних процедур, - позивач зазначив, що відповідно до пункту 2.1 Додаткової угоди товар відвантажується на умовах СРТ м. Київ, Україна (Incoterms 2000), які передбачають, що вартість витрат, пов`язаних із транспортуванням товару до місця ввезення на митну територію України, вартість витрат щодо проходження експортних митних процедур, а також усі мита, податки та інші збори, що підлягають сплаті при експорті товару на умовах поставки СРТ м. Київ, Україна (Incoterms 2000) були включені до ціни товару та були понесені продавцем, а не ТОВ «Текссол-С», оскільки саме на продавця покладений обов`язок щодо забезпечення транспортування товару до місця ввезення на митну територію України та сплати необхідних зборів при здійсненні експортних митних процедур, а відтак позивач не повинен був додатково надавати відповідачу документи, які підтверджують такі витрати, адже вони були включені до ціни товару та не підлягають додатковому виокремленню та включенню до митної вартості товару.

Більше того, позивач міг надати відповідачу транспорті документи в тому вигляді, в якому вони були отримані від продавця та/або його перевізника.

У додатковій угоді та Інвойсі, який є первинним документом бухгалтерського обліку, міститься підтвердження того, що товар є стоковим, що є достатнім для ідентифікації товару.

Вважаючи, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що були фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, Київська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості №UA100380/2023/000208/2 від 25.05.2023 (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Згідно оскаржуваного рішення митна вартість товару скоригована до 137 075,71 дол. США, в якості джерела даних про митну вартість взята митна декларація від 15.06.2023 № UA209170/2023/47274.

З метою випуску товару у вільний обіг декларант, з урахуванням коригувань, подав нову митну декларацію № ІМ40ДЕ №23UA100380607365U0 від 25.05.2023.

Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення, звернувся до суду з даним позовом до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів ним було надано. Зазначене свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого митним органом рішення про коригування митної вартості товарів і картки відмови.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним кодексом України (далі по тексту - МК України), Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 5 статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Правовими положеннями статті 57 МК України регламентовано, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст. 58 цього Кодексу.

Так, ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Положеннями статті 53 МК визначено, що одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями ч.3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Проте, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У даному випадку, під час дослідження первинних документів, які містяться в матеріалах справи та надані позивачем митному органу, встановлено, що їх обсяг дозволяє визначити митну вартість товару за основним (першим) методом.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що ТОВ «Текссол-С» надано митному органу ряд первинних документів, які не є обов`язковими, відповідно до ст. 53 МК України, на підтвердження вірно зазначеної вартості товарів, проте вказане протиправно не було взято до уваги відповідачем.

На думку відповідача, оскільки декларант не надав всі документ, які зазначені в електронному повідомленні, відтак у митниці відсутні у повному обсязі документально підтверджені відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Разом з тим, рішення про коригування митної вартості товарів не містить конкретного посилання на митну декларацію з максимально наближеними характеристиками товару, за яким можливо перевірити дані встановлені митним органом та порівняти характеристики авто, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

Також суд апеляційної інстанції не приймає до уваги висновки відповідача про те, що є ймовірність не включення до митної вартості товару інших складових митної вартості (без визначення яких саме), оскільки висновки митного органу мають бути чіткими та обґрунтованими, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Як вже вище зазначалося судом, відповідно до пункту 2.1 Додаткової угоди товар відвантажується на умовах СРТ м. Київ, Україна (Incoterms 2000), які передбачають, що вартість витрат, пов`язаних із транспортуванням товару до місця ввезення на митну територію України, вартість витрат щодо проходження експортних митних процедур, а також усі мита, податки та інші збори, що підлягають сплаті при експорті товару на умовах поставки СРТ м. Київ, Україна (Incoterms 2000) були включені до ціни товару та були понесені продавцем, а не позивачем, оскільки саме на продавця покладений обов`язок щодо забезпечення транспортування товару до місця ввезення на митну територію України та сплати необхідних зборів при здійсненні експортних митних процедур, а відтак позивач не повинен був додатково надавати відповідачу документи, які підтверджують такі витрати, адже вони були включені до ціни товару та не підлягають додатковому виокремленню та включенню до митної вартості товару.

Також, умови поставки СРТ м. Київ, Україна (Incoterms 2000) не передбачають зобов`язань ані продавця, ані позивача щодо укладення договору (контракту) страхування товару. Позивач самостійно також не укладав договорів страхування товару.

Разом з тим, у даному випадку, митний орган визначає митну вартість товару виходячи з ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, на підставі наданих декларантом на підтвердження митної вартості документів.

До компетенції контролюючого органу не входить перевірка правильності визначення постачальником / продавцем по зовнішньоекономічному договору ціни товару чи віднесення постачальником такого товару до певних категорій, зокрема до «стокового» товару.

У даному випадку, контролюючий орган повинен здійснювати контроль за правильністю віднесення декларантом товару до певної товарної позиції на підставі Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №428 «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

При цьому, в розділі XI (групи 50-63) «Текстильні матеріали та текстильні вироби» УКТЗЕД відсутня така кваліфікуюча ознака товару як «сток», «стоковий товар», що могло б вплинути на ставки мита на такий товар в залежності від правильності його класифікації. Не містять також жодних роз`яснень щодо понять «сток», «стоковий товар» і «Пояснення до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності», затверджені наказом Державної фіскальної служби України від 09.06.2015 № 401, а також Митний кодекс України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про безпідставність тверджень контролюючого органу щодо ненадання декларантом документів на підтвердження того, що задекларований товар є стоковим. Натомість, надання таких документів декларантом не передбачено статтею 53 МК України.

Разом із тим, приналежність товару до стокового підтверджується з боку позивача додатковою угодою, інвойсом, пакувальним листом продавця б/н від 31.03.2023 до інвойсу та Технічними умовами Продавця б/н від 31.03.2023.

У даному випадку, інвойс виконує роль комерційного документу, який надає вартісну, якісну та кількісну характеристику товару.

Отже, доводи позивача про віднесення товару до стокового підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, натомість, відповідач, поставивши під сумнів ці обставини, жодним чином не довів, що товар не має ознак стокового.

У свою чергу, доводи митного органу про недоліки в оформленні наданого позивачем прайс-листа не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції та не можуть свідчити про заниження митної вартості, оскільки пайс-лист не є основним документом, відповідно до частини другої статті 53 МК України, який підтверджує митну вартість товарів.

Окрім того, пайс-лист це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців.

Тобто, прай-слист є документом довільної форми, а тому митний орган не може вказувати на неповноту чи обмеженість його відомостей як на підставу для коригування митної вартості товару, оскільки на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) прайс-листа, який продавець може оформлювати в довільній формі та на власний розсуд.

Отже, будь-які сумніви в правильності складання прай-слиста не повинні впливати на висновок митного органу про необхідність коригування митної вартості товару.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.10.2020 у справі № 810/690/17 та від 10.05.2023 у справі № 815/1780/17.

Суд критично розцінює доводи відповідача про те, що в п.3.1 додаткової угоди від 30.03.2023 № 589 до зовнішньоекономічного договору від 12.10.2012 № 1012/12 зазначено інвойс від 31.03.2023 № 222195, однак дана додаткова угода була раніше підписана (30.03.2023), ніж виданий інвойс № 222195 (31.03.2023), що являється розбіжністю, яка вказує на сумнівність вчинення даних документів.

Так, в п.3.1 додаткової угоди від 30.03.2023 № 589 до зовнішньоекономічного договору від 12.10.2012 № 1012/12 зазначено інвойс № 222195, однак не зазначено дату такого інвойсу, що свідчить виключно про узгодження сторонами наступної поставки.

Окрім того, інвойс № 222195 стосується поставки конкретної партії товару, у той час укладенням додаткової угоди від 30.03.2023 № 589 до зовнішньоекономічного договору від 12.10.2012 № 1012/12 сторони узгодили такі умови поставки.

У постанові від 25.02.2020 у справі №260/718/19 Верховний Суд зауважив, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованою особою та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що заявлялись до митного оформлення ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної варт товарів.

Наявність в інформаційних базах даних митниці інформації про те, що у попередні періоди аналогічні чи подібні товари були оформлені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність визначення митної вартості декларантом, оскільки митна вартість залежить від ряду обстави визначається в кожному конкретному випадку.

Зазначена правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 31.03.2020 у справі № 826/12344/15.

Таким чином, виходячи з наведеного в сукупності, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що наведені відповідачем у спірному рішенні доводи не могли бути підставою для коригування заявленої позивачем митної вартості товару за ціною контракту, оскільки не спростовують правомірність визначення такої митної вартості (її складових).

За таких підстав та враховуючи, що вказані вище твердження відповідача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а будь-яких доведених підстав для коригування митної вартості товару оскаржуване рішення не містить, суд дійшов висновку, що подані декларантом документи, в даному випадку, слід вважати належними та достатніми для підтвердження та визначення митної вартості товару за ціною договору.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що додаткові документи декларант зобов`язаний надати за наявності, у разі якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (ч. 3 ст. 53 МК України).

Тому, витребувані відповідачем додаткові документи можуть бути витребувані за наявністю розбіжностей та надані декларантом виключно за їх наявності.

При цьому, п. 5 ст. 53 МК України встановлює заборону вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачем до митного органу були надані всі необхідні документи для підтвердження числові значення складових митної вартості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за умови подання позивачем при митному оформленні товару вищевказаного переліку документів, який відповідає вимогам закону, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірне визначення їх митної вартості.

Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та невідповідність ціни товару документам, які надані декларантом, суд зазначає, що оцінюючи подані на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Будь-яких доказів того, що ціна імпортованих товарів є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати, у зв`язку з їх придбанням, відповідач під час розгляду справи не надав.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.

Отже, митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин і фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за основним методом визначення митної вартості.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товарів базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2020 року по справі № 820/10288/15 зазначив, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).

При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Водночас приписи вказаних статей зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

У зв`язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувані рішення Київської митниці про коригування митної вартості №UA100380/2023/000208/2 від 25.05.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була доведена належними доказами заявлена митна вартість товарів.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської митниці - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 16.04.2025 року