Постанова від 10.04.2025 по справі 927/84/16

Північний апеляційний господарський суд

Новинка

ШІ-аналіз судового документа

Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2025 р. Справа№ 927/84/16(927/871/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Пантелієнка В.О.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представників сторін:

від позивача-1: Петросян А.С. згідно ордеру

від позивача-2: Слісаренко Л.Л. згідно виписки (в режимі відеоконференції)

від відповідача-2: Лісовський С.В. згідно ордеру

розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 року

у справі №927/84/16(927/871/24) (суддя Сидоренко А.С.)

за позовом 1. Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1"

імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича

2. Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Український

Нафтопродукт"

2. ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2

про визнання недійсним правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння

поданої в межах справи № 927/84/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стефан" ЛТД

до Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього

про визнання боржника банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 року у справі №927/84/16(927/871/24) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ліквідатор ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього арбітражний керуючий Демчан О.І. звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Пантелієнко В.О.,Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 20.01.2025 відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього арбітражного керуючого Демчана О.І. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 у справі №927/84/16(927/871/24), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/84/16(927/871/24).

03.02.2025 року супровідним листом Господарського суду Чернігівської області №927/84/16(927/871/24)/10-07/100/25 від 28.01.2025 року витребувані матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду 17.02.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 у справі №927/84/16(927/871/24), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 10.04.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданих відзивах на апеляційну скаргу ТОВ "Український Нафтопродукт" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 року - без змін, в той же час ПАТ АБ "Укргазбанк" просить суд задовольнити апеляційну скаргу, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 року - скасувати.

06.03.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача-2 надійшло клопотання про проведення судового засідання 10.04.2025 року та всіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції, проведення яких просить забезпечити поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 10.03.2024 року вказане клопотання задоволено.

У поданому 10.03.2025 року через систему "Електронний суд" відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

В судове засідання 10.04.2025 у приміщення суду з`явились представники позивача-1 та відповідача-2, а також представник позивача-2 в режимі відеоконференції.

Представник ТОВ "Український Нафтопродукт" в судове засідання не з`явився, у відзиві на апеляційну скаргу просив провести розгляд справи без участі відповідача-1.

Третя особа та її представник в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представники позивачів в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача-2 проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

10.04.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду Чернігівської області перебуває справа №927/84/16 про банкрутство ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, провадження в якій порушено ухвалою суду від 25.02.2016 року за заявою ТОВ "Стефан" ЛТД.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 припинено процедуру розпорядження майном ПАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього, боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Ронського Р.М.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.07.2019 звільнено арбітражного керуючого Ронського Р.М. від виконання повноважень ліквідатора ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього з покладенням обов`язків останнього на арбітражного керуючого Демчана О.І.

У серпні 2024 року до Господарського суду Чернігівської області в межах даної справи про банкрутство надійшла спільна позовна заява ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О.І. та ПАТ АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Український Нафтопродукт", ТОВ "Кантрі Хаус", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ "Українська Фінансова Мережа", ОСОБА_6 , ТОВ "ГК УЮТ Компані", ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 та ОСОБА_11 про визнання недійсними правочинів та витребування майна з чужого незаконного володіння (присвоєно єдиний унікальний номер 927/763/24).

Ухвалою суду від 10.09.2024 року у справі № 927/84/16(927/763/24) роз`єднано заявлені ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О.І. та ПАТ АБ "Укргазбанк" спільні позовні вимоги (справа №927/84/16(927/763/24)), виділивши в самостійне провадження, зокрема, вимоги до ТОВ "Український Нафтопродукт" та ОСОБА_1 (третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2 ) про визнання недійсним правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.09.2024 року прийнято спільну позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №927/84/16(927/871/24); постановлено розгляд спільної позовної заяви здійснювати в межах справи №927/84/16 про банкрутство ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі вказують, що оскільки спірні правочини були укладені менше ніж за один рік до відкриття провадження у справі про банкрутство, вони вчинені з єдиною та протиправною метою - уникнення розрахунків з кредиторами; як наслідок - існують підстави для визнання їх недійсними.

Щодо витребування майна з чужого незаконного володіння позивачі зазначають, що спірне майно, яке перебувало у власності банкрута, було відчужене останнім безоплатно (докази протилежного відсутні) у «підозрілий період» (менше ніж за один рік до відкриття провадження у справі про банкрутство), у зв`язку із відчуженням нерухомого майна боржника за рахунок якого велася господарська діяльність, боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання (зобов`язання з передачі у власність третьої особи нерухомого майна), внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим у частині вартості відчуженого майна боржника, це майно є таким, що вибуло із володіння власника поза його волею та наявні усі правові підстави для витребування із чужого незаконного володіння (останніх власників об`єктів нерухомого майна) на користь банкрута вказаних вище об`єктів нерухомості. Повернення у власність товариства нерухомого майна, яке було відчужене із метою уникнення звернення стягнення на таке майно, дозволить включити його до ліквідаційної маси банкрута з метою його подальшої реалізації для погашення визнаних судом вимог кредиторів в процедурі банкрутства.

За наслідками розгляду заявлених позовних вимог рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 року у справі №927/84/16(927/871/24) у задоволенні позову відмовлено.

Ліквідатор ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього арбітражний керуючий Демчан О.І. з даним рішенням не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни такого рішення з огляду на наступне.

ТОВ "Український нафтопродукт" зареєстроване в якості суб`єкта господарювання 07.08.2004, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесені відомості за №10731200000000260. Основний вид діяльності: оптова торгівля будівельними матеріалами.

08 жовтня 2015 року між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього (Продавцем) та ТОВ "Український нафтопродукт" (Покупцем) був укладений Договір купівлі - продажу машиномісця, згідно умов якого Продавець передав у власність (продав), а Покупець прийняв (купив) належне Продавцю на праві власності машиномісце (далі - предмет договору) № 20 (двадцять) в підземному паркінгу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гонти Івана, 7 (сім).

Машиномісце, що продається, належить Продавцю на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_5, виданого виконавчим органом Київської міської ради Головного управління житлового забезпечення 23.09.2010, на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення № 1235-С/ЮНП від 15.09.2010 р. Право власності на зазначене машиномісце підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав, виданим Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 15.02.2012 р., та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №45310857, наданим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. 08.10.2015 р.

За даними правовстановлюючих документів, вказаних у пункті 2 цього договору та Технічного паспорту, виданого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 20.11.2009 р., відчужуване машиномісце має загальну площу - 11,3 (одинадцять цілих три десятих) кв. м.

Інформація про наявність заборони відчуження зазначеного машиномісця в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня, що підтверджується Інформаційними довідками із вказаного реєстру №№ 45321075, 45320829 від 08.10.2015 р.

Інформація про перебування відчужуваного за цим договором майна та коштів Сторін під податковою заставою в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про податкові застави відсутня, що підтверджується Витягом із зазначеного реєстру № 48039405 від 08.10.2015 року.

Згідно Довідки №349, виданої ПАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього 01.10.2015 року, балансова вартість об`єкту, що відчужується за цим договором, складає 83086 (вісімдесят три тисячі вісімдесят шість) гривень 84 копійки.

За погодженням сторін продаж об`єкту вчинено за 83086,84 грн. з ПДВ, які Покупець зобов`язався сплатити Продавцю протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня підписання цього договору.

Розрахунок за предмет Договору здійснюється будь-яким не забороненим чинним законодавством України способом, в тому числі векселем.

Покупець має право здійснити розрахунок за цим договором достроково.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності Покупця на вказане машиномісце підлягає державній реєстрації та виникає з дня такої реєстрації.

Продавець надає згоду на реєстрацію за Покупцем права власності на машиномісце у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Передача машиномісця, що відчужується, підтверджується підписанням цього договору Сторонами, що ототожнюється до підписання акту прийому-передачі.

Машиномісце, яке є предметом договору, нікому іншому не продане, не подароване, не відчужене іншим способом, не заставлене, не здане в оренду, в спорі і під забороною (арештом) не перебуває, прав щодо у нього у третіх осіб як в Україні так і за її межами немає, як вклад до статутного фонду юридичних осіб воно не внесене, заборгованості по оплаті будь-яких платежів немає.

Цей Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. та зареєстрований в реєстрі за №3368.

Із цієї ж інформації вбачається, що 18.02.2013 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Заіко І.В. була проведена державна реєстрація права власності ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього на цей же об`єкт на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 23.09.2010 Головним управлінням житлового забезпечення.

Після проведення державної реєстрації права власності ТОВ "Український нафтопродукт" на вищевказаний об`єкт нерухомості, приватним нотаріусом Левашовим О.Г. була внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформація про припинення права власності на цей же об`єкт ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього.

29.01.2016 року між ТОВ "Український нафтопродукт" (Продавцем) та ОСОБА_12 (Покупцем) був укладений Договір купівлі-продажу машиномісця за умовами якого Продавець продав та передав у власність Покупця машиномісце №20 (двадцять) в підземному паркінгу, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Гонти Івана, 7 (сім), загальною площею 11,3 кв. м, а Покупець купив та прийняв його у власність.

Вищевказане машиномісце належить Продавцю на підставі Договору купівлі-продажу машиномісця, посвідченого 08.10.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. за реєстровим №3368, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.01.2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 14765680000, номер запису про право власності: 13043764, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №52257810, виданою 29.01.2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г.

Ринкова вартість машиномісця згідно з Висновком про вартість об`єкта оцінки, дата оцінки: 21 грудня 2015 року, виконаним ТОВ "Бутік Київської Нерухомості" (код ЄДРПОУ 34679708, сертифікат № 14794/13 суб`єкта оціночної діяльності, виданий 19.06.2013 року Фондом державного майна України), становить 99 910 (дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот десять) гривень 00 копійок, з урахуванням ПДВ.

Продаж машиномісця за домовленістю сторін вчиняється за 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок, в т.ч. ПДВ (20%), які Продавець одержав повністю від Покупця до підписання та нотаріального посвідчення цього Договору. Підписанням цього Договору Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продане машиномісце.

Відчужуване машиномісце до моменту укладання цього договору нікому іншому не відчужене, під забороною (арештом), заставою, в т.ч. податковою, не перебуває, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передане, судового спору щодо нього, а також прав третіх осіб як в межах України, так і за її межами, немає.

Продавець гарантував, що на день укладення цього Договору вищевказане машиномісце є його власністю і він має повне право на його розпорядження будь-яким способом.

Покупець купив вищевказане машиномісце за згодою дружини, ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), підпис на заяві про згоду якої засвідчено 29.01.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю.П. за реєстровим № 273.

Право власності на вищевказане машиномісце виникає у Покупця з моменту державної реєстрації права власності Покупця в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Підписанням Сторонами цього Договору Сторони свідчать про фактичну передачу Продавцем та фактичне прийняття Покупцем відчужуваного машиномісця. При цьому Сторони домовились пункт 1 цього Договору вважати Актом прийому-передачі машиномісця.

Даний Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю.П. та зареєстрований в реєстрі за №274.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.02.2016 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Ронського Р.М.

Як вбачається з матеріалів справи, Свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя від 27.04.2020 (спадкова справа №2/2019, зареєстровано в реєстрі № 96) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пивоваров О.К. посвідчив, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , яка згідно із Свідоцтвом про шлюб (повторно) НОМЕР_3 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві 10.07.2019 року, є пережившою дружиною ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , належить (одна друга) частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу.

Спільне сумісне майно подружжя, право власності на яке в указаній частці посвідчується цим свідоцтвом, складається з машиномісця № 20 (двадцять) в підземному паркінгу що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 .

Машиномісце належало ОСОБА_12 на підставі Договору купівлі-продажу машиномісця, посвідченого приватним нотаріусом Тесленко Ю.П. 29.01.2016 року за реєстровим №274. Право власності на машиномісце зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.01.2016 року. Право власності №13116933. Реєстраційний номер 14765680000.

Машиномісце вцілому має загальну площу 11,30 (одинадцять цілих та тридцять сотих) кв. м.

Право власності на частину Машиномісця 20 (двадцять) в підземному паркінгу що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27.04.2020 (спадкова справа № 2/2019, зареєстровано в реєстрі № 100) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пивоваров О.К. посвідчив, що спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_12 1954 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його дружина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з (однієї другої) частини машиномісця АДРЕСА_3 (Частина машиномісця).

Частина машиномісця належало ОСОБА_12 на підставі Договору купівлі-продажу машиномісця, посвідченого приватним нотаріусом Тесленко Ю.П. 29.01.2016 року за реєстровим № 274. Право власності на машиномісце зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.01.2016 року. Право власності № 13116933. Реєстраційний номер 14765680000.

Машиномісце вцілому має загальну площу 11,30 (одинадцять цілих та тридцять сотих) кв. м.

Свідоцтво про право на спадщину видано ОСОБА_2.

Право власності на частину машиномісця підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

13.05.2020 року між ОСОБА_2 (Продавцем) та ОСОБА_1 (Покупцем) був укладений Договір купівлі-продажу машиномісця, згідно умов якого Продавець передала (продала), а Покупець прийняв у власність (купив) машиномісце № 20 (двадцять) в підземному паркінгу, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Гонти Івана, будинок 7 (сім) (машиномісце та/або Предмет договору).

Загальна площа відчужуваного машиномісця становить 11,3 кв. м. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 14765680000.

Машиномісце належить Продавцю таким чином:

частка - на підставі Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О.К. 27 квітня 2020 року за реєстровим № 96;

частка - на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О.К. 27 квітня 2020 року за реєстровим №100.

Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2020 року Державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О.К., номер запису про право власності: 36350285, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданим 27.04.2020 року тим самим державним реєстратором, індексний номер витягу: 207658123.

За домовленістю сторін продаж зазначеного машиномісця вчиняється за ціною 160565 (сто шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 00 копійок. Зазначену суму Продавець одержала від Покупця до моменту підписання сторонами цього договору. Підписання сторонами цього договору свідчить про проведення з Продавцем розрахунку за продане машиномісце в повному обсязі з урахуванням вимог чинного законодавства України і відсутність з її боку будь-яких претензій фінансового характеру до Покупця.

Зазначену в цьому договорі ціну продажу Продавець вважала вигідною для себе, її розмір не пов`язаний зі збігом якихось важких для неї обставин і повністю її задовольняла.

Відповідно до Звіту про оцінку майна №200511-01 (ідентифікатор в єдиній базі даних звітів про оцінку НИЛЛБИ954522), виконаного 11 травня 2020 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "КОВОРКІНГ ЦЕНТР (НЕРУХОМОСТІ)" (Сертифікат № 189/17 суб`єкта оціночної діяльності, виданий ФДМУ 13.03.2017 року), ринкова вартість машиномісця становить 160565 (сто шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 00 копійок.

На момент укладення цього договору машиномісце іншим особам не відчужене, під забороною (арештом), в іпотеці (заставі) та в податковій заставі не перебуває. Факти відсутності податкової застави, арешту, заборони відчуження нерухомого майна, що є Предметом цього договору, а також обтяження його іпотекою перевірено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В. за даними Державних та Єдиних реєстрів. Машиномісце як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передане; щодо машиномісця відсутні судові спори; обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо машиномісця немає.

Машиномісце, що відчужується, є особистою власністю Продавця, оскільки було отримане нею як частка в спільному майні подружжя та в спадщину.

Продавець зобов`язався передати машиномісце Покупцю тринадцятого травня дві тисячі двадцятого року.

Право власності на машиномісце, що є предметом цього договору, виникає у Покупця з моменту державної реєстрації відповідно до норм Цивільного кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Право власності на машиномісце підлягає державній реєстрації згідно ст. 182 Цивільного кодексу України.

Даний Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В. та зареєстрований в реєстрі за №160.

Станом на дату формування вищевказаної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (25.04.2024) власником спірного майна являється ОСОБА_1 .

Щодо належності та ефективності способу захисту порушеного права шляхом визнання правочину недійсними колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені в ст. 203 Цивільного кодексу України, яка зокрема визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203).

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Отже правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

В той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Подібний за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, у якій також зазначено, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо застосування норм частини 3 статті 216, частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Позивач, як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Провадження у справах про банкрутство є однією із форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).

Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)), що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, застосуванням спеціальних способів захисту тощо. З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Зокрема, за змістом преамбули Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Наповнення ліквідаційної маси боржника і, як наслідок, задоволення сукупності вимог кредиторів відбуваються за рахунок майнових активів боржника, вжиття заходів з пошуку, виявлення та повернення яких віднесено до повноважень ліквідатора боржника.

Одним зі способів досягнення максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів шляхом консолідації майна боржника є визнання недійсними за позовом арбітражного керуючого або кредитора правочинів боржника, укладених на шкоду кредиторам. Однак пред`явлення у межах справи про банкрутство такого позову не завжди може забезпечити ефективне поновлення порушених прав особи, яка звернулася з відповідними вимогами до суду. Це залежить від характеру та природи правовідносин, які склались між їх учасниками.

Зокрема, у випадку укладення фраудаторного правочину, який передбачає виникнення у боржника певних зобов`язань задля впливу на формування та справедливий розподіл ліквідаційної маси (фіктивного збільшення кредиторської заборгованості тощо), але не є виконаним на момент його оспорення, задоволення позову про визнання недійсним такого договору матиме наслідком реальне поновлення прав учасників процедури банкрутства, адже це нівелює юридичні наслідки, які могли бути створені спірним правочином, та не потребує вжиття додаткових способів захисту.

Водночас у разі, якщо внаслідок укладення та виконання фраудаторного правочину розмір активів боржника був зменшений, для поновлення прав потерпілих осіб самого лише визнання його недійсним є недостатньо. Захист прав у такому випадку може забезпечуватися шляхом застосування зобов`язально-правових або речово-правових способів захисту.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 зауважила про необхідність розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням його майна. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності чи іншого речового права. У разі конкуренції речово-правових (віндикаційного, негаторного) та зобов`язально-правових (договірного) способів захисту перевагу має саме зобов`язально-правовий.

При цьому зміст віндикаційного позову полягає у вимозі неволодіючого власника (титульного володільця) до володіючого невласника про повернення речі в натурі. Натомість реституція - це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідношення у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Реституція може поставати як реституція володіння (повернення кожною із сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або ж як компенсаційна реституція відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного у разі неможливості його повернення в натурі.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що визнання недійсним правочину, вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторного правочину) та фактично виконаного (повністю чи частково), слід вважати ефективним способом захисту у справі про банкрутство в тому разі, коли відповідна вимога поєднана із застосуванням правових механізмів, спрямованих на відновлення майнового стану осіб до того стану, який існував до вчинення спірного правочину, наповнення ліквідаційної маси боржника для максимального задоволення вимог кредиторів.

Зокрема, частиною 3 статті 42 КУзПБ (ч. 2 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") та статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено наслідки недійсності правочину, до яких, окрім повернення другою стороною одержаного на виконання недійсного правочину в натурі, також належить відшкодування вартості одержаного в разі неможливості його повернення, відшкодування збитків винною стороною. Частиною 2 статті 61 КУзПБ (ч. 5 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") передбачено притягнення до відповідальності третіх осіб.

Суд наголошує, що визнання недійсним фраудаторного правочину є необхідною передумовою для покладення на відповідних осіб негативних майнових наслідків його укладення, адже це спростовує презумпцію правомірності такого правочину внаслідок встановлення факту правопорушення незалежно від того, що витребування майна від останнього у ланцюгу договорів добросовісного власника буде неможливим за приписми статті 388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас витребування майна із чужого володіння не потребує оспорювання договору, на підставі якого воно було набуте останнім набувачем (близький за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19). Таке майно може бути витребуване у набувача в будь-якому разі за наявності підстав, передбачених статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19 зроблені наступні висновки щодо застосування норм права:

"Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині першій статті 2 ЦПК України).

Тобто цілком правомірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що заявниця, звертаючись з вимогами в межах справи про банкрутство, обрала спосіб захисту, який не є ефективним, оскільки не відновить її порушених прав, а правильним захистом буде саме подання віндикаційного позову до кінцевого володільця майна - спеціальний спосіб захисту, прямо передбачений для спірних правовідносин чинним законодавством.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що визнання недійсними результатів аукціону та укладеного за їх наслідками відповідачами спірного договору не призведе до поновлення майнових прав заявниці (до введення її як власниці у володіння квартирою), що свідчить про неефективність означених способів захисту та наявність підстав для відмови в позові у цій частині.

Натомість задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 44)).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38))".

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що оскільки на момент розгляду даної справи право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1 , визнання недійсним спірного договору від 08.10.2015 року, укладеного між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український нафтопродукт", не призведе до поновлення майнових прав позивачів (до введення ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього як власника у володіння нерухомим майном), що свідчить про неефективність означеного способу захисту та наявність підстав для відмови в позові у цій частині.

Належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від ОСОБА_1 (стягнення з нього) нерухомого майна.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О.І. та ПАТ АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Український Нафтопродукт" про визнання недійсним договору купівлі-продажу машиномясця від 08.10.2015 №3368, укладеного між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український Нафтопродукт", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г., не підлягають задоволенню.

Стосовно наявності підстав для витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У статті 41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вказаному праву кореспондує встановлений статтею 400 Цивільного кодексу України обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 330 Цивільного кодексу України передбачає можливість добросовісного набувача набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3).

Віндикація - це передбачений законом основний речово - правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Так, шляхом подання віндикаційного позову майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину.

З наведених норм права вбачається, що власник може витребувати своє індивідуально - визначене майно у недобросовісного набувача, який заволодів ним без відповідної правової підстави. У добросовісного набувача майно може бути витребувано, якщо він набув його безоплатно або якщо набув за відплатним договором, але майно було загублене власником, викрадене у нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

У постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.

Отже, суд при витребуванні майна на підставі статей 387, 388 ЦК України повинен встановити, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати, чи існує це майно на момент витребування, чи знаходиться це майно у недобросовісного набувача, а якщо у добросовісного, то чи відплатно або безвідплатно він його придбав, а якщо придбав відплатно, то яким чином воно вибуло з володіння власника.

Позивачі просили суд витребувати на користь ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього розташоване в АДРЕСА_4 площею 11,3 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 14765680000), власником якого на даний час являється ОСОБА_1 .

До 08.10.2015 власником цього нерухомого майна було ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, що випливає зі змісту Договору купівлі - продажу машиномісця від 08.10.2015 № 3368, укладеного між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український Нафтопродукт", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г., та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.04.2024 №375984846.

В цих документах вказано, що машиномісце, що продається, належить Продавцю на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_4 , виданого виконавчим органом Київської міської ради Головного управління житлового забезпечення 23.09.2010 року, на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення № 1235-С/ЮНП від 15.09.2010 р. Право власності на зазначене машиномісце підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав, виданим Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 15.02.2012 року, та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №45310857, наданим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. 08.10.2015 року.

Стосовно права ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього відчужувати спірне нерухоме майно, колегія суддів зауважує, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 навела такі висновки:

"Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним".

Як вже зазначалось вище, оспорюваний договір був укладений між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український нафтопродукт" 08.10.2015, тобто менш ніж за п`ять місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 року, постановленою за результатами проведення попереднього засідання у справі про банкрутство ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього, були визнані вимоги кредиторів на загальну суму 605986263,08 грн (в т.ч. вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" 2 756,00 грн. - І черга задоволення, 80 951 140,66 грн. - ІV черга задоволення, 1 970 099,05 грн. - VІ черга задоволення.

Постановляючи дану ухвалу, суд серед іншого вказав, що рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2012 по справі №34/312 частково задоволені позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк", присуджено до стягнення з ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором №70 від 28 серпня 2008 року в сумі 176 170 035,84 грн. У рахунок погашення заборгованості ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" за кредитним договором №70 від 28.08.2008р. в сумі 176 170 035,84 грн. звернуто стягнення на заставне рухоме і нерухоме майно майно, а також товари в обороті.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2014 по справі №4/30 частково задоволені позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк", присуджено до стягнення з ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором №81 від 01 жовтня 2008 року в сумі 167 392 465,73 грн. У рахунок погашення заборгованості ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" за кредитним договором №81 від 01 жовтня 2008 року в сумі 167 392 465,73 грн. звернуто стягнення на заставне нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2010 року по справі №4/173 присуджено до стягнення з ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" суму заборгованості за Договором №52-О від 05 січня 2009 року у розмірі 12 354 446,12 грн., з яких заборгованість по кредиту 11 400 000,00 грн., заборгованість по процентам 633715,07 грн., прострочена заборгованість по процентам за період з 01.02.2010 року по 04.02.2010 року 41227,40 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту 249 706,85 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів 29 796,80 грн.

Здійснивши перевірку обґрунтованості заявлених кредиторських вимог ПАТ АБ "Укргазбанк", суд дійшов висновку, що незважаючи на вжиття цим кредитором заходів щодо звернення стягнення на заставне майно ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього (в т.ч. шляхом примусового виконання судових рішень), боржник має непогашену заборгованість перед банком за отриманими кредитами в сумі 80951140,66 грн., а також щодо сплати пені в розмірі 1970099,05 грн. При цьому, вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" до боржника не забезпечені заставою майна боржника.

За таких обставин, укладення ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього договору щодо відчуження власного нерухомого майна в момент існування у нього значної заборгованості перед іншими кредиторами та менш ніж за п`ять місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство порушує майнові інтереси кредиторів і направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Апеляційний господарський суд вважає, що укладення між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ТОВ "Український нафтопродукт" 08.10.2015 договору купівлі-продажу машиномісця не відповідає пункту 6 частини 1 статті 3 та частинам 3, 6 статті 13 Цивільного кодексу України, оскільки він вчинений всупереч принципу добросовісності та внаслідок зловживання правом власності на шкоду кредиторам.

Тому місцевий суд дійшов вірного висновку, що ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього не мало права відчужувати спірне нерухоме майно.

Колегія суддів наголошує, що для витребування з чужого незаконного володіння майна оспорювання такого фраудаторного правочину щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника.

В той же час, визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача (п. 96 Постанови СП КГС ВС від 22.05.2024 у справі № 924/408/21 (924/287/23)).

Щодо питання чи є ОСОБА_1 добросовісним набувачем майна, колегія суддів зазначає наступне:

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

У спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/73/17).

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на рухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Це правило застосовується і в разі, якщо нерухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на нерухоме майно накладений арешт. Виходячи із загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на нерухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати. Подібні висновки щодо набуття прав на нерухоме майно сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 06.07.2022 року у справі №914/2618/16.

Вирішуючи питання про можливість витребування спірного майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 Цивільного кодексу України, слід перевіряти, оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.04.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18). Добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).

Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)).

Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто така, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54)).

Як вбачається зі змісту п. 6, 8 Договору купівлі - продажу машиномісця від 13.05.2020, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на момент укладення цього Договору машиномісце іншим особам не відчужене, під забороною (арештом), в іпотеці (заставі) та в податковій заставі не перебуває. Факти відсутності податкової застави, арешту, заборони відчуження нерухомого майна, що є Предметом цього договору, а також обтяження його іпотекою перевірено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В. за даними Державних та Єдиних реєстрів. Машиномісце як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передане; щодо машиномісця відсутні судові спори; обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо машиномісця немає.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.04.2024 №375984846, 05.03.2012 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Заіко І.В. була проведена державна реєстрація іпотеки щодо предмету договору (номер запису про іпотеку 239046), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 614163 від 27.02.2013; іпотекодавець - Публічне акціонерне товариство Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього, іпотекодержатель - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бутік Київської нерухомості", а також державна реєстрація обтяження (номер запису про обтяження 239112), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 614163 від 27.02.2013; вид обтяження - заборона на нерухоме майно; особа, майно/права, якої обтяжуються - ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П.Загороднього, обтяжувач - ПАТ "Банк національний кредит"; реєстраційний номер обтяження 12247112; реєстровий № 498.

Однак 06.10.2015 була проведена державна реєстрація припинення іпотеки та обтяження (заборони відчуження нерухомого майна), тобто до вчинення спірного правочину та відчуження нерухомого майна.

Будь-які інші записи про обтяження спірного майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні.

Отже, за відсутності на момент набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності інших даних про те, що цей відповідач знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, ОСОБА_1 , добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набув відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Доводи позивачів (в контексті добросовісності набувача майна) про те, що за результатами проведеного аналізу цін придбання/відчуження аналогічних об`єктів нерухомого майна, враховуючи його місцезнаходження, загальну площу, а також характеристики, можливо дійти висновку, що сторонами було об`єктивно занижено вартість відчужуваного нерухомого майна, яка фактично не відповідає середній ціні ринку нерухомості по м. Київ, як на 2015-2018 роки, так і станом на сьогоднішній день, також не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки позивачами не було подано жодних доказів, які б надавали суду можливість перевірити такі твердження позивачів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.

Щодо питання чи відплатно або безвідплатно ОСОБА_1 придбав спірне майно, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Подібна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц, постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 15.05.2018 у справі № 906/854/17, постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі - продажу це оплатний, двосторонній і консенсуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупця, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов`язального правовідношення, яке обумовлює появу у покупця абсолютного речового права.

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні.

Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав і обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, в договорі купівлі-продажу відповідним правам і обов`язкам продавця кореспондуються відповідні права і обов`язки покупця і навпаки.

Договір купівлі-продажу є консенсуальним, оскільки права і обов`язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо усіх істотних умов. Настання цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів договорів купівлі-продажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода не може вважатися дійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виконавши обов`язок передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, продавець отримує право пред`явити покупцеві вимогу про оплату товару, а у разі прострочення оплати товару також вимогу про сплату процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 3, 4 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Як було вказано вище, 13.05.2020 року між ОСОБА_2 (Продавцем) та ОСОБА_1 (Покупцем) був укладений Договір купівлі-продажу машиномісця, згідно умов якого Продавець передала (продала), а Покупець прийняв у власність (купив) машиномісце №20 (двадцять) в підземному паркінгу, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (сім) (машиномісце та/або Предмет договору).

За домовленістю сторін продаж зазначеного машиномісця вчиняється за ціною 160565,00 грн. Зазначену суму Продавець одержала від Покупця до моменту підписання сторонами цього договору. Підписання сторонами цього договору свідчить про проведення з Продавцем розрахунку за продане машиномісце в повному обсязі з урахуванням вимог чинного законодавства України і відсутність з її боку будь-яких претензій фінансового характеру до Покупця.

Відповідно до Звіту про оцінку майна № 200511-01 (ідентифікатор в єдиній базі даних звітів про оцінку НИЛЛБИ954522), виконаного 11 травня 2020 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "КОВОРКІНГ ЦЕНТР (НЕРУХОМОСТІ)" (Сертифікат № 189/17 суб`єкта оціночної діяльності, виданий ФДМУ 13 березня 2017 року), ринкова вартість машиномісця становить 160565,00 грн.

Продавець зобов`язався передати машиномісце Покупцю тринадцятого травня дві тисячі двадцятого року.

Отже, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір від 13.05.2020 за його змістом являється договором купівлі-продажу в розумінні статті 655 ЦК України.

Умови цього договору про те, що розрахунки між сторонами здійснено повністю до підписання цього договору, свідчать про виконання договору сторонами одночасно з його укладенням (в т.ч. виконання зобов`язань по оплаті майна).

Позивачі в позовній заяві посилаються лише на те, що ліквідатором протягом ліквідаційної процедури ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" імені М.П. Загороднього не виявлено належних доказів оплати ТОВ "Український нафтопродукт" грошових коштів на користь банкрута за відчужене останнім майно, що на їх думку, свідчить про безоплатність набуття майна ТОВ "Український нафтопродукт".

Будь-які аргументи щодо порядку набуття права власності на спірне майно ОСОБА_1 в позовній заяві відсутні.

ОСОБА_1 також доказів здійснення оплати за відчужене нерухоме майно не надав.

Однак колегія суддів вважає, що сама лише відсутність таких документів не може беззаперечно свідчити про безоплатне набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.

Згідно п. 44.1, 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Такі ж положення містяться і у п. 2.10 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 р. за № 571/20884.

Таким чином, враховуючи умови договору купівлі-продажу машиномісця від 13.05.2020 щодо оплати за придбане нерухоме майно, максимальний строк зберігання первинних документів, які підтверджують оплату майна, сплив наприкінці червня 2023 року.

Тому, суд погоджується з неможливістю подання відповідних доказів у зв`язку з закінченням строків їх зберігання.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна і набув його оплатно.

Щодо питання чи вибуло спірне майно з володіння ПАТ Трест "Київміськбуд - 1" імені М.П. Загороднього з його волі, колегія суддів зазначає наступне.

Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами. Висновок про вибуття майна з володіння власника внаслідок вчинення недійсного правочину саме поза його волею має ґрунтуватися на врахуванні підстав недійсності зазначеного правочину та належному з`ясуванні обставин, які свідчать про наявність відповідного дефекту волі при його укладенні, що не можна ототожнювати з дефектом мети фраудаторного договору.

Верховний Суд у постанові від 01.08.2019 у справі №908/439/18 зазначив, що вибуття майна з володіння власника або особи, якій власник передав майно у володіння, не з їхньої волі може відбуватися, коли вчиняється правочин. Такими правочинами є правочини фізичних осіб, вчинені за межами їх дієздатності (статті 221-223, 226 Цивільного кодексу України); правочини, вчинені без дозволу органів опіки і піклування (стаття 224 Цивільного кодексу України); правочини, вчинені під впливом помилки (стаття 229 Цивільного кодексу України), обману (стаття 230 Цивільного кодексу України), насильства (стаття 231 Цивільного кодексу України); правочини, вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (статті 232 Цивільного кодексу України); правочини, вчинені від імені юридичної особи особою, що не мала повноважень діяти від імені юридичної особи, та не підтверджені діями юридичної особи про визнання такого правочину.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставами недійсності правочину можуть бути не лише перелічені підстави, а й інші обставини, які свідчать про недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Встановлення наведених обставин є підставою для недійсності відповідного фраудаторного правочину, зокрема, за позовом арбітражного керуючого або кредитора у межах справи про банкрутство. Водночас відчужене у такий спосіб майно не можна за загальним правилом вважати таким, що вибуло з володіння боржника без його волі. Хоча воля боржника при укладенні фраудаторного правочину обумовлена наявністю у нього неправомірної та недобросовісної мети, проте вона усвідомлено спрямована на виведення майна з володіння боржника, перехід прав на таке майно до інших (пов`язаних) осіб задля приховання його від кредиторів, убезпечення від включення до ліквідаційної маси боржника тощо. У зазначеному випадку власник свідомо порушує засади (принципи) цивільного законодавства та зловживає своїм правом шляхом відчуження майна на шкоду кредиторам, і його воля спрямована саме на це.

Укладаючи фраудаторний правочин, боржник свідомо бажає настання правових наслідків у вигляді вибуття відповідного майна з його володіння. Набувач такого майна, який безпосередньо пов`язаний з боржником або з інших обставин не міг не знати про фраудаторний характер правочину, є недобросовісним набувачем.

У разі подальшого відчуження набувачем отриманого на виконання фраудаторного правочину майна на користь іншої особи, яка не є пов`язаною з боржником та водночас не обізнана про придбання майна в особи, що не мала права його відчужувати, такий добросовісний набувач не повинен приймати на себе тягар неправомірних і недобросовісних дій боржника та його недобросовісного контрагента, пов`язаних із вчиненням правочину на шкоду кредиторам та виведенням майна тощо.

Визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача.

Водночас недобросовісність наміру (мотиву) дій власника - боржника при укладенні визнаного судом недійсним правочину щодо відчуження майна (якщо воно відбулось за його бажанням) не може бути достатньою підставою для витребування майна у добросовісного набувача за останнім правочином в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

Сам лише факт недійсності першого в ланцюгу договорів правочину, за яким відчужено відповідне майно боржника, не свідчить про вибуття такого майна з володіння власника без його волі. Адже недійсність правочину як така (без урахування підстав недійсності) не виключає наявності волі власника майна на його відчуження. Однак метою такого відчуження при укладенні фраудаторного правочину є унеможливлення звернення стягнення на це майно та в окремих випадках збереження фактичного контролю над цим майном (у разі відчуження пов`язаній особі).

Натомість презюмування відсутності волі власника на відчуження майна за недійсним правочином, незалежно від підстав недійсності, матиме наслідком необґрунтоване розширення окресленого частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України кола випадків, за яких майно може бути витребувано від добросовісного набувача.

Як наслідок, добросовісний набувач перебуватиме в невигідному становищі порівняно з недобросовісним власником (який не дотримався вимог закону при укладенні правочину, спрямованого на відчуження майна). Отже, на такого набувача, попри його добросовісність, буде покладено індивідуальний і надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та необхідністю шукати способи компенсації своїх втрат (зокрема витрат на придбання майна, на його утримання, збереження, а також поліпшення відповідно до положень статті 390 Цивільного кодексу України). Водночас можливість застосування положень статті 330 Цивільного кодексу України буде значною мірою необґрунтовано обмежена.

Наведене не сприятиме забезпеченню принципу правової визначеності як невід`ємної складової верховенства права, а також може призвести до невиправданого та непропорційного втручання у мирне володіння майном добросовісної особи, що набула його за відплатним правочином. При цьому таке втручання буде здійснено на користь особи, що діяла недобросовісно, зловживаючи своїм правом (адже арбітражний керуючий та кредитори при зверненні з відповідним позовом передусім діють в інтересах боржника), що матиме наслідком порушення справедливого балансу інтересів.

Відповідна правова позиція щодо застосування норм права викладена у п.п.90-101 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі №924/408/21(924/287/23).

У даній справі позивачі наполягають на фраудаторному характері договору купівлі-продажу машиномісця, укладеного 08.10.2015 між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього (Продавцем) та ТОВ "Український нафтопродукт" (Покупцем), вважаючи, що це є підставою для висновку про вибуття майна з володіння боржника поза волею власника.

Однак, враховуючи зміст цих договорів, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції стосовно того, що воля ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього була спрямована саме на вибуття майна з його володіння на користь ТОВ "Український нафтопродукт", хоча й з недобросовісною метою.

Щодо наявності права ПАТ АБ "Укргазбанк" на звернення з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, суд зазначає, що згідно ст. 45, 47 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

Велика Палата Верховного Суду у п. 159 - 161 постанови від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 вказала, що вона раніше виснувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц та від 04 липня 2023 року у справі №233/4365/18).

У справі про банкрутство право звернення в інтересах боржника з віндикаційним позовом до третіх осіб, у тому числі з підстав визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута, належить виключно ліквідатору боржника (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №Б-19/207-19).

Натомість учасники справи про банкрутство вправі оскаржити до суду дії (бездіяльність) ліквідатора щодо вжитих ним заходів у ліквідаційній процедурі з повернення майна у ліквідаційну масу боржника (частина одинадцята статті 41 Закону про банкрутство, ч. 6 ст. 61 КУзПБ), а комітет кредиторів за поданим клопотанням ? усунути ліквідатора від виконання ним своїх обов`язків у разі їх невиконання або неналежного виконання (частина третя статті 114 Закону про банкрутство, ч. 4 ст. 28 КУзПБ).

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ АБ "Укргазбанк" ніколи не було власником спірного майна, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстави для задоволення його позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння відсутні.

Згідно ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами ст. 13, 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності з ст. 73, 74, 86 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. не було доведено наявності підстав для витребування нерухомого майна із володіння ОСОБА_1 , передбачених ст. 387, 388 ЦК України, а тому у задоволенні таких позовних вимог правомірно відмовлено судом.

Щодо застосування строків позовної давності до заявлених позивачами вимог суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем. (Аналогічна правова позиція щодо вирішення питання позовної давності, яка є сталою, міститься у численних постановах Великої Палати Верховного суду, зокрема, від 18.01.2023 року у справі №488/2807/17, від 06.09.2023 року у справі №910/18489/20.

За вказаних обставин, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви у зв`язку з її недоведеністю та необґрунтованістю, то в даному випадку відсутні підстави для застосування строків позовної давності та можливого застосування відповідних наслідків.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги ліквідатора ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього арбітражного керуючого Демчана О.І. та скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 року у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Крім того, представником відповідача-2 у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 10.04.2025 у відповідності до ч.8 ст.129 ГПК України, тобто до закінчення судових дебатів, зроблено заяву про відшкодування судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, докази яких нададуть протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Отже, питання розподілу судових витрат сторін, пов`язаних з наданням правової допомоги, буде вирішено судом у додатковому рішенні після надання відповідних доказів.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ліквідатора Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 у справі №927/84/16(927/871/24) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2024 року у справі №927/84/16(927/871/24) залишити без змін.

3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4.Справу повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 23.04.2025 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді В.О. Пантелієнко

Б.В. Отрюх


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	10.04.2025
Оприлюднено	24.04.2025
Номер документу	126798223
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: майнові спори, стороною в яких є боржник, з них: спори про визнання недійсними правочинів, укладених боржником

Судовий реєстр по справі —927/84/16

Ухвала від 09.07.2025

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Доманська М.Л.

Ухвала від 08.07.2025

Господарське

Господарський суд Чернігівської області

Сидоренко А.С.

Ухвала від 25.06.2025

Господарське

Господарський суд Чернігівської області

Сидоренко А.С.

Ухвала від 23.06.2025

Господарське

Господарський суд Чернігівської області

Сидоренко А.С.

Ухвала від 17.06.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Жуков С.В.

Ухвала від 26.05.2025

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Доманська М.Л.

Постанова від 14.05.2025

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Отрюх Б.В.

Постанова від 14.05.2025

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Отрюх Б.В.

Ухвала від 07.05.2025

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Доманська М.Л.

Ухвала від 13.05.2025

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пантелієнко В.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні