Рішення

від 23.04.2025 по справі 160/1832/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 рокуСправа №160/1832/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно нього стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 26.12.2018 року по 18.07.2022 року у повному обсязі та у період з 19.07.2022 року по 18.12.2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100;

- зобов`язати відповідача виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 26.12.2018 року по 18.07.2022 року у повному обсязі та у період з 19.07.2022 року по 18.12.2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно нього стосовно не нарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в 7 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та на теперішній час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період з 01.01.2016 р по 26.12.2018 р. йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 р. по справі №160/8138/24 на його розрахунковий рахунок було нараховано суму індексації грошового забезпечення. Однак, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення. Крім того, наявні підстави для нарахування та виплатити позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення. Вказане й стало підставою для звернення з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання вимог ухвали суду, 19.02.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на день виключення позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення не існувало спору щодо нарахування та виплати індексації, отримавши виплати, нараховані йому при звільненні, позивач не заявив відповідачу про свою незгоду з їх розміром та складовими. Право позивача на отримання індексації, встановлене рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 р. по справі №160/8138/24, яке відповідач добровільно виконав, нарахувавши індексацію грошового забезпечення. Оскільки, позивачу виплачено належну індексацію на день звільнення, то підстави для застосування ст.117 КЗпП відсутні. Відповідачем також вказано, що на виконання рішення суду здійснено перерахунок грошового забезпечення позивача у повному обсязі. Виплата коштів по рішенню суду носить разовий характер та не підпадає під дію Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" і така компенсація є видом цивільно-правової відповідальності. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 24.03.2025 року витребувано від відповідача належним чином завірену копію деталізованої довідки середньомісячний і середньоденний заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували місяцю звільнення, обрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 - в т.ч. із зазначенням порядку обчислення та деталізовану довідку про проведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні, в т.ч. із зазначенням відомостей про такий розрахунок, його складові, дату та спосіб проведення такого розрахунку, а також із зазначенням фактичної виплаченої при звільненні суми.

22.04.2025 року до суду від відповідача надійшла довідка про доходи від 18.04.2025 року №12.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позов, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , в період з 01.03.2018 року по 26.12.2018 року проходив службу у 7 Державному пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.

Наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області № 557 від 26.12.2018, ОСОБА_1 було звільнено зі служби з 26.12.2018 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 року у справі №160/8138/24 позовну заяву ОСОБА_1 до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково, а саме:

-визнано протиправною бездіяльності 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, яка виразилась у невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

-зобов`язано 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум;

-визнано протиправною бездіяльність 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 26 грудня 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;

-зобов`язано 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 26 грудня 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум;

-в іншій частині позовних вимог - відмовлено;

-вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Вказане судове рішення набрало законної сили 17.10.2024 року.

Платіжною інструкцією від 26.12.2024 відповідач виплатив позивачу кошти на виконання вищевказаного рішення суду в сумі 64 387,24 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 1 - 2, частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, Законом №2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116 - 117 КЗпП України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19.

Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

26.02.2020 р. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 26.12.2018 року, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Як вже встановлено судом, позивача звільнено зі служби у запас та виключено зі списків особового складу кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій - 26.12.2018 року.

Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі №160/8138/24 проведено лише 26.12.2024 р. (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

Суд вважає безпідставними зазначення позивачем початковою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні 26.12.2018 року, оскільки позивач звільнений з виключенням із списків особового складу 26.12.2018 року, тому початковою датою буде наступний день після виключення позивача зі списків особового складу, тобто 27.12.2018 року.

Оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 26.12.2024 року, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 25.12.2024 року - день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому була виплачена індексація грошового забезпечення.

Позивач виключений зі списків 26.12.2024 року, а виплата індексації грошового забезпечення в сумі 64 387,27 грн. відповідачем здійснена лише 26.12.2024 року, відповідно, час затримки розрахунку при звільненні буде період з 27.12.2018 року (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 25.12.2024 року включно (день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому була виплачена індексація грошового забезпечення) .

Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.

Компенсація відповідно до статті 117 КЗпП України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.

Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.

Період затримки розрахунку при звільненні складає з 27.12.2018 року по 25.12.2024 року.

Водночас, слід враховувати зміни, яких зазнала редакція ст.117 КЗпП України, на підставі якої здійснюються нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, до 18.07.2022 року включно період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 року встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.

Відповідно, в силу принципу прямої дії норми права на ту частину спірних правовідносин, яка тривала до 18.07.2022 року, поширюється редакція ст.117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження періоди затримку розрахунку при звільненні, в той час як до періоду з 19.07.2022 року належить застосувати шестимісячне обмеження для такого періоду.

Аналогічним чином правозастосування щодо періоду, який тривав в період дії двох різних редакцій норми права, здійснено у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22.

Необхідність виокремлення двох періодів є правовим висновком, що міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, а також у постановах від 23.05.2024 року у справі № 560/11616/23, від 22.02.2024 року у справі №560/831/23.

Суд окремо підкреслює, що шестимісячне обмеження не застосовується до тієї частини спірних правовідносин, що тривала до 18.07.2022 року включно. Водночас, починаючи з 19.07.2022 року таке обмеження належить застосувати, оскільки правовідносини тривали, а нормативно-правове регулювання зазнало змін, при цьому ультраактивної (переживаючої) дії для попереднього правового регулювання не передбачено.

Отже, період з 19.07.2022 року по 25.12.2024 року, обмежений шістьма місяцями.

Тривалість другого періоду складає 183 дні, що підтверджується правозастосуванням, яке міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 23.05.2024 року у справі №580/9003/23. Тривалість першого періоду складає 1300 днів. Загальна тривалість - 1483 днів.

Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує наступне.

У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р. із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22.

Отже, принцип пропорційності застосовується лише до першого періоду.

Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.

Згідно із довідки про доходи відповідача від 18.04.2025 року №12 середньоденна заробітна плата позивача складає 237,48 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється наступним чином:

1) за перший період: 237,48 грн. х 1300 = 308 724 грн.

До цього періоду належить застосувати принцип співмірності.

Затримана виплата склала 64 387,27 грн.

Суд підкреслює, що у вже згаданій постанові Верховного Суду від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22 вказано порядок застосування принципу співмірності, згідно якого належить визначати частку невиплаченої при звільненні суми відносно загального розміру належних при звільненні витрат.

Згідно із розрахунком відповідача позивачу при звільненні належало до виплати 86 916,84 грн. Не виплачено при цьому 64 387,27 грн.

Таким чином, належало при звільненні 86 916,84 грн. +64 387,27 грн. = 151 304,11 грн.

Як наслідок, протиправно не виплачено 42,5% від сум, що мали бути виплачені.

Як наслідок, позивачу до виплати за перший період належить 308 724 грн. ? 42,5% = 131 207,70 грн.

2) за другий період: 237,48 грн. х 183 = 43 458,84 грн.

Як вже зазначав суд, згідно правових висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 до цього періоду принцип співмірності не застосовується.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 131 207,70 грн. + 43 458,84 грн. = 174 666,54 грн.

Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону №2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

В силу статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 р. №159 (далі - Порядок) проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджено постановою КМУ №159 від 21.02.2001р., компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Згідно із пункту 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи, суд зазначає наступне.

Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 24.07.2024 року у справі №520/2674/2020.

Щодо спірних правовідносин в наявності наступні правові висновки, сформовані Судовою палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20:

Умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати.

Отже, в цій справі не має визначального значення чи здійснив відповідач відмову у виплаті позивачу спірної компенсації, оскільки така виплата є імперативним обов`язком відповідача, який має встановлений порядок виконання - компенсація сплачується в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Як наслідок, виплативши позивачу заборгованість відповідач в силу закону та незалежно від подання позивачем окремої заяви з цього приводу мав обов`язок в тому ж місяці здійснити виплату позивачу відповідної компенсації. Проте, докази виплати такої компенсації суду не надані.

Таким чином, в цій справі позивач має право на отримання заявленої компенсації. Суд підкреслює, що компенсація заявлена не щодо середнього заробітку, а саме щодо індексації, яка виплачена позивачу на виконання рішення суду (є затриманою сумою). Факт виплати відповідної суми є підставою для компенсації втрати частини доходів громадян.

У задоволенні решти позовних вимог позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 605,60 грн. (1 211,20 грн. : 2).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльністю 7 Жержавного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Зобов`язати 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 174 666,54 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул.Херсонська, буд.19, м.Нікополь, Дніпропетровська обл., Нікопольський р-н,53211, код ЄДРПОУ 38309581) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма