Постанова від 17.04.2025 по справі 522/1249/25

Номер провадження: 22-ц/813/4190/25

Справа № 522/1249/25

Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.04.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання - Уманець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та керівника громадської організації "За право жити",

на ухвалуПриморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2025 року,

за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, за участю заінтересованої особи - керівника громадської організації "За право жити"

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, за участю заінтересованої особи - керівника громадської організації "За право жити" ОСОБА_2 в обґрунтування якої зазначив, що він у 1974 році, виконуючи інтернаціональний обов`язок в Арабській Республіці Єгипет в ході бойових дій отримав осколкові поранення. Однак, в подальшому, в місцях поранень виникли новоутворення та в зв`язку з чим, останній був прооперований. Надалі, 19.08.2024 року заявника визнано інвалідом 2 групи безстроково з визначенням причини інвалідності: «Загальне захворювання». Проте, в довідці серії 12 ААЛ за № 072570 не вказано «у зв`язку з виконанням інтернаціонального обов`язку в ході бойових дій», що є підставою для видачі Управлінням соціального захисту населення відповідного документу.

У зв`язку з зазначеним, заявник просив суд встановити факт, який має юридичне значення для нього і який повністю відповідає реальним подіям, а саме «причина інвалідності» - по загальному захворюванню має місце у зв`язку з виконанням інтернаціонального обов`язку в ході бойових дій.

Приморський районний суд міста Одеси ухвалою від 28 січня 2025 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: керівник ГО «За право жити» ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовив. Матеріали заяви з додатками до неї повернув ОСОБА_1 .

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вважав, що заявник звернувся до суду з метою отримання доказу, який би підтверджував правомірність його дій, спрямованих на отримання статусу інваліда війни з відповідною «причиною інвалідності». Оскільки законодавство передбачає спеціальний порядок встановлення такого статусу, то в окремому провадженні не може бути встановлений юридичний факт причини інвалідності. Зазначив, що перекладання на суд функцій такого органу суперечило б вимогам закону, створило б умови для уникнення встановленої законодавством процедури отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та поставило б у нерівні умови осіб, які отримують такий статус з дотриманням цієї процедури. Поширення юрисдикції судів на всі спори, які виникають в державі не означає, що суд повинен вирішувати питання, які відносяться до виключної компетенції інших органів, тобто підміняти їх. При цьому особа, у разі незгоди з рішенням зазначеної комісії, не позбавлена права звернутися до суду з метою оскарження такого рішення у встановленому законодавством порядку. Оскільки порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, в тому числі і причини настання інвалідності, визначений відповідним законодавством, відповідно до ч. 2ст. 315 ЦПК України такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні. Суд першої інстанції зазначив, що питання, з яким звернувся заявник, повинно вирішуватися в позасудовому порядку, а у разі відмови, він вправі оскаржити такі дії в порядку адміністративного судочинства.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та керівник громадської організації "За право жити" просять скасувати ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 28 січня 2025 року та зобов`язати суд першої інстанції розглянути по суті заяву від 23.01.2025 року, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що протягом грудня-січня суддями створені штучні перешкоди у розгляді справи, а саме у 3-х судових органах Одеси за унікальними номери зареєстровані справи: № 523/21331/24; № 523/1039/25; № 420/977/25; № 522/1249/25; з 5 різними номерами проваджень без вирішення судової справи по суті.

Скаржник вважає, що оскаржувана ухвала є безпідставною та підлягає обов`язковому скасуванню, а справа має бути розглянута по суті.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.02.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.

ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження від 14.02.2025 року отримав 18.02.2025 року, відповідно до підтвердження про вручення документа.

ОСОБА_1 , керівник громадської організації "За право жити" про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Від керівника громадської організації "За право жити" надійшли до суду розписка про повідомлення про виклик до суду на 17.04.2025 року та публіцистичні докази.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.04.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено до матеріалів справи розписку про повідомлення керівника громадської організації "За право жити" про виклик до суду на 17.04.2025 року та відмовлено в долученні публіцистичних доказів, з огляду на те, що вони не стосуються предмету спора.

ОСОБА_1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника справи, перевіривши матеріали справи, законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, щозаявник звернувся до суду з метою отримання доказу, який би підтверджував правомірність його дій, спрямованих на отримання статусу інваліда війни з відповідною «причиною інвалідності». Оскільки законодавство передбачає спеціальний порядок встановлення такого статусу, то в окремому провадженні не може бути встановлений юридичний факт причини інвалідності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Згідно з ч.2 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи позовного, наказного та окремого провадження.

Відповідно до ч.7 ст.19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч.1, п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно із ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року зазначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород (п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року).

Верховний Суд в постанові від 29 березня 2024 року у справі № 378/760/23 зазначив, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААД № 072570 від 19 серпня 2024 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності загального захворювання, безстроково.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 , видане 12 квітня 2018 року.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, заявник указував, що 19.08.2024 року його визнано особою з інвалідністю 2 групи безстроково з визначенням причини інвалідності: «Загальне захворювання». Проте, в довідці серії 12 ААЛ за № 072570 не вказано «у зв`язку з виконанням інтернаціонального обов`язку в ході бойових дій», що є підставою для видачі Управлінням соціального захисту населення відповідного документу. Просить встановити факт, що його «причина інвалідності» - по загальному захворюванню має місце у зв`язку з виконанням інтернаціонального обов`язку в ході бойових дій.

Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх територіях

Відповідно до статті 6 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю.

Порядок встановлення причини, часу настання, групи інвалідності регулюється Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 із змінами, яке діяло на час проходження заявником МСЄК, яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

З 1 січня 2025 року експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 15 листопада 2024 р. № 1338.

В пункті 23 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338, передбачено, що на підставі документів, зазначених у пункті 22 цього Порядку, експертною командою фіксується причина інвалідності: 1) загальне захворювання; 2) інвалідність з дитинства; 3) нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я); 4) професійне захворювання; 5) поранення, травми, контузії, каліцтва, захворювання або інші ушкодження здоров`я.

Отже компетентним органом, до повноважень якого віднесено встановлення причини інвалідності на час проходження заявником огляду була МСЕК, а з 01 січня 2025 року експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. До повноважень суду вирішення вказаних питань не віднесено.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, в тому числі і причини настання інвалідності, визначений відповідним законодавством, відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні.

Особа, якій рішенням уповноваженого органу (комісії) відмовлено у встановлені причини інвалідності саме у зв`язку із отриманою травмою у зв`язку з виконанням інтернаціонального обов`язку в ході бойових дій, не позбавлена права звернутися до суду з метою оскарження такого рішення у встановленому законом порядку, і під час дослідження обставин відмови в позовному провадженні можуть досліджуватися докази, надані особою на підтвердження факту.

З урахуванням наведеного зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, оскільки вона постановлена з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та керівника громадської організації "За право жити" залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21 квітня 2025 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Ю.П. Лозко

О.Ю. Карташов