Рішення

від 17.04.2025 по справі 916/30/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/30/25

За позовом: Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (68001, Одеська обл., м.Чорноморськ», вул.Праці, буд.6, код ЄДРПОУ 01125672)

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15, код ЄДРПОУ 43015722)

До відповідача: Приватного підприємства «БІП» (68000, Одеська обл., м.Чорноморськ, вул. Проспект Миру, буд.5-Р, код ЄДРПОУ 38920150)

про стягнення неустойки

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Корчевський М.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Марченко Д.В. в порядку самопредставництва;

Від третьої особи: Кравченко Ю.В. - в порядку самопредставництва;

Від відповідача: не зявився;

Суть спору: Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі- ДП «МТП «Чорноморськ» ) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства (далі- ПП) «БІП» про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 98 143 грн 24 коп.

Ухвалою суду від 08.01.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/30/25, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 06.02.2025р. Крім того, залучено до участі у справі як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях. Ухвалою суду від 06.02.2025р. відкладено судове засідання на 27.02.2025р. Ухвалою суду від 27.02.2025р. відкладено судове засідання на 11.03.2025р. Ухвалою суду від 11.03.2025р. відкладено розгляд справи на 03.04.2025р. Ухвалою суду від 03.04.2025р. відкладено розгляд справи на 17.04.2025р.

Позивач - ДП «МТП «Чорноморськ», позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві, поясненнях, що надійшли до суду 01.04.2025р., 04.04.2025р.

Представник третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях ( далі- РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях), в судових засіданнях повністю підтримує позицію позивача. Будь-який письмових міркувань щодо позову третя особа до суду не надавала.

Відповідач ПП «БІП», про місце, дату та час судових засідань повідомлявся за місцезнаходженням, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, але, згідно повідомлення пошти адресат за зазначеною адресою відсутній.

Крім того, відповідач повідомлявся про місце, дату та час судових засідань шляхом розміщення інформації в мережі Інтернет на офіційному сайті Господарського суду Одеської області.

В ухвалі від 16.01.2023р. у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

Враховуючи зазначене, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відповідно до ч.9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі - ДП «МТП «Чорноморськ», зазначив, що 30.04.2014 р. між РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях ( Орендодавець) та ПП «БІП» ( Орендар) укладено Договір № 5/65 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху адміністративної будівлі, інв.№12705, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК1244, загальною площею 73,11 кв.м. за адресою: Одеська обл., м.Чорноморськ, с.Бурлача Балка, вул.Північна, 4, що обліковується на балансі ДП «МТП «Чорноморськ» ( Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ «Експертне Агенство «УКРКОНСАЛТ» станом на 30.06.2017 р. та становить 882 407 грн.

Згідно п.1.2. Договору майно передається в оренду з метою: розміщення буфету, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Позивач зазначає, що факт передачі майна в оренду підтверджується актом приймання-передавання державного нерухомого майна від 21.08.2017 р.

Згідно п.3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (липень 2017р.) - 4 420 грн 86 коп.

Згідно п.3.5 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету 70% надсилається орендарем орендодавцеві, 30% Балансоутримувачу.

Таким чином, позивач вважає, що між сторонами укладено тристоронній договір про передачу державного майна в оренду, за умовами якого Орендодавцем є РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, Орендарем - ПП «БІП», а третьою стороною зазначеного договору є Балансоутримувач - ДП «МТП «ЧОРНОМОРСЬК».

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що термін дії цього Договору до 30.04.2021р. включно.

Відтак, позивач вважає, що оскільки строк дії Договору оренди закінчився 30.04.2021 р., зобов`язання сторін на підставі укладеного 30.04.2014 р. Договору оренди припинилися 01.05.2021р.

Відповідно до п.10.10 Договору майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Орендодавцем акта приймання-передавання.

Позивач зазначає, що листом від 24.10.2022 р. за №398/07.2-13 ДП «МТП «Чорноморськ» витребувало від ПП «БІП» назад орендоване майно, надіславши при цьому Акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за спірним Договором.

Проте, жодної відповіді від ПП «БІП» на адресу ДП «МТП «Чорноморськ» не надходило та фактичне повернення орендованого майна не відбулось по теперішній час.

Позивач зазначив, що у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо повернення орендованого майна протягом трьох робочих днів після припинення Договору оренди, згідно п. 10.9 Договору ДП «МТП «Чорноморськ» має право вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування орендованим майном на підставі ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач зауважив, що умовами п. 3.5 Договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30%. Обов`язок Орендаря сплачувати орендну плату у повному обсязі (100%) у відповідних пропорціях її отримувачам (70 % - фонду держмайна та 30 % - балансоутримувачу) передбачений ст.762 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ, п. 132 Порядку передачі майна в оренду та п.п.3.5, 5.3 Договору.

Таким чином, позивач вважає, що оскільки умови Договору є обов`язковими до виконання всіма сторонами договору, яким передбачено право Балансоутримувача на отримання орендної плати та право стягувати орендну плату у судовому порядку, то неустойка за неповернення об`єкту оренди після припинення договору оренди, передбачена ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є взаємопов`язаною з вимогою про стягнення орендної плати, на яку Балансоутримувач, як отримувач частини орендної плати, має право.

Позивач вважає, що як отримувач 30% розміру орендної плати, а не лише балансоутримувач орендованого майна, він має право на стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування орендованим майном після припинення строку дії Договору пропорційно до розміру орендної плати, яка належить Балансоутримувачу за спірним Договором

Позивач зазначив, що направив на адресу Орендаря рахунки для здійснення оплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування орендованим майном за період після закінчення строку дії договору, про що свідчать чеки та квитанції поштових відправлень, списки рекомендованих листів та опис їх вмісту, а також скріншоти відправлення рахунків по ел.пошті 1С.

Але, в порушення п.10.9. Договору ПП «БІП» вказані рахунки не сплачено.

За таких обставин, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача неустойки у розмірі 98 143 грн 24 коп.

У якості обгрунтування позову позивач також зазначає, що після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним.

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях повністю підтримує позицію позивача та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників позивача та третьої особи, суд встановив, що 30.04.2014 р. між РВФДМУ по Одеській області ( Орендодавець) та ПП «БІП» ( Орендар) укладено Договір № 5/65 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху адміністративної будівлі, інв.№12705, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК1244, загальною площею 73,11 кв.м. за адресою: Одеська обл., м.Чорноморськ, с.Бурлача Балка, вул.Північна, 4, що обліковується на балансі Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт » ( Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ «Експертне Агенство «УКРКОНСАЛТ» станом на 14.07.2014 р. та становить 409 471 грн.

Згідно п.1.2. Договору майно передається в оренду з метою: розміщення буфету, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Договір погоджено Балансоутримувачем - ДП «МТП «Чорноморськ».

За приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Враховуючи те, що об`єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є державною власністю, на правовідносини, що склалися між сторонами за Договором оренди №5/65 від 30.04.2014р., розповсюджуються положення Закону України Про оренду державного та комунального майна.

Таким чином, правовідносини, що склалися між сторонами за Договором оренди №5/65 від 30.04.2014р., є орендними.

За умовами п.2.1 Договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна.

Судом встановлено, що Акт приймання-передавання був складений сторонами та погоджений Балансоутримувачем 30.04.2014р.

Згідно п.3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди ( березень 2014р.) 2 104 грн 95 коп.

Відповідно до п.3.5 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету 70% надсилається орендарем орендодавцеві, 30% Балансоутримувачу.

Крім того, умовами Договору передбачено інші обов`язки Орендаря на користь Балансоутримувача, як то здійснення оплати за надані Балансоутримувачем протипожежні послуги згідно діючим тарифам Балансоутримувача (п.5.5 Договору); забезпечення доступу на об`єкт оренди з метою контролю за його використанням та виконанням умов Договору ( п.5.6 Договору); отримання згоди Балансоутримувача на здійснення капітального ремонту та інших видів ремонту (п.5.7 Договору); повернення Балансоутримувачу об`єкта оренди після закінчення строку дії Договору ( п.5.11 Договору); відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна ( п.5.12 Договору).

Відповідно до ч.1 ст.636 Цивільного кодексу України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що Договір № 5/65 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.04.2014 р. є договором оренди, у тому числі, є договором на користь третьої особи.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України обов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.10.1.Договору цей Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 30.04.2014р. до 30.04.2015р. включно.

18 травня 2015р. РВФДМУ по Одеській області та ПП «БІП» укладено Договір про внесення змін до Договору оренди від 30.04.2014р., яким продовжено термін дії Договору до 30.04.2016р.

11 травня 2016р. РВФДМУ по Одеській області та ПП «БІП» укладено Договір про внесення змін до Договору оренди від 30.04.2014р., яким продовжено термін дії Договору до 30.04.2017р. включно.

Договором про внесення змін до Договору оренди від 30.04.2014р., що був укладений РВФДМУ по Одеській області та ПП «БІП» 21.08.2017р., викладено у новій редакції п.1.1 Договору та зазначено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху адміністративної будівлі, інв.№12705, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК1244, загальною площею 73,11 кв.м. за адресою: Одеська обл., м.Чорноморськ, с.Бурлача Балка, вул.Північна, 4, що перебуває на балансі ДП «МТП «Чорноморськ» ( Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ «Експертне Агенство «УКРКОНСАЛТ» станом на 30.06.2017 р. та становить 882 407 грн.

Також викладено у новій редакції п.3.1 Договору :«Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (липень 2017р.) - 4 420 грн 86 коп.».

Додатками до цього Договору є новий розрахунок орендної плати та акт приймання-передачі об`єкту оренди від 21.08.2017р., погоджений з Балансоутримувачем.

Договором про внесення змін до Договору оренди від 30.04.2014р., що був укладений РВФДМУ по Одеській області та ПП «БІП» 23.04.2020р. продовжено термін дії Договору до 30.04.2021р. включно.

За таких обставин, суд погоджується з позицією позивача щодо припинення строку дії Договору оренди від 30.04.2014р. з 01.05.2021р.

За умовами п. 10.6 Договору оренди від 30.04.2014р. чинність цього Договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п.5.11 Договору у разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов`язаний повернути Балансоутримувачу об`єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального зносу та відшкодувати Балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкту оренди з вини Орендаря.

Суд зазначає, що згідно ч. 2 ст.636 Цивільного кодексу України виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Відповідач у справі доказів повернення Балансоутримувачу об`єкту оренди за Договором оренди від 30.04.2014р. до суду не надав.

За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

При цьому, ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень ст. 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.11.2020р. у справі №916/1319/19 Та у постанові від 19.04.2021р. у справі №910/11131/19.

Зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями ст. 230 Господарського кодексу України та ст. 549 Цивільного кодексу України.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України. Статтею 185 Податкового кодексу України, яка входить до цього розділу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Отже, Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 ст. 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 ст. 14, ст. 180, ст. 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на таке, суд дійшов висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми неустойки судом встановлено, що він є вірним та стягненню з ПП «БІП» підлягає неустойка у розмірі 98 143 грн 24 коп.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» до Приватного підприємства «БІП» про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 98 143 грн 24 коп. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «БІП» (68000, Одеська обл., м.Чорноморськ, вул. Проспект Миру, буд.5-Р, код ЄДРПОУ 38920150) на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (68001, Одеська обл., м.Чорноморськ», вул.Праці, буд.6, код ЄДРПОУ 01125672) неустойку у розмірі 98 143 грн 24 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22 квітня 2025 р.

Суддя Н.В. Рога