Рішення

від 21.04.2025 по справі 916/2980/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

"21" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2980/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши заяву від 18.03.2025р. за вх.№ 2-367/25 Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "ТРАНСПАРКСЕРВІС" про стягнення судових витрат по справі № 916/2980/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальне підприємство "Транспарксервіс" (вул.Ніжинська,51/1, к.3, оф.3, м.Одеса, Одеська область,65023, код ЄДРПОУ 35303063) Та Відповідача-2:Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ Т" (вул.Ніжинська,51/1, к.3, оф.3, м.Одеса, Одеська область,65023, код ЄДРПОУ 35303063)

про визнання недійсним рішення, договору та стягнення

Представники:

Від позивача : не з`явився;

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальне підприємство «Транспарксервіс» Кліменко Ю.І.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ Т": не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

03.07.2024р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до вищезазначених відповідачів та просить суд прийняти рішення, яким визнати недійсним рішення загальних зборів - Протокол загальних зборів №1/2024 від 25.03.24р. щодо надання дозволу на відчуження майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальне підприємство «Транспарксервіс» та визнати недійсними договір купівлі-продажу від 22.04.24р. нежитлових будівель автосалону та мийки, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Мельницька. б.ЗО-б, підставою для укладання якого став Протокол № 01/21 від 25.03.24р. Загальних зборів учасників ТОВ "Муніципальне підприємство Транспарксервіс".

Ухвалою від 08.07.2024р. відкрито провадження у справі № 916/2980/24 та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

10.03.2025р. в судовому засіданні від представника позивача надійшла заява про залишення позову без розгляду.

Розглянувши заяву позивача про залишення позову без розгляду, судом встановлено, що вона не суперечить нормам чинного законодавства, оскільки учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У зв`язку з чим заява позивача про залишення позову без розгляду прийнята судом.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Залишення позовної заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Така процесуальна дія є диспозитивним правом позивача, яке передбачене процесуальним законодавством. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.03.2025р. позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальне підприємство «Транспарксервіс» та Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ Т" про визнання недійсним рішення, договору та стягнення залишено без розгляду, відповідно до заяви позивача.

18.03.2025р. до Господарського суду Одеської області надійшла заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальне підприємство «Транспарксервіс» про прийняття судом додаткового рішення про стягнення судових витрат в сумі 82 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.03.2024р. призначено розгляд заяви на 01.04.2025 р.

01.04.2025р. через підсистему Електронний суд від представника ОСОБА_1 надійшли заперечення на заяву про стягнення судових витрат відповідача-1 та клопотання про долучення доказів до клопотання.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.04.2025р. суд оголосив перерву в розгляді заяви на 18.04.2025 року.

14.04.2025 року через підсистему Електронний суд від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальне підприємство надійшли письмові пояснення щодо компенсації судових витрат по справі № 916/2980/24.

Відповідно до положень ст.244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, на підтвердження понесення витрат на послуги адвоката заявник подав до справи Договір № 22-04/24 від 22.04.2024 року про надання правничої допомоги (копія якого додана до відзиву на позов), додаток № 1 до Договору № 22-04/24 про надання правничої допомоги від 22.04.2024 року; додаток № 2 до Договору № 22-04/24 про надання правничої допомоги від 22.04.2024 року; Акт про надання правничої допомоги № 14032025 до Договору про надання правничої допомоги № 22-04/24 від 22.04.2024 року.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Дослідивши матеріали заяви, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Частина 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Частина 1 ст.124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що в описовій частині відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальне підприємство «Транспарксервіс» зазначено, що відповідач очікує понести витрати на оплату послуг з професійної правничої (правової) допомоги адвоката у розмірі 50 000,00 на підтвердження чого належним чином оформлені докази будуть надані в порядку ст.129 ГПК України.

У зв`язку з тривалістю розгляду Господарським судом Одеської області справи № 916/2980/24 та значною кількістю вчинених процесуальних дій / складених процесуальних документів, Сторони вирішили збільшити визначений в Додатку №2 від 05.08.2024 року до Договору орієнтовний розмір гонорару Адвокатського об`єднання за надання Клієнту правничої допомоги, пов`язаної із розглядом судом першої інстанції справи № 916/2980/24, з огляду на що внести зміни до Додатку № 2 від 05.08.2024 року до Договору, про що Сторонами 12.02.2025 року була укладена Додаткова угода №1 до Договору (надалі Додатка угода № 1), підписана електронними цифровими підписами Сторін. Вказаною Додатковою угодою № 1 Сторони внесли зміни до пунктів 3 та 6 Додатку № 2, виклавши їх в новій редакції.

Згідно з п.3 Додатку № 2 в редакції Додаткової угоди № 1 до Договору, Сторонами визначено, що орієнтований розмір гонорару Адвокатського об`єднання за надання Клієнту правничої допомоги, пов`язаної із розглядом судом першої інстанції справи № 916/2980/24 становить 84 000,00 (вісімдесят чотири тисячі) гривень.

Сторони дійшли згоди, що визначений в п.3 Додатку до Договору розмір гонорару сплачується Клієнтом в безготівковій формі на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання на підставі виставленого Адвокатським об`єднанням рахунку на оплату протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня його виставлення (п. 6 Додатку №2 в редакції Додаткової угоди №1).

У зв`язку із збільшенням Сторонами орієнтовного розміру гонорару, Адвокатським об`єднанням 12.02.2025 року виставлено Рахунок на оплату № 3 на суму 32 000,00 (тридцять дві тисячі) гривень (залишок погодженої Сторонами суми).

У зв`язку з залишенням ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 року по справі № 916/2980/24 за заявою Позивача позову без розгляду, Сторонами, на виконання п. 5 Додатку № 2 до Договору, підписано Акт про надання правничої допомоги №14032025 від 14.03.2025 року до Договору (надалі Акт) (Акт підписаний електронними цифровими підписами Сторін).

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Господарського суду Одеської області по справі № 916/2980/24 задоволено заяву ОСОБА_1 за вх. №7863/25 від 10.03.2025р. про залишення позову без розгляду, позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Муніципальне підприємство Транспарксервіс та Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ Т" про визнання недійсним рішення, договору та стягнення залишено без розгляду.

Вказана ухвала в електронній формі надійшла до електронного кабінету в підсистемі Електронний суд 11.03.2025 року о 22:05, що підтверджується Карткою руху документу.

Згідно з ч.ч.5,6 ст.130 ГПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до правової позиції викладеної у п.38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач. При цьому саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.

Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

З системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142 ЦПК України, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у від 14 січня 2021 року (справа № 521/3011/18).

З аналізу зазначених норм вбачається, що обов`язковою умовою є зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Відповідно до ст.42 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними права дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

- подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана),

- подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин,

- заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

- подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

- подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

- необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

- укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Суд зазначає, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Саме по собі звернення з позовом до суду та не забезпечення позивачем явки у судове засідання особисто чи свого представника не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені.

Суд зазначає, що саме лише подання позову не може свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення ним завідомо необґрунтованого позову, оскільки судом під час відкриття провадження у справі № 916/2980/24 досліджувалося питання про дотримання позивачем вимог Господарського процесуального кодексу України в частині форми та змісту позовної заяви, а також підсудності такого позову.

Суд вважає за необхідне зазначити, що поняття «необґрунтована дія позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов». Адже, законодавець свідомо визначив, як підставу для компенсації відповідних витрат саме дію позивача, яка є необґрунтованою, а не заяву по суті спору - позов.

Суд також звертає увагу, що звернення позивача до суду за захистом порушеного права не може свідчити і про зловживання процесуальними правами, оскільки доступ до суду є правом особи, гарантованим державою.

Суд при відкритті провадження у справі не встановив ознак, визначених статтею 43 Господарського процесуального кодексу України у діях позивача.

Надалі позов залишений судом без розгляду до розгляду справи по суті на підставі заяви позивача. Його право на вчинення такої процесуальної дії прямо закріплено у Господарському процесуальному кодексу України, а тому реалізація цього права не може вважатися необґрунтованою дією позивача.

Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі № 910/5911/22 вказав на те, що залишення позову без розгляду за заявою позивача є практична реалізація принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спорту на власний розсуд.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11.05.2023 у справі № 921/811/21)

Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача у контексті застосування частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, однак очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав. Близька за змістом послідовна та стала правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2021 у справі № 910/13025/19, від 02.09.2021 у справі № 922/2568/20, від 23.12.2021 у справі № 910/16777/20 та від 26.05.2022 у справі № 905/460/21.

У постанові від 21.11.2018 у справі № 820/4347/17 Верховний Суд вказав на те, що під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження, тощо. При цьому відповідач у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Разом з тим, відповідачем не доведено, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив заздалегідь необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.

Отже, саме по собі залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача.

Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача у контексті застосування частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, однак очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав. Близька за змістом послідовна та стала правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2021 у справі № 910/13025/19, від 02.09.2021 у справі № 922/2568/20, від 23.12.2021 у справі № 910/16777/20 та від 26.05.2022 у справі № 905/460/21.

У постанові від 21.11.2018 у справі № 820/4347/17 Верховний Суд вказав на те, що під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження, тощо. При цьому відповідач у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача.

Отже, частина 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, звертаючись з відповідною заявою чи клопотанням про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача, відповідачу необхідно зазначати у заяві та доводити відповідними доказами, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача тощо.

У поданому клопотанні про розподіл судових витрат, представником відповідача зазначено про понесення відповідачем витрат на правову допомогу у сумі 82 000 грн, проте належних та переконливих обґрунтувань вчинення позивачем необґрунтованих дій, які призвели до понесення витрат, пов`язаних з розглядом справи, це клопотання не містить.

Суд зазначає, що саме лише подання позову не може свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення ним завідомо необґрунтованого позову, оскільки судом під час відкриття провадження у справі № 916/2980/24 досліджувалося питання про дотримання позивачем вимог Господарського процесуального кодексу України в частині форми та змісту позовної заяви, а також підсудності такого позову.

Суд вважає за необхідне зазначити, що поняття необґрунтована дія позивача не тотожні поняттю необґрунтований позов. Адже, законодавець свідомо визначив, як підставу для компенсації відповідних витрат саме дію позивача, яка є необґрунтованою, а не заяву по суті спору - позов.

Суд також звертає увагу, що звернення позивача до суду за захистом порушеного права не може свідчити і про зловживання процесуальними правами, оскільки доступ до суду є правом особи, гарантованим державою. Суд при відкритті провадження у справі не встановив ознак, визначених статтею 43 Господарського процесуального кодексу України у діях позивача.

Надалі позов залишений судом без розгляду до розгляду справи по суті на підставі заяви позивача. Його право на вчинення такої процесуальної дії прямо закріплено у Господарському процесуальному кодексу України, а тому реалізація цього права не може вважатися необґрунтованою дією позивача.

Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі № 910/5911/22 вказав на те, що залишення позову без розгляду за заявою позивача є практична реалізація принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спорту на власний розсуд.

Під час розгляду справи судом жодні дії позивача не визнавалися недобросовісними та не було встановлено зловживання з боку позивача своїми процесуальними правами.

Крім того, заява представника відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу з позивача не містить переконливих доводів і доказів необґрунтованості дій позивача, допущення ним зловживання процесуальними правами або того, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до переконання про те, що стороною відповідача не доведено необґрунтованість дій позивача у даній справі, в діях позивача по зверненню до суду та в залишенні своїх позовних вимог без розгляду відсутні ознаки суперечливої поведінки. Позивач, як і інші сторони даного спору, діяли в процесі у відповідності до наданих їм прав, передбачених статтями 42 ГПК України, розпоряджаючись своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Керуючись статтями ст.ст.86,129,130, 232-233, 237-238, 240, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Повністю відмовити у задоволенні заяви від 18.03.2025р. за вхідним .№ 2-367/25 Товариства з обмеженою відповідальністю "МУНІЦИПАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ТРАНСПАРКСЕРВІС" про стягнення судових витрат по справі № 916/2980/24.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 статті 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається в порядку і строки, встановлені статтями 256, 257 ГПК України до Південно - західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 23.04.2025р. .

Суддя Т.Г. Пінтеліна