Ухвала

від 04.04.2025 по справі 759/6625/25

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 2/759/3887/25

ун. № 759/6625/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова І.Ю., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСКО» (03148, м.Київ, вул.Сім`ї Стешенків, 9) про визнання майнового права на об`єкт незавершеного будівництва,

ВСТАНОВИВ:

29.03.2025 р. ОСОБА_2 , яка представляє інтереси позивача, звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом, у якому просить визнати за ОСОБА_1 майнові права на однокімнатну Квартиру АДРЕСА_2 , на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:75:272:0005.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя вважає, що вона підлягає залишенню без руху, оскільки подана без додержання вимог, викладених у статях 177 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позовна заява не містить документів, що підтверджують сплату судового збору.

У своїй позовній заяві представник позивача посилається на положення Закон України "Захист прав споживачів" як на підставу для звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів" крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Пунктом 23 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.96 р. "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Таким чином, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду у дотримання вимог ст. 175 ЦПК України, зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України "Про захист прав споживачів", зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", таким чином навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України "Про захист прав споживачів".

Проте в позовній заяві відсутнє таке обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У зв`язку з цим, застосування Закону України "Про захист прав споживачів" до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, ЗУ "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні").

Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У вказаному законі визначена процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.

Системний аналіз положень Закону України "Про захист прав споживачів" доводить, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України "Про захист прав споживачів".

Однак в порушення даних вимого закону, позивач у своїй позовні заяві взагалі не посилається на зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України "Про захист прав споживачів", не зазначає про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів".

На підставі ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У порушення вказаної вимоги позивачем не надано доказів сплати судового збору.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 зазначив, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року N R (81) 7, у якій зазначено: "У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D). Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Закон «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).

Відповідно до п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 2025 р. складає 1211,20 грн.

Згідно ч.1 ст.185 ЦПК України суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Оскільки дану заяву подано з вищезазначеними недоліками, вважаю за необхідне залишити її без руху, визначивши спосіб їх усунення та надавши строк.

Керуючись ст.ст. 76-79, 83, 95, 185, 175, 177, 185 ЦПК України , суддя

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСКО» (03148, м.Київ, вул.Сім`ї Стешенків, 9) про визнання майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, залишити без руху.

Встановити спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду квитанції про сплату судового збору. Надати позивачу строк на усунення недоліків заяви 7 днів з дня отримання копії ухвали.

Повідомити позивача, що в разі неусунення недоліків у зазначений строк, заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І.Ю.Єросова