Рішення від 22.04.2025 по справі 120/15432/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 квітня 2025 р. Справа № 120/15432/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в наданні йому відстрочки від призову під час мобілізації, відповідно до п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Ухвалою суду від 25.11.2024 року, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

21.02.2025 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що пунктом 58 Порядку №560 встановлено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Вказала, що 23.09.2024 року позивач особисто подав заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Відповідачем прийнято рішення, оформлене протоколом, про відмову у наданні відстрочки від призову, у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23.09.2024 позивач через Центр адміністративних послуг "Прозорий офіс" звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особі, яка здійснює утримання своєї матері з інвалідністю ІІ групи.

До поданої заяви ним було долучено наступні документи (копії): паспорт і код позивача; свідоцтво про народження позивача; паспорт і код матері позивача - ОСОБА_2 ; довідка МСЕК 12ААГ №693946 та пенсійне посвідчення матері позивача; довідку про спільне проживання позивача з мамою від 22.07.2024 року; свідоцтво про розірвання шлюбу матері позивача; нотаріально посвідчена заява матері позивача про наявність у неї єдиної дитини, яким є позивач та відсутність зареєстрованого шлюбу.

Повідомленням від 27.09.2024 № 362/6385 позивача поінформовано, що протоколом від 27 вересня 2025 року №31 Комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що він підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

В якості причин відмови в наданні відстрочки вказано на відсутність у матері військовозобов`язаного І чи ІІ групи інвалідності та відсутністю документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи, відповідно до Додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період".

Також у повідомленні вказано, що відповідно до ч. 1 ст. 76 Сімейного кодексу України утримання матері позивача має здійснювати її колишнім чоловіком ОСОБА_3 , оскільки шлюб між ними розірваний 07.08.2024 року, а інвалідність матері встановлена з 12.06.2024 року, тобто до дня розірвання шлюбу (абз. 1 ч.2 ст. 76 Сімейного кодексу України).

Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до норм абз. 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В свою чергу нормами статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Так, відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені категорії військовозобов`язаних які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, у редакції до 18.05.2024 року, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» згідно абзацу 11 ч. 1 ст. 23, не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

18.05.2024 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", яким, зокрема, були внесені зміни до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII.

Так, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

- які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Також, Кабінетом Міністрів України постановою №560 від 16.05.2024 року (набрала чинності 18.05.2024 року), затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до п. 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Так, постановою Кабміну від 16.08.2024 року № 930, Порядок № 560 доповнили новим пунктом 58-1 такого змісту:

військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а за умови наявності кількох військовозобов`язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.

Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного, який відповідно до закону зобов`язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

Згідно п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Формою, визначеною додатком 4, є саме Повідомлення.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Предметом позову у даній справі є відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які зобов`язані за законом утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи відповідно до Додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 «Про затвердження Порядку призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період».

Як встановлено судом, позивач є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 19.10.2007 року.

ОСОБА_2 має встановлену ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною комісією серії 12ААГ №693946 від 12.06.2024 року.

23.09.2024 позивач через Центр адміністративних послуг "Прозорий офіс" звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову, до якої додав наступні документи (копії): паспорт і код позивача; свідоцтво про народження позивача; паспорт і код матері позивача - ОСОБА_2 ; довідка МСЕК 12ААГ №693946 та пенсійне посвідчення матері позивача; довідку про спільне проживання позивача з мамою від 22.07.2024 року; свідоцтво про розірвання шлюбу матері позивача; нотаріально посвідчена заява матері позивача про наявність у неї єдиної дитини - яким є позивач та відсутність зареєстрованого шлюбу.

Тобто, до заяви військовозобов`язаного у порядку п. 13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» додані відповідні документи, передбачені вищезазначеною постановою, в тому числі і довідку до акту огляду медико-соціальною комісією серії 12ААГ №693946 від 12.06.2024 року, що підтверджує наявність у ОСОБА_2 встановленої інвалідності ІІ групи.

Як вже зазначалося судом, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані які мають одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Таким чином, визначальним фактором є відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними, які відповідно до закону зобов`язані утримувати своїх батьків з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Посилання відповідача на відсутність документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати особу з інвалідністю I чи II групи, згідно з додатком 5 до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період", суд вважає безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено відсутність таких осіб.

Матеріали справи свідчать, що позивач є єдиним сином матері - особи з інвалідністю ІІ групи, інші невійськовозобов`язані особи, які зобов`язані в силу закону та могли б її утримувати - відсутні.

Більше того, згідно з абзацом 1 пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Аналіз Порядку №560 вказує на те, що заяви з доданими до них документами військовозобов`язаних про надання відстрочки, перед прийняттям рішення, підлягають попередньому вивченню та оцінці комісією, а у випадку надання відстрочки з підстав, передбачених пунктом 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, перевірці підлягають, зокрема, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснюється постійний догляд, на наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей відповідних державних реєстрів.

Суд наголошує, що у разі виникнення сумнівів у достовірності наданих заявником документів, які підтверджують право на відстрочку від призову, відповідач має право самостійно звертатися із запитами до відповідних органів державної влади. Мета таких запитів - перевірка або спростування права позивача на відстрочку.

З огляду на вище викладене, суд приходить до переконання, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано належні та в повному обсязі документи, відповідно до вимог додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560.

Як встановлено судом, у повідомленні від 27.09.2024 № 362/6385 вказано, що відповідно до ч. 1 ст. 76 Сімейного кодексу України утримання матері позивача має здійснювати її колишнім чоловіком ОСОБА_3 , оскільки шлюб між ними розірваний 07.08.2024 року, а інвалідність матері встановлена з 12.06.2024 року, тобто до дня розірвання шлюбу

Надаючи правову оцінку такій відмові відповідача, суд зазначає, що правовідносини щодо прав та обов`язків подружжя з утримання регулюються главою 9 СК України.

Так, згідно положень ч. ч. 2-4 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.

Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується ст. 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв`язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності.

Частинами 1 і 3 ст. 80 СК України передбачено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов`язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема:

- перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;

- непрацездатність одного з подружжя;

- потреба в матеріальній допомозі;

- нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.

Таким чином, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму.

Разом з тим, за відсутності рішення суду про присудження аліментів матері позивача, відсутні підстави вважати, що у колишнього чоловіка виник обов`язок її утримувати, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що у главі 9 СК України, яка регулює правовідносини щодо прав та обов`язків подружжя, йдеться саме про право особи на утримання після розірвання шлюбу, яке має бути встановлене судом, а не обов`язок.

Натомість, згідно статті 201 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

З вказаного слідує, що саме на позивача, як сина, покладено обов`язок утримувати мати з інвалідністю, а не на колишнього чоловіка.

Суд в черговий раз звертає увагу, що звертаючись до відповідача із заявою, позивач додав, серед іншого, довідку до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №693946 від 12.06.2024 року про встановлення його матері ІІ групи інвалідності; довідку щодо складу сім`ї від 22.07.2024 року, відповідно до якої ОСОБА_2 проживає разом із сином ОСОБА_1 на протязі трьох років по АДРЕСА_1 без реєстрації.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що наявних в матеріалах справи документів було достатньо для надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, адже такі документи підтверджують як наявність одного з батьків із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, так і те, що матір позивача не має інших осіб з числа невійськовозобов`язаних, які відповідно до закону зобов`язані її утримувати, а тому оскаржуване рішення про скасування наданої позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача необхідно керуватись принципом верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (зокрема, постанови по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 (скарга № 10465/83) за наявністю правової можливості, якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, адже такі документи підтверджують як наявність одного з батьків із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, так і те, що матір позивача не має інших осіб з числа невійськовозобов`язаних, які відповідно до закону зобов`язані її утримувати, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір.

Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 27.09.2024 року №31, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 )

СуддяЧернюк Алла Юріївна