Ухвала

від 23.04.2025 по справі 300/1597/25

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

"23" квітня 2025 р. справа № 300/1597/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В:

10.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 12.05.2023 (в тому числі матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки) з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт; зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 01.02.2020 по 12.05.2023 (в тому числі матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

21.04.2025 на адресу суду від військової частини НОМЕР_1 надійшла заява від 16.04.2025 за № 1319/402/24/28/пс про залишення позовної заяви без розгляду, яка мотивоване тим, що позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки зазначений спір виник з приводу проходження ОСОБА_1 публічної служби.

Розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.

Положенням частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Суд зазначає, що чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В свою чергу, згідно частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Окрім наведеного, Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ураховуючи наведене, предмет та підстави позову, суд зазначає, що спір у цій справі стосується порушення законодавства про оплату праці, а тому при обрахунку строку звернення до суду у цій справі належить застосовувати положення статті 233 Кодексу законів про працю України у зв`язку з чим є безпідставними посилання представника відповідача на частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.

Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22), перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом, виходив із того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці та дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23.

Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, суд дійшов висновку, що у цьому спорі про стягнення неотриманих сум за оплату праці: за період з 01.02.2020 по 19.07.2022 застосуванню підлягає частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 - у редакції норми статті 233 Кодексу законів про працю України після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду.

При цьому суд враховує, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.12.2024 за № 359 старшого солдата ОСОБА_1 , начальника пункту заправки пальним, звільненого наказом командувача повітряного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 25.11.2024 № 42-рс у запас за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 09.12.2024 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Наведене дає суду підстави для висновку, що до 19 липня 2022 року строк звернення до суду з цим позовом не обмежувався будь-яким строком, а у правовідносинах, що виникли після цієї дати, позивач не пропустив тримісячного строку, звернувшись до суду 10.03.2025 згідно відтиску реєстраційного штампу, після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 09.12.2024.

Таким чином, заявлене військовою частиною НОМЕР_1 клопотання від 16.04.2025 за № 1319/402/24/28/пс про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 122, 123, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2025 за № 1319/402/24/28/пс про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій - відмовити.

Ухвала, окремо від рішення суду, не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Матуляк Я.П.