Рішення

від 23.04.2025 по справі 638/3398/25

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/3398/25

Провадження № 2-а/638/169/25

РІШЕННЯ

Іменем України

23 квітня 2025 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Агапова Р.О.,

за участю секретаря Суслової К.В.,

представника позивача: Річко О.О.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у залі суду м. Харкова адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення №6311130100016926 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Палестини ОСОБА_1 , прийняте 23.10.2024 провідним спеціалістом Шевченківського районного відділу у м. Харкові головного Управляння Державної міграційної служби України в Харківській області.

В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 є особою без громадянства, країна походження Палестина.

02.10.2020 року його було документовано посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 як студента.

Відповідно до Постанови КМУ від 21 жовтня 2022 року №1202, про «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану», посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування;

іноземці або особи без громадянства, крім громадян Російської Федерації, зобов`язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану.

Виходячи з норм вищезазначеної постанови та враховуючи те, що позивач без перешкод в`їхав на територію України, у нього не виникало сумнівів щодо чинності його посвідки. Норми Постанови №1202 не містять роз`яснень чи виключень щодо чинності різних категорій посвідок на проживання.

При цьому, 23.10.2024 року, щодо позивача було складено Протокол про адміністративне правопорушення (ПР МХК 004719) та постанова про накладення адміністративного стягнення (ПН МХК 004718), а також оскаржуване рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (№6311130100016926).

Відповідно до оскаржуваного рішення установлено, що «громадянин ОСОБА_1 , документований паспортом НОМЕР_2 виданий 19.07.2023 терміном дії до 18.07.2028, прибув на територію України 02.08.2024 через КПП «Орлівка»...».

При цьому в оскаржуваному рішенні не зазначено що країна походження Позивача - Палестина, та що він документований паспортом, виданим палестинською владою, а місцем народження Позивача вказана - Газа.

Надалі в оскаржуваному рішенні зазначено, що «02.10.2020 року його було документовано посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , як студента.

03.10.2022 його було відраховано з навчального закладу, в зв`язку з закінченням навчання. Для подальшого перебування на території України до органів ДМС не звертався...».

Позивач вважає, що Рішення (№6311130100016926) про примусове повернення до країни походження або третьої країни є протиправним та має бути скасованим з наступних причин:

1. Основна позиція ГУДМС України у Харківській області, що вказана в Оскаржуваному рішенні, є те, що Позивач проживає на території України без законних підстав.

Вбачається, що в прийнятому відносно Позивача оскаржуваному Рішенні зазначено, що воно прийнято з метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

При цьому, як вже зазначено в позовній заяві відповідно до Постанови КМУ від 21 жовтня 2022 року №1202, про «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану», посвідки на тимчасове чи постійне проживання, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.

У позивача не виникало сумніву у зв`язку з вищезазначеною постановою, його посвідка вважається чинною до закінчення військового стану на території України. Більше того, Позивач без проблем перетнув кордон України на пункті пропуску «Орлівка», про що свідчить як відмітка в паспорті так і документ про «вибуття». Зі змісту вищезазначеної Постанови, слідує, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.

2. Порушення порядку прийняття оскаржуваного рішення

Відповідно до п. 2 розділу II Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства затвердженої 23 квітня 2012 року наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України № 353/271/150, рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, в журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства. У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків. Один з примірників рішення про примусове повернення видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, інший залишається в органі, який його прийняв (п. 4 Інструкції).

У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця скасовується віза, вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні, та проставляється штамп, зразок якого наведено в додатку 4 до цієї Інструкції.

В штампі, який відповідно до інструкції у разі прийняття рішення про примусове повернення в паспорті іноземця, має бути зазначена дата прийняття такого рішення та строк, в який особа повинна покинути територію України.

Не дивлячись на те, що Позивач пред`явив свій паспортний документ, отримав постанову про накладення на нього штрафу по ст.203 КУпАП та сплатив йог, та всупереч інструкціям не проставили відповідний штамп в паспортний документ. Це свідчить про недотримання Інструкції, а отже також є однією з підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Крім того, при прийнятті рішення про примусове повернення, постанови та протоколу за ст. 203 КУпАП, позивачу не було надано перекладача та не забезпечено участі його представника.

В рішенні про примусове повернення не зазначено, що позивач вільно володіє українською мовою, та не додано доказів, які б підтверджували факт володіння українською мовою.

Не зазначено також, що рішення було взагалі вручено і доведено до позивача зрозумілою йому мовою, внаслідок чого до відома позивача не було доведено ні саме рішення про примусове повернення ні його суть та значення. Також не було роз`яснено право та порядок на оскарження даного рішення на мові якою він володіє.

Окрім того, відповідачем, всупереч інструкції, не вручено позивачу примірника рішення про примусове повернення у перекладі на мову, якою він володіє.

3. В оскаржуваному рішенні не йдеться зовсім про конвенційні ознаки Позивача як біженця.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя.

Ситуація в країні походження позивача наразі є загальновідомою. Всі ЗМІ та інші авторитетні джерела інформації стверджують що в Газі гуманітарна криза, будинок позивача знищено, його сім`я змушена була виїхати з Гази, оскільки життя там фактично неможливе.

17.03.2025 позивач надав відповідь на відзив, де зазначив наступне.

Позивач посилається на положення постанови КМУ від 21 жовтня 2022 року №1202, про «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану» як на підставу законності перебування на території України.

На думку відповідача, позивачем допущено неправильне тлумачення та застосування норм зазначеної постанови до спірних правовідносин.

За наявною інформацією, 03.10.2022 позивача було відраховано з Харківської медичної академії післядипломної освіти наказом № 11/2022-М від 03.10.2022 у зв`язку із закінченням навчання.

Про вказане було повідомлено в листі вищого навчального закладу від 05.01.2023 за вих. № 20-25/131. На підставі вказаного 11.01.2023 посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 визнано недійсною.

Таким чином, законна підстава, якою була обумовлена дія посвідки на тимчасове проживання, видана позивачеві з метою навчання, відповідно до п. 13 ст. 4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», припинила своє існування.

Також вказує, що аналіз положень ст. 4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в якій наведено перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, дає можливість дійти висновку, що за відсутності законної підстави для видачі посвідки, якою в даній справі було навчання, виключається законність перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

У зв`язку з вищенаведеним вказує, що положення Постанови №1202 не поширюються на спірні правовідносини.

Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що до моменту прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про примусове повернення позивач, після завершення навчання, із заявами про продовження строку перебування на території України, визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до відповідних органів не звертався.

Таким чином, позивачем порушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а відповідачем встановлено порушення позивачем вимог ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яка визначає підстави законного перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Із вказаного вбачається, що позивач перебуває на території України без законних підстав.

З текстом оскаржуваного рішення позивач був ознайомлений в повному обсязі, про що свідчать особисті підписи, проставлені на другій та третій сторінці рішення, також на третій сторінці рішення вказано, що з вимогами статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений у рішенні строк - до 21.11.2024 ОСОБА_1 ознайомлений, що також засвідчено його власноручним підписом.

Також відповідач звертає увагу, що в графі «перекладач» зазначено, що позивач його «Не потребує».

Отже, посилання позивача на те, що йому не вручили примірника рішення про примусове повернення у перекладі на мову, якою він володіє є необґрунтованими з огляду на наявність особистого підпису ОСОБА_1 на рішенні про примусове повернення, ознайомленні з ним особисто позивачем та відміткою про відсутність потреби в перекладачі, закріпленою власноручним підписом.

Водночас, звертає увагу на помилкові висновки позивача, щодо нібито перебування ОСОБА_1 у статусі біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Оскаржуване у даній справі рішення про примусове повернення прийняте органом міграційної служби 23.10.2024. До цього часу позивач жодного разу не звертався до міграційної служби з питання отримання статусу біженця.

Із такою заявою він звернувся до ГУ ДМС в Харківській області лише 30.01.2025, тобто вже після того, як дізнався про рішення про примусове повернення.

На заяву ОСОБА_1 було надано відповідь щодо порушення позивачем порядку звернення за захистом в Україні та незаконного перебування в Україні на час подання заяви. На даний час це є предметом спору в іншій судовій справі.

Проте, звертає увагу суду на тому, що статус біженця та шукача захисту підтверджується відповідною довідкою, що видається органом міграційної служби іноземцю в обмін на паспорт іноземця на період розгляду заяви про надання статусу біженця.

Позивач такої довідки не отримував, а отже й відсутні підстави вважати позивача особою, яка звернулась за захистом.

24.03.2025 позивач надав відповідь на відзив, де зазначив наступне.

Позивач прибув на територію України 02.08.2024 через КПП «Орлівка», та без перешкод потрапив на територію України. На той момент фізично його посвідка не була знищена. Тобто у Позивача, враховуючи дії держави та відсутність роз`яснень зі сторони, наприклад Державної прикордонної служби, не виникало сумніву, що його посвідка є дійсною, до кінця військового стану.

Особистий підпис Позивача та примітка, що він нібито не потребує перекладача, не може свідчити про реальне розуміння позивачем суті оскаржуваного рішення, так само, як і те, що позивач взагалі розумів свої права, в тому числі - право на перекладача.

Також позивач ще раз наголосив, що є пряма норма законодавства про іноземців, яка забороняє примусове повернення\видворення іноземців. Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя.

Також вказав, що позивач заповнив заяву-анкету про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та особисто ЗО січня 2025 року звернувся до уповноваженого відділу ГУ ДМС України в Харківській області. Однак реалізувати своє звернення він не зміг через усну відмову і прийнятті його заяви. Того ж дня позивач подав свою заяву через відділ документообігу відповідача.

24 лютого 2025 року Позивач прийшов до відділу документообігу ГУ ДМС України в Харківській області для того, щоб отримати відповідь з приводу розгляду його заяви, поданої ЗО січня 2025 року, адже у відповіді на адвокатський запит з приводу не прийняття заяви позивача про надання йому захисту, зазначалося, що Позивач має отримати цю відповідь особисто. Вважаючи бездіяльність Відповідача незаконною та необґрунтованою, та такою, що грубо порушує його права, передбачені законодавством України Позивач звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, а саме визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо невиконання вимог ч. 12 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що полягає у відмові у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, наразі ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 520/4565/25 відкрито провадження. Тобто Відповідач не дає позивачу реалізувати своє право на міжнародний захист.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін у відкритому судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, суд встановив.

02.10.2020 на ім`я ОСОБА_2 видано посвідку № НОМЕР_1 на тимчасове проживання на території України до 09.10.2022.

Згідно паспорта, виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній народився у м. Газа.

Рішенням начальника Шевченківського районного відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 23.10.2024 вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни особу без громадянства - ОСОБА_2 та зобов`язано його покинути території України у термін до 21.11.2024.

У рішенні зазначено, що Громадянин ОСОБА_1 , документований, паспортом НОМЕР_2 , виданий 19.07.2023 терміном дії до 18.07.2028, прибув на територію України 02.08.2024 року через КПП «Орлівка», за запрошенням своєї цивільної дружини ОСОБА_3 . ПІД час опитування громадянина ОСОБА_1 було з`ясовано, що в 02.10.2020 року його було документовано посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , як студента.

03.10.2022 року його було відраховано з навчального закладу, в зв`язку закінченням навчання.

Для подальшого перебування на території України до органів ДМС у Харківській області не звертався, заяви щодо отримання дозволу на імміграцію чи оформлення громадянства України не подавав, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відділу шукачів захисту та соціальної інтеграції Управління у справах іноземців та ОБГ ГУ ДМС у Харківській області не звертався. На теперішній час проживає на території України без документів на право проживання. 23.10.2024 громадянин ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського відділу у м. Харкові ГУ ДМС у Харківській області з питання отримати допомогу в оформленні відповідних документів задля виїзду без перешкод з території України, тому за порушення правил перебування на території України відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 співробітниками Шевченківського відділу у м. Харкові ГУ ДМС у Харківській області 23.1.02024 складено протокол ПР МХК 004719 про адміністративне порушення за ч.2 ст.203 КУпАП.

Згідно доповідної записки т.в.о. начальника відділу з питань тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС у Харківській області від 18.04.2025, за обліками Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами «Облік іноземців та біженців» Головного управління ДМС у Харківській області значиться особа без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за клопотанням Харківської медичної академії післядипломної освіти був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 строком дії до 09.10.2022.

Вищевказана посвідка на тимчасове проживання є недійсною в силу вимог положень підпункту 7 пункту 71 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі - Порядок оформлення), у зв`язку із закінченням строку її дії та відрахуванням особи без громадянства ОСОБА_1 із вказаного закладу вищої освіти згідно з наказом від 03.10.2022 № 11/2022-М.

Згідно пункту 14 частини 1статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Пунктом 7 ч. 1ст. 1 цього Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Згідно частини 3статті 3 вказаного Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»зобов`язані неухильно додержуватисяКонституціїта законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Частиною 1статті 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»передбачено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до частини 1статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Отже, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Відповідно до ч. 3ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» одиніз примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Відповідно до ч. 4ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженанаказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150(далі - Інструкція).

Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Відповідно до пп.2 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322посвідка скасовується ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи.

Як вбачається з листа Харківської медичної академії післядипломної освіти №20-25/131 від 05.01.2023 Харківська медична академія післядипломної освіти просить зняти з обліку посвідку громадянина ОБГ ОСОБА_1 , який був відрахований наказом №11/2022-М від 03.10.2022 після закінчення навчання. В листі також вказано, що посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 строком дії до 09.10.2022 не здав, з місця реєстрації проживання в Україні не знявся.

Згідно доповідної записки т.в.о. начальника відділу з питань тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС у Харківській області від 18.04.2025 посвідка на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 строком дії до 09.10.2022 є недійсною в силу вимог положень підпункту 7 пункту 71 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі - Порядок оформлення), у зв`язку із закінченням строку її дії та відрахуванням особи без громадянства ОСОБА_1 із вказаного закладу вищої освіти згідно з наказом від 03.10.2022 № 11/2022-М.

Отже, судом встановлено, що станом на 23.10.2024 року позивач перебував на території України незаконно.

Посилання позивача на те, що під час прийняття рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни не враховано постанову № 1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану» суд вважає необґрунтованим, оскільки строк дії посвідки закінчився до набрання чинності вказаної постанови.

Що стосується посилань позивача щодо незалучення перекладача, суд зазначає, що з текстом оскаржуваного рішення позивач був ознайомлений в повному обсязі, про що свідчать особисті підписи, проставлені на другій та третій сторінці рішення, також на третій сторінці рішення вказано, що з вимогами статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений у рішенні строк - до 21.11.2024 ОСОБА_1 ознайомлений, що також засвідчено його власноручним підписом.

Також суд зазначає, що в графі «перекладач» зазначено, що позивач його «Не потребує».

Щодо посилання позивача на частину 1 статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження настання обставин, визначених частиною 1 вказаної статті у разі повернення до країни походження.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 19, 90, 139, 243, 245, 250, 286 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.

Суддя Р.О. Агапов