Рішення

від 22.04.2025 по справі 640/15828/19

НЕ ВКАЗАНО

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 квітня 2025 року м. Ужгород№ 640/15828/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

20 серпня 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі по тесту ОАСК) із позовною заявою звернулося Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" (03186, м. Київ, вул. Соціалістична, 6, код ЄДРПОУ 35756919) до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві (03151, м. Київ, вул. Волинська, 12, код ЄДРПОУ 40414833), якою просило суд: « 1. Відкрити провадження у вказаній справі та проводити її розгляду порядку загального позовного провадження; 2. Визнання протиправним та скасування рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін № 19 від 22.07.2019 року, прийняте т.в.о. заступника начальника Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві Карауловим В.Д.».

Ухвалою ОАСК від 04 вересня 2019 року позов було залишено без руху.

Ухвалою ОАСК від 11 жовтня 2019 року було відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі по тексту Закон України № 2825-ІХ), який набрав чинності 15 грудня 2022 року. На підставі статті 1 Закону України № 2825-ІХ ОАСК ліквідований. На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2825-ІХ (в редакції Закону України № 3863-ІХ) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.

За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, ця справа передана на розгляд та вирішення Закарпатському окружному адміністративному суду.

05 березня 2025 року зазначена справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

Внаслідок автоматизованого розподілу справ, справу передано на розгляд судді Гаврилко С.Є.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем перевищено повноваження щодо проведення перевірки позивача, а також обрано невірний спосіб здійснення перевірки. Крім того, позивач вважає, що відповідач не мав права на оформлення результатів заходу державного нагляду, оскільки органом державного нагляду не затверджено та не опубліковано уніфіковану форму акта перевірки. На думку позивача, відповідачем не підтверджено, що ціни підприємства є економічно необґрунтованими. Крім того, позивач зазначив, що висновки відповідача ґрунтувались на рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2018 року, що ухвалене у справі № 826/8441/17, однак на дату ухвалення спірного рішення постановою Верховного суду від 12 червня 2019 року у зазначеній справі, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року - скасовані. Позивач вважає, що посилання відповідача про надлишкове нарахування коштів мешканцям Солом`янського району міста Києва не відповідають дійсності; витрати на види робіт, що здійснюються КП «ШЕУ» не включено до тарифу на утримання будинків та прибудинкових територій; а факт отримання позивачем необґрунтованої виручки та її розмір відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про ціни і ціноутворення» відповідачем не встановлений.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що згідно зі статтею 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV та пунктів 5-7 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 (далі по тексту Порядок 869) позивач, як виконавець послуги, здійснює розрахунки економічно-обґрунтованих витрат на надання житлово-комунальних послуг і подає їх органу, уповноваженому здійснювати встановлення тарифів і, відповідно, саме позивач формує тариф. Також відповідач зазначив, що саме площа тротуарів використовувалась спеціалістами відповідача при проведенні розрахунків і така площа була розрахована по конкретним вулицям, яка співпадає з площею, зазначеною у наказі Головного управління комунальної власності від 21.02.2002 № 23, до складової розрахунку тарифу на послуги прибирання прибудинкової території включено площу, яку закріплено на праві повного господарського відання за КП «ШЕУ». Стосовно оформлення результатів проведеного заходу державного нагляду, відповідач стверджує, що уніфікована форма акта перевірки затверджена наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14.08.2013 № 965. Крім того, представник відповідача зазначив, що суб`єкт господарювання, допустивши до перевірки посадових осіб органу державного нагляду, втратив право на оскарження процедурні порушення, допущені органом державного нагляду під час перевірки та оформлення її результатів; розрахунок штрафної санкції проводився згідно даних, які надавалися під час перевірки спеціалістам відповідача.

Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що начальником відділу контролю за регульованими цінами Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві проведено планову перевірку Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" (03186, м. Київ, вул. Соціалістична, 6, код ЄДРПОУ 35756919) стосовно дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, за результатами якої складено акт № 1423-10 від 05 квітня 2019 року (Т. 1 а.с.а.с. 34-88).

На підставі акту перевірки відповідачем видано припис від 11 квітня 2019 №385, яким, керуючись статтею 18 частиною 1 пунктом 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення», статтею 7 частиною 8 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» вимагалось усунути виявлені порушення протягом строку, встановленого у приписі (Т. 1 а.с.а.с. 89, 90).

Як вбачається з матеріалів справи, 24 липня 2019 на адресу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" надійшло рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін від 22 липня 2019 № 19 Головного управління Держпроспожислужби в м. Києві, відповідно до якого з посиланням на статтю 18 частину 1 пункт 6 та статтю 20 частину 1 пункт 1 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 21.06.2012 № 5007-VI, до позивача застосовано штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки у розмірі 682593,86 грн (Т. 1 а.с.а.с. 91, 92).

Рішення № 19 обґрунтовується тим, що матеріалами планової перевірки, проведеної начальником відділу контролю за регульованими цінами встановлено порушення керуючою компанією порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

В Рішенні №19 відповідачем також зазначено, що керуючою компанією, в період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року, порушувалися вимоги щодо формування та застосування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що зафіксовано в акті перевірки; всього мешканцям Солом`янського району м. Києва за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 22 липня 2018 року по 31 березня 2019 року надлишково нараховано суму у розмірі 682593,86 грн, чим порушено вимоги пункту 7 Порядку формування тарифів, статті 12 частини 2 Закону України «Про ціни та ціноутворення», за що передбачена відповідальність згідно статті 20 частини 1 пункту 1 Закону України «Про ціни та ціноутворення».

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) (далі - державний нагляд) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду, їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду є Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V (далі по тексту Закон України № 877-V).

Відповідно до статті 239 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф.

Згідно із статтею 250 частиною 1 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності до статті 20 частини 1 пункту 1 Закону України «Про ціни та ціноутворення» № 5007-VI (далі по тексту Закон України № 5007-VI) до суб`єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем правоврегульованої процедури здійснення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акта перевірки не за уніфікованою формою, оскільки порушення, зафіксовані у ньому, покладені в основу Рішення №19.

При цьому, відповідач зазначив, що після допуску до перевірки, позивач втратив право посилатись на процедурні порушення, допущені органом державного нагляду під час перевірки та оформлення її результатів.

Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими з огляду на наступне.

Недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є не обов`язком суб`єкта господарювання, а його правом, що передбачено нормами статті 10 абзаців 5 та 12 Закону України № 877-V. Відповідно, реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене в статті 5 частині1 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

Незалежно від прийнятого суб`єктом господарювання рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи у подальшому наслідки проведеної перевірки у вигляді відповідних рішень, суб`єкт господарювання не позбавлений можливості посилатись на порушення органом державного нагляду вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суд повинен надавати правову оцінку у першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень іншого законодавства.

Згідно із статтею 242 частиною 5 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Вищевказане відповідає правовим позиціям Верховного суду щодо застосування норм статті 2 та статті 5 КАС України, що викладені у постановах від 21.02.2020 року у справі № 826/17123/18, від 16.09.2020 року у справі № 200/11514/19-а та від 24.10.2019 року у справі № 420/6544/18.

Згідно із статтею 1 абзацом 2 Закону України № 877-V, державний нагляд - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду є планові та позапланові заходи, які здійснюються, зокрема, у формі перевірок (стаття 1 абзац 3 Закону України № 877-V).

На виконання норми статті 7 частини 5 абзацу 1 Закону України № 877-V, направлення на проведення заходу № 1182 від 15 березня 2019 року (далі - направлення) отримано представником підприємства (Т. 1 а.с.162).

Судом встановлено, що в порушення статті 4 частини 4 абзацу 3, статті 7 частини 3 абзацу 11 Закону України № 877-V у направленні невірно зазначений один з його обов`язкових реквізитів - предмет здійснення заходу, а також у ньому не зазначений перелік питань залежно від цілей заходу та ступеня ризику, щодо яких повинна здійснюватися перевірка підприємства, що є порушенням статті 5 частини 2 абзацу 9 Закону України № 877-V.

Безпідставними є посилання відповідача на те, що у направленні зазначено питання, щодо яких буде здійснюватися державний нагляд (контроль), а саме: «дотримання вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, законодавства про захист прав споживачів», оскільки у направленні це формулювання стосується такого реквізиту як «предмет здійснення заходу».

Зазначений відповідачем у направленні «предмет здійснення заходу» не відповідає нормі статті 4 частини 4 абзацу 3 Закону України № 877-V, якою встановлено, що предметом державного нагляду є вид господарської діяльності, який встановлюється виключно законами та не відповідає нормам статті 259 ГК України, оскільки у Національному класифікаторі України Класифікація видів економічної діяльності ДК009:2010, прийнятому та наданому чинності Наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 та у даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за пошуком коду позивача 39604270 відсутній такий вид діяльності як «дотримання вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, законодавства про захист прав споживачів».

Позивач посилається на порушення відповідачем статті 5 пункту 1 абзацу 4 Закону України № 877-V, оскільки останній мав право здійснити протягом 2019 року виключно один плановий захід щодо позивача, а одночасне проведення двох планових заходів в один і той же плановий період одним і тим же органом державного нагляду Законом України № 877-V не передбачено.

Протягом планового періоду здійснення більш як одного планового заходу державного нагляду щодо одного суб`єкта господарювання одним і тим самим органом державного нагляду не допускається (стаття 5 пункт 1 абзац 4 Закону України № 877-V).

В матеріалах справи наявна копія наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держпродспоживслужба) від 26 листопада 2018 року № 964 «Про затвердження річного плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Держпродспоживслужби на 2019 рік» та витягу з нього, згідно із пунктом 17033 якого, передбачено плановий захід щодо позивача на предмет дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін (Т. 1 а.с.а.с. 157-159).

Відповідач зазначає, що у відповідності до наказу Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві № 1423 від 15 березня 2019 року та направлення, предметом перевірки позивача були дотримання вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів.

У відзиві відповідач посилається на те, що Закон України № 877-V не встановлює заборони щодо включення до планового заходу державного контролю щодо одного суб`єкта господарювання декількох предметів перевірки, які охоплюються повноваженнями одного й того ж державного органу.

Вказані доводи відповідача фактично підтверджують порушення ним норми статті 5 пункту 1 абзацу 4 Закону України № 877-V.

Суд наголошує, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Закон України № 877-V не уповноважує орган державного нагляду на здійснення двох різних планових заходів в різних сферах державного нагляду, з різним предметом в один і той же плановий період шляхом видання одного наказу та одного направлення. Протягом планового періоду допускається здійснення виключно одного планового заходу.

Позивач посилається на відсутність уніфікованої форми акта перевірки, розробленої, затвердженої та опублікованої у встановленому порядку органом державного нагляду.

Статтею 4 частиною 4 Закону України № 877-V закріплено, що виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд у сфері господарської діяльності. Орган державного нагляду не може здійснювати державний нагляд у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду.

Згідно із статтею 19 частиною 3 абзацом 4 ГК України держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб`єктів господарювання у такій, зокрема, сфері як ціни і ціноутворення - з питань додержання суб`єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги.

Державний нагляд здійснюється, зокрема, за принципами неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду, неприпустимості здійснення заходів державного нагляду різними органами державного нагляду з одного й того самого питання та наявності одного органу державного нагляду у складі центрального органу виконавчої влади (стаття 3 абзаци 9 та 14 Закону України № 877-V ).

Статтею 19 частиною 4 ГК України визначено, що органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Вказана норма виходить з конституційного принципу, закріпленого статтею 19 Конституції України.

Згідно із статтею 16 Закону України № 5007-VI, органами державного контролю та спостереження у сфері ціноутворення є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами та інші органи, визначені законом.

Отже, суд приходить до висновку, що виключно законом встановлено орган, уповноважений здійснювати державний нагляд за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Згідно статей 16 та 17 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (далі по тексту Закон України № 3166-VI) центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, а одним з основних їх завдань є, зокрема, здійснення державного нагляду.

Утворення та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень (стаття 5 частина 3 Закону України № 3166-VI).

Згідно із пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (далі по тексту Постанова № 442), утворено Держпродспоживслужбу, поклавши на Службу, що утворюється, функції, зокрема, із здійснення державного контролю за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Держпродспоживслужба, відповідно до покладених на неї завдань (пункт 4 підпункт 11 Положення про Держпродспоживслужбу), у сфері дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, здійснює, зокрема, державний нагляд за дотриманням вимог формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державний нагляд за достовірністю інформації, зазначеної у документах про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи (пункт 7 Положення про Держпродспоживслужбу).

З огляду на вищевикладене, виключно Держпродспоживслужба та Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, як її територіальний орган, є органами державного нагляду за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Згідно із статтею 4 частиною 15 Закону України № 877-V, при здійсненні заходів державного нагляду посадові особи органів державного нагляду зобов`язані використовувати виключно уніфіковані форми актів.

Статтею 5 частиною 2 абзацом 1 Закону України № 877-V визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, розробляє Методику розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (далі - Методика розроблення критеріїв) та Методику розроблення уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (далі - Методика розроблення актів), які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 року за № 342 затверджені вищевказані Методики (далі по тексту Постанова № 342).

Уніфіковані форми актів з переліком питань затверджуються органом державного нагляду та оприлюднюються на його офіційному веб-сайті протягом 5 робочих днів з дня затвердження у порядку, визначеному законодавством (стаття 5 частина 2 абзац 8 Закону України № 877-V).

Згідно із пунктом 1 Методики розроблення актів, вона встановлює єдиний підхід до розроблення органами державного нагляду уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду.

Уніфікована форма акта перевірки розробляється органом державного нагляду та оприлюднюється на його офіційному веб-сайті протягом п`яти робочих днів з дня її затвердження (пункт 2 абзац 1 Методики розроблення актів).

Відповідно, саме Держпродспоживслужба, як орган державного нагляду за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, зобов`язана виконати норму статті 5 частини 2 абзацу 8 Закону України № 877-V, затвердити уніфіковану форму акта та оприлюднити її на власному офіційному веб-сайті протягом п`яти робочих днів з дня затвердження у порядку, визначеному законодавством. Судом встановлено та підтверджується доводами відповідача, що вказані дії не були вчинені.

Проте, відповідач стверджує, що уніфікована форма акта перевірки дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін затверджена Наказом № 965.

Судом встановлено, що реквізити акта перевірки, складеного за результатами планової перевірки позивача та уніфікованої форми акта перевірки, затвердженої Наказом № 965, є ідентичними, окрім назви органу Державна інспекція з контролю за цінами.

В порушення статті 7 частини 4 абзацу 5 Закону України № 877-V у акті перевірки, складеному відповідачем, відсутній один з обов`язкових реквізитів - предмет державного нагляду.

Судом встановлено, що відповідач безпідставно використовує у своїй діяльності уніфіковану форму акта, затверджену Наказом № 965.

Згідно з Положенням про Мінекономрозвитку (в редакції станом на дату державної реєстрації Держпродспоживслужби 31липня 2015 року та на дату здійснення планової перевірки позивача), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 459, Мінекономрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування державної політики у сфері захисту прав споживачів, державної політики з контролю за цінами, державної регуляторної політики та державної політики з питань ліцензування, дозвільної системи, нагляду у сфері господарської діяльності.

Статтею 92 Закону України № 877-V, яка регламентує повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань державного нагляду у сфері господарської діяльності, не визначені повноваження такого органу здійснювати державний нагляд за господарською діяльністю у сфері ціноутворення.

Постанова № 442, в редакції станом на дати видання Наказу № 965, державної реєстрації Держпродспоживслужби 31 липня 2015 року та на дату здійснення планової перевірки позивача, також не визначала Мінекономрозвитку (Мінекономіки) як орган, що здійснює державний нагляд за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Відповідачем не наведено жодного посилання на відповідний закон та його норму, відповідно до якого Мінекономрозвитку (Мінекономіки) є органом державного нагляду у вказаній сфері.

З вказаного вбачається, що дублювання повноважень Мінекономрозвитку (Мінекономіки) та Держпродспоживслужби України (та її територіальних органів) забороняється законом і вказане міністерство не є органом державного нагляду у сфері державного нагляду за формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін і, відповідно, і не уповноважене розробляти, затверджувати та оприлюднювати уніфікований акт у цій сфері.

Відповідно, посилання відповідача на те, що Мінекономіки є органом державного нагляду у сфері ціноутворення, є безпідставними.

При цьому, суд враховує норму статті 3 абзацу 15 Закону України № 877-V, якою встановлено презумпцію правомірності діяльності суб`єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків суб`єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду та норму статті 4 частини 7 Закону України № 877-V, якою визначено, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду, така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

Відповідно, повноваження Держпродспоживслужби, як єдиного органу державного нагляду у сфері ціноутворення, щодо розробки, затвердження та опублікування уніфікованої форми акта перевірки, визначені спеціальним Законом України № 877-V.

Згідно із пунктом 6 Методики розроблення актів уніфікована форма акта перевірки розробляється згідно з додатком 2.

Уніфікована форма акта перевірки, затверджена Наказом № 965, не відповідала уніфікованій формі акта, затвердженій Постановою КМУ № 342 у 2018 році і на відміну від уніфікованої форми акта перевірки, що міститься у додатку 2 Методики розроблення актів, в уніфікованій формі акта перевірки, що затверджена Наказом № 965 відсутні або не співпадають більшість реквізитів. Зокрема, відсутні такі реквізити, як «вид суб`єкта господарювання за класифікацією суб`єктів господарювання (суб`єкт мікро-, малого, середнього або великого підприємництва), ступінь ризику», «Ступінь ризику суб`єкта господарювання», «Перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких складено перелік питань щодо проведення заходу державного нагляду (контролю)», «Перелік питань для суб`єктів господарювання щодо здійснення контролю за діями (бездіяльністю) посадових осіб органу державного нагляду (контролю)», «оцінка суб`єкта господарювання щодо професійного рівня посадових осіб органу державного нагляду (контролю), які проводили захід державного нагляду (контролю)», що є порушенням п. 5 Методики розроблення актів.

З 01 січня 2017 року, на законодавчому рівні, було докорінно змінено порядок розроблення та затвердження органами державного нагляду уніфікованої форми акта, що складається за результатами здійснення заходів державного нагляду.

Так, Закон України № 877-V, в редакції станом на 11 серпня 2013 року, не містив норми статті 5 частини 2 абзаців 1 та 2 (з`явилися в редакції цього Закону станом на 01 січня 2017 року) щодо обов`язку Державної регуляторної служби України розробити Методику розроблення критеріїв та Методику розроблення актів, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Із початком застосування нових Методик всі критерії та уніфіковані форми актів, розроблені органами державного нагляду на підставі методик, затверджених постановами Уряду України, що втратили чинність згідно із пунктом 2 Постанови № 342, є нечинними, оскільки вони не відповідають новим Методикам.

Зважаючи на вищевикладене, посилання відповідача на те, що жодним уповноваженим органом чи судом не визнано уніфіковану форму акта, затверджену Наказом № 965, повністю чи в окремій частині такою, що не відповідає вимогам законодавства, шляхом прийняття відповідного рішення чи акту є необґрунтованими з огляду на те, що відповідач використовує у своїй діяльності уніфіковану форму акта перевірки, затверджену органом на те не уповноваженим і ця уніфікована форма акта не відповідає Методиці розроблення актів, Постанові № 342 та затвердженій нею уніфікованій формі акта.

Згідно із статтею 5 частиною 2 абзацами 6 та 7 Закону України № 877-V критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду і залежно від ступеня ризику орган державного нагляду визначає перелік питань для здійснення планових заходів (далі - перелік питань), що затверджується наказом такого органу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2018 року № 1064 затверджено критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду за дотриманням суб`єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін Державною службою з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі по тексту Постанова № 1064).

Відповідач не надав доказів того, що станом на дату планової перевірки позивача, відповідним наказом органу державного нагляду було затверджено перелік питань для здійснення планових заходів, залежно від ступеня ризику. На офіційному веб-сайті Держпродспоживслужби такий наказ також відсутній.

Проте, відповідачем не обґрунтовано те, яким чином уніфікована форма акта із переліком питань, затверджена Наказом № 965 у 2013 році, відповідає новим єдиним підходам до розроблення органами державного нагляду критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду і які впроваджені у 2017 році. Розробка критеріїв ризику та їх застосування органом державного нагляду зумовлює необхідність визначення цим же органом переліку питань та внесення їх до уніфікованої форми акта.

Суд враховує, що застосування норми пункту 4 Методики розроблення актів не вбачається можливим, оскільки перегляд уніфікованої форми акта не може бути здійснений у зв`язку із відсутністю у органу державного нагляду затвердженої ним же форми акта, а розробка критеріїв ризику органом державного нагляду (з урахуванням вимог Методики розроблення критеріїв та Постанови № 1064) зумовлює необхідність визначення цим же органом переліку питань та внесення їх до уніфікованої форми акта (стаття 5 частина 2 абзаци 7 та 9 Закону України № 877-V).

Крім цього, у вказаній нормі відсутні будь-які посилання щодо застосування (або незастосування) її положень до уніфікованих форм актів, що затверджені та опубліковані до набрання нею чинності. Затвердження нової Методики розроблення критеріїв зумовлює зміну переліку питань для здійснення заходів державного нагляду, що вносяться до уніфікованої форми акта.

Відповідно, уніфікована форма акту перевірки має відповідати не лише нормам Закону України № 877-V, а й враховувати критерії, встановлені законодавством для визначення ступеня ризику, що враховується органом державного нагляду під час визначення переліку питань для здійснення планового заходу, що затверджується наказом такого органу.

Отже, застосування форми акту, яка не враховує положень Методики розроблення критеріїв та Методики розроблення актів, порушує принцип «належного урядування» та унеможливлює проведення перевірок та оформлення їх результатів без затвердження та опублікування нової уніфікованої форми акту.

Судом також встановлено, що акт перевірки та уніфікована форма акта, затверджена Наказом № 965 не відповідали пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 року № 752, пункту 2 Методики розроблення актів та уніфікованій формі акта перевірки, що затверджені цією ж постановою (втратила чинність на підставі Постанови КМУ № 342).

Відповідачем, до відзиву на позовну заяву, долучено копію запиту про надання інформації від 25 березня 2019 року (далі - запит), який підписаний головним спеціалістом відділу контролю за регульованими цінами Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві (Т. 1 а.с. 163).

Статтею 16 частиною 2 Закону України № 5007-VI встановлено, що повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов`язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль за дотриманням суб`єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом України № 877-V та іншими законами.

Відповідно, цей Закон розмежовує уповноважених суб`єктів, якими є уповноважені органи та їх посадові особи та встановлює, що їх повноваження, порядок діяльності, права та обов`язки визначаються виключно законами.

Згідно із статтею 8 частиною 1 абзацом 4 Закону України № 877-V орган державного нагляду в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду має право, зокрема, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду, у випадках та порядку, визначених законом.

Згідно із статтею 18 пунктом 1 підпунктом 3 Закону України № 5007-VI уповноважені органи мають право одержувати безоплатно від суб`єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб`єктами господарювання на їх вимогу.

Отже, норми вказаних Законів наділяють виключно орган державного нагляду правом на одержання копій документів від суб`єктів господарювання.

Відповідно, письмова вимога, яка оформлюється органом державного нагляду, як центральним органом виконавчої влади, має бути видана уповноваженим органом - Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві та виконана на бланку із зазначенням реєстраційного індексу.

Статтею 77 частиною 2 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, допустимість як властивість доказів поєднує в собі декілька вимог. Доказ вважається допустимим, якщо він отриманий уповноваженим суб`єктом, з дотриманням належної правової процедури та є закріпленим у відповідному джерелі.

З урахуванням приписів статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено, що запит не є офіційним документом відповідача.

В порушення пункту 1 глави 3 розділу III Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 (далі по тексту Правила № 1000/5) та пункту 33 абзацу 1 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних органах та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55, запит не містить реєстраційного індексу, а тому не є таким, що внесений до документаційного фонду головного управління. З урахуванням приписів частини 1 пункту 1 абзацу 1, частини 1 пунктів 2 та 3 Закону України № 5007-VI запит мав бути зареєстрований в уповноваженому органі - Головному управлінні.

Витребування головним спеціалістом відділу контролю за регульованими цінами Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, на власний розсуд, певного переліку документів від позивача, за відсутності у направленні переліку питань для перевірки, не відповідає об`єму прав Головного управління та його посадових осіб, що визначені Законами України № 877-V та № 5007-VI та порушує основні принципи державного нагляду, визначені статтею 3 Закону України № 877-V.

Відповідно, позивач був позбавлений права реалізувати обов`язок, визначений статтею 11 абзацом 4 Закону України № 877-V, та надати документи для перевірки відповідно до переліку питань, оскільки відповідачем такий перелік питань не визначений у направленні. Доказів іншого матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Відповідно, суд зазначає, що з дотриманням встановленого порядку та способу, Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві не реалізовано право на отримання від підприємства копій документів для перевірки відповідно до її предмету та переліку питань.

Отже, запит не відповідає критерію допустимості доказів, а тому суд не бере його до уваги.

Позивач посилається на непідписання акту перевірки всіма посадовими особами відповідача, що внесли записи до журналу реєстрації перевірок та фактично здійснили перевірку.

Перед початком здійснення державного нагляду посадова особа органу державного нагляду вносить запис до журналу реєстрації заходів державного нагляду (за наявності такого журналу у суб`єкта господарювання) (стаття 4 частина 12 Закону України № 877-V).

Як вбачається із направлення Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про проведення заходу № 1182 від 15 березня 2019 року, визначено перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні перевірки, у складі 5 осіб: начальника відділу контролю за регульованими цінами Курочки Д.Л., заступника начальника відділу контролю за регульованими цінами Вакули О.А. та головного спеціаліста відділу контролю за регульованими цінами Бондаренко І.О., головного спеціаліста відділу контролю за регульованими цінами Кривенда О.П. та головного спеціаліста відділу контролю за регульованими цінами Ведяшкіна В.В. (Т. 1 а.с. 162).

В матеріалах справи наявна копія Журналу реєстрації перевірок підприємства, з якої вбачається, що представники відповідача приступили до перевірки у складі 1 особи: головного спеціаліста відділу контролю за регульованими цінами Бондаренко І.О. (Т. 2 а.с.а.с. 53-55).

Згідно із статтею 7 частиною 6 абзацом 9 Закону України № 877-V в останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду, які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Проте, судом встановлено, що акт перевірки, додатки 1 та 2 підписані тільки двома посадовими особами Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві - Бондаренко І.О., та Кривенда О.П. (Т. 1 а.с.а.с. 164-168).

Зазначений факт, безперечно, призвів до порушення норми статті 7 частини 6 абзацу 9 Закону України № 877-V та основних принципів державного нагляду, визначених нормою статті 3 Закону України № 877 - принципів об`єктивності та неупередженості, відкритості та прозорості здійснення державного нагляду (контролю), принципу здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом.

Разом з тим, акт перевірки - це службовий документ, а отже він повинен відповідати і загальним вимогам до оформлення організаційно-розпорядчих документів, одним із видів яких він є.

Відповідно до положень п. 1.1 ДСТУ 4163-2003, який поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності, зокрема, органів державної влади України.

Цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів (п.1.2).

Відповідно до п. 4.4 ДСТУ 4163-2003 документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва організації (07), назва виду документа (10) (не зазначають на листах), дата (11), реєстраційний індекс документа (12), заголовок до тексту документа (19), текст документа (21), підпис (23).

Згідно з положеннями п. 5.23 ДСТУ 4163-2003 підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу (-ів) і прізвища.

У разі відсутності посадової особи, підпис якої зазначено в документі, документ підписує особа, яка виконує її обов`язки, або її заступник, тобто уповноважена особа. У цьому випадку обов`язково зазначають посаду і прізвище особи, яка підписала документ (виправлення вносять рукописним або машинописним способом), наприклад: "Виконувач обов`язків", "Заступник".

Аналогічні за змістом положення щодо підписання посадовими особами організаційно-розпорядчих документів містяться в п. 10 Глави 7 Розділу ІІ Правил № 1000/5.

Згідно із пунктом 5 Глави 10 Розділу ІІ Правил № 1000/5, якщо за зміст документа відповідають кілька осіб, то проставляються два або більше підписів. При цьому підписи посадових осіб розміщуються один під одним відповідно до підпорядкованості осіб.

Положеннями пункту 2 Розділу І Правил № 1000/5 визначено, що службовий документ - це офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити (абз. 30). Реквізит службового документа - обов`язковий елемент, зафіксований в документі для його ідентифікації, організації обліку та надання йому юридичної сили (абз. 28).

Відповідно до положень п. 4.1 пп. 4.1.7 ДСТУ 2732:2004, підпис (службового документа) - реквізит службового документа, який свідчить про відповідальність особи за його зміст та є єдиний чи один з реквізитів, що надають документові юридичної сили.

Згідно з п. 3.12 ДСТУ 2732:2004 юридична сила (службового документа) - властивість службового документа, надана чинним законодавством, яка є підставою для вирішення правових питань, здійснювати правове регулювання і (або) управлінські функції.

При цьому судом також враховується, що Положеннями про Держпродспоживслужбу та про Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, іншими актами законодавства, не передбачено повноважень у посадових осіб органу державного нагляду, які здійснюють захід, самостійно, на власний розсуд, визначати в якому складі та упродовж якого строку здійснювати захід державного нагляду, в якому складі підписувати акт перевірки.

Державні службовці та посадові особи зобов`язані своєчасно і точно виконувати рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

Наказ це розпорядчий документ, який видає керівник на правах єдиноначальності у межах своєї компетенції на виконання і відповідно до чинного законодавства України та згідно з яким визначається мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати.

Згідно із статтею 9 частиною 3 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII (далі по тексту Закон України № 889-VIII) наказ (розпорядження) має бути оформлений письмово та містити конкретне завдання, інформацію про його предмет, мету, строк виконання та особу, відповідальну за виконання.

Відповідно до статті 8 частини 1 пункту 8, статті 9 частини 2 абзацу 1, статті 62 частини 1 Закону України № 889-VIII державний службовець зобов`язаний виконувати накази керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

З метою дотримання вищевказаних норм законодавства, всі посадові особи органу державного нагляду (5 осіб), як державні службовці, зобов`язані були виконати наказ керівництва, вчинити дії, направлені на його безпосереднє виконання, приступити до здійснення заходу державного нагляду та підписати акт перевірки. Вказаного не було зроблено, що є грубим порушенням встановленої правової процедури здійснення заходу державного нагляду з боку посадових осіб Головного управління.

Отже, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що посадові особи органу державного нагляду під час виконання своїх посадових обов`язків є взаємозамінними і лише у спеціалістів відділу контролю за регульованими цінами наявні повноваження здійснювати перевірки у сфері державних регульованих цін, а особи з іншого структурного підрозділу - Управління захисту споживачів - не мають таких повноважень у вказаній сфері. Законодавством, в тому числі Законами України № 877-V та № 5007-VI, не передбачено таких повноважень у посадових осіб органу державного нагляду, оскільки розпорядчим документом керівника такого органу вони визначені як такі, що зобов`язані здійснити певний захід і, відповідно, підписати акт перевірки.

Відповідно, з урахуванням встановлених судом обставин, акт перевірки є таким, що одержаний з порушенням порядку його складення.

Щодо правомірності ухвалення відповідачем Рішення № 19, суд зазначає наступне.

Статтею 239 ГК України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом (стаття 250 частина 1 ГК України).

Згідно із статтею 18 частиною 1 пунктом 6 Закону України № 5007-V як уповноважений орган, має право приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Згідно із статтею 20 частиною 1 пунктом 1 Закону України № 5007-VI до суб`єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки.

Судом встановлено, що протягом періодів, зазначених відповідачем в акті перевірки, в м. Києві діяли два розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), якими встановлені тарифи на вказані послуги - від 30 квітня 2015 року № 442 та від 06 червня 2017 року № 668.

З урахуванням змісту терміну «застосування ціни» відповідач наділений правом на перевірку документації позивача щодо того, за якою саме ціною ним була продана послуга. Встановлення факту одержання та суми необґрунтовано виручки неможливе без перевірки застосування позивачем тарифу (ціни). Встановлення органом місцевого самоврядування певного тарифу не є підтвердженням того, що саме його було застосовано і саме органи державного нагляду мають повноваження перевірити, чи продана послуга саме за встановленим тарифом, а не будь-яким іншим.

Статтею 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV (далі по тексту Закон України № 1875-IV) визначено, що виконавець має право, зокрема, розробляти і подавати на затвердження розрахунки щодо рівня цін/тарифів на житлово-комунальні послуги першої і другої групи ( стаття 14 частина 1 пункти 1 та 2 цього Закону) в порядку, встановленому законодавством.

Порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи ( стаття 14 частина 1 пункт 2 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України ( стаття 31 частина 1Закону України № 1875-IV).

Згідно із статтею 31 частиною 2 абзацом 1 Закону України № 1875-IV виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Отже, здійснення надавачем послуг вказаних розрахунків та подання їх органу місцевого самоврядування є передумовою для встановлення тарифу.

Судом встановлено, що протягом періодів, зазначених відповідачем в акті перевірки та рішенні № 19 та станом на дати затвердження тарифів Розпорядженнями № 442 та № 668, Порядок формування тарифів був чинним у різних редакціях.

З урахуванням вищезазначеного та змісту терміну «формування ціни» до повноважень органу державного нагляду відноситься виключно перевірка економічної обґрунтованості здійснених виконавцем послуг розрахунків витрат на відповідну послугу.

Позивач зазначає, що актом перевірки не встановлено одержання ним необґрунтованої виручки у сумі 682593,86 грн.

Зі змісту оскаржуваного рішення № 19 вбачається, що відповідач посилається на порушення позивачем вимог як щодо формування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, так і його застосування, що зафіксовано в акті перевірки.

Рішення № 19 не містить детального опису порушення, що повністю відповідало б змісту порушень, зазначених в акті перевірки, а містить посилання виключно на акт перевірки, в якому відсутні будь-які посилання на встановлені суми необґрунтовано одержаної позивачем виручки і не містить посилань на вимоги нормативно-правових актів, які були порушені позивачем внаслідок порушення вимог щодо застосування тарифу. Період - з 22 липня 2018 року по 31 березня 2019 року - зазначений відповідачем у рішенні № 19, є лише складовою частиною періодів, зазначених відповідачем в абзацах 1-7 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки.

Також, у вказаному рішенні відсутні будь-які посилання на документ, яким встановлено факт одержання позивачем необґрунтованої виручки у розмірі 682593,86 грн.

У відзиві на позовну заяву та відзиві на заяву про зміну підстав позову, як підставу для видання рішення № 19, відповідач також посилається на порушення позивачем вимог щодо формування та застосування тарифу.

Згідно із статтею 1 частиною 1 пункту 14 та пункту 5 Закону України № 5007-VI, застосуванням ціни є продаж (реалізація) товару за встановленою ціною, а формуванням ціни є механізм визначення рівня ціни товару.

У розділі "Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки" акта відповідачем встановлено, зокрема, що абзацом 6 пункту 2 Порядку № 869 визначено, що послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. В період з 01 липня 2017 року по 20. грудня 2018 року застосовано тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які встановлені протиправним та скасованим розпорядженням № 668 від 06 червня 2017 року. В період з 21 грудня 2018 року по 31 березня 2019 року застосовано тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які не встановлені рішенням органу місцевого самоврядування. Таким чином, КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" у період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року порушено вимоги щодо формування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: за послугу прибирання прибудинкової території власникам квартир, мешканцям 197 будинків солом`янського району м. Києва, приведена прибудинкова площа яких складає 354 87, 02 кв.м. з 1 675 166, 46 кв.м.

У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 640/7148/19 встановлено наступні обставини:

«Так, 06 липня 2018 року у справі № 826/8441/17 Окружним адміністративним судом міста Києва визнано протиправним та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06.06.2017 року «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). У вказаному рішення, суд прийшов висновку, що за відсутності визначеної Порядком № 869 документації, затверджено тарифи та структуру тарифів на послуги з утримання будників і споруд та прибудинковий територій, які надаються підприємствами, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва, фактично без перевірки їх економічної обґрунтованості, тобто без дотримання вимог статте 30, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Вказане рішення набрало законної сили 20 грудня 2018 року. Таким чином, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2018 року фактично поновлено дію Розпорядження КМДА № 442 від 30 квітня 2015 року. У такому разі слід було виходити з тарифів, які були чинними до тарифів, визнаних недійсними. З огляду на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2018 року визнано противоправним та скасовано розпорядження Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06.06.2017 року, колегія суддів вважає правомірною вимогу відповідача про необхідність вжиття заходів у відповідності до статті 20 частини 2 Закону України «Про ціни і ціноутворення» щодо застосування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які встановлені скасованим Розпорядженням № 668 від 06.06.2017».

З огляду на встановлені у даній справі обставини нездійснення відповідачем перевірки порядку застосування позивачем тарифів, а також враховуючи висновки Верховного суду, що містяться у постанові від 12 червня 2019 року у справі №826/8441/17, судом приймається до уваги, що вказаною постановою судові рішення у вказаній справі скасовані. Вказана обставина визнана і відповідачем у даній справі.

За таких обставин, суд виходить з того, що Розпорядження від 06 червня 2017 № 668 не визнавалось протиправним та не скасовувалось в судовому порядку.

Отже, суд вважає спростованими вищевказані обставини і не знаходить у них ознак, які б підтверджували наявність з боку позивача у даній справі порушень вимог законодавства щодо застосування тарифів на послугу утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відповідно, висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог щодо застосування тарифу є безпідставними.

Згідно із пунктом 2 абзацом 5 Порядку формування тарифів визначено, що послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг.

Проте, відповідачем не встановлено конкретних фактів надання послуг без урахування встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу (Розпорядження № 442 або № 668), його структури, періодичності та строків надання послуг.

Посилання відповідача на додаток 1, підписаний директором з економіки підприємства, не заслуговують на увагу суду, оскільки у вказаному документів відсутня будь-яка інформація про формування тарифів у порушення вимог п. 7 Порядку формування тарифів (на що і посилається відповідач), а так само відсутня будь-яка інформація про застосування підприємством двох тарифів, а саме, про те, за яким саме тарифом була продана послуга з утримання будинків і споруд і які суми були отримані підприємством за період, в яких відповідачем до нього застосований штраф рішенням № 19.

Посилання відповідача у акті перевірки та Рішенні № 19 на порушення позивачем статті 12 частини 2 Закону України № 5007-VI щодо економічної обґрунтованості державних регульованих цін, суд вважає безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до норми вказаної статті, державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу.

Відповідно до пункту 2 абзацу 1 Порядку формування тарифів (в редакції чинній на момент затвердження тарифу Розпорядженням № 668), тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є сукупною (загальною) вартістю надання таких послуг, розрахованою на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість або єдиного податку.

Згідно із пунктом 2 абзацом 3 Порядку формування тарифів тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.

Відповідно до пункту 7 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату прийняття Розпорядження № 668 про встановлення тарифів), витрати з прибирання прибудинкової території (ручним та механізованим способами) визначаються за відповідною формулою, де Вр - витрати з прибирання прибудинкової території без залучення спеціалізованих машин (механізмів) (ручним способом); Вм - витрати з прибирання прибудинкової території із залученням спеціалізованих машин (механізмів) (механізованим способом); Пз - сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) (якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та невідкореговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, застосовуються площі, які зазначені в актах, складених за результатами проведених обмірів житлового фонду); Оз - заробітна плата; Вф - сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; Н - накладні витрати; М - матеріальні витрати; І - обов`язкові платежі до бюджету; Ппт - площа прибудинкової території, яка прибирається механізованим способом; Нпрт - норматив (норма) прибирання одиниці площі прибудинкової території спеціалізованими машинами (механізмами); Вм1 - вартість машино-години роботи спеціалізованих машин (механізмів).

В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач витребував від позивача документацію про розрахунок ним планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість або єдиного податку (по кожному будинку окремо). Не подані такі докази відповідачем і до матеріалів справи. Акт перевірки також не містить будь-яких фактів не виконання позивачем вимог пунктів 6 та 7 Порядку формування тарифів.

Без перевірки здійснених позивачем розрахунків витрат, прибутку та документації, що покладається в їх основу, у відповідача відсутні підстави стверджувати про економічну необґрунтованість відповідного тарифу і, відповідно, відсутні підстави стверджувати, що позивачем порушені вимоги щодо формування тарифу на послуги.

В абзаці 6 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки зазначено, що до складової розрахунку тарифу на послуги прибирання прибудинкової території включено площу, яку закріплено на праві повного господарського відання за КП «Шляхо-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом`янському району» у м. Києві на підставі Наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 21.02.2002 року № 23, а також порушено коефіцієнти приведення прибудинкової території (додаток № 2).

В абзаці 7 третьої колонки «Детальний опис виявленого порушення» розділу «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки зазначено, що таким чином, позивачем, в період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року порушено вимоги щодо формування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: за послугу прибирання прибудинкової території, власникам квартир, мешканцям 197 будинків Солом`янського району м. Києва, приведена прибудинкова площа яких складає 354887,02 м2 з 1675166,46 м2.

Пунктом 7 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 442) визначено, що витрати з прибирання прибудинкової території (Впт) визначаються за формулою Впт=(Оз+Вф+Н+М+І):Пз, де Оз - заробітна плата; Вф - відрахування із заробітної плати внесків до Пенсійного фонду України та інших фондів соціального страхування; Н - накладні витрати; М - матеріальні витрати; І - обов`язкові платежі до бюджету; Пз - сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку).

Отже, Порядок формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 442) взагалі не передбачав включення до розрахунку витрат будь-яких інших площ, ніж сумарна загальна площа (зазначена у технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку).

Згідно із пунктом 2 абзацом 1 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 442) тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - вартість надання таких послуг, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість.

З урахуванням приписів пунктів 2 та 7 абзаців 1 та 3 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 442) судом встановлено, що визначення відповідачем дати порушення позивачем порядку формування тарифу з 01 квітня 2016 року є безпідставним, оскільки станом на цю дату позивач не здійснював розрахунок витрат у відповідності до пункту 7 Порядку № 869. При цьому відповідачем, у встановлений законодавством порядок та спосіб, не витребувані документи що свідчать про здійснення позивачем розрахунків таких витрат по кожному будинку окремо та подання їх до органу місцевого самоврядування для визначення вартості надання послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та встановлення тарифу. Не витребувана, по кожному будинку окремо, документація, що необхідна була для розрахунку таких витрат і була покладена в їх основу.

Копії Експлікації схем прибирання (далі - схеми) на семи аркушах та на DVD-R диску, які подані відповідачем до матеріалів справи в якості доказів, не є документацією, на підставі якої позивач здійснював розрахунки витрат на послугу прибирання прибудинкової території. Не містять зазначені схеми і будь-якої інформації, передбаченої складовими формули, що визначена пункті 7 Порядку формування тарифів. Доказів іншого відповідачем не надано.

Судом враховується, що позивач заперечує про створення ним вказаних схем, в акті перевірки відсутні будь-які посилання на використання позивачем саме цих схем під час розрахунків витрат на послуги і в цих схемах відсутня будь-яка інформація про дату їх створення.

Також, у вказаних схемах відсутні такі площі як тротуари, що додатково свідчить про безпідставність висновків акта перевірки та тверджень представника відповідача.

Відповідачем до матеріалів справи не поданий такий документ, як «складова розрахунку тарифу на послугу прибирання прибудинкової території», реквізити цього документа в акті перевірки не зазначені.

У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі №640/7148/19 встановлено наступні обставини: «Під час проведення перевірки відповідачем також встановлено, що до складової розрахунку тарифу на послуги прибирання прибудинкової території включено площу, яку закріплено на праві повного господарського відання за КП «Шляхо-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району» у м. Києві на підставі наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 21.02.2002 № 23. Таким чином, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» в період з 01.03.2016 по 28.02.2019, за висновками перевірки, порушено вимоги щодо формування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

Суд не знаходить ознак преюдиційності у вищезазначених обставинах, встановлених у справі №640/7148/19, які підтверджували б наявність з боку позивача у даній справі порушень вимог законодавства щодо формування тарифів на послугу утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, оскільки зазначене є висновками акта перевірки та оцінкою обставин справи, а не обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції за результатами оцінки доказів на їх підтвердження.

Водночас, суд наголошує на головний доказ у спростування вказаних висновків акта перевірки - власне сам акт перевірки, який був наданий також і позивачем, в якому відсутні будь-які посилання на документи, які підтверджують такі його висновки і в матеріалах справи такі докази, в порушення статті 77 КАС України відповідачем не подані, оскільки під час перевірки вони не витребувані і не досліджені.

Також, у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 640/7148/19 встановлено наступні обставини: «Спеціалістами відповідача під час проведення перевірки була розрахована площа тротуарів по конкретним вулицям, яка співпала із площею, зазначеною у наказі Головного управління комунальної власності від 21.02.2002 №23. Вказані розрахунки були відображені в додатку № 2 акту перевірки. Зазначена в наказі Головного управління комунальної власності № 23 територія утримується та обслуговується за рахунок місцевого бюджету, тобто визначені у ньому території є власністю територіальної громади м. Києва, а не мешканців житлових будинків. Проте, позивачем ці території були включені до тарифу 278 житлових будинків Дарницького району, що підтверджується схемами «Прибиральник територій» будинків, на підставі яких проводились розрахунки.».

Суд не знаходить ознак преюдиційності у вищезазначених обставинах, які підтверджували б наявність з боку позивача у даній справі порушень вимог законодавства щодо формування тарифів на послугу утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, оскільки з їх змісту неможливо встановити, до якого саме тарифу та/або його складової були включені такі території як тротуари, а також яким саме розпорядженням органу місцевого самоврядування такий тариф був затверджений. При цьому, суд враховує, що у період з 2015 року по дату перевірки підприємства, у місті Києві діяли два тарифи (затверджені розпорядженнями КМДА № 442 та № 668), а не один, як визначив суд апеляційної інстанції, а схеми «Прибиральних територій» не створені позивачем, не є документами про розрахунки тарифів відповідно до вимог Порядку формування тарифів, не містять у собі жодної складової розрахунків витрат на послугу відповідно до встановленої формули та жодної інформації про такі площі як тротуари.

Також, із вищенаведеного не вбачається можливим встановити, які саме розрахунки проведені, які документи складені внаслідок таких розрахунків, які реквізити цих документів. Відповідачем такі документи до матеріалів справи не подані, у постанові суду апеляційної інстанції про них не вказується.

Отже, висновки відповідача щодо включення позивачем до складової розрахунку тарифу на послугу прибирання прибудинкової території площі, а саме окремих тротуарів, яку закріплено на праві повного господарського відання за КП «Шляхо-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» у м. Києві на підставі Наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 21.02.2002 року № 23 є безпідставними та не підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідач не надав жодних обґрунтувань тому, що посадові особі відповідача, за відсутності у направленні питань для перевірки, самостійно, заповнюючи графи акта перевірки, визначили які саме документи підлягають перевірці. Безпідставним є зазначення у акті перевірки позначки «НІ» по всім питанням п. 4 Розділу «Питання, що підлягають перевірці», оскільки згідно п.п. 3.11. та п.п. 3.13. бухгалтерські документи до перевірки не вимагались.

Калькуляції та розрахунки цін (тарифів) відповідачем, під час перевірки, не вимагались і, відповідно, не перевірялись і до матеріалів справи в якості доказів ним не подані.

Виключно первинна бухгалтерська документація містить інформацію про застосування позивачем тарифу (ціни) у певний період, однак така документація не витребувана, в матеріалах справи відсутня, посилання на її реквізити у акті перевірки відсутні. Відповідно, відповідач безпідставно сформував висновок про порушення позивачем порядку застосування та формування державної регульованої ціни, оскільки жодних документів з цього питання не вимагав та не перевіряв.

Судом також враховується те, що у п.п. 4.1. розділу «Питання, що підлягають перевірці» зазначено «правильність застосування цін (тарифів), встановлених Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування» та проставлено відмітку «НІ». В розділі «Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки» акта перевірки взагалі відсутній детальний опис документів та їх реквізитів, що свідчать про перевірку питання застосування позивачем певного тарифу (ціни) у відповідні періоди. Детальний опис виявлених порушень відсутній.

Теж саме стосується питань та документів, зазначених у підпунктах 4.2., 4.3., 4.4, 4.6.

По питанням та документам, що зазначені у підпункті 4.7. акта перевірки слід зазначити, що висновок «НІ» також є безпідставним, оскільки у акті перевірки відсутні висновки про те, у чому саме полягає порушення позивачем способів державного регулювання цін (тарифів) визначених законодавством, при встановленні цін (тарифів) та відсутні посилання на норму законодавства, яка у зв`язку із цим була порушена. При цьому слід зазначити, що позивач не наділений повноваженнями на встановлення цін (тарифів) і, відповідно, не міг порушити способи їх встановлення.

Висновки акта перевірки взагалі не підтверджують фактів перевірки посадовими особами будь-яких питань та документів щодо застосування та формування позивачем державних регульованих цін (тарифів) з урахуванням змісту цих термінів, що визначені ст. 1 Закону України № 5007-VI.

В акті перевірки та додатку 2 також відсутні будь-які посилання на те, яким нормативно-правовим актом встановлені певні коефіцієнти приведення прибудинкової площі та в чому саме полягає порушення позивача щодо таких коефіцієнтів та в чому полягає їх некоректність. Відповідно, такі висновки не відповідають змісту поняття «формування ціни» та змісту пункту 7 Порядку формування тарифів і не підтверджуються відповідними документами про розрахунки позивачем витрат на послугу прибирання, оскільки вони не витребувані відповідачем під час перевірки.

Розпорядженням від 06.06.2017 № 668 затверджені нові тарифи на послугу прибирання прибудинкової території та на послугу з прибирання і вивезення снігу, посипання призначеної для проходу та проїзду частини прибудинкової території протиожеледними сумішами.

Згідно із пунктом 2 абзацом 1 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 668) тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є сукупною (загальною) вартістю надання таких послуг, розрахованою на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість або єдиного податку.

Відповідно до пункту 7 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 668), витрати з прибирання прибудинкової території (ручним та механізованим способами) визначаються за відповідною формулою.

Містобудівна та землевпорядна документація, а також інша документація, що підтверджує здійснення позивачем розрахунків витрат на послуги у відповідності до положень вказаних пунктів Порядку формування тарифів станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 668 відповідачем не витребувана і не досліджена, посилання на неї в акті перевірки відсутні, в якості доказів така документація відповідачем до матеріалів справи не подана. Суд зауважує, що відповідачем не доведено, що містобудівна та землевпорядна документація має містити або містить інформацію, що необхідна для розрахунку витрат відповідно до формул, визначених вищевказаними пунктами Порядку формування тарифів.

Також, суд зазначає, що схеми не є документами про розрахунки витрат на послугу відповідно до формули, визначеної пунктом 7 Порядку формування тарифів (в редакції станом на дату встановлення тарифу розпорядженням № 668). У вказаних схемах взагалі відсутні такі площі як тротуари, а в акті перевірки посилання на вказані схеми відсутні.

Додатком до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" до Переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій віднесено також прибирання прибудинкової території.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015 р. № 417-VIII прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному приміщенні.

На підтвердження висновку про неосвоєння коштів по складовій тарифу Поточний ремонт конструктивних елементів внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та заливної каналізації і технічних пристроїв та елементів зовнішнього упорядження за період з 01 січня 2016 року 31 червня 2017 року по 949 житловим будинкам відповідач склав додаток №3 "Перелік житлових будинків, по яким кошти освоєні не в повному обсязі, за складовою "Поточний ремонт" згідно з розпорядженням КМДА від 30.04.2015 №442" до акта перевірки, відповідно до якого сума неосвоєних коштів складає 12 879 672, 33 грн.

Відповідач визначив розмір неосвоєних позивачем коштів як різницю між нарахованою ним сумою по складовій тарифу "Поточний ремонт" за період та здійсненими витратами на проведення поточного ремонту за цей період.

Пунктом 1.2 Примірного переліку, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004 №150, передбачено роботи, які входять до поточного ремонту, які по суті є дрібними та частково ремонтними роботами, які повинні своєчасно проводитися, з метою забезпечення ефективної експлуатації будівлі.

Відповідно до пункту 2.4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76, поточний ремонт - комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Поточний ремонт повинен проводитись з періодичністю, яка забезпечує ефективну експлуатацію будівлі з моменту завершення його будівництва (капітального ремонту, реконструкції) до моменту постановки на черговий ремонт або реконструкцію.

Відповідно до пунктів 2.4.3 та 2.4.4 Правил №76: періодичність проведення поточного ремонту за кожним видом будинків, враховуючи їх технічний стан та місцеві умови, визначається власником жилого будинку; перелік ремонтних робіт на кожен будинок, включений до річного плану поточного ремонту, розробляється виконавцем послуг або власником.

Основними умовами надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, визначеними розпорядженням виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.03.2011 № 307, передбачено, що виконавці послуг зобов`язані забезпечити ведення обліку доходів і витрат по кожному будинку окремо. Кошториси витрат складаються виконавцями послуг на рік окремо по кожному будинку та затверджуються власником будинку або уповноваженою ним особою (пункт 3); щорічне, протягом першого кварталу, наступного за звітним роком, здійснення перерахунків розміру тарифу на послуги для кожного будинку, виходячи з фактично понесених на протязі звітного року витрат для відповідного будинку в межах структури, періодичності та строків надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затверджених цим розпорядженням, до повного їх відшкодування (пункт 8.2); щорічне надання районним у м. Києві державним адміністраціям інформації про роботи з поточного ремонту житлових будинків, що плануються виконуватись у наступному році та враховані при розрахунку тарифів на послуги відповідного будинку. Переліки робіт по поточному ремонту житлових будинків формуються пооб`єктно на підставі загальних оглядів, звернень мешканців, при включенні робіт по поточному ремонту в розрахунок тарифів на послуги та підлягають затвердженню власниками будинків або уповноваженими ними особами (пункт .8.3).

Відповідно до пункту 8.5 цих Умов, виконавці окремо обліковують кошти, які надходитимуть від населення у складі плати за послуги по складовій "Поточний ремонт конструктивних елементів внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження (далі - поточний ремонт)" та використовують кошти, які надходитимуть від споживачів у складі плати за послуги по складовій "Поточний ремонт" виключно на поточний ремонт того житлового будинку, від мешканців якого надійшли вказані кошти.

Ураховуючи викладені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що визначення розміру неосвоєних коштів на поточний ремонт залежить, зокрема, від: періодичності проведення цього виду ремонту за кожним видом будинків з урахуванням їхнього технічного стану та місцевих умов, визначеного власником; включення відповідного виду ремонтних робіт на кожен будинок до річного плану поточного ремонту, що розробляється виконавцем послуг або власником.

Однак, стверджуючи про неосвоєння позивачем коштів на поточний ремонт за період з 01 січня 2016 року по 31 червня 2017 року, відповідач ні в акті перевірки, ні в додатку №3 до цього акта не вказав, яку періодичність проведення поточного ремонту ним взято до уваги при визначенні розміру неосвоєних позивачем коштів на поточний ремонт.

Крім того, зважаючи на те, що поточний ремонт повинен здійснюватися відповідно до річного плану, складеного в установленому порядку, суд уважає, що результати перевірки освоєння позивачем коштів на поточний ремонт до завершення реалізації річного плану не можуть бути об`єктивними, оскільки відповідач свій висновок про неосвоєння позивачем коштів склав за півторарічний період.

З огляду на це суд уважає, що висновок відповідача про неосвоєння позивачем у повному обсязі коштів на проведення поточного будинку за період з 01 січня 2016 року по 31 червня 2017 року, тобто до закінчення річного звітного періоду, не може вважитися правильним.

Водночас, судом встановлено, що відповідно до пункту 34 Порядку утримування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", виконавці під час виконання робіт можуть у разі потреби здійснювати перерозподіл витрат у структурі тарифів на послуги без зміни загального обсягу таких витрат та з урахуванням фактичної вартості наданих послуг у межах встановлених тарифів.

За наведених обставин суд бере до уваги доводи позивача про наявність у нього права на перерозподіл у разі необхідності витрат, передбачених в структурі тарифів на проведення поточного ремонту, за спрямувати їх на інші першочергові цілі.

Як стверджує позивач у позовній заяві, реалізуючи таке право, він здійснював перерозподіл витрат у структурі тарифів, спрямовуючи необхідні кошти на першочергові виплати заробітної плати, сплату податків, оплату за електроенергії для роботи ліфтів, освітлення сходових клітин.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, зазначені доводи позивача в процесі його планової перевірки відповідачем не враховані, а в ході судового розгляду справи - не спростовані.

Таким чином, висновок відповідача про неосвоєння позивачем у повному обсязі коштів по складовій тарифу "Поточний ремонт конструктивних елементів внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв" за період з 01 січня 2016 року по 31 червня 2017 року по 949 житлових будинках є необґрунтованим,

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що заявлений позов слід задовольнити в повному обсязі.

Застосоване судом законодавство використане у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва" (03186, м. Київ, вул. Соціалістична, 6, код ЄДРПОУ 35756919) до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві (03151, м. Київ, вул. Волинська, 12, код ЄДРПОУ 40414833) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнання протиправним та скасування рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін № 19 від 22 липня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (Шостий апеляційний адміністративний суд).

СуддяС.Є. Гаврилко