Рішення

від 21.04.2025 по справі 541/39/25

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/39/25

Номер провадження 2/541/372/2025

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21 квітня 2025 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко М.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Абраменко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миргород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Професійно-технічного училища №44 м.Миргорода про стягнення втраченого заробітку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Професійно-технічного училища №44 м.Миргорода про стягнення втраченого заробітку та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги наступним. Вона закінчила Український інститут інженерів водного господарства імені Дружби народів, була направлена в Полтавське управління професійної освіти та мала право викладати спеціальні електродисципліни. Навантажувати викладача треба викладанням з предмету з якого він отримав освіту. Тобто, особа прийнята вчителем української мови і літератури має право претендувати на години викладання української мови та літератури. Однак, позивача позбавили такого права і станом на зараз електродисципліни викладає вчитель української мови та літератури, прийнятий зі школи. Зазначила, що в даному випадку наявні обставини погіршення умов оплати праці при недотриманні відповідачем розподілу педагогічного навантаження. Таким чином, просила стягнути на її користь втрачений заробіток за час вимушеного 2022-2023 та 2023-2024 роки та відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 757000 грн.

Ухвалою суду від 06.01.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Під час судового розгляду позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала. Зазначила, що керівництво ПТУ №44 м.Миргорода не мало законних підстав позбавляти її педагогічного навантаження, жодних підписів в заявах про надання згоди на неповне педагогічне навантаження вона не ставила. Просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 757000 гривень.

Представник відповідача АбраменкоА.І. просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в зв`язку з його необґрунтованістю. Пояснила, що позивач була вчасно повідомленою про зміну істотних умов праці, а саме затвердження педагогічного навантаження працівників на 2022-2023 та 2023-2024 навчальні роки, на підставі наказів від 27.06.2022 та 29.06.2023 відповідно. У разі незгоди з визначеними навантаженнями ОСОБА_1 могла припинити трудові відносини, однак позивач продовжувала працювати, жодних зауважень з її боку до керівництва навчального закладу не надходило. Зазначила, що ОСОБА_1 не надала доказів для підтвердження заподіяння їй моральної шкоди та не довела її наявність в цілому. На підставі викладеного просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення позивачки, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 цієї Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше

значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовною заявою, посилається на те, що працює викладачем в Професійно-технічному училищі №44 м.Миргорода, проте її позбавили права забезпечення повним педагогічним навантаженням, у зв`язку з чим вважає, що їй була завдана моральна шкода, яка підлягає стягненню з відповідача.

У відповідності зі свідоцтвом про підвищення кваліфікації від 23.06.2023, сертифікатами від 05.09.2023, 12.09.2023, 22.10.2023, 24.11.2023, 08.05.2024 позивачка підвищувала свою кваліфікацію як викладача (а.с. 6-13).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У статті 29 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Згідно з ч.3 ст.32 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

У статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами (ч.4 ст.97 КЗпП України).

Згідно зі ст.103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Судом встановлено та підтверджується сторонами, що пунктами 1 наказів від 27.06.2022 року №20-к «Про зміну істотних умов праці» та від 29.06.2023 №30-к «Про зміну істотних умов праці» затверджено попереднє педагогічне навантаження педагогічних працівників на 2022-2023 та 2023-2024 навчальні роки відповідно. Відповідно до п.3 зазначених наказів запропоновано педагогічним працівникам надати письмову згоду на неповне навантаження (а.с. 25, 29).

Доказів щодо незгоди з відповідним навантаженням ОСОБА_1 суду не надано.

Окрім того, в перехідних тарифікаціях викладачів спеціальних предметів ПТУ №44 м.Миргорода на 2022-2023 та 2023-2024 навчальні роки визначено загальну кількість годин виділених на викладання предметів кожному педагогу навчального закладу, в тому числі й ОСОБА_1 . Суд вважає, що позивач була ознайомлена з даними документами, адже нею особисто поставлено підпис, що підтверджує її згоду з викладеним змістом (а.с 26-28, 30-32).

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме щодо стягнення втраченого заробітку з відповідача ПТУ №44 м.Миргорода, за 2022-2023 та 2023-2024 навчальні роки.

Приписами статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно зі статтею 237-1 К3пП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, навивши в рішенні відповідні мотиви. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого та тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках.

Одночасно з цим, пунктом 13 цієї ж постанови обумовлено, що відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання роботи у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується, зокрема, механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права і інтереси.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту спричинення їй моральної шкоди, моральних або фізичних страждань, внаслідок порушення відповідачем її трудових прав у зв`язку з незабезпеченням педагогічним навантаженням, не обґрунтувала з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір такої шкоди, та чим це підтверджується, не підтвердила наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і діями відповідача, а також вини останнього в її заподіянні. Таким чином, позивач ОСОБА_1 не довела обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Миргородського професійно-технічного училища №44 про стягнення втраченого заробітку та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О. А. Городівський