Рішення від 18.04.2025 по справі 227/2838/24

Справа № 227/2838/24

(2/199/1099/25)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

18.04.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Циганок К.С.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - Лазебник В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Білозерської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

13 вересня 2024 року до Добропільського міськрайонного суду Донецької області звернулась позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що у сторін є спільна дитина - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківство позивача щодо якого було встановлено заочним рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 квітня 2024 року у справі №227/2021/23. Вказану дитину відповідач покинула одразу після народження у пологовому будинку. Про дитину позивач дізнався від органу опіки та піклування 29 червня 2023 року, а після встановлення свого батьківства за вказаним заочним рішенням суду забрав сина з будинку дитини до себе, з яким наразі і проживає за адресою АДРЕСА_1 , опікуючись дитиною. З моменту народження дитини відповідач жодного разу не цікавилась долею дитини, на телефонні дзвінки позивача не відповідає, написала заяву про свою згоду на позбавлення її батьківських прав щодо сина сторін, має інші стосунки з іншим чоловіком. Враховуючи викладене, посилаючись на те, що позивач позбавлений наразі права самостійно вирішувати питання щодо реєстрації місця проживання дитини без згоди відповідача, яка дитиною не цікавиться тривалий час, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд позбавити відповідача батьківських прав щодо спільної дитини сторін.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 вересня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.

На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2024 року №2797/0/15-24 про зміну територіальної підсудності Добропільського міськрайонного суду Донецької області до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська надійшли вищевказані матеріали цивільної справи, а 04 грудня 2024 року здійснено автоматизований їх розподіл та у відповідності до ст.ст.14, 33, 34 ЦПК України передано для розгляду судді Авраменко А.М.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2024 року витребувано з Міністерства соціальної політики України інформації х Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відносно відповідача.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2024 року цивільну справу прийнято до провадження та вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалами Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня, 21 лютого 2025 року задоволено клопотання третьої особи про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2025 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2025 року задоволено клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимог підтримав, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, правом на подання відзиву не скористалась, заяв, клопотань до суду не надсилала.

Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, послалась на їх обґрунтованість, просила позов задовольнити.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Вислухавши позивача, представника третьої особи, а також дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , матір`ю якого є відповідач, а відомості про батька було вказано на підставі ст.135 ч.1 СК України, що підтверджується копією свідоцтва про народження, копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст.ст.126, 133, 135 СК України.

Як вбачається зі змісту копії витягу з рішення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтави ради від 27 червня 2023 року №156, копії наказу служби у справах дітей Білозерської міської ради від 14 липня 2023 року №25, копії розпорядження начальника міської військової адміністрації Білозерської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області від 28 липня 2023 року №87, від 18 грудня 2023 року №236 відповідач одразу після народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покинула останнього, відмовившись забирати із пологового будинку, внаслідок чого дитину після реєстрації її народження було влаштовано до КП «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради», надано статус та взято на облік як дитину, позбавлену батьківського піклування.

Заочним рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 квітня 2024 року по цивільній справі №227/2021/23 задоволено частково позовні вимоги та визнано позивача ОСОБА_1 батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про що внесено у відповідний актовий запис про народження. За таких обставин з дитини знято статус дитини, позбавленої батьківського піклування, а також знято з обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського пікулвання. Дані обставини підтверджуються копією вказаного заочного рішення суду, яке набрало законної сили 17 травня 2024 року, копією висновку експерта, копією наказу служби у справах дітей Білозерської міської ради від 04 червня 2024 року №40, копією розпорядження начальника міської військової адміністрації Білозерської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області від 03 червня 2024 року №145.

На даний час дитина сторін проживає разом із позивачем за адресою АДРЕСА_1 , де для дитини створені всі необхідні умови для її проживання та виховання, позивач піклується про сина, виконуючи всі свої батьківські обов`язки. В той же час, відповідач з моменту залишення нею дитини в пологовому будинку жодного разу долею сина, його станом та розвитком не цікавилась, не відвідувала дитину, до органу опіки з приводу дитини не зверталась. Натомість відповідач 29 серпня 2024 року написала адресовану органу опіки та піклування заяву про те, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо спільного малолітнього сина сторін. Викладене підтверджується копіями довідок про реєстрацію місця проживання, копією заяви відповідача, копіями листів КП «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради», виконкому Шевченківської районної у м. Полтава ради, актом обстеження умов проживання, копією листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Білозерської міської ради», побутовою характеристикою позивача.

При розгляді справи думка дитини з приводу розв`язання спору сторін у відповідності до ст.171 СК України судом не з`ясовувалась з огляду на вік дитини.

Обставини спірних правовідносин, встановлені судом під час розгляду справи та якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, підтверджуються також і змістом наявного у справі висновку органу опіки та піклування Білозерської міської ради від 10 вересня 2024 року, яким орган опіки та піклування визнав за доцільне позбавити відповідача її батьківських прав відносно малолітнього сина сторін.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).

Так, відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Аналогічна за змістом норма міститься в ст.27 Конвенції про права дитини.

Згідно ст.51 Конституції України, ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ст.150 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та праці.

За змістом ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.141 СК України кожна дитина має право на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.

За змістом ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.155 СК України батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Нормою ст.164 ч.1 п.1, 2, ч.ч.2-4 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, в тому числі: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. З цієї підстави мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Положеннями ст.155 ч.3 СК України передбачено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Згідно ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про прав дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, батьки можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо своєї дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. При цьому, батьки, питання про позбавлення батьківських прав яких вирішується судом із вказаної підстави, мають бути повнолітніми. За змістом, характером та значенням як для батька (матері), так і для дитини правових наслідків позбавлення батьківських прав, передбачених ст.166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При цьому за положенням ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який підлягає застосуванню лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно також враховувати, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний наведеному вище правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року по справі №552/2947/19, від 11 вересня 2020 року по справі №357/12295/18, від 11 вересня 2020 року по справі №371/693/18, від 29 квітня 2020 року по справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року по справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року по справі №638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року по справі №461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року по справі №409/1865/17-ц, від 29 січня 2020 року по справі №756/1967/16-ц. Судова практика щодо застосування положень ст.164 СК України є усталеною. Крім того, схожий підхід до вирішення питання про позбавлення батьківських прав роз`яснено в п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.

Згода батька на позбавлення його батьківських прав і свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо малолітньої дочки є достатніми підставами для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2025 року по справі №147/277/24).

Отже, аналізуючи встановлені судом фактичні обставини виховання та утримання спільної дитини сторін з урахуванням на наведені вище правові позиції та висновки, суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи знайшли своє повне підтвердження заявлені позивачем підстави для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, а саме та обставина, що відповідач не забрала спільну дитину сторін з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної на то причини і до теперішнього часту не виявляє щодо сина сторін жодного батьківського піклування, більш того написала заяву про те, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо спільного сина сторін. Крім того, знайшов і підтвердження факт триваючого та систематичного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків без поважних причин. Відповідач одразу після народження дитини, покинувши її, перестала виконувати всі свої батьківські обов`язки вже тривалий час, що виявилось у фактичному її самоусуненні від виконання своїх батьківських обов`язків у вигляді як матеріального утримання спільної малолітньої дитини сторін, так і участі в житті цієї дитини, вихованні, забезпеченні її житлом, здобутті повної середньої освіти тощо, що є проявом байдужості відповідача до долі своєї дитини, спільної з позивачем. Про умисний характер такого ухилення явно свідчить його тривалість (декілька років поспіль з народження дитини), відсутність перешкод з боку позивача для участі відповідача у вихованні дитини, а також ставлення відповідача до розгляду даної справи в суді. Таким чином, відсутність бажання та реальних кроків з боку відповідача, зокрема і в ході розгляду даної цивільної справи, з метою виправлення виниклої ситуації щодо її ставлення до власної дитини, відсутність дій з боку відповідача задля налагодження зв`язку та взаєморозуміння із сином дозволяють суду дійти безсумнівного висновку, що подальше збереження правового зв`язку між малолітньою дитиною та її матір`ю - відповідачем по справі завдасть в майбутньому цій дитині неспівмірно більше негативного впливу, ніж припинення такого правового зв`язку внаслідок позбавлення відповідача батьківських прав.

Відтак, суд, послуговуючись якнайкращими інтересами дитини, які (інтереси) переважають над інтересами її матері - відповідача, підсумовуючи все вищевикладене, вважає за можливе задовольнити даний позов в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат по справі, які складаються зі сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору, керуючись положеннями ст.ст.133, 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім при зверненні до суду судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,2 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст.8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.3, 27 Конвенцією про права дитини, ст.ст.7, 19, 141, 150, 155, 157, 164, 165, 166, 180-183, 192 СК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 142, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ), третя особа - орган опіки та піклування Білозерської міської ради (ЄДРПОУ 45102764; адреса місцезнаходження: 85013, Донецька область, Покровський район, м. Білозерське, вул. ім. Первія Олександра, 4), про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) батьківських прав відносно її малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3 від 03 червня 2024 року).

У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 1211,2 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 21 квітня 2025 року.

Суддя А.М. Авраменко