Рішення від 15.04.2025 по справі 161/23343/24

Справа № 161/23343/24

Провадження № 2/161/1279/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2025 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Ковтуненка В.В.,

за участі секретаря судового засідання Камінського Ю.В..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцьк цивільну справу № 161/23343/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку та компенсації,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом. Просить стягнути з ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» на користь позивача заборгованість по невиплаченій заробітній платі в сумі 13027,78 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 463047,18 гривень та 6110,02 гривень компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати з підстав, викладених в позовній заяві.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомляв, від нього до суду не надходило заяви про розгляд справи у його відсутності, однак подано відзив на позовну заяву. Позовні вимоги визнав частково, а саме в сумі 13027 гривень невиплаченої заробітної плати.

Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Розгляд справи проводиться судом на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи у їх сукупності і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Судом при розгляді справи встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з 06 листопада 2020 року по 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 працював на ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» на посаді начальника виробництва, по сумісництву.

Також судом встановлено, що згідно тверджень представника відповідача, ОСОБА_1 був звільнена з займаної посади відповідно до наказу Фонду державного майна України № 1479 від 21 серпня 2023 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також судом встановлено, що при звільненні з ОСОБА_1 , відповідачем не були проведені розрахунки по виплаті заробітної плати в розмірі 13027,78. Зазначена сума визнана відповідачем ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2», як і факт невиплати заробітної плати протягом строку, зазначеного в позовній заяві.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Позивачем ОСОБА_1 було надано суду розрахунок розміру компенсації втрати частини доходів відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги в сумі 6110,02 гривень. Відповідач ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» жодних обгрунтованих заперечень з приводу розміру такої компенсації суду не надав.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом при розгляді справи достовірно встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить 600,58 гривень. При цьому загальна кількість календарних днів за час затримки ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 становить 771 день. Таким чином загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 463 047,18 гривень.

Однак, суд звертає увагу на наступні обставини.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захистправа працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Внаслідок чого, суд приходить до висновку про зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає до сплати на користь ОСОБА_1 до суми 13027,78 гривень, що відповідає розміру невиплаченої їй заробітної плати.

А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» на користь позивача заборгованість по невиплаченій заробітній платі в сумі 13027,78 гривень, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13027,78 гривень та 6110,02 гривень компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати.

Керуючись ст. 115, 116, 117 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 10-18, 81, 141, 263-268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку та компенсації задовольнити частково.

Стягнути з ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2», код ЄДРПОУ 00953065, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по невиплаченій заробітній платі в сумі 13027,78 гривень, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13027,78 гривень та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати в сумі 6110,02 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Ковтуненко