Рішення

від 08.04.2025 по справі 922/135/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2025м. ХарківСправа № 922/135/24 (922/3525/24)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кононової О.В.

при секретарі судового засідання Зубко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Троїцькі ворота" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" , 2. Акціонерного товариства "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" , 3. Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" про визнання договору недійсним та визнання відсутнім права вимоги, що розглядається в межах провадження по справі № 922/135/24 про банкрутство ТОВ "Транссєрвіс" за участю :

представника позивача - Гавриленко Ю.Ю.

представника АТ "Кредит Європа Банк" - Кондрашин І.В.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/135/24 про банкрутство ТОВ "Транссєрвіс".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.02.2024 серед іншого було відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс". Визнано розмір вимог ініціюючого кредитора Акціонерного товариства "ОТП Банк" в сумі 139590519,02 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном боржника. Призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бову Дарію Володимирівну. Здійснено офіційне оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади України про відкриття справи про банкрутство боржника ТОВ "Транссєрвіс", код ЄДРПОУ 30428944.

На адресу господарського суду після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання банкрутом надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Троїцькі ворота" на суму 738 121,80 грн.

Ухвалою від 30.07.2024 суд задовольнив заяву ТОВ "Троїцькі ворота" та визнав грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Троїцькі ворота" до боржника у загальному розмірі 744177,80 грн., з яких: 738121,80 грн. сума заборгованості за Договором про відступлення права вимоги №6/12-Л від 06.12.2021, а також нараховані 3% річних і інфляційні витрати та 6056,00 грн. судовий збір, сплачений за подачу заяви з грошовими вимогами до боржника.

04.10.2024 до суду від ТОВ фірми "Троїцькі ворота" надійшла позовна заява (вх. № 3525/24) в якій позивач просить суд визнати недійсним Договір поруки № 74/12-S4 від 30.12.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (ідентифікаційний код 30428944), Приватним акціонерним товариством "Харківський підшипниковий завод" (ідентифікаційний код 05808853) та Акціонерним товариством "Кредит Європа Банк" (ідентифікаційний код 34576883) та визнати відсутнім право вимоги Акціонерного товариства "Кредит Європа Банк" (ідентифікаційний код 34576883) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (ідентифікаційний код 30428944) за Договором поруки № 74/12-S4 від 30.12.2020.

Ухвалою від 09.10.2024 суд серед іншого прийняв матеріали позовної заяви до розгляду, відкрив провадження у справі № №922/135/24 (922/3525/24) та ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

10.10.2024 до суду від АТ "Кредит Європа Банк" надійшов відзив на позовну заяву (вх. №25589), в якому відповідач проти позову заперечував в повному обсязі та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ фірми "Троїцькі ворота".

15.10.2024 до суду від ТОВ фірми "Троїцькі ворота" надійшло клопотання (вх. №25974) в якому позивач просив суд перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

16.10.2024 до суду від ТОВ фірми "Троїцькі ворота" надійшла відповідь на відзив АТ "Кредит Європа Банк" (вх. №26071), в якій позивач зазначив про необґрунтованість та безпідставність викладених у відзиві заперечень проти позовних вимог.

Ухвалою від 17.10.2024 суд задовольнив клопотання ТОВ фірми "Троїцькі ворота" (вх. №25974) та перейшов до розгляду справи № 922/135/24 (922/3525/24) за правилами загального позовного провадження.

Ухвалив подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

Розпочав у справі підготовче провадження і призначити підготовче засідання на "06" листопада 2024 р. об 12:40 год.

13.11.2025 до суду від Акціонерного товариства "Кредит Європа Банк" надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 28556), в яких банк просив суд повністю відмовити ТОВ фірма "Троїцькі ворота" в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 15.01.2025 суд закрив підготовче провадження у справі № 922/135/24 (922/3525/24) та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 26 лютого 2025 року об 11:00 годині.

29.05.2024 наказом голови Господарського суду Харківської області № 52 "Про недопустимість ігнорування сигналів повітряної тривоги та інших сповіщень про небезпеку" рекомендовано працівникам Господарському суді Харківської області використовувати мобільний застосунок "ПОВІТРЯНА ТРИВОГА" та відслідковувати сигнали повітряної тривоги, а також інші сповіщення про небезпеку, які надходять від органів управління цивільного захисту та реагувати на відповідні повідомлення з метою мінімізації загрози для життя та здоров`я.

26.02.2025 у 11:04 по Харківській області була оголошена повітряна тривога, яка тривала до 11:24 год., потім о 12:10 знову була оголошена повітряна тривога, яка тривала до 12:58 год. Суд констатує, що розгляд справ, призначених на 26.02.2025 до оголошення сигналу "Повітряна тривога" здійснювався із затримкою та в період до 11:00 години відбувались судові засідання по справах, призначених на раніший час. Враховуючи ймовірність масових обстрілів та ракетної атаки, з метою убезпечення від ризику життя та здоров`я людей, зокрема, учасників справи та працівників суду, судове засідання, призначене на 11:00 годину 26.02.2024 не відбулось.

Ухвалою від 28.02.2025 суд призначив судове засідання щодо розгляду справи по суті на "19" березня 2025 р. о 12:30.

В судовому засіданні 19.03.2025 у зв`язку з першою неявкою всіх учасників провадження розгляд справи був відкладений на 08.04.2025 до 14:40 год., ухвалу про що було занесено до протоколу судового засідання.

В судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог, просила суд визнати недійсним Договір поруки № 74/12-S4 від 30.12.2020, укладений між ТОВ "Транссєрвіс", ПАТ "Харківський підшипниковий завод" та АТ "Кредит Європа Банк" та визнати відсутнім право вимоги АТ "Кредит Європа Банк" до ТОВ "Транссєрвіс" за Договором поруки № 74/12-S4 від 30.12.2020.

Представник АТ "Кредит Європа Банк" в судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Інші учасники справи в призначене судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

В частині 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вказує на те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд зазначає, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішуються судом залежно від конкретних обставин справи.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи належне повідомлення відповідача 1 та відповідача 3 про дату, час та місце розгляду справи по суті, з огляду на положення ч. 1 ст. 202 ГПК України, приймаючи до уваги, що їх явка в судове засідання судом не визнавалася обов`язковою, та враховуючи, що судом були створені належні умови для подання до суду всіма учасниками справи, зокрема відповідачами, необхідних та наявних у них доказів разом із заявами по суті справи та для подання заяв і клопотань з процедурних питань, зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для повного, об`єктивного та правильного вирішення спору, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав інших учасників справи щодо розгляду судом справи упродовж розумного строку, суд дійшов висновку про те, що розгляд справи по суті можливо здійснити у даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами без участі представника відповідача 1 та відповідача 3.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача 2 в судовому засіданні, об`єктивно оцінивши надані суду докази, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, що 03.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Кредит Європа Банк", яке в подальшому змінило найменування на Акціонерне товариство "Кредит Європа Банк" та Публічним акціонерним товариством "Харківський підшипниковий завод", яке в подальшому змінило найменування на Приватне акціонерне товариство "Харківський підшипниковий завод" (далі - позичальник), укладено Договір про надання фінансових послуг № 74/12, відповідно до умов якого позичальнику відкрито генеральну револьверну (відновлювальну) мультивалютну кредитну лінію.

Згідно з п. 2.1.1. кредитного договору встановлено ліміт кредитної лінії у розмірі 2 500 000,00 доларів США.

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору, лінія може використовуватись клієнтом відповідно до мети, визначеної ст. 3 цього договору для здійснення запозичень у формі строкових кредитів з максимальним лімітом 2 500 000,00 доларів США та з максимальним строком використання 180 календарних днів (включно).

За змістом п. 5.1. кредитного договору, лінія відкривається для використання на дату виконання попередніх умов, викладених у ст. 19 цього договору, і діє з дня набрання чинності цим договором до 03 грудня 2015 року (включно), що є датою закінчення дії лінії.

05.05.2014, 20.10.2015 та 18.04.2016 ПАТ "Кредит Європа Банк" уклав з позичальником додаткові угоди до кредитного договору, якими встановлено ліміт лінії у розмірі 1 500 000,00 доларів США, погоджено проценти за користування строковими кредитами та дати їх погашення, дату закінчення дії лінії 03.12.2020.

Відповідно до відкритої на умовах кредитного договору кредитної лінії боржник одержав від ПАТ "Кредит Європа Банк" на умовах повернення, строковості та платності строковий кредит у сумі 1 450 000,00 доларів США, який був наданий 06.10.2017 року на підставі заяви на надання строкового кредиту в доларах США № 19 від 06.10.2017р. з датою погашення 25.10.2023, що підтверджується випискою по його особовому рахунку та меморіальним ордером №328421.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 25.02.2020 між ПАТ "Кредит Європа Банк" та ТОВ "Транссєрвіс" укладено договір поруки № 74/12- S4.

За умовами Договору поруки, Поручитель (Відповідач 1) зобов`язується відповідати в повному обсязі перед Банком за своєчасне і повне виконання Клієнтом своїх грошових зобов`язань за Основним Договором, в тому числі прострочених, а також тих що виникнуть в майбутньому (надалі Порука), (п. 2.1).

Позивач вважає укладений договір таким, що укладений з метою створення штучної кредиторської заборгованості ТОВ "Транссєрвіс"

Посилаючись на умови п. 2.1, 2.3, 3.1, 3.2 та 6.3 спірного договору поруки, позивач зазначає, що:

- оспорюваний договір поруки укладений без жодної економічного та юридичного мотиву для Відповідача 1; оспорюваний договір поруки мають за результатом утворення значної кредиторської заборгованості для Відповідача 1.

- оспорюваний договір поруки не мав на меті настання реальних наслідків обумовлених ними, а були укладені виключно для створення штучної заборгованості Відповідача 1 перед Відповідачем 2, тому відповідно до положень частини п`ятої статті 203 та частини першої статті ЦК України, оспорювані договір поруки є фраудаторним та мають бути визнані недійсними;

- уклавши договір поруки, Відповідач 1 не тільки не отримав прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набув значних зобов`язань зі сплати заборгованості за третю особу, що є противагою загальним принципам підприємницької діяльності;

- штучно укладений договір поруки є формальною підставою для пред`явлення Відповідачем 2 грошових вимог до Відповідача 1 (Боржника у справі № 922/135/24), і як наслідок, впливає на формування розміру кредиторської заборгованості, а саме на її значне збільшення, тим самим завдаючи шкоду інтересам інших кредиторів, шляхом зменшення потенційної суми задоволення вимог кредиторів та надаючи безпідставні преференції іншим кредиторам Відповідачу 2.

Посилаючись на судову практику Верховного Суду, позивач зазначає, що фраудаторні правочини, тобто правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема в банкрутстві. Водночас, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Оскільки, як вважає позивач, спірний договір поруки, вочевидь, був укладений на шкоду іншим кредиторам ТОВ "Транссєрвіс"", окрім АТ "Кредит Європа Банк" (2-го відповідача), його укладення не мало жодного економічного обґрунтування, а розмір зобов`язань, які взяв на себе 1-й відповідач, як солідарний боржник, призводить до неплатоспроможності останнього, вказані обставини у своїй сукупності свідчать про фраудаторний характер спірного договору поруки, тому він має бути визнаний судом недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство.

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Строк, встановлений у ст. 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), є присічним та становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

Проте, в даному випадку суд наголошує на тому, що в даному випадку оспорюваний позивачем договір поруки від 30.12.2020 №74/12-S4 був укладений за межами зазначеного строку (провадження у справі про банкрутство ТОВ "Транссєрвіс" відкрито 02.02.2024), що унеможливлює застосування положень ст.42 КУзПБ до спірних правовідносин, тому відсутні правові підстави для визнання недійсним зазначеного договору поруки з підстав, передбачених ст. 42 КУзПБ.

Разом з тим, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/111268/16-ц, відповідно до якого позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника (фраудаторний правочин), на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися при цьому на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

Щодо фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Так, позивач в обґрунтування вимоги про визнання недійсним договору поруки посилається, зокрема на те, що договір поруки є фраудаторним і має бути визнаний недійсним в судовому порядку з огляду на таке:

- укладений без жодної економічного та юридичного мотиву для ТОВ "Транссєрвіс";

- не мав на меті настання реальних наслідків обумовлених ними, а були укладені виключно для створення штучної заборгованості ТОВ "Транссєрвіс" перед АТ "Кредит Європа Банк",

- уклавши договір поруки, ТОВ "Транссєрвіс" не тільки не отримав прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набув значних зобов`язань зі сплати заборгованості за третю особу, що є противагою загальним принципам підприємницької діяльності;

- штучно укладений договір поруки є формальною підставою для пред`явлення АТ "Кредит Європа Банк" грошових вимог до ТОВ "Транссєрвіс" (Боржника у справі № 922/135/24), і як наслідок, впливає на формування розміру кредиторської заборгованості, а саме на її значне збільшення, тим самим завдаючи шкоду інтересам інших кредиторів, шляхом зменшення потенційної суми задоволення вимог кредиторів та надаючи безпідставні преференції іншим кредиторам АТ "Кредит Європа Банк".

Згідно з ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

В силу ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За ст.556 ЦК України, після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами чинного законодавства, порука є видом забезпечення виконання зобов`язання, а виконання поручителем солідарного обов`язку може мати місце лише у разі порушення зобов`язання боржником. У випадку ж виконання поручителем перед кредитором зобов`язання боржника він набуває усіх прав кредитора у цьому зобов`язанні.

Статтею 558 ЦК України визначено, що поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Дослідивши спірний договір поруки, суд зазначає, що укладення боржником договору поруки від 30.12.2020, умови якого не суперечать вищенаведеним нормам права, не може свідчити про взяття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або взяття на себе економічно невигідних фінансових зобов`язань при наявності невиконаних зобов`язань перед іншими кредиторами та незадовільного фінансового стану, тобто укладення сторонами фраудаторного правочину, про що стверджує Позивач.

Так, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір поруки від 30.12.2020 №74/12-S4 був укладений з метою забезпечення Поручителем - ТОВ "Транссєрвіс" виконання грошових зобов`язань Основного боржника - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" перед Кредитором - АТ "Кредитор Європа Банк" за договором про надання фінансових послуг №74/12 від 03.12.2012 (Кредитним договором).

Пунктом 6.3 договору сторони домовились, що ця Порука надається Поручителем за Клієнта на безоплатній основі та не є фінансовою послугою, що надається учасником ринку фінансових послуг, як це зазначено Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Пунктом 3.3 договору поруки сторони домовились, що Поручитель, який виконав всі зобов`язання Клієнта перед Банком, отримує всі права Банку за Основним договором. Така домовленість кореспондує з положеннями ч.2 ст.556 ЦК України, згідно з якими до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а отже не суперечить вимогам щодо наявності певної правової та фактичної мети укладеного правочину (яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, нерозумною), адже у випадку виконання Поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, до останнього перейдуть відповідні активи, тому будь-якої втрати активів ні на час укладення спірного договору, ні на майбутнє, не відбувається.

Щодо тверджень про те, що укладенням спірного договору поруки було створено штучну кредиторську заборгованість у ТОВ "Транссєрвіс"", наявність якої в подальшому надало АТ "Кредит Європа Банк" можливість заявити до боржника грошові вимоги в межах справи про банкрутство №922/135/24, суд погоджується, що обов`язок подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника в межах процедури банкрутства прямо передбачені Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема ст. 45 зазначеного Кодексу, та не є забороненими чи протиправними, наявність конкуренції грошових вимог кредиторів у справах про банкрутство є нормальним явищем.

Окремо слід зауважити, що договір поруки завжди укладається не для мети отримання прибутку, бо відноситься до правочинів, що забезпечують виконання грошових зобов`язань, поряд з неустойкою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст. 546, глава 49 ГК України) й кредитор укладав його для виконання очевидної законної мети забезпечення грошових зобов`язань за Кредитним договором відповідно до приписів ч. 7 ст. 179 ГК України та ст. ст. 7, 553 ЦК України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що укладення Договору поруки між поручителем та кредитором за Кредитним договором не носило очевидно неправомірного, недобросовісного нерозумного характеру, відповідало усталеним звичаям ділового обороту в кредитуванні, є дуже широко розповсюдженою правомірною банківською діяльністю (ст. ст. 7, 553 ЦК України).

В чому полягає очевидність недобросовісних дій сторін Договору поруки та яку саме шкоду завдали сторони угоди Позивачу фактом укладення Договору поруки, не розкрите останнім і не доведене, як не доведене належними, достовірними доказами й зловживання правом, чого не допускають приписи ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Фактів настання для боржника будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення вказаного правочину судом не вбачається.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

На підставі зазначеного, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання договору поруки від 30.12.2020 №74/12-S4 недійсним є недоведеними та необґрунтованими, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 173 ГПК України, похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Враховуючи, що позовні вимоги в частині визнання відсутнім права вимоги АТ "Кредит Європа Банк" до ПрАТ "Транссєрвіс" за договором поруки від 30.12.2020 № 74/12-S4 є похідними від вимог про визнання недійним договору поруки, у задоволенні яких відмовлено судом, правові підстави для задоволення похідних вимог відсутні, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).

На підставі зазначеного, враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на положення п. 2 ч. 1 та ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 42, 43, 73-74, 76-79, 86, 129, абз. 2 ч. 1 ст. 173, ст. 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення направити сторонам по справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено "21" квітня 2025 р. (у зв`язку з тривалими повітряними тривогами та обстрілами міста Харкова).

СуддяО.В. Кононова