Рішення

від 21.04.2025 по справі 199/6209/24

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/6209/24

(2/199/422/25)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

21 квітня 2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі

головуючого судді Богун О.О.,

при секретареві Дубовик А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області Кунди Любові Іллівни в інтересах держави в особі Кальчицької сільської ради Донецької області до ОСОБА_1 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області про витребування земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1421784400:04:000:1439, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства що розташована на території Кальчицької сільської ради Маріупольського району Донецької області за межами населених пунктів.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Лівобережною окружною прокуратурою вивчено стан законності використання земельних ділянок у Кальчицькій сільській раді Донецької області, в ході якого встановлено порушення вимог земельного законодавства, які потягли вибуття з державної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

25.03.2020 державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Попруженком А.В. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №36123843 про право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1421784400:04:000:1439, площею 2.0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоянисольської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.

Підставою для внесення запису вказано наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 1210-СГ від 10.03.2020 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення».Вказаним наказом ОСОБА_1 надано із земель державної власності у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421784400:04:000:1439 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоянисольської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.

Водночас, встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області не приймався наказ № 1210-СГ від 10 03 2070 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» ОСОБА_1 , а за цим номером прийнято інший наказ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» та з іншою датою - 03.03.2020.

Згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-107/2-23 від 20.01.2023 встановлено, що наказ № 1210-СГ від 10.03.2020 щодо надання земельної ділянки 1421784400:04:000:1439 Головним управлінням не приймався.

Крім того, Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області надано копію наказу №12І0-СТ від 03.03.2020, але іншого змісту, а саме про відмову громадянці ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовного розміру 2,0000 га, розташованої на території Криворізької сільської об`єднаної територіальної громади Добропільського району Донецької області за межами населених пунктів.

Тобто, зміст наказу № 1210-СГ від 03.03.2020, не відповідає змісту наказу з тим же номером, але іншою датою, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1421784400:04:000:1439.

Також встановлено, що в провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_3 (колишнього начальника ГУ Держгеокаадстру в Донецькій області) до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішень суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення. Згідно рішення по вказаній судовій справі від 30.06.2020 судом при огляді наданих позивачем документів встановлено факт звільнення ОСОБА_3 з першого робочого дня, заступного за днем закінчення тимчасової непрацездатності тобто з 10.03.2020.

Таким чином підтверджується факт того, що наказ № 1210-СГ від 10.03.2020, підписаний ОСОБА_3 є підробним, оскільки останній був звільнений з ГУ Держгеокадастру в Донецькій області з 10.03.2020 одразу після іиходу на роботу після тимчасової непрацездатності.

Крім того, наказом від 10.01.2020 №20-то виконання обов`язків начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з 0.01.2020 покладено на ОСОБА_4 .

Тобто, ні 03 березня 2020 року, ні 10 березня 2020 року Якименко І.В. не мав повноважень на підписання наказу № 1210-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 , нібито, надано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421784400:04:000:1439.

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-2136/2-23 від 26.09.2023, ОСОБА_1 звертався до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4232- СГ від 03.09.2019 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Малоянисольськоі сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.

Проте наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки ОСОБА_1 . Головним управлінням Держгеокадастру У Донецькій області не приймався.

Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.62-2246/2-23 від 09.10.2023 всі документи, зокрема накази з питань розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення реєструються в автоматичному режимі в автоматизованій системі діловодства СЕД «ДОК ПРОФ», починаючи з 01.10.2019.

Також Головним управлінням зазначено, що за результатами державної експертизи технічного захисту інформації встановлено, що комплекс засобів захисту надійно забезпечує захист інформації, розміщеної у системі «СЕД «ДОК ПРОФ».

Тобто підстави вважати, що накази, надані Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області є недостовірними, відсутні.

Таким чином, державою ніколи не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки 1421784400:04:000:1439, а остання вибула з державної власності поза її волею, позивач просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 1421784400:04:000:1439 на користь Кальчицької сільської ради Донецької області та стягнути понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 16вересня 2024року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження по цивільній справі.

Ухвалою суду від 30січня 2025року залучено до участі у розгляді цивільної справи за позовом заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області Кунди Любові Іллівни в інтересах держави в особі Кальчицької сільської ради Донецької області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Дергеокадастру у Донецькій області.

Ухвалою суду від 20 березня 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

21квітня 2025року справу розглянуто по суті та ухвалено рішення.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позові та просила задовольнити. Надала заяву, в якій просила не фіксувати судове засідання технічними засобами.

Третя особа Головне управління Дергжгеокадастру у Донецькій області у наданих суду поясненнях просили задовольнити позовні вимоги та просили проводити судове засідання без участі представника.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про місце, дату та час судового розгляду справи був сповіщений належним чином, в порядку передбаченому ч.ч. 8, 11ст. 128 ЦПК України. Не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Відповідно дост. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Як визначено ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідившинадані докази,дійшов наступнихвисновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України, виходячи з редакції Закону, чинної на час правовідносин сторін.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України, у редакції чинній на час виникнення правовідносин сторін.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,00 гектара.

Визначений статтею 118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог статей 116, 121 ЗК України.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з п. 1, абз. 13 п. 4, п. 8, п.п.11 п. 10 Положення «Про Головне управління Держгеокадастру в області», затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Накази підписуються начальником Головного управління.

На час вибуття земельної ділянки з державної власності уповноваженим органом розпоряджатись нею виступало Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Відповідно до Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» пункту 24 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України з 27.05.2021 року уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є відповідна сільська рада, на території якої перебуває земельна ділянка.

Судом встановлено, що 25.03.2020 державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Попруженком А.В. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №36123843 про право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1421784400:04:000:1439, площею 2.0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоянисольської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.

Підставою для внесення запису вказано наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 1210-СГ від 10.03.2020 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення».

Позивачем здійснено запит до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та отримано відповідь № 10-5-0.3-107/2-23 від 20.01.2023 з якої встановлено, що наказ № 1210-СГ від 10.03.2020 щодо надання земельної ділянки 1421784400:04:000:1439 Головним управлінням не приймався. Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області надано копію наказу №12І0-СТ від 03.03.2020, але іншого змісту, а саме про відмову громадянці ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовного розміру 2,0000 га, розташованої на території Криворізької сільської об`єднаної територіальної громади Добропільського району Донецької області за межами населених пунктів.

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-2136/2-23 від 26.09.2023, ОСОБА_1 звертався до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4232- СГ від 03.09.2019 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Малоянисольськоі сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.

Проте наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки ОСОБА_1 . Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області не приймався.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка вибула з власності Держави поза її волею.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

З аналізу змісту наведеного випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння власника, у тому числі від його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Ця норма права передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. В цілому, вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року). Для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Потрібний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 згідно якого «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки належністю її до земель сільськогосподарського призначення.

Отже, в даній справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України. Суд приймає до уваги висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц про те, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Визначаючи наявність суспільного інтересу у поверненні земельної ділянки державі, суд звертає увагу, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю.

Судом під час розгляду даної справи не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Таким чином, судом перевірено, що втручання у власність відповідача є законним, переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Суд також враховує інтереси позивача як власника спірних земельних ділянок, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника, який позбувся володіння земельними ділянками внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, вимоги позивача про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння є обґрунтованими.

Крім того відповідач, із власності якої витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Отже, у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту.

Під час вирішення вказаної справи суд враховує також і правовий висновок Верховного Суду від 05.04.2023 р., викладений у постанові по справі № 139/997/21, провадження № 61-12898св22.

Вирішуючи питання про спосіб захисту порушених прав позивача, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Застосовуючи до даних правовідносин висновки ВС, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом витребування земельної ділянки є ефективним та таким, що поновить його порушені права.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем надано належні, достатні та допустимі докази на обґрунтування своїх вимог. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі витрати по сплаті судового збору стягуються з відповідача.

Керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 133, 141, 223, 247, 259, 263-265, 273, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги за позовом заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області Кунди Любові Іллівни в інтересах держави в особі Кальчицької сільської ради Донецької області до ОСОБА_1 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області про витребування земельної ділянки - задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 на користь Кальчицької сільської ради Донецької області земельну ділянку з кадастровим номером 1421784400:04:000:1439, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства що розташована на території Малоянисольської сільської ради Нікольського району Донецької області

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Донецької обласної прокуратури судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної

інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.О.Богун

Позивач - Лівобережна окружна прокуратура Донецької області (ЄДРПОУ 25707002)

Третя особа Головне управління Дергеокадастру у Донецькій області (ЄДРПОУ 39767332, адреса: Донецька обл., м.Краматорськ, бульвар Машинобудівників,б.16)

Відповідач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає АДРЕСА_1 )