Рішення від 17.04.2025 по справі 160/3568/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 рокуСправа №160/3568/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОТЕ ЮНІОН» до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

04.02.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КОТЕ ЮНІОН» до Дніпровської митниці в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці №UA110130/2025/000024/1 від 20.01.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що ТОВ «КОТЕ ЮНІОН» на підтвердження заявленої митної вартості товарів за ціною договору (контракту) надано до митного оформлення митну декларацію з усіма необхідними документами, які не містили розбіжностей та ознак підробки, а, навпаки, містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, що, в свою чергу, виключало можливість витребування митницею у декларанта додаткових документів у розумінні приписів ч.3 ст.53 Митного кодексу України. Однак, відповідач, не зважаючи на вищенаведене, посилаючись на формальні підстави, витребував у позивача додаткові документи. Проте, на переконання ТОВ «КОТЕ ЮНІОН», відповідач, не здійснивши повну перевірку відомостей, що містяться в наданих документах, що підтверджують заявлену митну вартість та правильність розрахунку, здійсненого декларантом, не упевнившись в достовірності та точності заяв, документів та розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000024/1 від 20.01.2025 року, відповідно до якого загальна митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості. При цьому, позивач зауважує, що зазначена в митній декларації митна вартість товарів у повній мірі співпадає з митною вартістю товарів, що відображена у документах, поданих відповідно до статті 53 Митного кодексу України, які у повній мірі підтверджують розмір заявленої митної вартості товару за ціною контракту. Натомість, всі вказані у спірному рішенні зауваження митниці носять формальний характер та не свідчать про дійсну наявність розбіжностей, а надані позивачем документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості. Таким чином, не погоджуючись з висновками відповідача та винесеним ним рішенням, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ТОВ «КОТЕ ЮНІОН» та відкрито провадження в адміністративній справі №160/3568/25, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

06 березня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Дніпровської митниці на позовну заяву ТОВ «КОТЕ ЮНІОН», в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що під час здійснення Дніпровською митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією, було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, відповідач вказує, що за результатами розгляду поданих документів, виник сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, який став підставою для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості, однак, такі документи декларантом надані не були, у зв`язку із чим відповідачем обґрунтовано прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару. Крім того, у зв`язку із неможливістю застосування першого методу визначення митної вартості товарів посадовими особами Дніпровської митниці було послідовно перейдено до другорядного методу визначення митної вартості. Таким чином, посадові особи митниці при прийнятті спірного рішення діяло в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КОТЕ ЮНІОН» (код ЄДРПОУ 43802084) зареєстровано юридичною особою 07.09.2020 року, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - номер запису: 1 000 711 0200 00046341, перебуває на обліку як платник податків та зборів в ГУ ДПС у У м.Києві, Правобережна державна податкова інспекція. Основний вид діяльності: 23.14 Виробництво скловолокна.

20.01.2025 року ТОВ «КОТЕ ЮНІОН» з метою митного оформлення «Скловолокно та вироби знього, ровінг з Е-скла, який складається з однієї нитки скловолокна: FIBERGLASS ROVING E-GLASS (ECR24-2400D-6 01) - 20671кг. Країна виробництва: Китай. Виробник: SHA NDONG FIBERGLASS GROUP CORP. Див. "електронний інвойс" 2. Місць - 20 AG/20/1 Палета 3. 1/PCIU1703203/211/1» подало до Дніпровської митниці електронну митну декларацію - 25UA110130000938U2, в якій митна вартість поставленого товару визначена за ціною контракту (основний метод).

Вказані товари надійшли на адресу ТОВ «КОТЕ ЮНІОН» на підставі зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу від 06.09.2024 №SDFE8240906KU, укладеного між ТОВ «КОТЕ ЮНІОН» (Покупець) та компанією SHANDONG FIBERGLASS GROUP CORP (Продавець) на умовах поставки FOB QINGDAO.

На підтвердження заявленої митної вартості товарів під час проведення митного контролю та митного оформлення позивачем разом з вказаною митною декларацією надано документи, передбачені ч.2 ст.53 Митного кодексу України, що перелічені у графі 44 цієї МД, зокрема: контракт №SDFE8240906KU від 06.09.2024року; проформу №SDFE8240906KU від 06.09.2024року; інвойс №SDFE8240906KU від 23.10.2024 року; свіфт №101 від 13.12.2024 року та №88 від 19.09.2024 року; пакувальний лист від 23.10.2024р; договір перевезення №23/09/2024 від 23.09.2024 року; заявку на перевезення 447095 від 22.10.2024 року; рахунок-фактуру №LS-4615831 від 13.01.2025 року; довідку про транспортні витрати № 447095 від 16.01.2025року; коносамент QN24100361 від 28.10.2024р; ЦМР 3203 від 17.01.2025 року; сертифікат про походження товару №С246722314500244 від 25.10.2024 року; сертифікат якості S-SDBX202412124 від 25.12.2024 року; експортну декларацію 422720240001102320 від 25.10.2024 року

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митниця дійшла висновку, що митна вартість імпортованого товару не може бути визначена у зв`язку з тим, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товару, в документах поданих до митного оформлення наявні розбіжності, а також документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні.

Судом встановлено, що митним органом виявлено наступні розбіжності у поданих позивачем документах:

1) Фактурна вартість товару відповідно до рахунку-інвойс від 23.10.2024 №SDFE8240906KU по вазі 20671,00 кг становить 9508,66 дол.США. Відповідно до п.12 контракту від 06.09.2024 NoSDFE8240906KU покупець здійснює оплату за товар в наступному порядку-70% передплата, 30% до прибуття в порт розвантаження. До митного органу декларантом надано платіжні інструкції (SWIFT) від 19.09.2024 No88 на суму 6440,00 дол.США, від 13.12.2024 №101 на суму 3068,66 дол.США. Загальний розмір сплачених коштів за даними платіжнилш інструкціями розраховується у розмірі 9508,66 дол.США, що відповідає числовому значенню вартості партії товару згідно з інформацією рахунку-інвойс від 23.10.2024 № SDFE8240906KU, проте не відповідає розміру вартості партії товару, вказаному у контракті-9200,00 дол.США . Окрім того, платіжні інструкції (SWIFT) від 19.09.2024 №88, від 13.12.2024 №101 оформлено без дотримання вимог Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216. А саме: вищезазначений документ не містить підпис(и) (власноручний(і)/електрочний(і)) відповідальної(их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком. В гр. 70 даних документів в призначенні платежу вказано виключно реквізити контракту від 06.09.2024 №SDFE8240906KU.

2) В п.9 контракту зазначено, що покупець сплачує фрахт, а також нам покриваються витрати на страхування. Згідно з п. 11 контракту товар прямує за маршрутом Qingdao (Китай)-Констанца (Румунія). Згідно інформацією товаросупровідних документів оцінюваний товар постачається на комерційних умовах FOB Qingdao (Китай). Для підтвердження складових митної вартості надано наступні документи: коносамент від 28.10.2024 №QN24100361; рахунок-фактура від 13.01.2025 №LS-4615831; довідка про транспортні витрати від 16.01.2025 №447095; договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 23.09.2024 №23/097 2024, укладений ТОВ «Коте Юніон» з компанією-експедитором ТОВ «Ламан Шипінг»; заявка на організацію транспортування і експедирування вантажу від 22.10.2024 №447095. Відповідно до інформації заявки №447095, коносаменту №QN24100361 оцінювана партія товару прямувала з порту Qingdao (Китай) до порту Чорноморськ (Україна), що не відповідає маршруту перевезення, зазначеному в контракті від 06.09.2024 NoSDFE8240906KU, що в свою чергу впливає на розмір витрат на перевезення за межами митної території України. В рахунку-фактурі від 13.01.2025 №LS-4615831 зазначено розмір витрат за морське перевезення вантажу морським транспортом за межами державного кордону України на рівні 152712,00 грн. Маршрут перевезення не зазначено. Відповідно до п.4.1 договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 23.09.2024 №23/09/2024 передбачено, що оплата за цим договором здійснюється на підставі рахунку експедитора шляхом 100% передплати до моменту надання послуг, але не пізніше банківського дня від дати виставлення рахунку. Банківські платіжні документи щодо оплати послуг експедитора декларантом не надано до митного оформлення. Окрім того, в довідці про транспортні витрати від 16.01.2025 №447095 зазначено, що вантаж не страхувався, що суперечить умовам контракту від 06.09.2024 №SDFE8240906KU. Перерахунок сум, вказаних заявці на національну валюту гривні у рахунку-фактурі від 13.01.2025 NoLS-4615831, довідці про транспортні витрати від 16.01.2025 №447095 не підтверджено документально витягами курсу міжбанку, який використано експедитором.

Таким чином, перелічені вище фактори вказують на наявність розбіжностей та невідповідностей у поданих до митного оформлення документах.

Враховуючи викладене та посилаючись на ч.5 ст.54 Митного кодексу України, відповідач з метою упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, в рамках проведення консультацій з метою обґрунтування вибору методу визначення митної вартості, зобов`язав декларанта протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: за наявності: 1) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 2) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 3) виписку з бухгалтерської документації; 4) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 5) транспортні документи; 7) страхові документи.

Листом від 20.01.2025 декларантом було повідомлено митний орган, що усі додаткові документи, які підтверджують числові значення складових заявленої митної вартості подані до митного оформлення, інші додаткові документи подаватися не будуть.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки наданих до митного оформлення документів та проведення відповідних консультацій з декларантом Дніпровською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000024/1 від 20.01.2025 року, відповідно до якого загальна митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості - 2-r - резервний метод згідно з положеннями ст.64 Митного кодексу України.

Так у вказаному рішенні зазначається, що митну вартість товару скориговано за інформацією попередніх митних оформлень подібного товару, митну вартість якого імпортером самостійно скориговано за резервним методом визначення митної вартості товару за ЕМД від 24.10.2024 №24UA100250604593U6 (№UA100250/2024/604593)- 1,52 дол. США/кг у кількості 18683,00 кг за контрактом з виробником товару за комерційними умовами поставки FOB Шанхай.

З урахуванням положень частини 7 статті 55 Митного кодексу України товари було випущено у вільний обіг за митною декларацією: 25UA110130001062U0 від 20.01.2025 року зі сплатою митних платежів за заявленою декларантом митною вартістю товарів та із наданням фінансових гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України.

Не погодившись із вказаним рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.

За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення п.2 ч.5 ст.54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування, відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

За приписами ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно з ч.2 ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Частиною 7 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Також за приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Системний аналіз вказаних положень Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).

Згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019 в адміністративній справі №803/667/17.

Отже, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 31.03.2015 у справі №21-127а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах.

Як видно з матеріалів справи, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України.

Суд установив, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, дійшов висновку, що в наданих декларантом документах міститься ряд розбіжностей, наявність яких унеможливлює підтвердження всіх числових значень складових митної вартості.

Щодо зауважень відповідача відносно оплати позивачем вартості товару, заявленого до митного оформлення.

Так митним органом самостійно зазначається у спірному рішенні, що за ЕМД від 20.01.2025 №25UA110130000938U2 (UA110130/2025/000938) декларантом ОСОБА_1 заявлено товар №l «Скловолокно та вироби з нього, ровінг з Е-скла, який складається з однієї нитки скловолокна: FIBERGLASS ROVING E-GLASS (ECR24-2400D-601) - 20671кг.» (країна походження-Китай). Оцінюваний товар постачається на комерційних умовах поставки FOB Qingdao (Китай) відповідно до зовнішньоекономічного контракту від 06.09.2024 №SDFE8240906KU, укладеного між компанією «SHANDONG FIBERGLASS GROUP CORP.» (Китай) ma покупцем TOB «Коте Юніон» (Україна).

Фактурна вартість товару відповідно до рахунку-інвойс від 23.10.2024 №SDFE8240906KU по вазі 20671,00 кг становить 9508,66 дол.США.

Відповідно до п.12 контракту від 06.09.2024 №SDFE8240906KU покупець здійснює оплату за товар в наступному порядку-70% передплата, 30% до прибуття в порт розвантаження.

До митного органу декларантом надано платіжні інструкції (SWIFT) від 19.09.2024 №88 на суму 6440,00 дол. США, від 13.12.2024 №101 на суму 3068,66 дол.США.

В графах 70 вищевказаних платіжних інструкцій, в призначенні платежу було здійснено посилання на Контракт від 06.09.2024 №SDFE8240906KU.

Так, загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами (далі - уповноважений банк), порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також особливості здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку - резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденті, встановлює Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.08.2008 № 216.

За правилами 15 Положення № 216 від 28.07.2008 затвердженого постановою Правління Національного банку України, платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.

При цьому, чинним законодавством України не встановлено обов`язку здійснювати посилання в платіжному документі на комерційний інвойс. Тому, сама по собі відсутність у вказаному платіжному документі посилання на комерційний інвойс, за умови наявності вказівки на контракт згідно комерційного інвойсу, який оплачується та має посилання на Контракт, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Аналогічний правовий висновок, викладений Верховним судом у постановах від 22.08.2019 у справі №810/2784/18 та від 25.05.2021 у справі № 520/10386/2020

Крім того, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Аналогічна позиція наведена у Постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року по справі №803/3649/15.

Щодо доводів відповідача про повноту включення транспортної складової до митної вартості товару, суд зазначає про таке.

Згідно пунктів 5, 6 частини десятої статті 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Згідно інформації товаросупровідних документів оцінюваний товар постачається на комерційних умовах FOB Qingdao (Китай).

Відповідно до Інкотермс 2011 умови поставки FOB (… named port of shipment) англ. Free On Board, або Франко борт (… назва порту відвантаження) означають, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміну FOB на продавця покладається обов`язок з митного очищення товару для експорту.

Тобто за умовами терміну FOB на продавця покладаються обов`язки з митного очищення товару для експорту і всі витрати до перетину товаром поручнів борта судна в порту країни-експортера, а також витрати із завантаження товарів на судно. До складових митної вартості товару належать б фактурна вартість товару, фрахт судна. При цьому, термін FOB не покладає на покупця обов`язку здійснювати обов`язкове страхування товару, це його право.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2019 по справі №804/16553/14 зробив висновок, що у разі, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Згідно з частиною десятою статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати, понесені покупцем: комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням.

З метою підтвердження заявленого рівня вартості транспортування декларантом до митного контролю надано: коносамент від 28.10.2024 №QN24100361; рахунок-фактура від 13.01.2025 №LS-4615831; довідка про транспортні витрати від 16.01.2025 №447095; договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 23.09.2024 №23/097 2024, укладений ТОВ «Коте Юніон» з компанією-експедитором ТОВ «Ламан Шипінг»; заявка на організацію транспортування і експедирування вантажу від 22.10.2024 №447095.

Так, у рахунку-фактурі №LS-4615831 від 13.01.2025 року зазначено розмір витрат за морське перевезення вантажу морським транспортом за межами державного кордону України на рівні 152712,00 грн.

Відповідно до cm.53 МК України та Наказу №599 не передбачено вимоги надавати витяг курсу міжбанку, який використано експедитором.

Крім того, судом також беруться до уваги твердження представника позивача, що застосований курс міжбанку можна визначити шляхом поділу суми, яка зазначена у рахунку-фактурі №LS-4615831 від 13.01.2025 року (152712,00 грн) на суму, яка зазначена у заявці на перевезення №447095 від 22.10.2024 року (3600 доларів США), а отже ця обставина жодним чином не перешкоджає числовому визначенню транспортних витрат.

Щодо зауважень митного органу про те, що маршрут перевезення не зазначено в рахунку-фактурі №LS-4615831 від 13.01.2025 року, то суд зауважує, що маршрут перевезення QINGDAO, CHINA - CHORNOMORSK, UKRAINE зазначено у заявці на перевезення №447095 від 22.10.2024 року; довідці про транспортні витрати 447095 від 16.01.2025 року і знаходить своє підтвердження у ЦМР 3203 від 17.01.2025 року та коносаменті №QN24I0036I від 28.10.2024 року, що у повній мірі дас можливість упевнитись за яким маршрутом було здійснено перевезення.

Крім того, що той факт, що в Контракті відображено відвантаження з QINGDAO, CHINA до CONSTANT (ROMANIA), а фактично перевезення здійснено за маршрутом QINGDAO, CHINA - CHORNOMORSK. UKRAINE, жодним чипом не перешкоджає числовій перевірці визначення митним органом транспортних витрат.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14. зазначено, що оскільки Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

В довідці про транспортні витрати №447095 від 16.01.2025 року зазначено, що транспортні витрати по перевезенню вантажу морським транспортом (коносамент QN24100361; контейнер PCIU1703203) по маршруту QINGDAO, CHINA - CHORNOMORSK, UKRAINE складають: Міжнародне морське перевезення за межами державного кордону України 152 712 гри 00 коп. Транспортно- експедиторське обслуговування на території України 24 593 гри 33 коп без ПДВ (29511,99 гри. з ПДВ, сума ПДВ складає 4918,66 гри.). Експедиторська винагорода (місце постачання послуг-територія України, згідно п.п."ж"п. 186.3 Податкового Кодексу України) - 3513,33 гри без 11ДВ (4216 00гри. з ПДВ, сума ПДВ складає 702,67 гри.) Перевезення здійснювалось без страхування вантажу.

Таким чином, надані позивачем митниці документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню та на їх підставі можливо ідентифікувати задекларовані товари, тому зазначені Відповідачем розбіжності є необгрунтованими та безпідставними.

Щодо інших тверджень митного органу, які визначені як підстави для помилковості визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Так, Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 року по справі № 1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Отже, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.

Отже, у ході судового розгляду справи суд доходить висновку, що відповідач не спростував контрактну ціну товару, а також не підтвердив об`єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договору. Додаткових переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не надано, a інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

Отже, подані декларантом до митного органу документи у своїй сукупності підтверджують заявлену товариством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Натомість, зазначені митницею у повідомленні декларанту та рішенні про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування митницею додаткових документів та прийняття спірного рішення про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об`єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.

По суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.

Крім того, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Між тим, спірні Рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.

Наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення Позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Обставина про наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії валі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об`єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

Водночас, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.

Отже, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано Позивачем, розмитнювався ним раніше чи іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 справа №815/6827/17, від 22.04.2019 справа № 815/6242/17, від 07.08.2018 справа №815/3400/17.

Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17 зазначено, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року у справі №809/1174/17 у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 року у справі №825/648/17.

Зважаючи на те, що під час митного оформлення митницею не було висловлено жодних обґрунтованих сумнівів щодо розбіжностей у числових значеннях складових митної вартості товарів у поданих декларантом документах щодо ціни товару, про що свідчить аналіз змісту спірного рішення про коригування митної вартості товару, слід дійти висновку, що наведені документи не містили жодних розбіжностей саме у числових значеннях складових митної вартості товарів, у зв`язку із чим наявні підстави вважати, що митний орган не навів жодних обґрунтованих сумнівів щодо неможливості визначення митної вартості товарів за поданими декларантом документами, а тому відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не мав правових підстав для витребування додаткових документів у декларанта.

З огляду на вищезазначене, зауваження митного органу до наданих на підтвердження заявленої митної вартості товарів документів, що викладені у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для витребування додаткових документів у декларанта та для коригування заявленої ним митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд також звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Законом чітко встановлено умови, за наявності яких, у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи закону зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Натомість, під час розгляду цієї справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Суд зазначає, що досліджені первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Інші підстави, зазначені у спірному рішенні про коригування митної вартості суд не бере до уваги, оскільки такі підстави не передбачені частинами 2-4 статті 53 МКУ.

Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для корегування заявленої декларантом митної вартості.

Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема, з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень та здійснення коригування митної вартості.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавили можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв`язку з чим спірне рішення митного органу про коригування митної вартості товару не може вважатися обґрунтованим та правомірним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що «принцип юридичної визначеності» означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на «принцип юридичної визначеності», держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000024/1 від 20.01.2025 року прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, відповідачем не доведено належними доказами правомірність свого рішення у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява обґрунтована та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного, а також зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою, у сумі 3518,40 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення їх з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення на його користь судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім під час розгляду цієї справи в суді у сумі 14500,00 грн., при вирішенні якого суд керується наступними нормами КАС України.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що 21.01.2025 року між адвокатським бюро «Майя Сергєєва та Партнери» (адвокатське бюро) та ТОВ ««КОТЕ ЮНІОН»» (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги №5, згідно із п.1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання здійснити оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці, а саме: №UA110130/2025/000024/1 від 20.01.2025р. Для реалізації зобов`язань, передбачених п.1.1 цього договору, адвокатське бюро зобов`язується надавати клієнту протягом строку дії цього договору правничу допомогу у наступному: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів у судах під час здійснення адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, органах місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, перед фізичними та юридичними особами; інша правова допомога за погодженням сторін

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 цього договору, вартість послуг за юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці, а саме: №UA110130/2025/000024/1 від 20.01.2025р., в кожній інстанції передбачається у додаткових угодах. Строк оплати за юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці, а саме: №UA110130/2025/000024/1 від 20.01.2025р., в кожній інстанції передбачається у додаткових угодах.

21.01.2022 р. між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги від 21.01.2025 р. №5, відповідно до умов п.1 якої клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання здійснити оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці, а саме: №UA110130/2025/000024/1 від 20.01.2025р. в суді першої інстанції.

За умовами п.2 вказаної додаткової угоди гонорар є фіксованим і включає в себе повне юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці, а саме: №UA110130/2025/000024/1 від 20.01.2025р. в суді першої інстанції та складає 14500 грн.

Оплата вартості послуг (гонорару), передбачена п.1 цієї додаткової угоди, здійснюється протягом п`яти банківських днів з моменту виставлення рахунку на оплату.

22.01.2025 року адвокатським бюро виставлено рахунок на оплату №12 та відповідно до якого позивачем здійснено оплату за цим рахунком у сумі 14500 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 27.01.2025 р. №3907.

Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14500,00 грн.

Судом наголошується, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Суд враховує, що спірні правовідносини в цій справі є поширеними, судова практика та законодавства є послідовними, що підтверджується в т.ч. наведеною самим позивачем судовою практикою Верховного Суду щодо кожного з аргументів відповідача, наведеного в оскаржуваному рышенні відповідача, в силу чого формування правової позиції по справі не потребувало значних інтелектуальних зусиль та витрат часу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.05.2023 у справі №340/8992/21, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу є витратами, що пов`язані з розглядом справи і такі підлягають розподілу в залежності від результату розгляду справи по суті. Розмір витрат на правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат, зокрема і на правничу допомогу. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Також суд зауважує, що норма 134 КАС України яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в даному випадку не застосовується, оскільки в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, зокрема, представником позивача складена та підписана позовна заява з додатками, а також всі копії документів завірені представником позивача з дотриманням положень статті 94 КАС.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу є доведеними, наявні документи на підтвердження надання такої допомоги та витрати на професійну правничу допомогу є співмірними з урахуванням складності справи.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідна правова позиція міститься у постанові КАС ВС від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.

З огляду на вказані норми, а також з огляду на висновок Верховного Суду в постанові від 15 квітня 2021 року у справі №160/6899/20 про те, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, колегія суддів вважає, що позивач має право на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі, судом враховано, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності, відповідно до вимог пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України, а також на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів, що вказує на можливість використання адвокатом у своїй діяльності раніше напрацьованих матеріалів та шаблонних документів, які застосовуються при розгляді судових справ даної категорії.

Також, справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), у судових засіданнях адвокат участі не брав.

При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, ту обставину, що дана справа не є складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, враховуючи принципи добросовісності, розумності та справедливості, а також, приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру правничої допомоги, суд вважає за необхідне присудити позивачу витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 7000,00 грн.

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7500,00грн., про відшкодування якої просив позивач, слід відмовити у зв`язку із не наданням позивачем належних доказів їх співмірності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОТЕ ЮНІОН» до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000024/1 від 20.01.2025 року, прийняте Дніпровською митницею.

Стягнути з Дніпровської митниці (вул. Княгині Ольги, 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОТЕ ЮНІОН» (вул. Героїв Дніпра, буд. 34, оф. 405, м. Київ, 04214, код ЄДРПОУ 43802084) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3518,40 грн. (три тисячі п`ятсот вісімнадцять гривень 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна