Постанова

від 23.04.2025 по справі 911/2025/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2025 р. Справа№ 911/2025/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тищенко А.І.

Кравчука Г.А.

розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білоцерківське лісове господарство"

на рішення Господарського суду Київської області

від 28.10.2024

у справі №911/2025/24 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Білоцерківської окружної прокуратури і інтересах держави в особі Рокитнянської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення збитків заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рокитнянської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор послався на порушення відповідачем вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема, під час ведення лісового господарства.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.10.2024 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Рокитнянської селищної ради шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу у розмірі 28 494 грн 60 коп.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Київської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подання до суду позовної заяви у сумі 3 028,00 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд дійшов висновку про наявність складу цивільного правопорушення та правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Білоцерківське лісове господарство" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 28.10.2024 у справі №911/2025/24 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним. При цьому скаржник стверджував, що:

- розрахунок спричиненої шкоди здійснений особою, повноваження на здійснення якого не підтверджені належними доказами у справі. У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджувавли надання інженеру з охорони та захисту лісу Хоменку О.Ю. повноважень на складання розрахунку шкоди, завданої навколишньому природньому середовищу. Більше того, інженер не повідомлявся про будь-яку відповідальність за складення завідомо недостовірних розрахунків. Тому, суд першої інстанції безпідставно визнав розрахунок розміру шкоди належним доказом;

- шкода, заподіяна державі внаслідок незаконної рубки дерев, стягнення якої є предметом розгляду у цій справі, виникла від безпосередніх дій особи, яка незаконно зрубувала дерева, а не від постійного лісокористувача, на якого покладений обов`язок охороняти ліс, невиконання чого є іншою обставиною;

- судом не було встановлено конкретних обставин завдання стягувачу збитків бездіяльністю майстра лісу чи причинно-наслідкового зв`язку між такою бездіяльністю та шкодою, що настала в результаті лісопорушення;

- помилковим є висновок суду про доведеність бездіяльності та вини відповідача.

Узагальнені доводи та заперечення Білоцерківської окружної прокуратури

16.12.2024 через підсистему "Електронний суд" від Білоцерківської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання заперечила доводи викладені в ній, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Прокурор, з-поміж іншого, наголошує на тому, що акт огляду та розрахунок розміру завданих збитків є належними та допустимими доказами у справі, що розглядається, а розмір шкоди в сумі 28 494,60 грн підтверджується відповідним розрахунком, проведеним уповноваженою особою. Також прокурор наголошує, що саме на Філію "Білоцерківське лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" покладено обов`язки із забезпечення охорони, захисту та відтворення лісових насаджень.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяв та клопотань сторін

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 апеляційну скаргу у справі №911/2025/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

27.11.2024 матеріали справи №911/2025/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білоцерківське лісове господарство" на рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2024 у справі №911/2025/24 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

03.12.2024 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білоцерківське лісове господарство" на рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2024 у справі №911/2025/24. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/2025/24.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2025, справу №911/2025/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тищенко А.І., Кравчук Г.А.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в даній справі.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в суді, прокурор у позовній заяві зазначив, що відповідачем у добровільному порядку не відшкодовано збитки, завдані навколишньому середовищу, що значно ослаблює економічні основи держави та потребує відповідного реагування прокуратури.

Так, Київська обласна прокуратура зверталася з листом № 50-4017вих.24 від 19.04.2024 до Державної екологічної інспекції Столичного округу про надання інформації про вжиті заходи на захист інтересів держави.

У відповідь на вказаний лист, Інспекція листом №9/6/2-30/1671 від 21.06.2024 повідомила, що, в даному випадку, Інспекція позбавлена можливості щодо пред`явлення позову про стягнення збитків заподіяних державі, внаслідок порушення природоохоронного законодавства та повідомила, що не заперечує щодо пред`явлення прокуратурою відповідного позову.

Також, листом №50-4018 вих.24 від 19.04.2024, Київська обласна прокуратура зверталася до Рокитнянської селищної ради про надання інформації про вжиті заходи на захист інтересів держави.

У відповідь на вказаний лист, Рокитнянської селищної рада, листом №03-06-1027 від 02.05.2024 повідомила, що відповідні заходи не вживалися, оскільки матеріали виявлення факту незаконної порубки не надходили та повідомила, що не заперечує протии представництва прокуратурою інтересів Рокитнянської селищної ради.

Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Рокитнянською селищною радою та Державною екологічною інспекцією Столичного округу допущено бездіяльність, апеляційний суд дійшов висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до Акту огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 09.07.2022 провідний інженер охорони та захисту лісу Хоменко О.Ю., за участю лісничого Сухоліського лісництва Холодного Д.С., та майстра лісу Сухоліського лісництва Ганжі О. склав акт про те, що 09.07.2022 о 15:30 у кварталі 18, виділі 3 Сухоліського лісництва було виявлено незаконну порубку дерев, за що передбачена відповідальність визначена п. 1 ст. 105 Лісового кодексу України. В результаті виявлених порушень шкода заподіяна лісовому господарству становила 28 494,6 грн, - зазначено в акті.

Акт підписано Хоменко С.Ю, лісничим Холодним Д.С. та майстром лісу. До акту додано розрахунок розміру шкоди.

Згідно Планшету лісовпорядкування №3, Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Білоцерківське лісове господарство", земельна ділянка на якій виявлено факт незаконної рубки дерев знаходиться на території Рокитнянської територіальної громади Білоцерківського району Київської області та перебувала у постійному користування ДП "Білоцерківське лісове господарство".

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №943 прийнято рішення про припинення ДП "Білоцерківське лісове господарство" та створення Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", яке є правонаступником прав та обов`язків ДП "Білоцерківське лісове господарство".

Враховуючи викладене, прокурор стверджує, що відповідач зобов`язаний відшкодувати шкоду завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 28 494,6 грн, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач у відзиві заперечив проти позову та просив у позові відмовити.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.

Частиною першою статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра,про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Згідно зі ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (ч. 2 ст. 17 Лісового кодексу України).

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами (ч. 3 ст. 17 Лісового кодексу України).

Судом встановлено, що земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, відповідно до матеріалів лісовпорядкування (Планшету лісовпорядкування № 3, Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Білоцерківське лісове господарство") перебувала у постійному користуванні ДП "Білоцерківське лісове господарство" та знаходиться на території Рокитнянської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 943 прийнято рішення про припинення ДП "Білоцерківське лісове господарство" та створення Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", яке є правонаступником прав та обов`язків ДП "Білоцерківське лісове господарство".

Статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню використання на всій території України.

У відповідності до ст. 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів, відповідно до законодавства, на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Згідно із п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

До основних завдань державної лісової охорони, як зазначено в ст. 90 цього ж Кодексу, входить здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства та забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Відповідно до ч. 1,ч. 5 ст. 86 та ст. 90 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Положеннями ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно із ч. 1 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

За приписами ст. ст. 86, 89, 90 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2022 № 612 затверджено Порядок організації охорони і захисту лісів, який визначає механізм здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, тощо.

Згідно із п. 16 Порядку охорона лісів від незаконних рубок та інших порушень вимог лісового законодавства здійснюється шляхом проведення державною лісовою охороною, лісовою охороною інших постійних лісокористувачів, власників лісів заходів з охорони лісів від незаконних рубок та інших порушень відповідно до статті 91 Лісового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976 "Про затвердження Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших лісокористувачів та власників лісів".

Зазначене свідчить, що власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів.

Таким чином, саме на ДСГП "Ліси України" покладено обов`язки із забезпечення охорони, захисту та відтворення лісових насаджень.

Охорона та захист лісових насаджень повинні забезпечуватися самим відповідачем з урахуванням умов ведення лісового господарства та досягати визначеної законодавством мети - упередження незаконного знищення лісів.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 909/976/17, постановах Верховного суду у справах № 927/1096/16, № 909/1111/16, № 920/1293/16, № 917/1261/1-7, № 925/382/17.

Щодо доводів апелянта, наведених в апеляційній скарзі про те, що шкода, заподіяна державі внаслідок незаконної рубки дерев, стягнення якої є предметом розгляду у цій справі, виникла від безпосередніх дій особи, яка незаконно зрубувала дерева, а не від постійного лісокористувача, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 927/1096/16, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 20.09.2018 у справі № 909/495/17, від 20.12.2018 у справі № 924/12/18, від 07.06.2019 у справі № 914/1960/17, від 09.12.2019 у справі № 906/1338/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 24.02.2021 у справі № 906/366/20, від 30.11.2021 № 926/2174/20, від 26.05.2022 № 922/2317/21.

У постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 визначено, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.

За наведених обставин, доводи апелянта стосовно відсутності правових підстав у відповідача для відшкодування шкоди, заподіяної вирубкою дерев третіми особами, відхиляються апеляційним судом.

Суд зазначає, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто є деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування завданої шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Обов`язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).

Згідно зі статтею 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу (схожий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 906/366/20).

Наведене в сукупності свідчить про те, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (збитки). Настання ж цих збитків стало прямим наслідком неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, встановлених законодавством, що безумовно свідчить про причинно-наслідковий зв`язок, між протиправною поведінкою та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев.

Протилежні доводи апелянта не спростовують висновків суду наведених вище, та свідчать лише про невірне тлумачення скаржником норм чинного законодавства у сфері цивільного та господарського законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність складу цивільного правопорушення та правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Стостовно доводів апелянта про те, що розрахунок спричиненої шкоди здійснений особою, повноваження на здійснення якого не підтверджені належними доказами у справі, колегія суддів зазначає таке.

Розрахунок шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев, здійснюється відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665.

Судом встановлено, що в даному випадку розрахунок збитків проведено інженером з охорони та захисту лісу Хоменком О.Ю., який відповідно до Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших постійних лісокористувачів та власників лісів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976, уповноважений визначати за затвердженими таксами і методиками розмір збитків завданих лісовому господарству.

В той же час, згідно з актом № 2 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 09.07.2022, проведеного провідним інженером з охорони та захисту лісу Хоменком О.Ю. за участю лісничого Сухоліського лісництва Холодного Д.С. та майстра лісу Сухоліського лісництва Ганжі О.С. у кварталі 18 виділі 3 Сухоліського лісництва виявлено незаконну порубку невстановленими особами.

За результатами огляду інженером з охорони та захисту лісу проведено розрахунок шкоди, який містить дані про вид (породу) дерев, точну кількість пнів, їх ознаки та діаметр пня.

За таких обставин, вищевказані акт огляду та розрахунок розміру завданих збитків є належними та допустимими доказами у справі, що розглядається, а розмір шкоди у сумі 28 494,60 грн підтверджується відповідним розрахунком, проведеним уповноваженою особою.

Решта доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, з огляду на що, та враховуючи що апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову в силу викладеного вище, доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білоцерківське лісове господарство".

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 28.10.2024 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підллягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білоцерківське лісове господарство" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2024 у справі №911/2025/24 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Білоцерківське лісове господарство".

Матеріали справи №911/2025/24 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді А.І. Тищенко

Г.А. Кравчук