Рішення

від 23.04.2025 по справі 480/10591/24

СУМСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2025 року Справа № 480/10591/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10591/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплатити позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2091 № 159;

- зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 08.1 і.2018 по 24.09.2024, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.08.2024 відповідачем, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 у справі №480/4488/24, нараховано та виплачено позивачу 15108,32 грн. грошового забезпечення, що є підставою для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, за період з 08.11.2018 по день фактичної виплати донарахованої частини.

На звернення позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідач листом повідомив, що підстав для такої виплати немає.

На думку позивача, у відповідності до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, він має право на компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, що обумовило необхідність його звернення до суду.

Ухвалою суду від 15.12.2024 відкрито провадження у цій справі та вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти позову, від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав, зазначивши, що статтею 117 Кодексу Законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому стаття 117 Кодексу Законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Крім того, відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. У той же час, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці Збройних Сил України одержують грошове забезпечення як матеріальну винагороду за проходження ними військової служби.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної спеціальної служби тарнспорту.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2018 № 239 позивача, звільненого наказом командира НОМЕР_2 шляхо-відновлюваного загону (по особовому складу) від 08.11.2018 №59РС з військової служби в запас, з 08.11.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.9).

Оскільки, за час проходження служби з 2015 року по 2018 рік позивачу не надавалася додаткова оплачувана відпустка передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і в день звільнення не було здійснено виплату компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустка, позивач звернувся до суду.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 у справі №480/4488/24 задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

24.09.2024 позивачу було здійснено виплату заборгованих коштів згідно рішення суду у розмірі 15108,32 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ "ПриватБанк" (а.с. 12).

02.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, якою просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів громадян у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації щорічної додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 08.11.2018 по 24.09.2024, з урахуванням індексу інфляції (а.с. 10).

Листом від 03.12.2024 відповідач повідомив позивача про те, що не може нарахувати та відповідно до поданої заяви виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації щорічної додаткової відпустки, оскільки ОСОБА_1 не є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , був звільнений з військової служби, виключений зі списків військової частини та знятий з усіх видів забезпечення (а.с.11).

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Так, згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Судом встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач бажає отримати компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме строків виплати грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

В свою чергу, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Між тим, згідно ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Отже, компенсація за невикористану додаткову відпустку не носить постійного характеру та є одноразовою виплатою.

Аналогічний висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (справа № 300/843/20), в які зазначено, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка, хоча і включається до фонду заробітної плати (додаткового), проте є виплатою за невідпрацьований час, тобто має іншу правову природу - відноситься до разових платежів; не пов`язана з виконанням позивачем своїх службових обов`язків і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.

З наведеного суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення з відповідача суми компенсації втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин, судом не встановлено.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивач, звільнений від сплати судового збору, та у позові відмовлено, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець