ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
18.04.2025Справа № 910/14645/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Укрпромпостач" вул. Мрії, 19 офіс 110Б, м. Київ, 04128
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкурент" вул. Промислова, 1, м. Київ, 01013
про стягнення 78 654,47 грн.
представники сторін: без виклику.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ПК Укрпромпостач" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкурент" про стягнення 78 654,47 грн., а саме 72 228,70 грн. основного боргу, 1314,33 грн. три відсотка річних, 5117,36 грн. втрат від інфляції, а також витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 25/2 ВД поставки нафтопродуктів оптовими партіями та зберігання пального від 01.02.2019 року в частині своєчасної та повної оплати постановленого товару, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкурент" утворилась заборгованість у сумі 72 228,70 грн., за наявності якої Товариством з обмеженою відповідальністю "ПК Укрпромпостач" нараховані три відсотка річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14645/24 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за наявності відповідного клопотання позивача, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/14645/24 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Також вказаною ухвалою суду зобов`язано позивача в строк до 20.01.2025 року надати письмові пояснення щодо зарахування в рахунок оплати за спірним договором здійснених відповідачем оплат, які відображені в довідці № 031-3-031-3-031-3/329БТ від 29.08.2024 року на суму 2 102 840,00 грн.
Судом встановлено, що на виконання ухвали суду від 20.12.2024 року через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення б/н від від 10.01.2025 року, з доказами їх надсилання на адресу відповідача, в яких позивач зазначає про обставини зарахування в рахунок оплати за спірним договором здійснених відповідачем оплат, які відображені в довідці № 031-3-031-3-031-3/329БТ від 29.08.2024 року на суму 2 102 840,00 грн. Дані пояснення судом долучено до матеріалів справи.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Окрім цього суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа, а також адвокат, в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов`язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку.
При цьому судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкурент» на час відкриття провадження у справі № 910/14645/24 зареєстрованого електронного кабінету, у зв`язку з чим з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/14645/24 від 20.12.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Промислова, 1, м. Київ, 01013
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Проте, ухвала суду від 20.12.2024 року, яка надсилалась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 0610217836444 була повернута до суду 13.01.2025 року неврученою адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Конкурент» зазначеній на конверті, що повернувся.
Інші електронні адреси та/або поштові адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або згідно Єдиного державного демографічного реєстру, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/14645/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 20.12.2024 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Конкурент" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Як встановлено судом згідно матеріалів справи та зазначено позивачем у позовній заяві, 01.02.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПК Укрпромпостач" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкурент" (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір поставки нафтопродуктів оптовими партія та зберігання пального № 25/2 ВД (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується постачати покупцю нафтопродукти партіями, в подальшому іменовані товар, а покупець зобов`язується прийняти товар від постачальника та оплатити його вартість на умовах даного договору.
Розділами 2 - 10 Договору сторони погодили ціну товару та загальну суму договору, строки та умови поставки товару, умови розрахунків, умови приймання товару, відповідальність сторін, форс - мажор, розгляд спірних питань та інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено п. 10.9. Договору останній набуває сили з моменту підписання і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання сторонами. По закінченню вказаного строку, якщо одна із сторін не заявить про припинення договірних відносин, договір вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах.
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.
Окрім цього відповідно до п. 11.1 Договору сторонами погоджено Додаток № 1 до Договору - Перелік транспортних засобів, копія якого наявна в матеріалах справи.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Як визначено статтею 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Пунктами п.п. 1.3. та 1.4 Договору передбачено, що асортимент та кількість товару (об`єм товарної партії) погоджується сторонами у видаткових накладних на товар та товар згідно даного договору постачається постачальником покупцю партіями. Під партіями товару розуміється кількість та асортимент товару, визначений в окремій видатковій накладній на товар.
Згідно положень п. 3.1 Договору псля погодження сторонами асортименту, кількості та ціни товару (товарної партії) постачальник надає покупцю дизельне паливо за видатково накладною, що оформлюється один раз на тиждень. Передача покупцю товару здійснюється за адресою: м. Київ, вулиця Інженерна, 4.
При цьому, відповідно до п.п. 7.2, 7.3 Договору постачальник зобов`язується оформити та видати покупцю видаткову накладну в електронному форматі відповідно до вимог діючого законодавства України. Покупець зобов`язується протягом 3 робочих днів «Затвердити» або «Відхилити» надану в електронному форматі видаткову накладну. В разі порушення покупцем даного зобов`язання видаткова накладна буде вважатися «Погодженою».
Відповідно до п. 3.7 Договору передача (видача) товарів зі зберігання покупцю підтверджується відомостями, з відмітками державного номеру транспортного засобу, дати, часу передачі, підписами оператора та водія транспортного засобу покупця.
За умовами п.п. 3.8, 3.10 Договору товар покупцю видається постачальником тільки транспортним засобам згідно Додатку № 1 до договору. На ритмічні поставки покупцю виписуються та реєструються зведені податкові накладні 2 рази на місять.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем за період з 05 лютого 2019 року по 31 березня 2024 прийнято товар - дизельне пальне на загальну суму 2 142 741,00 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними: №816 від 05.02.2019 року на суму 9 600,00 грн., № 954 від 11.02.2019 року на суму 7 200,00 грн., №1164 від 20.02.2019 року на суму 21 600,00 грн., № 1405 від 28.02.2019 року на суму 29 040,00 грн., № 1681 від 11.03.2019 року на суму 19 835, 00 грн., № 1894 від 18.03.2019 року на суму 16 975, 00 грн., № 2119 від 25.03.2019 року на суму 22 310,00 грн., № 2293 від 31.03.2019 року на суму 26 190, 00 грн., № 2602 від 08.04.2019 року на суму 24 250,00 грн., № 2816 від 15.04.2019 року на суму 32 737,50 грн., № 2974 від 22.04.2019 року на суму 22 795,00 грн., № 3215 від 26.04.2019 року на суму 16 012,50 грн., № 3325 від 03.05.2019 року на суму 12 375,00 грн., № 3526 від 10.05.2019 року на суму 18 595,00 грн., № 3737 від 17.05.2019 року на суму 23 624,00 грн., № 3966 від 24.05.2019 року на суму 41 000,00 грн., № 4184 від 31.05.2019 року на суму 25 250,00 грн., № 4462 від 10.06.2019 року на суму 21 250,00 грн., № 4683 від 18.06.2019 року на суму 14 700,00 грн., № 4906 від 25.06.2019 року на суму 25 095,00 грн., № 5062 від 30.06.2019 року на суму 17 925,00 грн., № 5314 від 30.06.2019 року на суму 23 923,90 грн., № 8643 від 15.09.2020 року на суму 18 360,00 грн., № 9206 від 30.09.2020 року на суму 32 858, 80 грн., № 9801 від 15.10.2020 року на суму 18 903,60 грн., № 10476 від 31.10.2020 року на суму 22 428,00 грн., № 11200 від 15.11.2020 року на суму 43 481,00 грн., № 11676 від 30.11.2020 року на суму 36 001,00 грн., № 12271 від 15.12.2020 року на суму 30 162,00 грн., № 12819 від 31.12.2020 року в сумі 31 556,00 грн., № 250 від 15.01.2021 року в сумі 3 762, 00 грн., № 744 від 31.01.2021 року на суму 28 006,00 грн., № 1187 від 15.02.2021 року на суму 15 487,00 грн., № 1483 від 28.02.2021 року на суму 22 596,00 грн., № 2100 від 15.03.2021 року на суму 34 188,00 грн., № 2773 від 31.03.2021 року на суму 53 823,00 грн., № 3441 від 15.04.2021 року на суму 64 911, 00 грн., № 4142 від 30.04.2021 року на суму 84 051,80 грн., № 4582 від 15.05.2021 року на суму 41764,00 грн., № 5236 від 31.05.2021 року на суму 61 221,00 грн., № 6033 від 15.06.2021 року на суму 76 302,00 грн., № 6665 від 30.06.2021 року на суму 50 301,00 грн., № 7425 від 15.07.21 року на суму 78 885,00 грн., № 8224 від 31.07.2021 року на суму 85 100,00 грн., № 8891 від 15.08.2021 року на суму 58 406,80 грн., № 9656 від 31.08.2021 року на суму 61 923,00 грн., № 10331 від 15.09.2021 року на суму 59 527,00 грн., № 11050 від 30.09.2021 року на суму 68 091,00 грн., № 11787 від 15.10.2021 року на суму 62 677,10 грн., № 12384 від 31.10.2021 року на суму 72 622,00 грн., № 12953 від 15.11.2021 року на суму 67 634,00 грн., № 13581 від 30.11.2021 року на суму 26 683,00 грн., № 14236 від 15.12.2021 року на суму 54 012,00 грн., № 14827 від 31.12.2021 року на суму 30 072,00 грн., № 331 від 15.01.2022 року на суму 14 072,00 грн., № 872 від 31.01.2022 року на суму 30 376,00 грн., № 1461 від 15.02.2022 року на суму 39 038,00 грн., № 1776 від 28.02.2022 року на суму 12 046,00 грн., № 2870 від 27.09.2022 року на суму 4 950,00 грн., № 3133 від 15.10.2022 року на суму 11 180,00 грн., № 3343 від 31.10.2022 року на суму 15 600,00 грн., № 3549 від 15.11.2022 року на суму 21 200,00 грн., № 3733 від 30.11.2022 року на суму 10 600,00 грн., № 1394 від 12.03.2024 року на суму 3 840,00 грн., № 1900 від 31.03.2024 року на суму 11 760,00 грн. копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому, як свідчать матеріали справи, вищевказані видаткові накладні підписані відповідачем, як в електронному так і в паперовому форматі, крім наступних накладних: № 8224 від 31.07.2021 року, № 8891 від 15.08.2021 року, № 9656 від 31.08.2021 року, № 10331 від 15.09.2021 року, № 11050 від 30.09.2021 року, № 11787 від 15.10.2021 року, № 12384 від 31.10.2021 року, № 12953 від 15.11.2021 року, № 13581 від 30.11.2021 року, № 14236 від 15.12.2021 року, № 14827 від 31.12.2021 року, № 331 від 15.01.2022 року, № 872 від 31.01.2022 року, № 1461 від 15.02.2022 року, № 1776 від 28.02.2022 року, № 2870 від 27.09.2022 року, № 3133 від 15.10.2022 року, № 3343 від 31.10.2022 року, № 3549 від 15.11.2022 року, № 3733 від 30.11.2022 року, № 1394 від 12.03.2024 року, № 1900 від 31.03.2024 року, які були направлені відповідачу засобами поштового зв`язку листом № 09/09-1 від 09.09.2024 року, проте примірники підписаних видаткових накладних позивачу повернуті не були.
Судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується відбитками печаток сторін та підписами на складених в письмовому вигляді видаткових накладних представників постачальника - ТОВ «ПП Укрпромпостач» та покупця - ТОВ «Конкурент».
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, засвідчені печатками обох сторін.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.
Окрім цього, на підтвердження факту поставки товару за видатковими накладними позивачем надані копії відомостей на відпуск нафтопродуктів за формою № 16 - нп від 13.10.2022 року, 16.10.2022 року, 19.10.2022 року, 24.10.2022 року, 26.10.2022 року, 01.11.2022 року, 07.11.2022 року, 10.11.2022 року, 15.11.2022 року, 18.11.2022 року, 29.11.2022 року, 12.03.2024 року, 20.03.2024 року, 22.03.2024 року, 28.03.2024 року, підписаними водіями відповідача, ззанчені в яких відомості про марки та державні номери транспортних засобів співпадають із даними Додатку № 1 до Договору, який містить перелік транспортних засобів відповідача, допущених до отримання товару від позивача.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до п. 1.6 Договору якість товару повинна відповідати вимогам ДСТУ, ГСТУ, ТУУ та інших нормативних документів.
У відповідності до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як погоджено сторонами в п. 5.2 Договору у випадку невідповідності товару по кількості та якості приймання - передача товару у місці його завантаження здійснюється відповідно до вимог: Інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України» (затверджена наказом № 281/171/578/155 від 20.05.2008 року; Інструкції «З контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України» (затверджена наказом № 271/121 від 04.06.2007 року).
В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару відповідачем суду не надано.
Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність якості поставленого товару від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкурент» відсутні.
За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару (дизельного пального) відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Конкурент», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечується.
Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Ціна за одиницю виміру кількості товару встановлюється за погодженням сторін у видвткоих накладних на товар. Ціна включає податки, збори та інші обов`язкові платежі до бюлентів, передбачені чинним законодавством України. До ціни входить також вартість зберігання товару постачальником на умовах, передбачених даним договором та прятгом 1 календарного місяця з моменту оплати покупцем партії товару. (п.2.1 Догвоору).
Загальна сума Договоур становить суму вартості товару, поставленого протягом терміну дії даного Договору (п.2.2. Договору).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до п. 4.2 Договору розрахунки за товар покупець здійснює на умовах 100 % (сто) відсоткової попередньої оплати вартості товару. При цьому, моментом виконання зобов`язань покупця по оплаті товару вважається момент зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або з відстрочкою платежу 2 (два) банківських дні. Сума заборгованості не має перевищувати 10 000,00 грн. з ПДВ. Заборгованість за відпущений товар має бути сплачена протягом 2 (двох) банківських днів з моменту фактичної поставки товару згідно відомостей.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем, що відповідачем відповідно здійснено перерахування на рахунок позивача грошових коштів у загальній сумі 2 070 512,30 грн., що підтверджується довідкою обслуговуючого банку АТ «ОТП Банк» № 031-3-031-3-031-3/329БТ від 29.08.2024 року.
При цьому, оплати в сумі 377 000,00 грн. здійснені із зазначенням призначення платежу «За ПММ згідно договору № 21/1 ВД від 02.01.2018 р…», решта оплат - із зазначенням в призначенні платежеревізитів спірного Договору № 25/2 ВД від 01.02.2019 року.
Згідно з пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року №22, обов`язковим реквізитом платіжного доручення є «призначення платежу», який заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу; повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України, а також він перевіряє дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу».
Тобто, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, тобто особі, що здійснює відповідний платіж.
Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та наданих на виконання вимог ухвали суду від 20.12.2024 року письмових поясненнях б/н від 10.01.2025 року, окрім спірного Догвоору № 25/2 ВД від 01.02.2019 року між сторонами було укладено 02.01.2018 року між Договір поставки нафтопродуктів № 21/1 ВД, за яким станом на 01.02.2019 року у відповідача обліковувалась заборгованість перед позивачем в сумі 32 327,70 грн., та яка була погашена платіжними дорученнями відповідача на загальну суму 67 000,00 грн. (платіжне доручення № 125 від 07.02.2019 року на суму 20 000,00 грн. та № 139 від 26.02.2019 року на суму 67000,00 грн.), з яких грошові кошти в сумі 12 237,70 грн. були зараховані позивачем в погашення заборгованості за Договором № 21/1 ВД від 02.01.2018 року та в сумі 54 672,30 грн. - в рахунок погашення боргу за спірним Договором № 25/2 ВД від 01.02.2019 року.
Крім того, як наголошує позивач, після припинення Договору № 21/1 ВД від 02.01.2018 року відповідач і надалі в платіжних дорученнях в призначені платежу помилково вказував оплату «За ПММ згідно договору № 21/1 ВД від 02.01.2018 року», у зв`язку з чим всі платежі з помилковим призначенням були зараховані позивачем в рахунок оплати за Договором № 25/2 ВД від 01.02.2019 року на загальну суму 290 000,00 грн., що також підтверджується наявною у матеріалах справи бухгалтерською довідкою № 21-11 від 21.11.2024 року.
Наразі, будь - яких заперечень з боку відповідача щодо порядку та розміру зарахування здійснених ТОВ «Конкурент» оплат матеріали справи не містять та суду не надано.
Відтак, як зазначає позивач в позовній заяві та встановлено судом, залишок заборгованості відповідача за поставлений за Договором товар (дизельне пальне) з урахуванням часткової оплати становить 72 228,70 грн., а саме за видатковими наладними: № 3133 від 15.10.2022 року в сумі 9 228,70 грн. (залишок), № 3343 від 31.10.2022 року в сумі 15 600,00 грн., № 3549 від 15.11.2022 року в сумі 21 200,00 грн., № 3733 від 30.11.2022 року в сумі 10 600,00 грн., № 1394 від 12.03.2024 року в сумі - 3840,00 грн., № 1900 від 31.03.2024 року в сумі 11 760, 00 грн.
В свою чергу, в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.
За загальним правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору поставки.
За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.
Отже, оскільки позивачем здійснено виконання своїх зобов`язань з поставки відповідачу обумовленого Договором обсягу товару на загальну суму 2 142 741,00 грн. до моменту надходження від відповідача коштів попередньої оплати у відповідності до умов пункту 4.2 Договору, відповідач повинен виконати свій обов`язок щодо оплати поставленого та прийнятого товару в повному обсязі на підставі видаткових накладних.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом згідно матріалів справи, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкурент" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 72 228,70 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 25/2 ВД поставки нафтопродуктів оптовими партіями та зберігання пального від 01.02.2019 року та/або окремих його положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за поставлений товар за Договором на підставі наданих позивачем доказів.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 72 228,70 грн. боргу за поставлений за вказаним Договором товар підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати отриманого товару у рамках Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 5117,36 грн. втрат від інфляції за період квітень - жовтень 2024 року та проценти річних у сумі 1 314,33 грн. за період з 13.04.2024 року по 20.11.2024 року, з урахуванням дати останньої здійсненої відповідачем оплати - 12.04.2024 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору і є арифметично вірними, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 5117,36 грн. втрат від інфляції та проценів річних у сумі 1314,33 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, як іпозивач просить суд стягнути з відповідача в розмірі 10 000,00 грн., суд зазначає, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.
За приписами ст.ст. 123, 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, в поданій у відповідності до приписів ст.ст. 162, 165 ГПК України позивачем позовній заяві останнім викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., які позивач просив суд покласти на відповідача.
В свою чергу, з аналізу наведеної норми частини 8 ст. 129 ГПК вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
В свою чергу, заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи відповідачем суду не надано.
Як встановлено судом за результатами розгляду вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження розміру понесених витрат позивачем надано суду копії: Договору № 12-11 про надання правової допомоги від 12.11.2024 року; Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 до Договору про надання правової допомоги № 12-11 від 12 листопада 2024 року; Довіреності б/н від 12.11.2024 року, виданох ТОВ «ПК Укрпромпостач» на ім`я адвоката Степаненко Одени Андріївни; свідоцтва про право на заняття адвокатською дільністю Серія КС № 7657/10 на ім`я Степаненко О.А.
За твердженням позивача, загальна сума нарахованих останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи №910/14645/24, склала 10 000,00 грн.
Суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.ст. 16, 126 ГПК України).
Згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 вказаного Закону).
В статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач» (позивач у справі, клієнт за договором) та адвокатом Степаненко Оленою Андріївною (адвокат за договором) 12.11.2024 рок уукладено Договір № 12-11 про надання правової допомоги (дал 1 - Договір № 12-11), за умовами п.1.1 якого на виконання даного договору адвокат приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу ТОВ «ПК Укрпромпостач», а саме аналіз обставин спору, представництво інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва в якості позивача за позовом до ТОВ «Конкурент» про стягнення заборгованості за Договором № 25/2 ВД поставки нафтопродуктів оптовими партіями та зберігання пального від 01.02.2019 року в обсязі і на умовах, передбачених даним Договором.
Згідно пункту 7.1 Договору № 12-11 даний договір набирає законної сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2025 року.
При цьому, п.4.1 Договору № 12-11 передбачено, що гонорар адвоката становить 10 000,00 грн. (правовий аналіз спору - 1000,00 грн., складання позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості за Договором поставки нафтопродуктів оптовими партіями та зберігання пального № 25/2 ВД від 01.02.2019 року - 6000,00 грн., представництво інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва - 3000, 00 грн.).
Згідно п.п. 4.2, 4.3 Договору № 12-11 клієнт сплачує адвокату оплату в розмірі 70% розміру гонорару, що становить 7000,00 грн. на підставі акту наданих послуг. Остаточний розрахунок врозмірі 30% гонорару, що становить 3000,00 грн. клієнт здійснює після винесення рішення у справі.
Оплата гонорару адвоката підтверджується актом приймання - передачі наданих послуг, який є невід`ємною частиною цього договору (п.4.4 Договору № 12-11).
Як встановлено судом за матеріалами справи, на підтвердження обсягу понесених у справі витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію підписаного обома сторонами Договору № 12-11, Акту №1 від 26.10.2024 року приймання-передачі наданих послуг від 20.11.2024 року до Договору № 12-11, згідно якого адвокат надав, а клієнт прийняв юридичні послуги щодо проведення аналізу обставин спору, огляд судової практики (формування правової позиції та узгодження її з клієнтом), надання клієнту правової інформації, складання позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості за Договором № 25/2 ВД поставки нафтопродуктів оптовими партіями та зберігання пального від 01.02.2019 року.
Так, згідно вказаного акту перелік наданих адвокатом полуг включає: правовий аналіз спору - 1000,00 грн., складання позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкурент" за Договором поставки нафтопродуктів оптовими партіями та зберігання пального № 25/2 ВД від 01.02.2019 року - 6000,00 грн., всього гонорар становить 7000,00 грн.
При цьому, як зазначено у вказаному Акті, клієнт претензій до якості наданих адвокатом послуг не має.
Наразі, станом на час ухвалення рішення доказів оплати позивачем наданих адвокатом згідно Договору№ 12-11 послуг правової допомоги матеріали справи не містять.
Матеріалами справи підтверджується, що в процесі розгляду справи №910/14645/24 в Господарському суді міста Києва інтереси позивача представляв адвокат Степаненко Олена Анатоліївна на підставі Довіреності б/н від 12.11.2024 року, виданої ТОВ «ПК Укрпромпостач», та яка подавала, зокрема, позовну заяву, а також письмові пояснення б/н від 10.01.2025 року на виконання вимог ухвали суду від 20.11.2024 року.
Таким чином, подані позивачем документи щодо вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката в рамках розгляду спору у даній справі №910/14645/24 є належними і допустимими доказами на підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених статтею 126 ГПК України.
Суд зазначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата.
Відтак, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість, саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу .
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, виходячи з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правової (правничої) допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.
За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Як свідчать матеріали справи, у Акті приймання - передачі наданих послуг № 1 від 20.11.2024 року в окремий вид послуг виділено правовий аналіз спору вартістю 1000,00 грн., у зв`язку з чим суд зазначає, що виділення в окремий вид та включення до складу наданих адвокатом послуг послуг з правового аналізу спору, на переконання суду, не можє бути виділене в окремий вид послуг, позаяк є обов`язковою передумовою здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у справі, в даному випадку позивача, а відтак поглинаються послугами підготовки та подання до суду позовної заяви у даній справі.
При цьому судом також прийнято до уваги той факт, що предмет доказування у справі № 910/14645/24 охоплює типові обставини та факти, що не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної та спір є типовим.
Тобто, враховуючи нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, враховуючи незначну кількість доказів та відсутність складних арифметичних розрахунків ціни позову, а також зважаючи на час, необхідний для дослідження наведеної кількості доказів, суд доходить висновку про те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу завищено, та відповідно, завищено вартість таких послуг правничої допомоги.
Додатково суд зазанчає, що справа № 910/14645/24 розглядається судом в порядку прощеного позовного провадження без проведення судових засдань, відтак суд не визнає обґрунтованим визначення окремого виду послуг щодо представництва інтересів позивача у Господарському суді міста Києва, оскільки надання таких послуг адвокатом здійснюється в комплексі на підставі Договору № 12-11, за відсутності участі адвоката в судових засіданнях.
Таким чином, господарський суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази та встановлені судом фактичні обставини справи не є безумовною підставою для стягнення судом витрат на професійну правничу допомогу з позивача саме в розмірі 10 000,00 грн., адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований, відповідати критерію розумної дійсності та необхідності таких витрат.
Також судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Як вказано колегією суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19, висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, враховуючи обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду представником позивача документів, суд приходить до висновку, що зменшення розміру витрат відповідача до 6 000,00 грн. від попередньо заявленої суми 10 000,00 грн., яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності. Аналогічну позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
За таких обставин, з урахуванням вищенаведених висновків суду витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають частковому стягненню з відповідача в сумі 6000,00 грн.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкурент" (вул. Промислова, 1, м. Київ, 01013 код ЄДРПОУ 32847311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Укрпромпостач" (вул. Мрії, 19 офіс 110Б, м. Київ, 04128, код ЄДРПОУ 40884096) 72 228 (сімдесят дві тисячі двісті двадцять вісім) грн. 70 коп. основного боргу, 5117 (п`ять тисяч сто сімнадцять) грн. 36 коп. втрат від інфляції та 1 314 (одна тисяча триста чотирнадцять) грн. 33 коп. відсотків річних, 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 18 квітня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 18.04.2025 |
Оприлюднено | 22.04.2025 |
Номер документу | 126738736 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі купівлі-продажу, з них поставки товарів, робіт, послуг, з них |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Селівон А.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні