Постанова

від 17.04.2025 по справі 904/6006/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2025 м. Дніпро Справа № 904/6006/17

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Паруснікова Ю.Б.,

суддів: Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Сушкіної Ірини Олександрівни на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2024 у справі (суддя Манько Г.В.), повний текст ухвали складено 18.11.2024

за скаргою ОСОБА_1 , м. Дніпро на бездіяльність начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

у справі:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіто-Лек», м. Харків

до фізичної особи - підприємця Сушкіної Ірини Олександрівни, м. Дніпро

про стягнення 17627,43 грн, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст скарги і ухвали суду першої інстанції.

В жовтні 2024 року Сушкіна Ірина Олександрівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою, згідно якої просить:

- визнати протиправною бездіяльність начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо не зняття арешту з майна та грошових коштів, що містяться на рахунках Сушкіної Ірини Олександрівни (РНОКПП НОМЕР_1 )накладеного у виконавчому провадженні № 54427032.

- зобов`язати Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна, що належить Сушкіній Ірині Олександрівні, що накладений відповідно до постанови від 30.08.2017 у виконавчому провадженні № 54427032.

- зобов`язати Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з грошових коштів що містяться на рахунках Сушкіної Ірини Олександрівни, що накладений відповідно до постанови від 07.02.2019 у виконавчому провадженні № 54427032.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2024 у справі № 904/6006/17 в задоволенні скарги відмовлено.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції Сушкіна Ірина Олександрівна оскаржує її в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду і просить скасувати оскаржувану нею ухвалу в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі її скаргу на бездіяльність начальника Соборного ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо не зняття арешту з майна та грошових коштів, що містяться на рахунках Сушкіної І.О. накладеного у виконавчому провадженні № 54427032.

Апеляційна скарга мотивована незаконним збереженням арешту після завершення виконавчого провадження, неповним з`ясуванням судом обставин справи, неправильним застосуванням норм права, ігноруванням правової позиції Верховного Суду, допущенням фактичних помилок та перевищенням судом меж своєї юрисдикції.

Скаржник вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та підлягає скасуванню з огляду на наступне;

По-перше, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не врахувавши правову позицію Верховного Суду щодо необхідності зняття арешту з майна боржника після завершення виконавчого провадження (постанова від 27.03.2020 № 817/928/17). Відповідно до чинного законодавства, після повернення виконавчого документа без виконання не існує передбаченого законом порядку автоматичного зняття арешту, що зумовлює необхідність судового захисту прав особи.

По-друге, суд не з`ясував обставини, що мають значення для справи. Зокрема, арешт майна та коштів триває вже понад чотири роки після завершення виконавчого провадження, строк повторного пред`явлення виконавчого документа минув ще у 2022 році, а стягувач не виявляє жодної активності. Таким чином, арешт втратив своє призначення як забезпечувальний захід і фактично перетворився на безпідставне обмеження права власності. Судом не було належно досліджено ці обставини, як і суть самої скарги.

По-третє, суд проігнорував усталену правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої збереження арешту без відкритого виконавчого провадження є порушенням права на мирне володіння майном (справи № 817/928/17, № 161/14034/20, № 34/425 та ін.). Така позиція є загальновідомою та підлягає врахуванню при вирішенні аналогічних справ.

По-четверте, суд допустив фактичну помилку в оцінці доказів, безпідставно пославшись на нібито наявність штрафів, накладених у виконавчому провадженні. Насправді йдеться про стягнення суми штрафу в межах господарської справи як елемент позовних вимог, а не як санкцію, накладену державним виконавцем.

По-п`яте, суд вийшов за межі своєї предметної юрисдикції, зробивши висновки щодо наявності умислу у діях скаржниці та можливості її кримінального переслідування за ст. 382 КК України. Такі припущення не тільки є безпідставними, а й не входять до компетенції господарського суду, що є істотним порушенням процесуального закону.

Окрім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції було допущено порушення права скаржниці на мирне володіння майном, гарантованого ст. 321 ЦК України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини. У ситуації, що склалася, особа фактично позбавлена можливості розпоряджатися своїм майном, без жодних правових підстав.

Таким чином, апелянт вважає ухвалу суду першої інстанції необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіто-Лек» своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2017 позов задоволено повністю, стягнуто з фізичної особи-підприємця Сушкіної Ірини Олександрівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіто- Лек» заборгованість 14689,53 грн, штрафу в розмірі 20% від вартості отриманого товару, за яким допущено прострочення платежу в сумі 2937,90 грн, судовий збір 1600 грн.

На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2017 видано наказ про примусове виконання від 07.07.2017.

21.07.2017 ТОВ «Фіто Лек» звернулося з заявою до Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо відкриття виконавчого провадження та виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/6006/17.

Державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.08.2017 № 54427032 щодо виконання судового наказу у справі № 904/6006/17. Вказаною постановою прийнято рішення про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1922,74 грн.

30.08.2017 державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 54427032 прийнято постанову про арешт майна боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 21350,17 грн.

07.02.2019 державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 54427032 прийнято постанову про арешт коштів боржника. Накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках банківських установ у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 21400,17 грн.

19.12.2019 державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 54427032 прийнято постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (витрат проведення виконавчих дій) у сумі 51 грн.

23.12.2019 державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 54427032 прийнято постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 21419,17 грн.

Рішення державного виконавця, викладені у постановах виконавчого провадження № 54427032 щодо арешту коштів та майна боржника, стягнення виконавчого збору, штрафів, витрат проведення виконавчих дій на час розгляду скарги є дійсними та відповідно до приписів ч. 4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

23.12.2019 державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 54427032 прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 ГПК України).

Відповідно до ст. 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (див. mutatis mutandis рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», рішення від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України»).

Юридичною гарантією виконання рішення суду слугує впровадження ефективних та дієвих засобів впливу на забезпечення реалізованості рішення суду, яка є одним із наслідків набрання ним законної сили.

ЄСПЛ у рішеннях від 06.09.2007 у справі «Моргуненко проти України» та від 27.11.2008 у справі «Крутько проти України» зазначив, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.

Виконавче провадження за усталеною в правовій доктрині та в судовій практиці позицією є завершальною стадією судового провадження, яка невідривно поєднана зі стадією вирішення спору.

Ухвалені судом рішення не можуть бути не виконані, адже невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

У справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07, §§ 26, 27) ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. Також рішення від 07.06.2005 у справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, § 84).

Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Схожі правові висновки КГС ВС виклав у п. 13 постанови від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 та підпункті 8.12. постанови від 25.09.2020 у справі № 924/315/17.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (ст. 2 Закону № 1404-VIII).

Стаття 5 Закону № 1404-VIII визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (ст. 48 Закону № 1404-VIII).

За ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно з ч. 6 ст. 12 Закону № 1404-VIII стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої про те, що закінчення строку пред`явлення до примусового виконання, визначеного у наказі Господарського суду Дніпропетровської області, не позбавляє відповідача обов`язку виконати судове рішення у добровільному порядку.

В матеріалах справи відсутні належні докази щодо відмови позивача від отримання грошових коштів за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2017 у справі № 904/6006/17, а також відсутні й докази закінчення виконавчого провадження № 54427032 у спосіб та з підстав, визначених приписами ст. 39 Закону № 1404-VIII.

Згідно з приписами п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

Після виконання судового рішення та рішень державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника у відповідача виникає право на зняття арешту в межах виконавчого провадження № 54427032.

Під час розгляду скарги ОСОБА_1 місцевим господарським судом встановлено, що дії державного виконавця у спірних правовідносинах відповідали приписам Закону № 1404-VIII.

Зняття арешту у спосіб та у порядку, що суперечить приписам ст. 59 Закону № 1404-VIII буде сприяти відповідачу у вчинення дій щодо умисного невиконання рішення суду, що є недопустимим.

Колегія суддів враховує також обставини відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів звернення боржником до стягувача для врегулювання спірних правовідносин. З моменту видачі виконавчого документу (07.07.2017) до моменту його повернення стягувачу (23.12.2019) та звернення до суду зі скаргою на бездіяльність начальника ДВС (21.10.2024) боржник не спромігся виконати рішення суду ні на копійку, що є свідченням зловживання з боку боржника, спрямованого на невиконання судового рішення. Зворотного боржником не спростовано.

Згідно ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем за власним рішенням була припинена господарська діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за наслідками господарської діяльності не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

З урахуванням вищевикладеного, вимоги заявника є такими що суперечать приписам Закону України «Про виконавче провадження» та задоволенню не підлягають.

Апеляційна скарга Сушкіної Ірини Олександрівни є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки її доводи зводяться до неправильної оцінки правової природи виконавчого провадження, ролі арешту як забезпечувального заходу та повноважень виконавця в межах чинного законодавства.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що дії державного виконавця з накладення та невідкликання арешту були вчинені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та у межах наданих повноважень, зокрема статей 10, 18, 56, 59 цього Закону.

Аргументи скаржниці про завершення виконавчого провадження є безпідставними, оскільки документ був повернутий стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII через неможливість виконання, а не у зв`язку з повним або фактичним виконанням рішення суду. Така обставина не є підставою для автоматичного зняття арешту. Навпаки, чинне законодавство прямо передбачає, що зняття арешту можливе лише після повного виконання рішення, включаючи сплату штрафів, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону № 1404-VIII).

Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду вирвані з контексту і не враховують, що правовідносини у даній справі не є релевантними.

Крім того, твердження про перевищення судом повноважень або оцінку умислу в діях боржника є помилковими. Суд лише вказав на юридичні наслідки безпідставного зняття арешту в контексті загального обов`язку виконання судового рішення, не виходячи при цьому за межі своєї компетенції.

Таким чином, ухвала господарського суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, є обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги надуманими та необґрунтованими, у зв`язку з чим вона не підлягає задоволенню.

6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права під час постановлення оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Згідно ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно ст. 340 ГПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Згідно ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних вище обставин, з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 287. 234 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2024 у справі № 904/6006/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22.04.2025.

Головуючий суддяЮ.Б. Парусніков

Судді:Т.А. Верхогляд

О.Г. Іванов