Постанова

від 15.04.2025 по справі 907/182/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ДОДАТКОВА УХВАЛА

Іменем України

15 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 907/182/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні заяву Фізичної особи-підприємця Кадар Оксани Василівни

про ухвалення додаткового рішення з розгляду

касаційної скарги Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 у справі

за позовом Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради

до Фізичної особи-підприємця Кадар Оксани Василівни,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) ОСОБА_1 ,

2) Закарпатська обласна рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство Центральної районної аптеки № 14 Закарпатського обласного виробничого об`єднання «Фармація»,

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.

У судове засіданні представники сторін не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року Комунальна установа «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради (далі - позивач та/або Комунальна установа) звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кадар Оксани Василівни (далі - відповідач та/або ФОП Кадар О. В.), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та Закарпатської обласної ради, та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства Центральної районної аптеки № 14 Закарпатського обласного виробничого об`єднання «Фармація» про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні Комунальною установою права власності на приміщення, площею 100,25 кв. м, що знаходяться на першому поверсі будівлі аптеки № 29 за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, смт. Тересва, вул. Народна, 87, шляхом виселення з займаного приміщення

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2024 у справі № 907/182/23 (суддя Лучко Р. М.) позовні вимоги задоволено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 у справі № 907/182/23 (Орищин Г. В. - головуючий, судді: Галушко Н. А., Желік М. Б.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2024 у справі № 907/182/23 скасовано, а в задоволенні позову відмолено.

Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 у справі № 907/182/23 (Орищин Г. В. - головуючий, судді: Галушко Н. А., Желік М. Б.) стягнуто з Комунальної установи на користь ФОП Кадар О. В. 80 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 та додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 у справі № 907/182/23, Позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, рішення місцевого господарського суду залишити в силі, а також скасувати додаткову постанову у повному обсязі.

Водночас колегією суддів встановлено, що у відзиві на касаційну скаргу представник відповідача вказував, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції складає 100 000,00 грн. При цьому представник відповідача просив надати можливість подати докази необхідних витрат у п`ятиденний строк після ухвалення рішення, оскільки виплата на користь адвоката обумовлена результатом розгляду справи.

11.03.2025 на адресу Суду надійшло клопотання відповідача про звільнення від доказування та врахування приюдиційних обставин, встановлених у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 260/5061/22. У наведеному клопотанні представник відповідача також просив стягнути витрати на правничу допомогу, відповідно до заявленого у відзиві на касаційну скаргу, надати можливість подати докази витрат у п`ятиденний строк після ухвалення рішення.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 907/182/23 (Волковицька Н. О. - головуючий, судді: Міщенко І. С., Могил С. К.) касаційне провадження за касаційною скаргою Комунальної установи на постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 у справі № 907/182/23 закрито.

24.03.2025 представник відповідача надав до Суду заяву, в якій просить стягнути з Комунальної установи на користь ФОП Кадар О. В. 100 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Заява обґрунтована тим, що у відзиві на касаційну скаргу повідомлялося про намір на відшкодування витрат на правову допомогу. На виконання договору про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1, адвокатом надано правову допомогу у суді касаційної інстанції відповідно до доручення Клієнта та досягнуто корисного для Клієнта результату. 18.03.2025 Сторонами складено акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1.

Згідно з пунктом 4 додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1, сторони дійшли згоди, що гонорар адвоката [фіксований розмір гонорару] за надання правової допомоги, визначеної пункті 1.1.2 договору у суді касаційної інстанції становить 100 000,00 грн. Вказана сума сплачується у повному обсязі у 45 - денний строк з дати ухвалення судом судового рішення на користь Клієнта.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2025 у справі № 907/182/23 призначено розгляд заяви ФОП Кадар О. В. про ухвалення додаткового рішення у справі № 907/182/23 у судовому засіданні 15.04.2025.

01.04.2025 на адресу Суду надійшла заява Комунальної установи, в якій остання просить у задоволенні заяви ФОП Кадар О. В. про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 907/182/23 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі.

Свої доводи Комунальна установа обґрунтовує таким.

По-перше, із посиланнями на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 28.09.2023 у справі № 686/31892/19, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові від 03.10.2024 у справі № 357/8695/23 Комунальна установа вказує, що відповідачем на підтвердження доказів понесених ним витрат не надано Суду платіжних документів про оплату таких послуг, а тому, на думку Комунальної установи, витрати відповідача на професійну правничу допомогу не підтверджені належними фінансовими документами, у зв`язку з чим підстави для відшкодування заявлених витрат відсутні.

По-друге, Комунальна установа звертає увагу на те, що у матеріалах справи заява про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення відсутня.

По-третє, із посиланнями на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Комунальна установа вказує на те, що: зазначення у заяві по суті попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які стороною очікувалось понести, не слід розцінювати як заяву про долучення доказів на підтвердження витрат професійної правничої допомоги; договір про надання правової допомоги від 30.11.2021 та додаткова угода до нього, не є допустимими доказами у розумінні Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), адже вони не додавалися до відзиву на касаційну скаргу, а доказів того вони не могли бути подані у встановлений строк, матеріали справи не містять, як і клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку. Відтак такі докази не мають братися судом до уваги.

По-четверте, всупереч вимогам частини третьої статті 126 ГПК України, відповідачем не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Зі змісту акта приймання- передачі правової допомоги від 19.02.2025 до договору про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1 вбачається, що адвокатом відповідно до завдання-доручення клієнта надано йому правову допомогу, саме: здійснено представництво інтересів клієнта у справі № 907/182/23 про усунення перешкод у користуванні майном та виселенні. Натомість, такий опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, не може вважатись детальним, що позбавляє можливості перевірити співмірність заявлених витрат зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Знову ж таки, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Крім цього, Комунальна установа вказує на те, що сума відшкодування витрат на правову допомогу, заявлена відповідачем, суперечить критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, не відповідає конкретним обставинам справи та фінансовому стану обох сторін.

У контексті наведених доводів Комунальна установа вказує на те, що у провадженні судів перебувають справи за участю тих самих сторін щодо спірного нерухомого майна, а саме справи № 907/914/23, № 307/4428/22 та 907/910/20. У вищевказаних справах представником відповідача подані позовні заяви, аргументація яких є тотожна за змістом процесуальних документів відповідача у даній справі.

Комунальна установа вказує, що у суді касаційної інстанції представником відповідача подано: 13.12.2024 клопотання про долучення заперечень проти відкриття касаційної скарги; 13.01.2025 відзив на касаційну скаргу; 04.02.2025 клопотання про повернення касаційної скарги; 04.02.2025 клопотання про повернення відзиву; 11.02.2025 клопотання про відкладення судового засідання; 10.03.2025 клопотання про звільнення від доказування.

Таким чином, відповідачем підготовано один документ по суті, дві заяви, які стосуються організаційно-процесуальних питань (участі в судовому засіданні в режимі відеоконференціїї, відкладення судового засідання) та решта заяв, які є процесуальною реакцією на дії позивача та об`єднані однаковою аргументацією обґрунтування свого заявлення (відсутність процесуальної правоздатності позивача у даній справі).

Комунальна установа звертає увагу на те, що, як вбачається з матеріалів справи, правова позиція відповідача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору двома судовими інстанціями, а адвокат надавав правову допомогу відповідачу в усіх цих інстанціях, тому, відповідно, був обізнаний з усіма деталями цієї справи.

Разом з цим, Комунальна установа звертає увагу на те, що Касаційний адміністративним судом у складі Верховного Суду розглянуто аналогічне клопотання, заявлене відповідачем у справі № 260/5061/22, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Касаційного адміністративного суду від 10.03.2025.

Закарпатська обласна рада надала на адресу суду заперечення в яких просить у задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 907/182/23 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі.

Розглянувши заяву відповідача про розподіл судових витрат, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в суді касаційної інстанції до заяви про ухвалення додаткового рішення представником відповідача додано копії: договору про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1; додаткової угоди від 09.04.2023 до договору про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1; акта приймання-передачі правової допомоги від 18.03.2025 до договору про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1.

Так, 30.11.2021 між адвокатом Батрином С.В. (адвокат) та ФОП Кадар О.В. (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги № А/30/11/2021-1.

09.04.2023 сторони уклали додаткову угоду, якою доповнили договір про надання правової допомоги № А/30/11/2021-1 від 30.11.2021 пунктом 1.1.2, в якому йдеться про те, що клієнт, в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання-доручення, а адвокат зобов`язується відповідно до завдання-доручення клієнта надати йому правову допомогу: здійснити представництво клієнта у справі № 907/182/23 за позовом Комунальної установи до ФОП Кадар О.В. про усунення перешкод у користуванні майном та виселення.

У пункті 4 вказаної додаткової угоди, сторони погодили розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги, який в касаційної інстанції становить по 100 000,00 грн. Тобто, сторони узгодили фіксований розмір гонорару адвоката. Разом з тим, у вказаному пункті сторони зазначили, що вказані суми сплачуються у повному обсязі у 45 - денний строк з дати ухвалення судом судового рішення на користь клієнта.

На виконання вказаного договору адвокатом надано правову допомогу відповідно до доручення клієнта, а 18.03.2025 сторонами складено акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1, в якому, зокрема, зазначено, що клієнт не має претензій до якості та обсягу наданої правової допомоги, послуги надані адвокатом вичерпно, невідкладно, відповідно до завдання-доручення клієнта. Разом з тим, вказано, гонорар адвоката (фіксований розмір гонорару) за надання правової допомоги, визначеної пунктом 1.1.2 договору у судді касаційної інстанції склав 100 000,00 грн. Вказана сума сплачується у повному обсязі у 45-денний строк з дати ухвалення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду судового рішення про закриття касаційного провадження у справі № 907/182/23.

Вказаний акт приймання-передачі скріплений підписами адвоката та клієнта.

Проаналізувавши надані до заяви про розподіл судових витрат документи, колегія суддів зазначає таке.

У розгляді заяви Суд, зокрема, враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Матеріали справи та зміст судових рішень попередніх інстанцій свідчать про те, що правова позиція відповідача була сталою, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, адвокат надавав правову допомогу відповідачу у судах першої та апеляційної інстанцій, відповідно був обізнаний з усіма обставинами цієї справи. Доказів щодо додаткового комплексного вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії касаційного перегляду судових рішень не надано та з матеріалів справи не вбачається. При цьому доводи адвоката, викладені у відзиві на касаційну скаргу, переважно ґрунтуються на аргументах, які наводились ним у процесі розгляду цієї справи в місцевому господарському суді та суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи наведене, Суд погоджується з доводами позивач про відсутність очевидних підстав стверджувати, що необхідна підготовка до розгляду цієї справи при касаційному провадженні (підготовка: заперечень проти відкриття касаційної скарги; відзиву на касаційну скаргу; клопотання про повернення касаційної скарги; клопотання про повернення відзиву; клопотання про відкладення судового засідання; клопотання про звільнення від доказування) вимагала значного обсягу юридичної роботи та потребувала значних витрат часу представника відповідача.

Верховний Суд також враховує, що адвокатом здійснювалось представництво відповідача у справі № 260/5061/22, яка є подібною до цієї справи та у якій позиція відповідача була аналогічною.

Аналіз зазначених обставин не дає підстав вважати, що заявлені витрати відповідають критерію реальності, з огляду на сумнів щодо їх дійсності та необхідності. Крім того, розмір заявлених витрат не відповідає критерію розумності, оскільки позиція відповідача у справі була сталою та не зазначала змін під час розгляду справи у всіх судових інстанціях.

За таких обставин, зважаючи на подане Комунальною установою клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням критеріїв розумності та реальності, а також з огляду на важливість обґрунтованості та співмірності заявлених витрат, Верховний Суд вважає, що на користь відповідача необхідно стягнути 20 000,00 грн відповідно.

Керуючись статтями 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Заяву Фізичної особи-підприємця Кадар Оксани Василівни про розподіл судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції у справі № 907/182/23, задовольнити частково.

Стягнути з Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради (88000, м. Ужгород, вул. Гойди Юрія, буд. 8, код ЄДРПОУ 33165909) на користь Фізичної особи підприємця Кадар Оксани Василівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

Доручити Господарському суду Закарпатської області видати відповідний наказ на виконання цієї додаткової ухвали.

Додаткова ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

С. К. Могил