Постанова

від 23.04.2025 по справі 215/3318/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1657/25 Справа № 215/3318/24 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

за участю секретаря Черняєвої С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/3318/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,

на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року,

встановив:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі по тексту ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період роботи в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача ним отримано хронічні професійні захворювання, які, відповідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 05.03.2024 року, виникли з вини роботодавця.

Згідно довідок МСЕК від 07.05.2024 року, позивачу з 15.04.2024 року безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 65% у зв`язку з профзахворюваннями та визначена ІІІ група інвалідності.

Вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, він відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв`язки.

У зв`язку з викладеним, просить стягнути з відповідача на його користь 450000гривень моральної шкоди без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «ПівГЗК» про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я задоволені частково. Стягнуто з ПрАТ «ПівГЗК» на користь ОСОБА_1 280 000 гривень моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» 2 800 гривень судового збору на користь держави.

В апеляційній скарзі ПрАТ «ПівнГЗК», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Якщо суд прийде висновків про залишення рішення без змін, зменшити суму відшкодування до 65000 гривень з утриманням із суми моральної шкоди податків та інших обов`язкових платежів.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності та справедливості про які йдеться в ст. 23 ЦК України. З огляду на вказане, просить ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір моральної шкоди до 65000 гривень і при ухваленні нового рішення в резолютивній частині не вказувати формулювання «без стягнення податків та інших обов`язкових платежів».

Зазначає, що положеннямиЗакону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»(далі Закон №466), який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а)статті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди.

Вказаною нормоюзаконупередбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленоїзакономна 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ПрАТ «ПівнГЗК» не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.3ст. 3 ЦПК Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч. 1ст. 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно ч. 1, 2, 5ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що позивач ОСОБА_1 працював протягом 23 років 5 місяців на ПрАТ «ПівнГЗК».

Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 05.03.2024 року, позивачу встановлено два хронічні професійні захворювання:

вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально- периферійним ангіодистонічним синдромом у поєднанні з полірадикулонейропатією (L5, S1, C6 вираженим порушенням біомезаніки хребта, стійким больовим і м`язово-тонусними синдоромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаточного періартриту другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня);

хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В. Легенева недостатність першого-другого ступеня. ( а.с.12-20)

Відповідно довідки МСЕК від 07.05.2024 року, позивачу з 15.04.2024 року безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 65% у зв`язку з профзахворюваннями та визначена ІІІ група інвалідності. (а.с.21-22)

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 280000 гривень, суд першої інстанції врахував характер захворювання, пов`язаного з обмеженням у пересуванні та фізичних навантаженнях, фізичних і моральних страждань позивача і у зв`язку з цим їх тривалість, тяжкість, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Згідно з нормами Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст.3 Конституції України).

Статтею 46 Конституції Українизакріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно ч. 1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів,а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Так, згідно ч. 1-4ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно ст. 173 КЗпП Українишкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Відповідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 05 березня 2024 року, причинами виникнення професійних захворювань у позивача є: вібрація загальна, пил переважно фіброгенної дії, які перевищували допустимий рівень концентрації небезпечних і шкідливих факторів виробничого вередовища. (п.18 Акту)

Отже, роботодавець під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Судом першої інстанції вірно встановлено порушення ПрАТ «ПівнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65% та визнання людиною з інвалідністю ІІІ групи безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану та тривалість роботи позивача на підприємстві відповідача.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер захворювання позивача, пов`язаного з обмеженням у пересуванні та фізичними навантаженнями, фізичними і моральними стражданнями позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках. Відповідно до наслідків, що наступили, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, у відшкодування якої стягненню підлягає з відповідача 280000 гривень, дійшовши висновку, що сума, яку вимагає позивач є завищеною.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Слід зауважити, що право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Отже, з урахуванням того, що позивачу встановлено стійку втрату професійної працездатності в розмірі 65% безстроково та визначено ІІІ групу інвалідності безстроково, що безумовно тягне за собою зміни у буденному житті позивача, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди позивачу в сумі 280000 гривень не є завищеним, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не вірно були застосовані положенняЗакону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»(даліЗакон № 466), яким внесені зміни до п.п.164.2.14 астатті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів апеляційного суду не приймає, з огляду на наступне.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №180/505/20-ц суд Верховний Суд дійшов висновку, що з 23 травня 2020 року суми на відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати апеляційний суд не приймає .

Так, для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі відповідача, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 180/505/20-ц є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаній справі та у даній справі є відмінним. Так, у справі №180/505/20 склалися правовідносини щодо оскарження дій державного виконавця при виконанні рішення суду, яким стягнуто моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, без утримання податку з доходу фізичних осіб, тоді як предметом даного спору є відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно пункту «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК Українизі змінами, внесеними згідно ізЗаконом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. За таких обставин, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги щодо визначення розміру моральної шкоди із урахування податку.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику районних та апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів апеляційного суду також не приймає, оскільки частиною 4статті 263 ЦПК Українивизначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Фактично доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті колегією суддів апеляційного суду, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття таоскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3ст. 389 ЦПК України.

Судді:

Повне судове рішення складено 23 квітня 2025 року.

Головуючий О.І. Корчиста