Постанова

від 21.04.2025 по справі 742/4847/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 квітня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/4847/24

Головуючий у першій інстанції Коротка А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/689/25

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

позивач:Комунальне підприємство «Прилукитепловодопостачання»»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 грудня 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг.

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року КП «Прилукитепловодопостачання» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 27 683,19 грн.

Заявлені вимоги вмотивовано тим, що ОСОБА_1 на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 08 липня 2010 року являється споживачем наданих КП «Прилукитепловодопостачання» послуг за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати наданих житлово-комунальних послуг станом на 01 липня 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 27 683,19 грн, яку добровільному порядку споживачем не погашено.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 грудня 2024 року позов КП «Прилукитепловодопостачання» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 27 683,19 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду незаконним через порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції не мав повноважень розглядати цивільну справу, оскільки згідно з даними ЄДР Прилуцький міськрайонний суд знаходиться у стані припинення, про що наголошувалося відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Скаржник зазначає, що районний суд, розглянувши справу, проігнорував положення ст. 104, 105, 110 ЦК України та ст. 10 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Прилуцький міськрайонний суд не являється органом державної влади, а є суб`єктом господарської діяльності, а тому не може приймати загальнообов`язкові нормативні акти.

Вважає, що Прилуцький міськрайонний суд утворено всупереч вимогам ст. 92, 125 Конституції України та ст. 1, 7, 19 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». З 14 вересня 2018 року указаний суд є припиненим, а, враховуючи строк щодо пред`явлення вимог кредиторів на підставі ст. 105 ЦК України, цієї юридичної особи з 14 березня 2019 року взагалі не існує у правовому полі. Записи в ЄДР щодо назви суду, коду платника податків та назви керівника не відповідають параграфу 54 Українського правопису та ст. 8 ГК України.

Відповідач категорично заперечує наявність у нього заборгованості перед КП «Прилукитепловодопостачання», оскільки за змістом ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси в межах території України є об`єктами права власності українського народу. Указує, посилаючись на ст. 55 БК України, що захищеними видатками бюджету визначаються видатки загального фонду, зокрема, на оплату комунальних послуг та енергоносіїв. Цією нормою не визначено конкретних споживачів, отже її положення діють на всіх споживачів відповідних послуг. Статтею 38 ЗУ «Про охорону навколишнього середовища» громадянам гарантовано право безоплатного використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб, а обов`язок забезпечення цими ресурсами покладено на органи місцевого самоврядування. Таким чином у позивача відсутні законні підстави вимагати повторну оплату вже сплачених з бюджету коштів.

У наданому відзиві КП «Прилукитепловодопостачання», не погоджуючись з доводами апеляційної скарги та їх аргументацією, вважаючи судове рішення законним, обґрунтованим та ухваленим з вірним застосуванням норм матеріального права, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи відзиву зводяться до безпідставності тверджень відповідача про відсутність у надавача житлово-комунальних послуг права звернення з вимогою про стягнення заборгованості.

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» є споживачем послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення. Абонентський номер споживача НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 відкрито на ім`я ОСОБА_1 .

Указує, що обов`язок сплати споживачем за житлово-комунальні послуги визначений ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та умовами укладеного з відповідачем відповідного договору. Посилання ОСОБА_1 про оплату наданих послуг з бюджету є необґрунтованими та являють довільним тлумаченням законодавства. Пільг на оплату житлово-комунальних послуг відповідач не має. Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечується ні розмір нарахованої заборгованості та порядок її нарахування, ні розмір тарифів, які застосовані при нарахуванні боргу, а також сам факт отримання житлово-комунальних послуг за адресою проживання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов КП «Прилукитепловодопостачання», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , будучи споживачем послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення та обслуговування внутрішньо-будинкових систем в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , не виконує зобов`язання щодо своєчасного внесення коштів за оплату наданих житлово-комунальних послуг, в результаті чого станом на 01 липня 2024 року за ним утворилася заборгованість в розмірі 27 683,19 грн. Районний суд, враховуючи, що відповідачем не надано суду доказів щодо здійснення ним платежів в рахунок виконання зобов`язань по оплаті послуг чи доказів, які свідчили б про відсутність боргу, дійшов висновку про задоволення вимог КП «Прилукитепловодопостачання» та відсутність підстав для закриття провадження у даній справі, як про це просив відповідач у відзиві.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності КП «Прилукитепловодопостачання» є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код КВЕД 36.30). Додатковими видами діяльності є: забір, очищення та постачання води (код КВЕД 36.00), каналізація, відведення й очищення стічних вод (код КВЕД 37.00) (а.с. 113).

Відповідно до інформації відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області від 29 серпня 2024 року ОСОБА_1 з 28 серпня 2007 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18, 18 зворот).

Квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 квітня 2025 року. Державна реєстрація права власності здійснена 19 лютого 2010 року (а.с. 114).

08 липня 2010 року між КП «Прилукитепловодопостачання», як виконавцем, та ОСОБА_1 , як споживачем, укладено договір № 12064 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та обслуговування внутрішньобудинкових мереж в багатоповерхових будинках (а.с. 13-14), відповідно до умов якого позивачем надаються послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач зобов`язався своєчасно оплачувати отримані послуги відповідно до умов цього договору. Сторонами договору погоджені права та обов`язки, порядок оплати спожитих послуг, а також відповідальність сторін.

Згідно з наданим позивачем розрахунком за надані послуги у період з грудня 2021 року по липень 2024 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 01 липня 2024 року наявна заборгованість за оплату наданих житлово-комунальних послуг у розмірі 27 683,19 грн (а.с. 4-12).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

За змістом ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги регулюються ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».

Статтею 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний, в тому числі, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку (ч. 1 ст. 13 Закону).

За змістом ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526-527 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Виходячи зі змісту наведених норм та проаналізувавши наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Прилукитепловодопостачання» заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, пославшись на те, що відповідач, будучи споживачем послуг, які надає позивач, має заборгованість зі сплати за спожиті послуги станом на 01 липня 2024 року.

За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 з 19 лютого 2010 року являється власником квартири АДРЕСА_2 , до якої надаються послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, проте, у період з грудня 2021 року по червень 2024 року у повному обсязі та своєчасно оплата указаних послуг не проводилась, що відображено у наданому позивачем розрахунку. Відповідачем належними доказами вищевказаний розрахунок не спростовано, іншого контррозрахунку не надано, докази на підтвердження оплати спожитих у спірний період послуг в матеріалах цієї справи відсутні.

Колегія суддів виходить з того, що зазначені вище послуги у спірний період надавалися і споживалися, з приводу неналежної якості послуг або їх відсутності до КП «Прилукитепловодопостачання» відповідач не звертався. Факт отримання послуг відповідачем у належний спосіб не спростовано, доказів того, що у квартирі відсутнє (відключене у встановленому порядку) централізоване опалення, гаряче та холодне водопостачання, або відповідач не користувався наданими послугами і потреби в таких послугах не мав, ОСОБА_1 не надано.

Відповідач як у відзиві на позовну заяву (а.с. 24-33), так і в апеляційній скарзі не заперечує того, що оплата за послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення у спірний період здійснювалась ним не в повному обсязі. Заперечуючи проти заявлених до нього вимог, ОСОБА_1 стверджував, що отримані ним послуги є природними ресурсами, використання яких на безоплатній основі гарантовано громадянам законодавством України.

Такі твердження відхиляються апеляційним судом, оскільки вони ґрунтуються на невірному та довільному тлумаченні скаржником положень законодавства. Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» природні ресурси України є власністю Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України, цим та іншими законами України. Громадяни України мають право користуватися природними ресурсами України відповідно до цього та інших законів.

За даними Вікіпедії (вільної енциклопедії) природні ресурси це сукупність об`єктів і систем живої та неживої природи, компонентів природного середовища, що оточують людину, які використовують у процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини та суспільства.

Відповідно до ч. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Виконавцем комунальної послуги є суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Статтею 5 цього Закону визначено, що комунальні послуги це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Отже, послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, які надаються суб`єктом господарювання КП «Прилукитепловодопостачання» споживачам на підставі укладеного договору, не являються природними ресурсами в контексті положень ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища».

Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає повністю доведеним наявність порушеного права КП «Прилукитепловодопостачання» та відповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Апеляційним судом відхиляються твердження відповідача про протиправність розгляду цієї справи Прилуцьким міськрайонним судом, який, за доводами відповідача, перебуває в стані припинення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства (ч. 1 ст. 5 Закону). Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом (ч. 1 ст. 7 Закону).

Статтею 19 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» визначений порядок утворення, реорганізації, ліквідації суду, визначення кількості суддів у суді.

За змістом даної норми суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом. Проект закону про утворення, реорганізацію чи ліквідацію суду вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Підставами для утворення, реорганізації чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судоустрою, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізації видатків державного бюджету або зміна адміністративно-територіального устрою. Утворення суду може відбуватися шляхом створення нового суду або реорганізації (злиття, поділу) судів. Суд є юридичною особою, якщо інше не визначено законом.

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області є місцевим загальним судом і відповідно до ст. 22 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» має повноваження щодо здійснення правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, та розгляду цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 451/2017 «Про реорганізацію місцевих загальних судів», відповідно до п.п. 6 п. 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, ст. 19, ч. 1 ст. 21, п. 40 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» утворено, зокрема Прилуцький окружний суд у м. Прилуках, Варвинському, Прилуцькому та Срібнянському районах Чернігівської області із місцезнаходженням у м. Прилуках, смт Варві та Срібному Чернігівської області шляхом реорганізації (злиття) Варвинського районного суду, Прилуцького міськрайонного суду та Срібнянського районного суду Чернігівської області (п. 203 ч. 1 Указу).

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 113) Прилуцький міськрайонний суд є органом державної влади, з 14 вересня 2018 року в результаті реорганізації юридичної особи перебуває в стані припинення.

Аналізуючи вищенаведені норми та обставини справи, а також зважаючи на те, що на час вирішення цього спору закону про утворення, реорганізацію чи ліквідацію суду не прийнято, тобто, Прилуцький окружний суд не утворено, Прилуцький міськрайонний суд відповідно до чинного законодавства продовжує здійснювати визначені повноваження щодо відправлення судочинства до утворення та початку діяльності відповідного місцевого окружного суду.

Ураховуючи наведені обставини в сукупності, апеляційний суд приходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 грудня 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова