Рішення

від 22.04.2025 по справі 487/1821/24

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 487/1821/24

Провадження № 2/487/195/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2025 року місто Миколаїв Заводський районний суд міста Миколаєва в складі головуючого судді Темнікової А.О., за участю секретаря судового засідання Демиденко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, біржа Нерухомості «Едвайс-Консульт» про визнання власності у порядку спадкування за законом та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, біржа нерухомості «Едвайс-Консульт» про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

23.02.2024 позивач ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду міста Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Біржа Нерухомості «Едвайс-Консульт» про визнання власності у порядку спадкування за законом, в якому просила визнати дійсним договір купівлі-продажу 27/200 часток у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 , укладений 19.09.2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , зареєстрований Біржею нерухомості «Едвайс-Консульт», реєстровий номер №1872, витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 27/200 часток у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 27/200 частки у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві померла ОСОБА_5 (мати позивача). Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді 27/200 часток у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 . Підстава набуття права власності спадкодавцем на нерухоме майно договір купівлі-продажу від 19.09.2001 року, зареєстрований Біржею нерухомості «Едвайс Консульт» за реєстраційним номером №1872. Право власності спадкодавця зареєстровано КП ММБТІ 14.12.2001 року за реєстраційним номером №3862. Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли її малолітні (на час відкриття спадщини) діти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З моменту смерті ОСОБА_5 малолітні діти знаходились під опікою держави. В травні 2016 року позивач звернулась до Першої Миколаївської державної нотаріальної контори для оформлення спадкових справ та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої матері. Позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , так як договір купівлі-продажу нерухомого спадкового майна повинен бути нотаріально посвідченим, а не зареєстрованим на біржі, коли однією із сторін є громадянин. Договір купівлі-продажу спадкового нерухомого майна від 19.09.2001 року укладений між ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_2 з другої сторони. На момент укладання договору купівлі-продажу підставою набуття права власності ОСОБА_2 на 27/200 часток у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами було свідоцтво про право на спадщину за законом від 02.02.2000 року, видане Третьою Миколаївською державною нотаріальною конторою та зареєстроване в реєстрі за №3-216. Договір купівлі-продажу 19.09.2001 року підписаний сторонами та проведено повний розрахунок. На теперішній час оригінал договору втрачений. В 2023 році позивачу стало відомо, що спадкове майно, а саме 27/200 часток у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 , не належить спадкодавцю. У зв`язку з чим позивач звернулась до суду із вказаною позовною заявою.

Ухвалою судді від 28.02.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

18.11.2024 року від адвоката Сидоренко Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання про повернення ОСОБА_1 судового збору та прийняття позовної заяви про зменшення позовних вимог, в якій вона просила визнати дійсним договір купівлі-продажу 27/200 часток у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 , укладений 19.09.2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , зареєстрований Біржею нерухомості «Едвайс-Консульт», реєстровий номер №1872, витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 27/200 часток у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 27/600 частки у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 19.12.2024 року в задоволенні клопотання позивачки ОСОБА_1 про повернення судового збору у розмірі 3040 гривень у зв`язку із поданням заяви про зменшення позовних вимог по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Біржа Нерухомості «Едвайс-Консульт» про визнання власності у порядку спадкування за законом відмовлено, а заяву про зменшення позовних вимог по вказаній цивільній справі залишено без руху.

04.12.2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, якам не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, біржа нерухомості «Едвайс-Консульт» про визнання права власності в порядку спадкування за законом, в якій заявлено вимогу визнати за ОСОБА_4 право власності у порядку спадкування за законом на 27/600 частки у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 19.12.2024 року зустрічний позов ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано їх в одне провадження.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.01.2025 року заяву про зменшення позовних вимог по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Біржа Нерухомості «Едвайс-Консульт» про визнання власності у порядку спадкування за законом, прийнято до розгляду.

21.03.2025 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Представником позивача до суду було подано клопотання про розгляд справи за їх з позивачем відсутності.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Надав до суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 та вимоги за зустрічним позовом підримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник третьої особи Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 19.09.2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які є членами Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт», уклали договір купівлі-продажу, зареєстрований на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» за №1872, відповідно до якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_5 купила 135/600 частин домоволодіння, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . Частина домоволодіння, що відчужується, належить продавцю, ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії АВЕ №532442, посвідченого 02.02.2000 року державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Реуковою Н.А. за реєстровим №3-216, яке було зареєстровано у Миколаївському бюро технічної інвентаризації 08.02.2000 року за реєстровим номером 3862. Продаж вчинено за 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень, котрі продавець отримав від покупця повністю до підписання цього договору.

Біржею нерухомості «Едвайс-Консульт» було внесено виправлення до договору купівлі-продажу від 19.09.2001 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , а саме: замість зазначених 135/600 частин домоволодіння, було зазначено правильно 27/200 частин домоволодіння. Вказані виправлення було завірено підписом відповідальної особи та печаткою Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт».

22.10.2001 року договір купівлі-продажу від 19.09.2001 року було зареєстровано в КП «ММБТІ» за реєстровим №3862.

14.12.2001 року право власності на 27/200 частин домоволодіння, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 19.09.2001 року, згідно реєстраційного напису на правовстановлюючий документ записано в реєстрову книгу №16 за реєстровим №3862.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, про що 28.08.2012 року складено відповідний актовий запис №3545 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

Спадкоємцями 27/200 частин домоволодіння, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , стали діти померлої - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , які на час смерті ОСОБА_5 були неповнолітніми та перейшли під опіку держави до досягнення ними повнолітнього віку.

18.05.2016 року ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Першої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Ткаченко Ю.Г. для оформлення спадкової справи після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку спадкового майна, яке складається з 27/200 часток домоволодіння за АДРЕСА_1 .

Проте, цього ж дня державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Ткаченко Ю.Г. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що Договір купівлі-продажу, зареєстрований 19 вересня 2001 року за №1872 на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» повинен бути нотаріально посвідчений.

28.07.2017 року ОСОБА_2 звернулась до Заводського районного суду міста Миколаєва з позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу 135/600 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , укладеного 19.09.2001 року на біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» за №1872 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 недійсним.

Заочним рішенням судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 04.05.2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу 135/600 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , укладеного 19.09.2001 року на біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» за №1872 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

17.09.2018 року на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину серії 2-54, виданого 11.07.2018 року Державним нотаріусом Державного нотаріального архіву Миколаївської області Шаталюком С.Д., до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно внесено ОСОБА_7 внесено відомості про речове право №27961058, згідно яких за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 27/200 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

Речове право ОСОБА_2 було припинено 23.11.2018 року на підставі договору дарування домоволодіння, серія та номер 1051, виданого 23.11.2018 року Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ліпатніковою Р.Г.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 23.11.2018 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Тарнопольською Розеттою Грікорівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44218988 від 23.11.2018 року винесеного за договором дарування домоволодіння, серія та номер: 1051, виданого Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської облаті Ліпатніковою Р.Г. за ОСОБА_3 зареєстровано право спільної часткової власності на 27/200 домоволодіння АДРЕСА_1 .

12.06.2023 року адвокат Сидоренко Тетяна Володимирівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Заводського районного суду міста Миколаєва з заявою про скасування заочного рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 04.05.2018 року у справі №487/3951/17.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 20.11.2023 року заочне рішення у справі №487/3951/17 від 04.05.2018 року скасовано, а 12.02.2024 року провадження у вказаній справі закрито.

Щодо вирішення питання про визнання договору дійсним.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Враховуючи, що правочин вчинено 19.09.2001 року, при вирішенні спору підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР та Закону України «Про товарну біржу».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про товарну біржу» (тут і надалі в редакції Закону, чинній на час виникнення правовідносин) товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій. Крім того, статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 42 ЦК Української РСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Водночас згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (стаття 47 ЦК Української РСР).

Згідно статті 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.

За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

У постанові від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23) об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виклала висновок про те, що «на рівні ЦК Української РСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК Української РСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі».

Отже, законодавець на час виникнення спірних правовідносин не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладання такого договору на товарній біржі.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України п.4, п.п. «г» п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «№ від 28 квітня 1978р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» при вирішенні питання про визнання угоди недійсною судові необхідно враховувати, зокрема, саме по собі недодержання вимог ст.114 ЦК (1540-06) при продажу учасником спільної часткової власності частки сторонній особі не є підставою для визнання угоди недійсною. У даному випадку співвласник вправі у межах установленого законом строку вимагати переведення на нього прав і обов`язків покупця по укладеній угоді.

Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч.2ст.47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , якій на праві свідоцтва про право на спадщину за законом серії АВЕ №532442, посвідченого 02.02.2000 року державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Реуковою Н.А. за реєстровим №3-216, належало на праві власності 27/200 частини домоволодіння АДРЕСА_1 продала ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу 27/200 часток в цьому домоволодінні. В цілому домоволодіння складається з двох житлових будинків, кам`яних, позначених на плані літерою А-1, житловою площею 112,2 кв.м., літерою Б-1, житловою площею 20,9 кв.м., кам`яного сараю М, кам`яного гаражу И, цегляної літньої кухні Г, що переоснащена із сараю Г, цегляного сараю О, цегляного тамбуру д, кам`яної пристройки до літньої кухні Д1, дерев`яної уборної Я, цегляної уборної Ф, кам`яно-дерев`яного сараю Х, огорожі №1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11-15, споруд - №7, 8, І, ІІ, 10, що відповідає даним технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 .

Зазначена частка в домоволодінні відчужена ОСОБА_2 за 2500 гривень, які нею отримані від ОСОБА_5 до укладення договору купівлі-продажу.

Даний договір 19.09.2001 року зареєстровано на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» за №1872, а 21.10.2001 року право власності за покупцем зареєстровано в КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» за реєстровим №3862.

Крім того, відповідно до даних з листа КП «ММБТІ» за №2-1083 від 01.03.2023 року згідно паперових носіїв архівної справи житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 28.12.2012 року зареєстровано за: ОСОБА_5 27/200 договір купівлі-продажу від 19.09.2001 року за р№1872/Біржа нерухомості «Едвайс-Консульт»/зареєстровано в КП «ММБТІ» 21.10.2001 року за р№3862; ОСОБА_8 27/100; ОСОБА_9 26/100; ОСОБА_10 13/100; ОСОБА_11 81/600; ОСОБА_12 7/100.

Відсутність на самому договорі реєстраційного напису не свідчить про не здійснення реєстрації права власності, так як ця обставина підтверджена довідкою БТІ.

Матеріали справи містять відомості, що спірні частини домоволодіння за договором купівлі-продажу від 19.09.2001 року були передані ОСОБА_5 .

Таким чином, на підставі договору купівлі-продажу від 19.09.2001 року у спадкодавця ОСОБА_5 виникло право власності на частину домоволодіння АДРЕСА_1 , і та обставина, що таке право було зареєстроване у бюро технічної інвентаризації, підтверджує факт його виникнення.

Отже, передбачені ст.114 ЦК УРСР обмеження для укладання угоди відсутні.

Наявні в домоволодінні по АДРЕСА_1 на час укладення договору купівлі-продажу самовільні споруди знаходились у користуванні ОСОБА_2 .

Таким чином, на час укладання угоди були відсутні й обмеження, передбачені ст.105 ЦК УРСР.

Ухилення будь-якої із сторін договору від його нотаріального оформлення на час його укладення є умовним в силу п.6 Правил державної реєстрації обєктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 13грудня 1995р. №56, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996п. за №31/056 відповідно до якого біржовий договір купівлі-продажу визнано правовстановлюючим документом, а ст. 15 Закону «Про товарну біржу» реєстрація договору на біржі прирівнювалась до нотаріального оформлення (підтвердженням цьому є реєстрація спірного договору в БТІ) та реальним - після спливу значного часу від виконання угоди ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання договору недійсним.

Таким чином, перешкод, передбачених ст.ст. 105,114 ЦК УРСР для укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не було, факти досягнення сторонами домовленості по всім істотним умовам угоди та її виконання є доведеними, реєстрація договору на біржі прирівнювалась до нотаріального оформлення, дійсність договору оскаржувалась ОСОБА_2 у судовому порядку, а тому наявні підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання договору купівлі-продажу дійсним.

Оцінюючи вимоги позовної заяви про визнання права власності за позивачем на спадкове майно, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою четвертою статті 1273 ЦК України.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

За змістом ст. 1278 ЦК України частки кожногоспадкоємця успадщині єрівними,якщо спадкодавецьу заповітісам нерозподілив спадщинуміж ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Частиною першою статті 1273 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Матеріали справи свідчать про те, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 були її малолітні (на момент смерті спадкодавця) діти ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Згідно із даних з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса Першої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Ткаченко Ю.Г. після смерті ОСОБА_5 заяву про прийняття 1/3 частки спадщини за законом подала донька померлої ОСОБА_1 . Інші спадкоємці по даній справі не звертались.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Крім цього, необхідно враховувати, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 17.09.2018 року на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину серії 2-54, виданого 11.07.2018 року Державним нотаріусом Державного нотаріального архіву Миколаївської області Шаталюком С.Д., до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно внесено ОСОБА_7 внесено відомості про речове право №27961058, згідно яких за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 27/200 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Згодом, 23.11.2018 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Тарнопольською Розеттою Грікорівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44218988 від 23.11.2018 року винесеного за договором дарування домоволодіння, серія та номер: 1051, виданого Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської облаті Ліпатніковою Р.Г. за ОСОБА_3 зареєстровано право спільної часткової власності на 27/200 домоволодіння АДРЕСА_1 .

Отже, як вбачається з матеріалів справи, спірні частини домоволодіння останнім власником були набуті безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, на підставі договору дарування.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Встановивши незаконність вибуття з власності ОСОБА_5 спірного нерухомого майна 27/200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , які передані ОСОБА_3 безвідплатно на підставі договору дарування, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для його витребування на користь позивачки від кінцевого набувача.

В контексті оцінки добросовісності набувача спірного майна ОСОБА_3 суд враховує наступне.

Правовий аналіз положень статей 387, 388 ЦК України свідчить про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна (Постанова Верховного Суду у складі Колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №756/14643/19 від 09.04.2025 року).

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

Враховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення спадкоємців померлої ОСОБА_5 , витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача, який набув майно безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, - ОСОБА_3 , переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Згідно з правовим висновком, що міститься у постановах Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, від 31.10.2012 у справі № 6-53цс12 та постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 372/1488/16-ц, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387, 388 ЦК України.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, враховуючи дійсність договору-купівлі продажу, укладеного на біржі, оспорювання вказаного договору ОСОБА_2 , прийняття спадщини позивачами, належність їм спадщини з часу її відкриття, рівність часток спадкоємців, межі заявлених позовних вимог, відчуження спірного майна без волевиявлення спадкоємців, набуття майна ОСОБА_3 безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 33, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа яка, не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, біржа Нерухомості «Едвайс-Консульт» про визнання власності у порядку спадкування за законом задовольнити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, біржа нерухомості «Едвайс-Консульт» про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу 27/200 часток у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 , укладений 19.09.2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , зареєстрований Біржею нерухомості «Едвайс-Консульт», реєстровий номер №1872.

Визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 27/600 часток у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності у порядку спадкування за законом на 27/600 часток у праві власності на домоволодіння із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 по 27/600 часток домоволодіння АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 376397748101).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя А.О. Темнікова