Рішення

від 12.02.2025 по справі 759/26519/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/26519/24

пр. № 2/759/1778/25

12 лютого 2025 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Журибеда О.М.

за участю секретаря - Хвостенко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась через свого представника ОСОБА_2 до суду із позовною заявою до ТОВ «Корона Санрайс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та компенсації за невикористану відпустку.

В обґрунтування позову зазначають, що наказом №173/1-К від 23.09.2024 року про припинення трудового договору, позивача звільнено з 23.09.2024 року з посади керівника служби гриму та стилю ТОВ «Корона Санрайс» за власним бажанням. Відповідно до вказаного наказу позивачу підлягає до виплати компенсація за 12 календарних дня невикористаної щорічної відпустки. При звільненні позивачу було видано розрахунковий листок за вересень 2024 року, згідно якого загальний розмір боргу на кінець місяця складає 87738, 40 грн., з яких 14619, 60 грн. компенсація за невикористану частину щорічної відпустки та 73118, 80 грн. - заборгованість по заробітній платі. У день звільнення відповідачем не було виплачено позивачу належні грошові кошти. Станом на день подання позову заборгованість Товариства перед позивачем не погашена. Відповіді на адвокатські запити щодо надання довідки по заборгованості з виплати заробітної плати, відомостей по нарахуванню заробітної плати, розрахунку середнього заробітку, копію особової картки працівника, ТОВ «Корона Санрайс» не надано.

Позивач вважає, що відповідач своїми діями порушує його право, а тому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 73118, 80 грн., компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки в сумі 14619, 60 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 13.09.2024 року по день ухвалення рішення суду, але не більше як за шість місяців. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 13.12.2024 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін. Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.

Відзив на позов матеріали справи не містять.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді керівника служби гриму та стилю ТОВ «Корона Санрайс».

Згідно наказу №173/1-К про припинення трудового договору (контракту) від 23.09.2024 року ОСОБА_1 звільнено з посади керівника служби гриму та стилю ТОВ «Корона Санрайс» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

У відповідності до зазначеного наказу ОСОБА_1 має право на компенсацію за 12 календарних днів невикористаної частини щорічної відпустки .

Згідно розрахункового листа ТОВ «Корона Санрайс» борг Товариства на кінець місяця складає 87738, 40 грн., з яких компенсація за 12 календарних днів невикористаної частини щорічної відпустки становить 14619, 60 грн., 73118, 80 грн. - заборгованість із заробітної плати на час звільнення працівника.

Станом на дату подання даної позовної заяви розрахунок із позивачем не проведено.

Наявність заборгованості по заробітній платі підтверджується розрахунковим листом ТОВ «Корона Санрас» за вересень 2024 року, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерело/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору - довідками форми ОК-5 та ОК-7.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерело/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору - довідками форми ОК-5 та ОК-7, нарахована заробітна плата ТОВ «Корона Санрайс» відповідачу за червень 2024 року становить - 38996, 48 грн., за липень 2024 року - 37300, 00 грн., за серпень - нарахування заробітної плати відсутнє.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до статті 38 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, що спонукають працівника до розірвання цього договору, їх працівник визначає самостійно. У разі якщо зазначені працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

Після подання позивачем заяви про звільнення ТОВ «Корона Санрайс» виконало вимоги трудового законодавства, здійснило належних дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади керівника служби гриму та стилю в ТОВ «Корона Санрайс`на підставі ст. 38 КЗпП України.

Однак порушило право позивача на отримання належних йому виплат при звільненні.

Так, за змістом ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Разом з цим, із матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, як роботодавець, порушуючи вимоги трудового законодавства в частині оплати праці працівника, має заборгованість перед позивачем по заробітній платі, і не здійснив виплату цієї заборгованості при звільненні позивача, що мав зробити у відповідності до вимог ст. 116 КЗпП України.

Згідно розрахункового листа ТОВ «Корона Санрайс» борг Товариства на кінець місяця складає 87738, 40 грн., з яких 14619, 60 грн. - компенсація за невикористану частину щорічної відпустки та відповідно різниця 73118, 80 грн. - заборгованість по заробній платі.

Відтак, вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 73118, 80 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Крім цього, спір між сторонами виник з приводу права позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому до правовідносин, котрі склалися між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», Цивільного кодексу України.

Норми Конституції України є нормами прямої дії, положеннями ст. 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Трудові відносини всіх працівників регулюються КЗпП України.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно зі ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі No 6-144цс14, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст. 117 КЗпП України, не більш як за шість місяців.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц висловила таку правову позицію, що, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.

Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

При розрахунку середнього заробітку суд враховує вимоги ПКМУ «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 року, згідно якої врахуванню при розрахунку днів затримки розрахунку підлягає не календарні дні, а робочі дні.

Однак у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутня довідка про розмір нарахованої заробітної плати за останні два місяці, що передували дню звільнення, а також відсутністю нарахувань за серпень 2024 року ТОВ «Корона Санрайс» згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерело/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору - довідками форми ОК-5 та ОК-7, при розрахунку скреднього заробітку суд враховує нараховану заробітну плату за червень-липень 2024 року.

У зв`язку з чим за період з 24.09.2024 року (наступний день після звільнення) по 12.02.2025 (дата постановлення рішення) кількість робочих днів складає 102 дня (за вересень 2024 року - 5 днів, жовтень - 23 дні, листопад- 21 дні, грудень - 22 дні, січень 2025 року - 23 дні, лютий - 8 дня) х 1734, 01 грн. (середньденнв заробітна плата позивача, з розрахунку 38996, 48 (20 день у червні 2024 року) + 37300, 00 ( 23 дня у липні 2024 року)= 76296, 48 коп. / 43 = 1774, 33 грн. ), таким чином розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 180982, 34 грн., з розрахунку: 1774, 33 грн. х 102 дня, без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Враховуюче вищевикладене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (по день постановлення рішення, але не більше як за шість місяців) за період з 24.09.2024 по 12.02.2025 у розмірі 180982, 34 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення на його користь компенсації за невикористані дні відпустки, суд виходить з того, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати (ст. 74 КЗпП України).

Аналогічна норма міститься у ст. 2 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до положень частини першої ст. 75 КЗпП України, ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч. 20 ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується, зокрема, грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до наказу №173/1-К про припинення трудового договору (контракту) від 23.09.2024 року ОСОБА_1 має право на компенсацію за 12 календарних дня невикористаної частини щорічної відпустки.

Згідно розрахункового листа ТОВ «Корона Санрайс» борг Товариства на кінець місяця складає 87738, 40 грн., з яких компенсація за 12 календарних дня невикористаної частини щорічної відпустки становить 14619, 60 грн.

Отже, судом встановлено, що позивач має право на компенсацію за 12 днів невикористаної відпустки.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При цьому, відповідачем жодних належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення належних до виплати позивачу сум при звільненні у спосіб передбачений законом суду не надано.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в рішенні.

З огляду на зазначене, питання щодо справляння і сплати податків й інших обов`язкових платежів у такому випадку вирішуватиметься при виконанні рішення суду.

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України судове рішення про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Що стосується заявленого позивачем відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн., що підтверджується копією договору про надання правничої допомоги № 29/10/2024 від 29.10.2024 року; додатком до договору №1; актом надання послуг за договором від 08.12.2024 року.

У зв`язку із задоволенням позову, відсутністю заперечень відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 7 000,0 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача в дохід держави підлягає судовий збір в загальному розмірі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 206, 223, 259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс» (код ЄДРПОУ 37717473, місцезнаходження: 03117, м. Київ, проспект Берестейський, буд. 67, корпус 3, поверх 4) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати у розмірі 73118 грн. 80 коп., компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки в сумі 14619 грн. 60 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.09.2024 по 12.02.2025 у розмірі 180982 грн. 34 коп., а всього 268 720 (двісті шістдесят вісім тисяч сімсот двадцять) грн. 74 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона Санрайс» (код ЄДРПОУ 37717473, місцезнаходження: 03117, м. Київ, проспект Берестейський, буд. 67, корпус 3, поверх 4) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРОНА САНРАЙС» (код ЄДРПОУ 37717473, місцезнаходження: 03117, м. Київ, проспект Берестейський, буд. 67, корпус 3, поверх 4) на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.М. Журибеда