Рішення

від 24.04.2025 по справі 681/1172/24

СЛАВУТСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 681/1172/24

Провадження № 2/681/32/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року м. Полонне

Полонський районний суд Хмельницької області

у складі: головуючої судді Горгулько Н.А.

за участю секретарів судових засідань Коваль Т.Л., Богданевич О.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

законного представника позивача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Кукліновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Полонному цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, треті особи без самостійних вимог: орган опіки і піклування Понінківської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області, орган опіки і піклування Дарницького району в м. Києві державної адміністрації,

в с т а н о в и в:

25.09.2024 позивач звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, яку 08.10.2024 подав у новій редакції.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що його мати, ОСОБА_3 , з 2019 року не виконує своїх батьківських обов`язків, не забезпечує його матеріально, не цікавиться його життям, здоров`ям, навчанням та потребами. Іноді вона телефонує (приблизно раз на місяць), проте не приїжджає, через що позивач відчуває образу, оскільки мати фактично відсутня у його житті, особливо у найскладніший період з початком війни, коли він разом із батьком допомагав людям та бачив жахіття воєнних дій, а ОСОБА_3 не виявляла жодної турботи та підтримки. Його вихованням займався виключно батько ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_3 постійно була відсутня, займаючись влаштуванням особистого життя. Навесні 2019 року вона остаточно виїхала до іншого будинку в місті Києві, де створила нову сім`ю. Рішенням Дружбівського міського суду від 01.02.2024 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано.

У зв`язкуз тим,що відповідачкафактично самоусунуласявід виконаннябатьківських обов`язків,позивач просить: позбавити її батьківських прав та стягнути аліменти у твердій грошовій сумі 1500 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття.

Ухвалою суду від 05.12.2024 відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 18.03.2025 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві, пояснив, що з дитинства його мати ОСОБА_3 фактично була відсутня в його житті, вихованням займався батько. У грудні 2023 року він разом із батьком переїхав до селища Понінка Шепетівського району Хмельницької області. З моменту переїзду мати телефонувала лише один чи два рази, з днем народження не вітала, подарунків не надсилала. ОСОБА_3 не надає жодної матеріальної чи моральної підтримки, не цікавиться його навчанням та повсякденним життям, у зв`язку з чим він відчуває на неї образу.

Законний представник позивача, ОСОБА_2 підтримав доводи свого сина та зазначив, що спілкувався з відповідачкою у справі, звертав її увагу на необхідність виконання батьківських обов`язків та наголошував, що вона повинна бути матір`ю для свого сина, проте відповідної реакції з боку відповідачки не було.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Понінківської селищної ради в судовому засіданні підтримала висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, зазначивши, що матір фактично відсутня у житті дитини. Під час спілкування з відповідачкою встановлено, що вона не заперечує проти задоволення позову, свою поведінку пояснює тим, що з початку подружніх відносин із чоловіком вони не могли знайти спільну мову через різні погляди на життя, тому вона залишила сім`ю, забрати дитину з собою, за її словами, вона не мала можливості.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Дарницького району в місті Києві державної адміністрації не з`явилась, 30.12.2024 подала до суду заяву у якій просить розгляд справи проводити без її участі

Відповідачка в судове засідання не прибула, 17.03.2025 подала до суду заяву про визнання позову та просила розгляд справи проводити за її відсутності.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, прийшов до такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Сіверської міської ради Артемівського району Донецької області від 16.03.2009, за актовим записом №20 (а.с.8).

Відповідно до даних довідок від 11.12.2023 №6812-7001939067 та №6812-7001939045 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.15-16).

Згідно з рішенням Дружбівського міського суду Донецької області від 01.02.2024 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано (а.с. 17-18).

За даними акта обстеження матеріально-побутових умов від 04.09.2024 встановлено, що умови проживання ОСОБА_1 задовільні, він має окрему кімнату, облаштовану необхідними меблями. Батько відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, належно доглядає за сином, виховує його та забезпечує всім необхідним. ОСОБА_3 із сім`єю не проживає, життям сина не цікавиться, у зв`язку з чим дитина звернулася із заявою про позбавлення матері батьківських прав (а.с. 19).

Згідно з довідкою комунального опорного закладу освіти «Сіверський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області №309 від 14.08.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в 10-му класі комунального опорного закладу освіти. Зі слів класного керівника дитина проживає з батьком, який постійно підтримує зв`язок із закладом освіти: відвідує батьківські збори, цікавиться навчанням дитини, завжди йде на контакт з класним керівником. Спілкування класного керівника з матір`ю за останній рік не було, навчанням дитини не цікавилася (а.с. 21).

Відповідно до даних характеристики ОСОБА_2 №208 від 02.09.2024, він працює в Комунальному унітарному підприємстві з 2024 року на посаді покрівельника. З своїми обов`язками справляється, добросовісний та дисциплінований працівник, з колегами підтримує добрі взаємовідносини та бере активну участь у громадському житті колективу (а.с. 22).

З відомостей висновку служби у справах дітей, затвердженого рішенням виконавчого комітету Понінківської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області №563 від 18.09.2024, вбачається, що служба у справах дітей Понінківської селищної ради вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4-6).

Вирішуючи позов, суд виходить з наступного.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.ч.1,2ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч.2ст.15Закону України «Про охорону дитинства»).

Частинами 1,2,4ст.155 СК Українипередбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з частинами другою, третьоюстатті 157 СК Українитой із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положеньстатті 164 СК Українисвідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Європейський суд з прав людини у свої рішеннях зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головнеза наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі №545/560/21).

Відповідно дост.81 ЦПК Українидоведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання нею батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача.

Однак, позивач не надав належних доказів на підтвердження наявності підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав. Натомість позивач зазначив, що відповідачка час від часу телефонує йому, крім того законний представник позивача теж зазначав, що спілкувався з нею. Також у висновку про доцільність позбавлення прав ОСОБА_3 зазначено, що зі слів неповнолітнього мама іноді телефонує (приблизно раз в місяць) та коли попросив у неї телефон на день народження то вона надіслала 5000 грн на карту.

Твердження позивача про невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків не можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, оскільки простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.

Судом також не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з сином, остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Беручи до уваги зазначене, суд вважає, що позивач не довів того факту, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Щодо висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, на який посилається позивач, суд враховує таке.

У частинах п`ятій, шостійстатті 19 СК Українивстановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При цьому, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21).

Висновок служби у справах дітей Понінківської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які свідчили б про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров`ю та психічному розвитку. Висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.

Враховуючи наведене, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки, як вбачається із встановлених обставин, він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

Щодо визнання відповідачкою позову, суд виходить з наступного.

Відповідачка подала до суду заяву про визнання позовних вимог, в якій зазначила, що з позовними вимогами згідна та не заперечує проти їх задоволення.

У частинах першій, четвертійстатті 206 ЦПК Українипередбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідачвизнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписівстатті 206 ЦПК Українисуд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьоїстатті 155 СК Українибатьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, заява відповідачки від 17.03.2025, в якій вона визнала позов в частині позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення цих вимог, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Враховуючи наведене, а також встановлені судом обставини, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачкою позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третійстатті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першоюстатті 164 СК Українидля позбавлення батьківських прав.

Зазначене узгоджується позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 10 листопада 2023 року в справі № 401/1944/22.

Крім того, суд враховує також те, що у підготовчому судовому засіданні законний представник позивача, ОСОБА_2 вказав, що однією з причин подачі позову є те, що його можуть мобілізувати і тоді дитина залишиться сама.

Проте суддя вважає, що можлива мобілізація батька дитини до лав ЗСУ не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав матері, щодо якої не встановлено підстав для такого позбавлення.

Позивач та його законний представник при розгляді спору не довели суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.

Вирішуючи даний позов, суд також враховує, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Натомість, необґрунтоване та передчасне (за відсутності підстав застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2024 року у справі №344/1107/23).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Наявності таких обставин у цій справі не встановлено.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. У свою чергу у цій справі, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, в найкращих інтересах дітей зберегти зв`язок між матір`ю та сином, не позбавляючи відповідачку батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_1 .

Оскільки позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено, суд вважає, що позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення з відповідачки аліментів в твердій грошовій сумі 1500 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, суд зазначає наступне.

Відповідно дост. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Суд зауважує, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини, як передбачено частиною другоюстатті 166 СК України.

Відповідно дост. 182 СК Українипри визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідачка в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.

На підставі вищевикладеного та беручи до уваги те, що відповідачка є особою працездатного віку, доказів про неможливість сплачувати аліменти відповідачка суду не надала, виходячи з мінімальних потреб дитини для забезпечення їй належного рівня життя, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідачки в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

На підставіст.164 СК України, керуючись ст.ст.12,76-81,141,259,263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів; треті особи без самостійних вимог: орган опіки і піклування Понінківської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області, орган опіки і піклування Дарницького району в м. Києві державної адміністрації, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти у твердій грошовій сумі 1500 грн, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 1211 грн 20 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Рішення може бути оскаржене до Хмельницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів після його складення.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог:

Орган опіки та піклування Понінківська селищна рада Шепетівськогорайону Хмельницької області, код ЄДРПОУ 04404935, місцезнаходження: с-ще Понінка, вул. Перемоги, 51, Шепетівського району Хмельницької області поштовий індекс 30511;

Орган опіки та піклування Дарницького району в місті Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ 37448223, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ялтинська, 14, поштовий індекс 02096;

Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 .

Суддя Н.А. Горгулько