Постанова

від 15.04.2025 по справі 916/437/24

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/437/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

представники учасників справи участі не брали

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Громадської організації "Товариство "Восток"

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.03.2025 року про відмову у забезпеченні позову, суддя в І інстанції Бездоля Ю.С., в м. Одесі

у справі: №916/437/24

за позовом: Громадської організації "Товариство "Восток"

до відповідачів:

1. Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області;

2. Южненської міської ради Одеського району Одеської області;

3. Приватного підприємства ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС

про стягнення 6 000 000 грн

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2024 року Громадська організація «Товариство «Восток» звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом, в якій з урахуванням заяви про остаточне визначення позовних вимог просив суд:

- стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь позивача кошти в сумі 1 500 000 грн;

- стягнути з Южненської міської ради Одеського району Одеської області на користь позивача кошти в сумі 1 500 000 грн;

- стягнути з Приватного підприємства «ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС» на користь позивача кошти в сумі 3 000 000 грн в якості компенсації за завдану шкоду створенні перешкод у користуванні землею та власними гаражами, побудованими членами Громадською організацією «Товариство «Восток» за власний кошт.

В подальшому в березні 2025 року до суду першої інстанції від Громадської організації Товариство Восток надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив:

- накласти арешт на кошти Приватного підприємства Південьпарксервіс;

- накласти арешт на об`єкти (споруди) ПП Південьпарксервіс, загальною площею 92 кв.м.: КПП-1 - площею 49,9 кв.м; КПП-2 - площею 40,2 кв.м та вбиральня - площею 2 кв.м, розміщених на земельній ділянці, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, площею 12 га (після поділу кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га);

- накласти арешт на земельні ділянки кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4 га.

В обґрунтування поданої заяви позивач вказав, що відповідачем - Приватним підприємством Південьпарксервіс у 2015 році було встановлено шлагбаум на в`їзді до гаражів та в подальшому з громадянами (власниками гаражів) було укладено договори на парковку побудованих капітальних гаражів. Під час укладення договорів ПП Південьпарксервіс замовчувало про відсутність права оренди на земельну ділянку, а договір оренди було укладено тільки через 5 років, у 26.10.2020.

На переконання заявника, такими діями ПП Південьпарксервіс привласнило чуже майно (1100 гаражів фізичних осіб) і використовує їх на свою користь, а саме - вимагає плату за проїзд через шлагбаум до своїх гаражів, яка наразі складає 250 грн на місяць.

Зазначає, що статутний капітал ПП Південьпарксервіс становить 500 грн, ціна об`єктів (споруд) ПП Південьпарксервіс загальною площею 92 кв.м., на обслуговування якої було надано в оренду земельну ділянку загальною площею 120 000 кв.м - складає 68946 грн. З огляду на суму позову невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.03.2025 у справі №916/437/24 у задоволенні заяви Громадської організації Товариство Восток про забезпечення позову у справі №916/437/24 відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що посилання позивача на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача є недоведеними та не підтвердженими, позивачем не доведено суду вчинення/наміру вчинення відповідачем-3 дій, спрямованих на відчуження належного йому майна чи вчинення інших дій щодо належного йому майна, заявником не обґрунтовано належними доказами обставин того, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до неможливості чи утруднення виконання судового рішення.

Окрім того, об`єкти нерухомого майна, на які просить накласти арешт позивач, перебувають у відповідача-3 не у власності, а в оренді, а тому накладення на них арешту не відповідатиме вимогам розумності, обґрунтованості і адекватності, оскільки речові права на вказані об`єкти у рамках даної справи не досліджуються.

Суд зазначив, що сама наявність судового спору за відсутності доведення необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову не може бути підставою для забезпечення позову, самі лише твердження позивача в даному випадку не є достатніми та обґрунтованими підставами для задоволення поданої заяви про забезпечення позову. Окрім того, недобросовісність та протиправність дій відповідача-3, на які посилається позивач, також не може бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Громадської організації "Товариство "Восток", в якій останнє просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.03.2025 у справі №916/437/24 та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що вимога суду надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Твердження суду щодо об`єктів нерухомого майна не відповідає дійсності. Суд залишив поза увагою договір купівлі-продажу та інформаційну довідку, котрі підтверджують, що об`єкти загальною площею 92 кв.м. перебувають у ПП «Південьпарксервіс» на праві власності, а не оренди.

Зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову суд не врахував доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, не пересвідчився, зокрема, в тому, що між ПП «Південьпарксервіс» та членами організації дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову; не з`ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який прохав застосувати позивач, звертаючись до суду із вище зазначеною заявою.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу №916/437/24 до розгляду на 15.04.2025 о 12:00.

В судовому засіданні 15.04.2025 учасники справи участі не брали, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Явка повноважних представників учасників справи у судовому засіданні обов`язковою не визнавалась.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми позову.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, накладення арешту в межах ціни позову на майно відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову, являються предмет і підстава.

Так, предметом позову у цій справі виступають вимоги Громадської організації «Товариство «Восток» про стягнення з Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь позивача коштів в сумі 1 500 000 грн; з Южненської міської ради Одеського району Одеської області на користь позивача кошти в сумі 1 500 000 грн; з Приватного підприємства «ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС» на користь позивача кошти в сумі 3 000 000 грн.

Обгрунтовуючи вказані позовні вимоги позивач посилався на понесення відповідачами позивачу збитків у загальному розмірі 6 000 000 грн у зв`язку із створенням перешкод у користуванні землею та власними гаражами, побудованими членами Громадською організацією «Товариство «Восток» за власний кошт.

Позивач зазначив, що відповідачем - Приватним підприємством Південьпарксервіс у 2015 році було встановлено шлагбаум на в`їзді до гаражів та в подальшому з громадянами (власниками гаражів) було укладено договори на парковку побудованих капітальних гаражів. Під час укладення договорів ПП Південьпарксервіс замовчувало про відсутність права оренди на земельну ділянку, а договір оренди було укладено тільки через 5 років, у 26.10.2020.

На переконання заявника, такими діями ПП Південьпарксервіс привласнило чуже майно (1100 гаражів фізичних осіб) і використовує їх на свою користь, а саме - вимагає плату за проїзд через шлагбаум до своїх гаражів, яка наразі складає 250 грн на місяць.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом, а в подальшому із заявою по забезпечення позову, в якій заявник просив:

- накласти арешт на кошти Приватного підприємства Південьпарксервіс;

- накласти арешт на об`єкти (споруди) ПП Південьпарксервіс, загальною площею 92 кв.м.: КПП-1 - площею 49,9 кв.м; КПП-2 - площею 40,2 кв.м та вбиральня - площею 2 кв.м, розміщених на земельній ділянці, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435, площею 12 га (після поділу кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га);

- накласти арешт на земельні ділянки кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4 га.

В обґрунтування поданої заяви позивач вказав, що статутний капітал ПП Південьпарксервіс становить 500 грн, ціна об`єктів (споруд) ПП Південьпарксервіс загальною площею 92 кв.м., на обслуговування якої було надано в оренду земельну ділянку загальною площею 120 000 кв.м - складає 68946 грн. З огляду на суму позову невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно ПП Південьпарксервіс не відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у спірному випадку саме на заявника покладений обов`язок належними та допустимими доказами довести, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Щодо застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкти (споруди) ПП Південьпарксервіс та на земельні ділянки, судова колегія вказує, що у поданій заяві позивач посилається лише на те, що в нього є припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушення прав позивача, проте вказане, в розумінні приписів чинного законодавства, не є підставою для вжиття таких заходів забезпечення позову.

Верховним Судом, неодноразово зазначалося, зокрема, у постанові від 01.07.2024 у справі №916/795/24, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви..

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, сама наявність судового спору за відсутності доведення необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову не може бути підставою для забезпечення позову, самі лише твердження позивача в даному випадку не є достатніми та обґрунтованими підставами для задоволення поданої заяви про забезпечення позову. Окрім того, недобросовісність та протиправність дій відповідача-3, на які посилається позивач, також не може бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Разом з цим, судова колегія зауважує, що позивачем до заяви про забезпечення позову не надано жодних доказів, які підтверджують наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування такого виду забезпечення позову, як арешт об`єктів нерухомого майна відповідача та арешт на земельні ділянки.

Отже, саме по собі твердження про те, що ПП Південьпарксервіс завдало своїми діями шкоду позивачу не є обґрунтованим припущенням про те, що у разі невжиття таких заходів забезпечення позову (у разі задоволення позовних вимог) рішення суду не можливо буде виконати, з огляду на те, що відповідач є юридичною особою, що зареєстрована за законодавством України, не перебуває в стані припинення, а отже продовжує здійснювати підприємницьку діяльність.

Позивачем не надано жодного доказу, що ПП Південьпарксервіс вчиняло умисні дії, направлені на відчуження ним майна, грошових коштів, що належать на праві власності останньому, для уникнення можливої майбутньої відповідальності за судовим рішенням.

Як було вірно зауважено місцевим господарським судом, доводи заявника зводяться до підстав виникнення спору, що підлягає встановленню судом під час розгляду справи по суті, а отже не може оцінюватися судом як достатні доводи для того, щоб дійти обґрунтованого припущення, що відповідач, який продовжує здійснювати свою господарську діяльність буде ухилятися (або наразі має намір ухилятись) від виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що саме лише посилання на можливість розпорядження відповідачем належним їм майном не свідчить про неможливість виконання рішення суду у цій справі у випадку задоволення позовних вимог, так як матеріали справи не містять доказів, які б надали змогу встановити наявність чи відсутність у відповідача необхідним для виконання судового рішення коштів та/або іншого майна та, відповідно, встановити що відповідач не має достатньо коштів для виконання своїх зобов`язань, тобто надані позивачем докази не свідчать про те, що відповідач, у випадку задоволенні цього позову, не буде мати можливості виконати рішення суду, при цьому враховуючи факт накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову.

Слід окремо зауважити на тому, що заява не містить посилань на будь-які інші обставини, що з більшою вірогідністю свідчили б про те, що в майбутньому відповідач має намір ухилятись від виконання рішення суду (у разі задоволення позову), а подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.

Верховний Суд у своїх постановах від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 23.07.2021 у справі №915/1429/20 дійшов висновку, що піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору.

Водночас позивач просить накласти арешт на об`єкти (споруди) ПП Південьпарксервіс, загальною площею 92 кв.м. та накласти арешт на земельні ділянки кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4 га, які не виступають предметом спору, а отже не є співмірними та адекватними у відношенні до предмета спору.

Щодо заявленого заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ПП Південьпарксервіс, судова колегія вказує таке.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Громадська організація "Товариство "Восток" спочатку звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій просила суд стягнути з відповідача на користь позивача 6 650 000 грн.

В подальшому позивач звернувся з заявою про остаточне визначення предмета спору та із заявою про залучення співвідповідачів, в яких вже просив стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області 1500000 грн, з Южненської міської ради Одеського району Одеської області кошти в сумі 1500000 грн за завдану шкоду та з Приватного підприємства ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС кошти в сумі 3000000 грн за завдану шкоду.

Судова колегія зазначає, що позивач просить накласти арешт на всі кошти Приватного підприємства Південьпарксервіс, а не в межах суми позову, тим більше заявленої суми позову саме до відповідача-3.

До того ж, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 917/453/23).

Більше того, позовні вимоги позивач обґрунтовує вчиненням відповідачами дій, які призвели до нанесення позивачу збитків у розмірі 6 000 000 грн.

Водночас, оскільки під час розгляду заяви про забезпечення позову обґрунтованість позову, визначення кола відповідачів та вчинення ними протиправних дій, які призвели до спричинення позивачу збитків у заявленому розмірі, не досліджуються, накладення арешту на всі грошові кошти відповідача-3 буде нести характер втручання у мирне володіння майном, яке гарантоване ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання скаржника на те, що невжиття заходів забезпечення може унеможливити поновлення порушених прав та інтересів позивача є тільки його припущеннями, які не підтверджуються жодними доказами.

Так, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголосила на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача, що рішення суду в разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі №905/447/22).

Разом із цим та зважаючи на обов`язковість врахування судами висновків Верховного Суду, судова колегія звертається до правової позиції суду касаційної інстанції, у відповідності до якої застосування процесуальних норм статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у справах залежить від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень, адже не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2024 у справі №916/938/24).

Як зазначалося вище, позивач не навів достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій ПП Південьпарксервіс, які спрямовані на виведення активів, тоді як доводи позивача ґрунтуються на припущеннях, і як наслідок не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача, за відсутності достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій всього ПП Південьпарксервіс, не може виправдовувати втручання у право останнього на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту та грошові кошти та майно відповідача.

В той же час, покладення на відповідача тягаря доведення недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить позивач у суду, не нівелює обов`язок позивача належним чином обґрунтувати причини звернення із такою заявою на момент її подання та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.ст. 73, 74 ГПК України, подавати докази, обґрунтовувати наявність ймовірних та фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

А тому, враховуючи вищенаведене у сукупності та беручи до уваги те, що у даному випадку позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність вжиття таких заходів забезпечення позову, не зазначено будь-яких обставин, з якими заявник пов`язує ймовірність невиконання у майбутньому судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, має місце недоведеність співмірності обраного засобу забезпечення позову до предмету спору, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 06.03.2025 у справі №916/437/24.

За таких обставин, апеляційна скарга Громадської організації "Товариство "Восток" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.03.2025 у справі №916/437/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Товариство "Восток" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.03.2025 у справі №916/437/24 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.03.2025 у справі №916/437/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.04.2025.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська