Рішення від 11.03.2025 по справі 757/47560/24-ц

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/47560/24-ц

пр. 2-3924/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представник відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та компенсації за невикористані дні щорічної відпуски, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (далі - відповідач, ДП «НДПІМ»), в якому просить стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату та компенсацію за невикористанні дні відпустки, в сумі 53 616,20 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що наказом від 15.05.2007 року № 61-к він прийнятий 16.05.2007 року на посаду сантехніка у відділ експлуатації та матеріально-технічного забезпечення ДП «НДПІМ». Відповідно до наказу від 14.05.2021 року № 80-к Позивач звільнений із займаної посади 17.05.2021 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

На день звільнення позивачу була нарахована, але не виплачена, заборгованість із заробітної плати та нарахована, але не виплачена, грошова компенсація за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток в сумі 53 616,20 грн. (з урахуванням податків і зборів), згідно наданої довідки до позовної заяви.

Позивач зазначає, що в день звільнення, а саме, 15.04.2021 року відповідачем порушено вимоги статей 115, 116 КЗпП України та не здійснено розрахунку по заробітній платі. Порушення вимог трудового законодавства відповідач обґрунтовував тим, що він перебуває у скрутному фінансовому становищі та у нього відсутні кошти для здійснення розрахунку по заробітній платі.

Із урахування наведених обставин позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.10.2024 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «НДПІМ» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та компенсації за невикористані дні щорічної відпуски в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 21.01.2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2025 року розгляд справи у судовому засіданні відкладено на 11.03.2025 року.

У судове засідання позивач не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відзив на позов та клопотання про відкладення розгляду справи відповідач не подавав.

У зв`язку із поданням всіх документів по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних матеріалів справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 16.05.2007 року відповідно до наказу від 15.05.2007 року № 61-к ОСОБА_1 прийнятий на посаду сантехніка у відділ експлуатації та матеріально-технічного забезпечення ДП «НДПІМ». Згідно з наказом від 14.05.2021 року № 80-к позивач звільнений із займаної посади 17.05.2021 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Відповідно до довідки від 15.08.2024 року № 367/15/08-361, наданою ДП «НДПІМ», що ОСОБА_1 на день звільнення нараховано, але не виплачено заробітну плату за квітень у розмірі 10 780,00 грн. (без урахування податків та зборів), травень - 42 836,20 грн (без урахування податків та зборів), а разом 53 616,20 грн. (без урахування податків та зборів).

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як визначено у 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За положеннями ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Як визначено у ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач як роботодавець в порушення вимог ст. 116 КЗпП України не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати, у тому числі грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку.

На день звільнення позивача була нарахована, але не виплачена заробітна плата за квітень у розмірі 10 780,00 грн. (без урахування податків та зборів), травень - 42 836,20 грн (без урахування податків та зборів), а разом 53 616,20 грн. (без урахування податків та зборів).

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з наведеного, наявні обґрунтовані підстави стверджувати про порушення прав позивача на своєчасне отримання нею належних до сплати їй коштів.

Відповідач не надав жодних доказів виплати позивачу заборгованості із заробітної плати.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати доведеними та такими, що підлягає задоволенню.

Сума заборгованості підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст.ст. 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, при поданні позову до суду позивач відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» був звільнений від його сплати, згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 47, 94, 97, 116, 233 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 12, 13, 77, 79, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та компенсації за невикористані дні щорічної відпуски - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заборгованість із заробітної плати, в тому числі нараховану, але не виплачену грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку, в розмірі 53 616 (п`ятдесят три тисячі шістсот шістнадцять) грн. 20 коп. з утриманням податку й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» в дохід держави 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за квітень у розмірі 10 780 (десять тисяч сімсот вісімдесят) грн. 00 коп. з утриманням податку й інших обов`язкових платежів, підлягає негайному виконанню.

Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; РНКОПП НОМЕР_1 ;

Відповідач - Державне підприємство «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування»: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26А; код ЄДРПОУ 01422832.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 21.03.2025 року.

Суддя Є.С. Хайнацький