Ухвала

від 15.04.2025 по справі 445/1193/24

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 445/1193/24

Провадження № 1-кп/445/123/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.04.2025 Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

представника потерпілого,

цивільного позивача ОСОБА_4

представника цивільного

позивача ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золочеві Львівської області, в межах судового розгляду на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023140120000014 від 17.01.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 КК України, клопотання захисника ОСОБА_7 про визнання доказів очевидно недопустимими, -

в с т а н о в и в :

на розгляді Золочівського районного суду Львівської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023140120000014 від 17.01.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 КК України.

В судовому засіданні, в ході дослідження письмових доказів сторони обвинувачення, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 подав письмові клопотання про визнання очевидно недопустимими доказів, а саме висновку спеціаліста від 03 жовтня 2023 року, висновку спеціаліста від 15 квітня 2024 року та висновку експерта № 328/24-22 від 26 квітня 2024 року.

В обґрунтування заявлених клопотань вказує, що зазначені висновки спеціалістів є очевидно недопустимими доказами, оскільки слідчий ДБР не мав повноважень на залучення спеціалістів у даному кримінальному провадженні, так як на слідчих ДБР не поширюється дія спільного Наказу МВС, СБУ та ГПУ № 346/1025/685/53 від 19.10.2006 року «Щодо порядку взаємодії органів державної контрольно-ревізійної служби, органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України», висновок спеціаліста може бути використаний у якості доказу виключно в межах кримінальних проступків, а не злочинів, висновок спеціаліста не містить даних щодо попередження спеціаліста про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, в свою чергу висновок експерта № 328/24-22 від 26 квітня 2024 року є очевидно недопустимим доказом, оскільки грунтується на вищевказаних висновках спеціалістах, тобто є недопустимим доказом за принципом «плоду отруєного дерева», окрім цього, висновок містить різні вказання його номеру та дату складання.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 , його захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заявлені клопотання підтримали з підстав у них наведених, просять такі задовольнити.

Представник потерпілого та представники цивільних позивачів підтримали доводи та думку сторони захисту.

Прокурор щодо заявлених клопотань заперечив, свої доводи виклав письмово. Вказує, що висновок спеціаліста може бути використаний як доказ у кримінальних провадженнях щодо злочинів, а не тільки проступків, чинний КПК України не містить вимог щодо порядку оформлення висновку спеціаліста, неточності в номері та даті висновку експерта ймовірно є орфографічними помилками, як наслідок просить в задоволенні клопотань відмовити.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, перевіривши доводи клопотань сторони захисту та заперечень сторони обвинувачення, зазначає наступне.

Конституційний Суд України у рішенні №12-рп/2011 від 20.10.2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення ч.3ст.62 Конституції Українизазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Аналіз положення ч.3ст.62 Конституції Українипро те, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом», дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченомуст. 89 КПК України.

Згідно із ч. 1ст. 89 КПК Українисуд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2, 3ст. 89 КПК Україниу разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду, суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Ч.1ст.87 КПК Українипередбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ч. 2 ст. 87 КПК України, суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:1)здійснення процесуальнихдій,які потребуютьпопереднього дозволусуду,без такогодозволу абоз порушеннямйого суттєвихумов; 2)отримання доказіввнаслідок катування,жорстокого,нелюдського аботакого,що принижуєгідність особи,поводження абопогрози застосуваннятакого поводження; 3)порушення праваособи назахист; 4)отримання показаньчи поясненьвід особи,яка небула повідомленапро своєправо відмовитисявід даванняпоказань тане відповідатина запитання,або їхотримання зпорушенням цьогоправа; 5) порушення права на перехресний допит.

Виходячи з положень ч.1ст.86 КПК Українидопустимість доказів - це придатність їх для використання у кримінальному процесі за формою. Вимогами допустимості доказів є законність джерела, способу отримання доказів, процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих дій, належний суб`єкт, що має право проводити процесуальні дії з отримання доказів.

Так, жоден доказ обвинувачення чи захисту не має наперед визначеної сили серед інших доказів, і такі докази, підлягають врахуванню судом на рівні з іншими доказами у справі.

Отже, для прийняття відповідного процесуального рішення, оцінка доказів повинна проводитися не тільки з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а і в їх сукупності, з врахуванням достатності та взаємозв`язку, без відокремлення один від одного, в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

Судом не встановлено, що докази, які захисник просить визнати очевидно недопустимими, здобуті внаслідок здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов, отримані внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права та/або внаслідок порушення права на перехресний допит.

З огляду на положення ст. 86,87,89,290 КПК України, які встановлюють критерії допустимості доказів в межах кримінального провадження, враховуючи підстави, на які посилається захисник в своєму клопотанні, суд вважає клопотання захисника таким, що не підлягає задоволенню, оскільки очевидної недопустимості зазначених стороною захисту доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх у взаємозв`язку з іншими доказами, суд не вбачає, та вважає передчасним вирішувати питання про недопустимість доказів, оскільки вони підлягають дослідженню, оцінці і вирішенню питання щодо їх допустимості в порядку, визначеному ч.1ст.89 КПК України.

Відтак, в задоволенні клопотання захисника слід відмовити.

Керуючись ст.87,89 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

в задоволенніклопотання захисника ОСОБА_7 про визнання очевидно недопустимими доказами висновку спеціаліста від 03 жовтня 2023 року, висновку спеціаліста від 15 квітня 2024 року та висновку експерта № 328/24-22 від 26 квітня 2024 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1