Постанова

від 08.04.2025 по справі 522/23430/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1879/25

Справа № 522/23430/23

Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Сєвєрової Є.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_1 - адвоката Кострича М.П.,

представника Пр. вик. ВО Одеської області Парфьонова Г.В. адвоката Гросу В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката КостричаМихайла Петровичана рішенняПриморського районногосуду м.Одеси від25червня 2024року,повний текстякого складено04липня 2024року таухваленого підголовуванням суддіБондара В.Я.,у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 доПриватного виконавцявиконавчого округуОдеської областіПарфьонова ГеоргіяВолодимировича,Державного підприємства«СЕТАМ», ОСОБА_3 провизнання електроннихторгів недійсними,витребування майназ чужогонезаконного володіння,

встановив:

07.12.2023 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області (далі - Пр. вик. ВО Одеської області) Парфьонова Г.В., Державного підприємства (далі ДП) «СЕТАМ», ОСОБА_3 , та змінивши свої позовні вимоги, просили суд:

- визнати недійсними електронні (прилюдні) торги з продажу майна згідно з протоколом проведення електронних торгів №598470 від 30.10.2023, реєстраційний номер лоту 536504, а саме 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсними електронні (прилюдні) торги з продажу майна згідно з протоколом проведення електронних торгів №598471 від 30.10.2023, реєстраційний номер лоту 536505, а саме 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги були мотивовані тим, що позивачі є подружжям та власниками квартири АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 14.11.2022 по справі №517/5/21 було задоволено позов АТ «УкрСиббанк» та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 2 246 912,25 грн. (т.1, а.с.12-14).

На підставі вищевказаного рішення Пр. вик. ВО Одеської області Парфьоновим Г.В. було відкрито виконавче провадження №70933243 та №70932721 від 03.02.2023 року (т.1, а.с.15, 16).

Ухвалою суду від 12.10.2023 ОСОБА_4 було поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення та призначено розгляд заяви на 25.10.2023, у зв`язку з чим до вказаного приватного виконавця 13.10.2023 року була подана заява про зупинення виконавчих дій (т.1, а.с.19).

30.10.2023 належну позивачам квартиру було продано на прилюдних торгах ОСОБА_3 . Позивачі вважають торги недійсними, оскільки приватним виконавцем не здійснено пошук іншого майна позивачів, в той час як у позивачів є інше рухоме та нерухоме майно. Крім того, кредитні зобов`язання були забезпечені іпотекою, предметом якої є земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:0837, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Крім того зазначили, що вартість квартири визначена у 5-ть разів менше ніж середня ринкова вартість квартири такої площі біля моря. Суб`єкт оціночної діяльності не досліджував квартиру, що суперечить чинному законодавству. Крім того, на відчужену квартиру було накладено арешти ухвалами суддів у кримінальних справах при розгляді клопотань слідчого, що однак не завадило При. вик. ВО Одеської області ОСОБА_5 продати квартиру на прилюдних торгах.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.06.2024 року позовну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було залишено без задоволення (т.2, а.с.50-58).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Кострич М.П. ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.06.2024 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.70-75).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що не погодження з висновками щодо вартості майна, не підлягають розгляду в порядку позовного провадження, спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Крім того,суд виходивіз того,що відповідач ОСОБА_3 є добросовіснимнабувачем квартири АДРЕСА_1 , та не знав, і не міг знати про набуття майна всупереч закону, тобто за наявності незареєстрованого арешту на квартиру.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Так,як вбачаєтьсяз матеріалівсправи, 11 жовтня 2002 року позивачі у даній справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 купили в ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 11.10.2002, зареєстрованого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., за №16485 (т.1, а.с.7).

В подальшому, а саме: 11.02.2016 між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11478727000, на суму 2059108, 04 грн. (т.1, а.с.8).

В той же день, на забезпечення вищевказаного кредитного договору між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №4438/2, предметом якого виступила земельна ділянка, площею 0,1500 га, кадастровий номер: 5123755800:01:003:0837, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с.9-11).

Позивач ОСОБА_1 була поручителем по вказаному кредитному договору.

Заочним рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 14.11.2022 у справі №517/5/21 було задоволено позов АТ «УкрСиббанк», стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11478727000 від 11.02.2016 року у розмірі2246912,25грн. та стягнуто в рівних частках судовий збір у загальному розмірі 33 703,68 грн. (т.1 а.с.12-14).

На виконання вказаного судового рішення, постановою Пр. вик. ВО Одеської області Парфьонова Г.В. від 03.02.2023 року було відкрито виконавче провадження №70933243 з приводу виконання виконавчого листа №517/5/21, виданого 28.12.2022 року, боржником за яким є ОСОБА_2 (т.1, а.с.15).

Крім того, постановою Пр. вик. В.О. Одеської області Парфьонова Г.В. від 03.02.2023 року було відкрито виконавче провадження №70932721 з приводу виконання виконавчого листа №517/5/21, виданого 28.12.2022 року, боржником за яким є ОСОБА_1 (т.1, а.с.16).

13.10.2023 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Пр. вик. ВО Одеської області Парфьонова Г.В. з заявою про зупинення виконавчих дій, у зв`язку з розглядом судом заяви про перегляд заочного рішення та заяви про заміну сторони виконавчого провадження (т.1, а.с.19).

Постановою Пр. вик. ВО Одеської області Парфьонова Г.В. від 13.10.2023 року у виконавчому провадженні №70932721 було зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №517/5/21 року, виданого 28.12.2022 року на підставі ухвали Фрунзівського районного суду Одеської області від 04.10.2023 року про прийняття до провадження заяви про заміну сторони виконавчого провадження (т.1, а.с.101-102).

Того ж дня, а саме: 13.10.2023 ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси у справі №523/18369/23 у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження №120231634900000705 від 13.10.2023 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.358 КК України за фактом використання співробітниками АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Укртехфінанс» завідомо підроблених документів, з метою їх подальшого використання для неправомірного набуття права власності на квартиру АДРЕСА_2 , було накладено арешт на вищевказану квартиру (т.1, а.с.21).

У зв`язку з цим, до справи долучено супровідний лист старшого слідчого СВ відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області, згідно якого 16.10.2023 ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 13.10.2023 направлялася Пр. вик. ВО Одеської області Парфьонову Г.В. (т.1, а.с.25).

Однак відомостей про поштову відправку чи отримання ухвали вказаним приватним виконавцем, матеріали справи не містять.

Ухвалою Фрунзівського районного суду Одеської області від 23.10.2023 по справі №517/5/21 було замінено первісного стягувача АТ «УкрСиббанк» на правонаступника - ТОВ «ФК «Укртехфінанс» (т.1, а.с.30-31, 112-115).

Постановами Пр. вик. ВО Одеської області Парфьонова Г.В. від 25.10.2023 року у виконавчому провадженні №70933243 та у виконавчому провадженні №70932721 було поновлено виконавче провадження (т.1, а.с.99-100) та замінено первісного стягувача АТ «УкрСиббанк» на нового стягувача правонаступника ТОВ «ФК «Укртехфінанс» (т.1, а.с.117-118, 120 -121).

30.10.2023 було проведено електронні торги, за результатами яких виграв ОСОБА_3 , який запропонував за 1\2 частку квартири АДРЕСА_2 1 453 000 грн. та за іншу 1\2 частку вказаної квартири - також 1 453 000 грн., про що свідчать протоколи №598470 та №598471 проведення електронного аукціону (торгів) (т.1, а.с.147-149, 163-165).

Тобто, загальна вартість, яку сплатив переможець торгів ОСОБА_3 , склала 2 9076 000 грн., що на той час становило фактично 80 тисяч доларів США, а не як стверджували позивачі у справі в 5 разів менше дійсної вартості квартири.

Внаслідок цього, 31.10.2023 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу відповідачу по даній справі ОСОБА_3 було видано два свідоцтва про право власності по 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 (т.1, а.с.157, 158).

31.10.2023 за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , про що свідчить інформаційна довідка №353634198 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Також дана інформаційна довідка свідчить про те, що станом на 08.11.2023 року (дата формування довідки) будь-яка зареєстрована заборона відчуження майна, зокрема, арешт, відсутня.

01.11.2023 у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду було закінчено виконавче провадження (т.1, а.с.193).

В подальшому, а саме: 16.11.2023 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/18604/21 було задоволено заяву представника ОСОБА_3 адвоката Ксенжика К.В. та скасовано арешт, заборону відчуження, розпорядження, здійснення реєстраційних дії щодо квартири АДРЕСА_2 (т.1, а.с.150-153).

Крім того, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.01.2024 у справі №523/18369/23 також було скасовано арешт на вказану квартиру, накладений ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 13.10.2023 року (т.1, а.с.154-156).

Таким чином, на даний час власником квартири АДРЕСА_2 , є відповідач по даній справі ОСОБА_3 .

Що стосується звіту про незалежну оцінку вищевказаної квартири, з вартістю якого не погоджуються позивачі, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Пр. вик. ВО Одеської області Парфьонова Г.В. від 02.08.2023 у виконавчому провадженні №70932721 було призначено суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання ТОВ «Інвестиційно-консалтингове бюро «Тріада» (т.1, а.с.105-106), відповідно до звіту якого вартість 1\2частки квартири АДРЕСА_2 складає 994 898 грн. (т.1, а.с.17).

Саме ця ціна була стартовою при продажу 1\2частки спірної квартири, а ціна продажу цієї частки склала 1453000грн., що підтверджується протоками №598470 та №598471 проведення електронного аукціону (торгів) (т.1, а.с.147-149, 163-165).

Разом з тим, на замовлення адвоката Кострича М.П. ФОП « ОСОБА_7 » склала звіт №02454, згідно якого станом на 29.11.2022 ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 складає 11 130 352 грн. (т. 1 а.с.33-43).

Однак, не приймаючи до уваги вказаний звіт, суд першої інстанції, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, виражену у його постанові від 08 січня 2024 року при розгляді справи № 2-3894/09 вказав, що у разі незгоди із результатами оцінки майна заявник мав право звернутися з клопотанням про визначення рецензування звіту про оцінку майна, однак із такими вимогами у спосіб, визначений законом, не звертався.

Більше того, суд зазначив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц було викладено висновок про те, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Аналогічний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 346/79/17 (провадження № 14-471цс19).

Крім того, 19 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 909/121/22 звернув увагу, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачене право боржника на оскарження результатів незалежної оцінки майна безпосередньо до суду, а відтак подання позову до суду є проявом принципу диспозитивності.

Рецензування звіту про оцінку майна є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, який в межах виконавчого провадження дозволяє швидко та ефективно захистити права боржника.

Закон України «Про виконавче провадження» не містить обов`язку державного виконавця або відповідного відділу Державної виконавчої служби здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності .

Таку правову позицію виразив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року, в рамках справи № 161/4629/21, провадження № 61-19858 св 21.

Тобто, рецензування звіту з оцінки майна є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки і у разі незгоди із результатами оцінки майна заявник мав право звернутись з клопотанням про призначення рецензування звіту про оцінку майна.

Разом з тим, за змістом ч.5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Проте, позивачі не скористалися правом на рецензування звіту про незалежну оцінку вартості майна для спростування його результатів, тому надання власного висновку, в якому зазначена інша вартість майна, є неналежними діями у разі не погодження з висновками щодо вартості майна, тому позовні вимоги в частині визначення вартості майна є безпідставними.

Також ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції вказав, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Тобто, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, та таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Таких правових позицій дотримується Велика Палата Верховного Суду в п. 63 своєї постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, в п. 64 постанови від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/2, в п.п. 5.6, 5.9 постанови від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190.

Тобто Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що обрання позивачами в даному випадку неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у їх позові.

Суд правильно вказав, що Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про те, що реалізація майна, зокрема майнових прав на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець.

Тобто, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів.

Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

Таким чином, суд першої інстанції правильно вказав, що неналежним та неефективним способу захисту прав позивачів є відповідні дві їх вимоги.

Що стосується вимоги позивачів про витребування майна із чужого незаконного володіння, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 387 ЦК України власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим, у відповідності до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого незаконного володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації, чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави.

Тобто, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від такого набувача лише у випадках, встановлених ч. 1 ст. 388 ЦК України (з урахуванням винятків, визначених у частині другій цієї статті), тоді як у недобросовісного набувача чи у добросовісного, який набув майно безоплатно, власник має право його витребувати у всіх випадках (стаття 387, частина третя статті 388 ЦК України).

Якщо ж позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане приміщення, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права, а тому для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів(відповідного правочину купівлі--продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу

Зазначені обставини свідчать про те, що вимоги про визнання недійсними електронних торгів є неналежним способом захисту, тому вони задоволенню не підлягають.

Щодо витребування квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , суд першої інстанції правильно зазначив, що добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства, а тому зазначені обставини мають значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.Разом з тим, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, більше того, на електронному аукціоні.

Тобто, якщо нерухоме майнопридбає добросовісна особа, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і за відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Таких правових висновків дотримується Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

З цих підстав суд першої інстанції правильно виходив із того, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_2 , та оскільки придбав її на електронних торгах, в порядку виконання судового рішення, вказана квартира не може бути у нього витребувана, не дивлячись на те, що на цю квартиру був накладений арешт в рамках кримінальних проваджень ухвалами Приморського районного суду м. Одеси та Суворовського районного суду м. Одеси від 13.10.2023 року, так як ОСОБА_3 про вказаний арешт не знав, оскільки його не було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про що свідчить інформаційна довідка з реєстрів, додана до справи позивачами, про що вказувалося вище.

Посилання представника апелянта ОСОБА_1 адвоката Кострича М.П. на те, що він представляє обох позивачів у справі: ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , а тому факт не оскарження судового рішення позивачем у справі ОСОБА_2 , не відіграє правового значення, є безпідставним, так як дійсно позивач у справі ОСОБА_2 не оскаржував в апеляційному порядку рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2024 року.

Разом з тим, позивачеві ОСОБА_1 належала тільки 1\2 частина квартири АДРЕСА_2 , тому її вимоги про витребування у ОСОБА_3 всієї квартири є безпідставним, так як ОСОБА_2 такими повноваженнями її не наділяв.

Що стосується розподілення між сторонами судових витрат, то колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 1, п.п.1-3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.08.2024 року заявнику апеляційної скарги ОСОБА_1 сплата судового збору у розмірі 20350,80 грн. була відстрочена до ухвалення судового рішення у справі (т.2, а.с. 89), колегія судді вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 20350,80 грн. на користь державного бюджету України.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кострича Михайла Петровича залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП , на користь державного бюджету судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 20350, 80 грн. (двадцять тисяч триста п`ятдесят гривень 80 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Через перебування судді Комлевої О.С. на навчанні в НШС України, а також через відпустку судді Сєвєрової Є.С., повне судове рішення складено 22.04.2025 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

Є.С. Сєвєрова