Ухвала

від 22.04.2025 по справі 280/2893/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

З ПИТАНЬ ВІДВОДУ СУДДІ

22 квітня 2025 рокуСправа № 280/2893/25 м. Запоріжжя

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Артоуз О.О., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про відвід судді у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

16 квітня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач), про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або заходах з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або заходах з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року

Справа автоматизованою системою документообігу суду передана на розгляд судді Артоуз О.О.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та докази поважності причин його пропуску; власноруч засвідчені копії паспорта, РНОКПП, відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання, або інші належні докази на підтвердження зареєстрованого місця проживання позивача.

21 квітня 2025 року на адресу суду позивачем подано до суду заяву про відвід судді.

В обґрунтування заяви зазначає, що підставою для відводу є наявність обґрунтованих сумнівів у неупередженості та об`єктивності судді Артоуз О.О., що випливає як із характеру прийнятого ним процесуального рішення, так і зі способу застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні ухвали про залишення позовної заяви без руху від 21.04.2025. Так, на переконання позивача суддя Артоуз О.О. безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 233 Кодексу законів про працю України щодо тримісячного строку звернення до суду. Це є грубою правовою помилкою, оскільки предметом спору є виплата додаткової грошової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022. Такі виплати є спеціальним видом грошового забезпечення військовослужбовців під час дії воєнного стану, що регулюється нормами спеціального законодавства, а не загальними положеннями трудового законодавства. Ухвалене суддею Артоуз О.О. рішення про залишення позову без руху з мотивів пропуску строку звернення до суду є необґрунтованим, суперечить чинному законодавству та вказує на необ`єктивність і формальний підхід судді при оцінці суті справи. Вказана поведінка судді фактично позбавляє позивача реального доступу до правосуддя, чим порушує основоположні права людини, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами. у своєму процесуальному рішенні суддя проявив формалізований та упереджений підхід до оцінки позовної заяви та доданих документів, без надання належної правової оцінки фактичним обставинам справи, без витребування необхідних документів, які могли б підтвердити мої доводи, та без врахування характеру та особливостей виконання військової служби в умовах воєнного стану. Навіть формальні недоліки позовної заяви, на які посилається суддя, могли бути усунуті без залишення позову без руху, шляхом витребування відповідних документів судом першої інстанції, що передбачено статтями 160, 161 та 169 КАС України. Однак суддя Артоуз О.О. необґрунтовано відмовив у реалізації цього процесуального права, чим порушив принцип доступності правосуддя та змагальності сторін. Всі зазначені обставини у сукупності створюють об`єктивні, обґрунтовані сумніви у неупередженості судді Артоуза О.О. та у можливості справедливого, незалежного та об`єктивного розгляду цієї справи ним надалі

Суддя розглянувши заяву позивача про відвід судді дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу з огляду на наступне.

Згідно з нормами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 1 статті Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Загальна декларація з прав людини (ст. 10) та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ч. 1 ст. 14) гарантує право кожної особи на розгляд її справи компетентним незалежним та неупередженим судом у встановленому законом порядку. Незалежне суддівство є відповідальним за належну реалізацію цього права. Незалежність суддів передбачає, що судді повинні приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-якого втручання, прямого або непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких причин.

Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (Розділ Другий показник. Об`єктивність. Бангалорські принципи поведінки суддів).

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

Підстави для відводу судді визначено частиною першою статті 36 КАС України, відповідно до якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):

1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 36 КАС України суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Відповідно до частини 4 статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 09.11.2006 у справі "Білуха проти України" визначено, що наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст.6 Конвенції має визначатися за суб`єктивними та об`єктивними критеріями.

Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто те, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у конкретній справі. Згідно з об`єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі будь-які сумніви в його безсторонності. У кожній окремій справі слід вирішувати чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, які свідчать про відсутність безсторонності суду.

Так, поняття незалежності та об`єктивної безсторонності тісно пов`язані між собою. З суб`єктивної точки зору, суд не повинен виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання. Об`єктивний підхід стосується надання судом необхідних гарантій для відсутності можливості будь-якого правомірного сумніву щодо безсторонності і незалежності суду.

Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.11.2006 у справі "Білуха проти України" вказано, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного". Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але "вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими".

Частиною третьою статті 39 КАС України передбачено, що відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим.

Відтак, особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні обставини, які можуть викликати сумнів у неупередженості. Слід підкреслити, що не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Зі змісту заяви позивача вбачається, що підставою для відводу судді є незгода ОСОБА_1 з ухвалою суду від 21.04.2025 про залишення позовної заяви без руху.

Надаючи оцінку вказаним підставам, суд зауважує, що статтями 36 та 37 Кодексу адміністративного судочинства визначено вичерпний перелік підстав для відводу судді. Наведена у заяві про відвід обставина не передбачена КАС України, як підстава для відводу судді та є оціночним судженням, тому у жодному випадку не може свідчити про наявність у судді певної зацікавленості, відсутності неупередженості або необ`єктивності судді.

Більш того, ч. 4 ст. 36 КАС України чітко передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу

Суд також зазначає, що аргументи, якими мотивовано заяву про відвід судді не викликають обґрунтованих сумнівів у об`єктивності судді, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення суддею гарантій неупередженості.

На думку суду, доводи, викладені у заяві, жодним чином не свідчать про неможливість винесення судом законного, справедливого та належним чином обґрунтованого (мотивованого) судового рішення у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Позивач проходив військову службу, яка вважається публічною службою згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ст. 9).

Тобто, додаткова винагороди, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» є складовою грошового забезпечення військовослужбовця.

Так, у п. 2.1. мотивувальної частини рішення від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №280/6779/22 суд сформував правову позицію відповідно до якої правовідносини у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення) регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02.08.2023 справа № 380/17776/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 сформулював висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

Спірні правовідносини стосуються виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, які включають період після набрання чинності новою редакцією статті 233 КЗпП України. З 19.07.2022 діє тримісячний строк звернення до суду, який поширюється на всі правовідносини, які виникли після цієї дати або продовжувалися після набрання законом чинності.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Тобто доводи заяви в частині обмеження права на доступ до правосуддя шляхом застосування судом строку звернення до суду є необґрунтованими.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеною правовою нормою Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги.

Передбачене статтею 6 Конвенції право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Суд зазначає, що подаючи позовну заяву позивач повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством і принаймні цікавитися подальшим рухом свої справи.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (Рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі «Компанія «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А.» проти Іспанії»).

Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Суд зазначає, що ухвалою від 21.04.2025 позивачу надано право протягом встановленого строку усунути недоліки позовної заяви.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність передбачених частиною першою статті 36 КАС України підстав для задоволення заяви про відвід головуючої судді Артоуз О.О. від розгляду адміністративної справи №280/2893/25, а тому у задоволенні цієї заяви слід відмовити.

Як зазначено у ч.1 ст. 40 КАС України, питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Частинами 3 - 4 ст. 40 КАС України передбачено, що питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

За таких обставин, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.

Керуючись статтями 36-41, 241, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати заяву про відвід судді Артоуз О.О. необґрунтованою та передати справу №280/2893/25 для вирішення питання про відвід судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу і підлягає визначенню у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала окремо не оскаржується.

Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Ухвала виготовлена та підписана 22 квітня 2025 року.

Суддя О.О. Артоуз