Рішення

від 02.04.2025 по справі 914/2755/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.04.2025Справа № 914/2755/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цитадель плюс"

(79022, м. Київ, вул. Городоцька, буд. 174; ідентифікаційний код: 36424201)

до Міністерства юстиції України

(01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13;

ідентифікаційний код: 00015622)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1) Львівська обласна військова (державна) адміністрацію

(79008, м. Львів, вул. Винниченка, буд. 18;

ідентифікаційний код: 00022562)

2) Зимноводівська сільська рада Львівського району Львівської області (81110, Львівська область, Львівський район, с. Зимна Вода,

вул. Шухевича, буд. 83; ідентифікаційний код: 04372282);

3) Державний реєстратор Белзької міської ради Львівської області

Лободинець Наталії Іванівни

(80062, Львівська область, м. Белз, вул. Домініканська, буд. 1)

про визнання протиправним та скасування наказу

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Цитадель плюс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про визнання протиправними дій Міністерства юстиції України та скасування Наказу Міністерства юстиції України в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства юстиції України в особі Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції щодо розгляду скарг від 02.04.2024 на дії державного реєстратора Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівни, від 09.04.2024 №751-24, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 02.04.2024 з №СК-1965-24, 05.04.2024 за №СК-2052-24 та 15.04.2024 за №СК-2215-24.

- скасувати Наказ Міністерства юстиції України №2089/5 від 11.07.2024.

Ухвалою від 11.12.2024 відкрито провадження у справі №914/2755/24; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 15.01.2025.

30.12.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує повністю з підстав необґрунтованості та недоведеності та зазначає, що Мін`юст під час розгляду скарг перевіряє лише правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує факт набуття чи припинення майнових прав.

14.01.2025 від третьої особи - Зимноводівської сільської ради надійшли письмові пояснення по справі, в котрих третя особа вказує на неможливість державної реєстрації речових прав на спірну комунальну земельну ділянку за державою в особі Львівської обласної державної адміністрації та неможливість державної реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку за ТзОВ «Цитадель Плюс» (тобто за суб`єктом, який не може набувати комунальні землі на праві постійного користування), на підставі акту на право постійного користування землею 1993 року №059833, який є неналежним чином оформлений.

04.03.2025 від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення по справі.

Протокольною ухвалою від 05.03.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.03.2025.

Протокольною ухвалою від 19.03.2025 суд ухвалив відкласти судове засідання з розгляду судової справи по суті до стадії дослідження доказів у справі на 02.04.2025.

02.04.2025 представником позивача подано письмові пояснення по справі разом із додатковими доказами по справі. Вказане клопотання залишено судом без розгляду.

02.04.2025 у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 02.04.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи до Міністерства юстиції України звернулась Зимноводівська сільська рада Львівського району Львівської області зі скаргами № СК-1965-24 зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.04.2024, № СК-2052-24 зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05.04.2024 та № СК-2215-24 зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.04.2024 на рішення державного реєстратора Лободинець Н.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 71815852 від 28.02.2024 , яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку за Львівською ОДА та зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою реєєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (далі також - РНОНМ): 2887938646236, кадастровий номер 4623681600:01:007:9590, загальною площею 2, 0274 га. За ТОВ «Цитадель плюс».

За результатом розгляду скарги Колегією складено висновок від 19.06.2024, яким рекомендовано: 1. Скарги Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області від 02.04.2024, від 09.04.2024 № 751-24 задовольнити. 2. Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 28.02.2024 № 71815852 державного реєстратора Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівни. 3. Тимчасово блокувати доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівні строком на 3 (три) місяці.

На підставі вказаного висновку Міністерством юстиції України було прийнято наказ від 11.07.2024 № 2089/5 «Про задоволення скарги», яким вирішено: 1. Скарги Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області від 02.04.2024, від 09.04.2024 № 751-24 задовольнити. 2. Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 28.02.2024 № 71815852 державного реєстратора Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівни. 3. Тимчасово блокувати доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівні строком на 3 (три) місяці. 4. Виконання пункту 2 наказу покласти на Офіс протидії рейдерству. 5. Виконання пункту 3 наказу покласти на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».

Звертаючись до суду із позовом, Позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги вказує, що спірна земельна ділянка не належить до земель комунальної власності, посилаючись на наступні обставини.

За твердженням Позивача, земельна ділянка, право на яку посвідчено державним актом на право постійного користування землею серія та номер Б 059833 від 1993р., виданим Виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів ШЕД-897 для господарських потреб. В подальшому згадана юридична особа внаслідок реорганізації увійшла до складу Дочірнього підприємства "Львівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" як її структурний підрозділ. ДП "Львівський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перебуває у державній власності. З пояснень Позивача вбачається, що на спірній земельній ділянці розташовано цілісний майновий комплекс, який складається із близько двох десятків об`єктів нерухомого майна, право власності на які належало вищезгаданій державній компанії та які в подальшому були придбані ТзОВ «Цитадель Плюс» на конкурсних засадах шляхом участі у прилюдних торгах. Придбані об`єкти було оформлено відповідним протоколом, складеним за результатом визначення переможця торгів, передано Покупцю у встановлений законодавством спосіб на підставі Акту прийому-передачі та, відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєстровано за ТзОВ «Цитадель Плюс» на праві приватної власності.

Водночас, звертаючись до Міністерства юстиції із згаданими скаргами, Зимноводівська сільська рада зазначила, що земельна ділянка належить Раді на праві комунальної власності, оскільки вона була завжди розташована в межах населеного пункту с. Зимна Вода.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі оскаржуваного рішення державним реєстратором Лободинець Н.І. зареєстровано право власності на земельну ділянку за Львівською ОДА та право постійного користування за ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ ПЛЮС» на підставі державного акта серії Б № 059833 від 1993 року, виданого шляховій експлуатаційній дільниці - 897 (далі ШЕД 897) на території Водянської сільської ради народних депутатів Пустимитівського району, виданий виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради народних депутатів (далі -державний акт).

За твердженнями Зимноводівської сільської ради, оскаржуване рішення є незаконним, оскільки на підставі рішення п`ятнадцятої сесії Зимноводівської сільської Ради народних депутатів першого демократичного скликання від 15.04.1994 відмовлено у видачі державного акта ШЕД - 897.

Згідно зі статтею 13 Конституції У країни земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК У країни громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до змісту цієї норми закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Разом з тим, згідно з пунктом 12 розділу X "Перехідні положення" ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснювались відповідними сільськими, селищними, міськими радами, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

При цьому, відповідно до положень Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" розмежування земель державної та комунальної власності полягало лише у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" було скасовано Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", внаслідок чого з 1 січня 2013 року вважаються розмежованими землі відповідно до положень статей 83 і 84 ЗК України.

Отже, судом встановлено, що у Зимноводівської сільської ради були наявні всі підстави для звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України для оскарження реєстраційної дії та поновлення порушеного права.

Згідно із пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення № 228), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Згідно з підпунктом 83-10 пункту 4 Положення № 228, Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін`юсту та приймає обов`язкові до виконання рішення.

Пунктом 10 Положення № 228 визначено, що Мін`юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Правові засади та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Порядок та процедура розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав визначено статтею 37 Закону № 1952-IV та Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128.

Абзацом першим частини першої статті 37 Закону № 1952-IV встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає, серед іншого, скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (пункт 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1128, розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом. Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком. Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом.

Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом. Порядок створення Мін`юстом та його територіальними органами Колегій з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - Колегії), організаційні та процедурні засади діяльності Колегій визначені Положенням про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.01.2020 № 71/5.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі та має містити відомості про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги.

Скарга на рішення державного реєстратора, прийняте всупереч санкціям, застосованим відповідно до Закону України «Про санкції», має містити обставини, якими суб`єкт подання скарги обґрунтовує недотримання чи порушення державним реєстратором відповідних санкцій. Якщо з дня прийняття оскаржуваного рішення, здійснення дії або бездіяльності спливло більше двох місяців, а у випадку, передбаченому абзацом третім частини третьої цієї статті, - більше одного місяця, скарга має містити також відомості про дату, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав. Якщо з дня прийняття рішення державного реєстратора, прийнятого з порушенням Закону України «Про санкції», спливло більше двох місяців, скарга має містити також відомості про дату, коли скаржник дізнався про таке рішення у сфері державної реєстрації прав.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав має бути підписана скаржником або його представником. Така скарга може бути подана в електронній формі за умови підписання її скаржником або його представником з використанням кваліфікованого електронного підпису або застосуванням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

До скарги, підписаної представником, додаються докази на підтвердження його повноважень. До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника. До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що подається представником скаржника, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена у встановленому порядку (абз. 1-4 ч. 4 ст. 37 Закону № 1952-IV).

Відповідно розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом у межах компетенції, визначеної законом, зокрема на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора.

Під час підготовки скарг до та в ході колегіального розгляду з відкритих відомостей веб-порталу судова влада України (court.gov.ua) та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не встановлена наявність інформації про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження того самого рішення, дії у сфері державної реєстрації прав.

Під час дії воєнного стану та з урахуванням вимог, встановлених пунктом 10 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (зі змінами), (далі - Порядок № 1128), за 15 днів (дата публікації оголошення 03.06.2024) до дня засідання Колегії на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України було забезпечено оприлюднення інформації про дату засідання розгляду даних скарг та додатково повідомлено зазначену інформацію скаржнику, Львівській ОДА, державному реєстратору Лободинець, Н.І. засобами електронної пошти та додатково скаржнику, ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ ПЛОС» телефонограмою.

Абзацом п`ятим пункту 10 Порядку № 1128 регламентовано, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (далі - заінтересовані особи).

У випадках, коли подається скарга до суб`єкта владних повноважень, необхідно виходити з безумовного обов`язку суб`єкта владних повноважень (за винятком, зокрема, судів, для яких встановлений окремий порядок розгляду звернень у формі позовних заяв, скарг тощо) розглянути відповідне звернення та прийняти вмотивоване рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий висновок ґрунтується на положеннях Конституції України: усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19) (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2023 року по справі № 910/2529/22).

Мін`юст здійснює розгляд скарг у сфері державної реєстрації у межах компетенції, визначеної законом, зокрема, на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора.

Суд погоджується із запереченнями відповідача стосовно того, що Міністерство юстиції України під час розгляду скарг перевіряє лише правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує факт набуття чи припинення майнових прав.

Таким чином, у Колегії Мін`юсту були відсутні підстави для відмови у прийняті скарги або залишенні скарги без розгляду.

Після повідомлення заінтересованих осіб про розгляд скарг до Міністерства юстиції України надійшли клопотання про надіслання матеріалів скарг в електронній формі на адресу електронної пошти від Львівської ОДА в особі першого заступника голови Годика Андрія Михайловича від 07.06.2024 № 5/5-6645/0/2-24/1-16, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 10.06.2024 за № 101253-9-24, відповідь на яке надане листом Міністерства юстиції України від 10.06.2024 № 84908/101253-9-23/33.2.1, від представника ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ ПЛЮС» адвоката Писаренко Костянтина Юхимовича, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.06.2024 за № 107172-33- 24, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 19.06.2024 № 89326/107172-33-24/33.2.2. Також, до Міністерства юстиції України надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги від представника ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ ПЛЮС» адвоката Писаренка Костянтина Юхимовича, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.06.2024 за № 107172-33-24.

Пунктом 12 Порядку № 1128 передбачено, що заінтересовані особи мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються Колегією до розгляду.

З матеріалів справи судом встановлено, що до Мін`юсту після призначення колегіального розгляду скарг не надійшло жодних інших клопотань, пояснень чи заяв. Позивачем зворотнього суду не доведено.

Як встановлено судом, скарги зареєстровано у Міністерстві юстиції України 02.04.2024, 05.04.2024 та 15.04.2024, оскаржуване рішення прийнято 28.02.2024, що свідчить про дотримання строків подання скарги відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

З відомостей Державного реєстру прав Колегією встановлено, що державним реєстратором Лободинець Н.І. прийнято оскаржуване рішення на підставі, зокрема, копії державного акта та сформованих державним реєстратором Лободинець Н.І. відомостей Державного земельного кадастру від 28.02.2024 № 70910706, згідно з якими ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ ПЛЮС» є правокористувачем земельної ділянки, що розташована в Львівській обл., Львівський р-н, с. Зимна Вода, вул. Городоцька 12 на підставі державного акта від 14.04.1993, виданий на підставі рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів від 14.04.1993.

Суд погоджується із твердженнями Міністерства юстиції стосовно того, що державним реєстратором Лободинець Н.І. під час прийняття оскаржуваного рішення не перевірено належним чином подані документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, оскільки ТОВ «Цитадель плюс» не може володіти правом постійного користування на земельну ділянку оскільки земельна ділянка розташована в населеному пункті Зимна Вода, а тому перебуває у комунальній власності скаржника, а не Львівської ОДА.

Як вбачається із змісту висновку про задоволення скарги на рішення державного реєстратора, яка є предметом розгляду у даній справі, Відповідачем встановлено, що спірна земельна кадастровий номером 4623681600:01:007:9590 "належить до комунальної власності Зимноводівської територіальної громади оскільки завжди була розташована в межах населеного пункту с.Зимна Вода" із посиланням на норми ст.65 Земельного кодексу в редакції 1990р. та ч.2 ст.83 чинного Земельного кодексу України (з 01.01.2003р.).

Крім того, Відповідач, посилаючись на відсутність власних рішень щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою вважає, що у землекористувача були відсутні правові підстави для виготовлення зазначеної документації, наголошує, що відомості про спірну земельну ділянку не внесені до даних державного земельного кадастру, а Державний акт на право користування згаданою земельної ділянкою Б 059833 виданий Пустомитівською районною радою 14.04.1993р. є недійсним з огляду на його неналежне оформлення, а саме: відсутність підписів та печаток, а також відсутність його державної реєстрації не є належним документом, на підставі якого державним реєстратором могли вчинятися дії по проведенню реєстрації такої ділянки

Також Колегією встановлено, що в державному акті відсутні відомості про реєстрацію в книзі записів державних актів та відсутні відомості про дату рішення на підставі якого видано держаний акт.

Згідно відповіді ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 04.11.2019 року за № 29- 13-0.2-7235'2-19 вбачається, шо згідно з даними відділу у Пустомитівському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області, лист від 24.09 2019 року № 1999 412-19-0.29, державний акт на право користування землею ШЕД-897 та документація із землеустрою на земельну ділянку по видачі вищенаведеного державного акта на право користування землею на зберігання у відділ не поступали. Відомості про реєстрацію державного акта на право користування землею площею 2,6 га ШЕД - 897 серія Б № 059833 у відділі відсутні.

Більше того, згідно копії проекту державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році вбачається те, що в останньому відсутні наступні дані:

підстава видачі державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році;

дата видачі (календарний день та місяць) державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році;

відсутні підписи та печатки (за винятком ДП «Львівський облавтодор») уповноважених осіб органів державної влади на державному акті на право користування землею серії Б№ 059833 виданого 1993 році;

відсутня будь-яка інформація про те, то вказаний державний акт на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році зареєстрований в Книзі записів державних акіін на право користування землею (відсутній будь-який номер).

Також, згідно виписки з рішення 15 сесії Зимноводівської сільської Ради народних депутатів першого демократичного скликання від 15.04.1994 року було відмовлено v видачі державного акту ШЕД-897 на право користування землею /смолярнею/, дане підприємство винести за межі села по екологічній причині.

Відповідно до абз. 1,3 ст. 23 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття рішення) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Пунктом 1.1. Інструкції "Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)" (далі Інструкція №28), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28, (в редакції чинній на момент видачі акту), передбачено, що право постійного користування землею посвідчується державними актами на право постійного користування землею, форми яких затверджені Верховною Радою України.

Державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування (п. 3.1 Інструкції №28).

Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону № 1952-IV.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться на підставі акта на право власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2023 року.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав. Згідно зі статтею 3 Закону загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно пункту 2 частини третьої статті 10 та статті 18 Закону державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідне рішення. Частиною другою статті 83 ЗК України визначено, зокрема, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній власності, без встановлення строку.

Частиною другою статті 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту Загального користування» ,та акціонерне товариство утворене відповідно до Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; оператор газотранспортної системи, оператор газосховища та оператор системи передачі; господарські товариства в обороннопромисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності»; акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України», утворене відповідно до Закону України «Про суспільні медіа України».

Таким чином, суд погоджується із висновками Відповідача, що державним реєстратором Лободинець Н.І. під час прийняття оскаржуваного рішення не перевірено належним чином подані документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, оскільки ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ПЛЮС» не може володіти правом постійного користування на земельну ділянку відповідно до положень ЗК України.

Крім того, земельна ділянка розташована в населеному пункті Зимна Вода, а тому перебуває у комунальній власності скаржника, а не Львівської ОДА. Таким чином, оскаржуване рішення є незаконним.

У тексті позовної заяви позивач зазначає наступне «…вимогами ст. 120 ЗКУ встановлено, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті…»

Однак, такі твердження не відповідають дійсності з наступних обставин.

Зокрема, з матеріалів скарги можна встановити, що попередньому власнику нерухомого майна не належали земельні ділянки на праві постійного користування, оскільки 15 квітня 1994 року сесією Зимноводівської сільської ради народних депутатів було прийнято рішення щодо відмови у видачі акту на право постійного користування землею ШЕД-897, а також з долучених до скарги листів відділу держгеокадастру в Пустомитівському районі №01-15/384 від 28.03.2011 та №18-1315-0.5-2096/2-16 від 19.04.2016 Зимноводівську сільську раду було повідомлено про відсутність відомостей щодо даного акту. Відтак посилання Позивача на ст. 120 ЗК України є безпідставними та необґрунтованими.

Частиною другою статті 83 ЗК України визначено, зокрема, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній власності, без встановлення строку.

Частиною другою статті 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту Загального користування», та акціонерне товариство утворене відповідно до Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; оператор газотранспортної системи, оператор газосховища та оператор системи передачі; господарські товариства в обороннопромисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності»; акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України», утворене відповідно до Закону України «Про суспільні медіа України».

Згідно з зазначеним переліком визначеним статтею 92 ЗК України можна встановити, Позивач не відноситься до осіб, які мали б право постійного користування земельними ділянками із земель комунальної власності. А таким чином відповідно до статті 83 ЗК України, землі у межах населених пунктів, які не передавались у приватну власність чи користування, перебувають у комунальній власності.

Виходячи з вищенаведеного, твердження Позивача про неналежність земельної ділянки до земель комунальної власності визнається судом юридично неспроможним.

Заперечуючи проти задоволення позову, Зимноводівська сільська рада Львівського району Львівської області також вказує, що ні ТзОВ «Цитадель Плюс», ні ШЕД - 897 (правонаступником якого є ДП «Львівський облавтодор»), ніколи не були користувачами земельної ділянки загальною площею 2,6 га. відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році, виходячи із наступного.

Із відповіді відділу у Пустомитівському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 01.11.2019 року за № 29-13-0.29-922/113-19, відомості щодо реєстрації права власності чи користування «Шляхова експлуатаційна дільниця - 897» на земельну ділянку площею 2,6 га розташованої в с. Зимна Вода відсутні.

Окрім того, вказано, що другий примірник державного акту на право постійного користування землею серії Б № 059833 та документація із землеустрою по видачі вищезазначеного Державного акту у Відділ на зберігання не надходили.

Крім цього, в постанові Верховного Суду від 28,02.2024 року у справі №450/506/16 у справі за позовом ТзОВ «Цитадель Плюс» до Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, треті особи: ПП «Геобуд», Відділ містобудування та архітектури Пустомитівської РДА Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, Верховний Суд встановив:

«При цьому, судами попередніх Інстанцій встановлено, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у позивача права користування земельною ділянкою, на якій вищевказані будівлі та споруди розташовані, позивачем не надано», що підтверджується копією постанови Верховного Суду із Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відтак, Верховний Суд в постанові під 28.02.2024 року у справі № 450/506/16 додатково встановив топ факт, що ні ТзОВ «Цитадель Плюс», ні ШЕД - 897 (правонаступником якого є ДП «Львівський облавтодор»), ніколи не були належними користувачами земельної ділянки загальною площею 2,6 га., а ТзОВ «Цитадель Плюс» використовує вказану земельну ділянку без належної правової підстави.

Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч.4 ст.75Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №450/506/16, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

Отже, за висновками суду, Міністерство юстиції України при виконанні покладених на нього функцій та обов`язків, діяло на підставі та у межах визначених чинним законодавством України, а тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» №2089/5 від 11.07.2024..

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про відмову в задоволенні скарги повинно бути доведено суду обставини порушення прав та законних інтересів позивача вказаним наказом, невідповідність вказаного наказу вимогам чинного на момент його видання законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси заявників буде відновлено.

Вирішуючи цей спір суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Водночас, застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Наразі, зі змісту позовної заяви та пояснень представника сторін у судових засіданнях вбачається, що фактично спір існує між позивачем та Зимноводівською сільською радою Львівського району Львівської області щодо права власності на спірну земельну ділянку та визначення статусу землі як комунальної, а отже, позовна вимога про скасування спірного наказу Міністерства юстиції України не є ефективним способом захисту, оскільки не матиме жодного відновлювального впливу на права позивача, які стосуються спірної земельної ділянки.

Також суд зауважує, що як вбачається зі змісту позовної заяви ТОВ «Цитадель Плюс», останнє просить скасувати наказ Міністерства юстиції України від 11.07.2024 № 2089/5 «Про задоволення скарги» в повному обсязі.

Водночас, пунктом 3 оскаржуваного наказу Міністерством юстиції України прийнято рішення про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівні строком на 3 (три) місяці, а виконання цього пункту наказу покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи» (пункт 5 оскаржуваного наказу).

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічноправових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних Документ сформований в системі «Електронний суд» 30.12.2024 16 послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічноправовий.

Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відтак, прийняття Міністерством юстиції України наказу від 11.07.2024 № 2089/5 «Про задоволення скарги» в частині пунктів 3, 5 резолютивної частини цього наказу є таким, що винесений внаслідок реалізації Мін`юстом своїх делегованих державою владно-управлінських функцій у сфері нагляду та контролю за законністю рішень, дій та бездіяльності державних реєстраторів.

Такі висновки суду кореспондуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.04.2018 у справі №910/8424/17, яка ухвалена за наслідками розгляду подібного спору. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17. Міністерство юстиції України відповідно до статті 37 Закону № 1952-IV та статті 34 Закону № 755-IV має право на застосування заходу адміністративного примусу у вигляді тимчасового блокування або анулювання державному реєстратору доступу до реєстру.

Крім того, згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень, те яке він вважає найкращим за даних обставин.

Наказ Міністерства юстиції України від 11.07.2024 № 2089/5 «Про задоволення скарги» є реалізацією Мін`юстом своїх дискреційних повноважень, оскільки розглянувши скаргу Зимноводіської сільської ради Львівського району Львівської області Мін`юстом виявлено порушення, вчинені при здійсненні реєстраційних дій державним реєстратором.

За результатами розгляду скарги прийнято рішення у формі наказу, зокрема, і про застосування до державного реєстратора санкції у вигляді тимчасового блокування доступу до ЄДР.

Відтак, в частині позовних вимог про скасування пунктів 3, 5 резолютивної частини наказу Міністерства юстиції України від 11.07.2024 № 2089/5 «Про задоволення скарги» щодо тимчасового блокування доступу до ЄДР державному реєстратору провадження має бути закрите, оскільки спір в цій частині є публічно-правовим, який виник між державним реєстратором Лободинець Н.І. та Міністерством юстиції України, а тому такі позовні вимоги можуть бути розглянуті за правилами адміністративного судочинства за позовною заявою цього державного реєстратора.

Таким чином ТОВ «Цитадель Плюс»» є неналежним позивачем в частині позовних вимог про скасування пунктів 3, 5 резолютивної частини наказу Мін`юсту від 11.07.2024 № 2089/5 «Про задоволення скарги».

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 320/3339/23 суд касаційної інстанції, за результатами розгляду спору, що виник з подібних правовідносин, дійшов наступного висновку: «Щодо оскарження позивачем пункту 3 спірного наказу, яким анульовано доступ державному реєстратору виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Мурашко О.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегія суддів вказує на те, що ці вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.»

Пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Отже, з урахуванням викладеного та з огляду на те, що пункти 3, 5 оскаржуваного наказу від 11.07.2024 № 2089/5 «Про задоволення скарги» жодним чином не впливають на права Позивача, провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див.рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.04.2025

Суддя М.О. Лиськов