Рішення

від 24.04.2025 по справі 695/786/21

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/786/21

номер провадження 2/695/64/25

24 квітня 2025 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Середи Л.В.,

за участю секретаря с/з Оніщенко Н.В.,

представника позивача адвоката Сизька Б.Б.,

представника відповідача адвоката Манзенко Р.А.,

представника відповідача адвоката Шилець А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживачів шляхом визнання недійсними договору про відступлення прав вимоги від 09.10.2020р. та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави від 09.10.2020р., які укладені між ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг», -

ВСТАНОВИВ:

Позивач через свого представника, адвоката Сизька Б.Б. 22.03.2021р. звернулася до суду із позовом у якому, з урахуванням доповнених підстав позову від 10.11.2022р., просить:

- визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 09.10.2020р. та договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави від 09.10.2020р., укладені між ТОВ «Олком-Лізинг» та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»;

- стягнути з відповідачів на користь позивача, понесені ним судові витрати.

Вказані вимоги, з урахуванням доповнених підстав позову, мотивовані тим, що 14.04.2008 р. між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №609 pv6-08, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 45 500 дол. США. На забезпечення виконання вказаного договору в п. 5 останнього передбачено заходи забезпечення визначеного сторонами майна. 31.07.2009р. між банком та позичальником була укладена додаткова угода за якою сторони змінили термін «договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії» на «кредитний договір», а термін «кредитні лінії» на термін «строкові кредити».

09.10.2020р. ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» уклало з ТОВ «Олком-Лізинг» договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого до нового кредитора, а саме ТОВ «Олком-Лізинг» перейшло право вимоги в тому числі за кредитним договором ОСОБА_1 від 14.04.2008р. Крім того, 09.10.2020р. між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, в тому числі за договором ОСОБА_1 ..

Позивач вважає даний договір про відступлення прав вимоги та договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави від 09.10.2020р. недійсними, оскільки зміст вказаних правочинів суперечать як нормам ЦК України, так і іншим актам цивільного законодавства, адже договір про відступлення прав вимоги від 09.10.2020р., незважаючи на свою назву, за своєю правовою природою і суттю є договором факторингу. ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). При цьому до договорів факторингу чинним законодавством встановлюються певні вимоги, зокрема до осіб, які можуть бути його сторонами, адже фактор, який становиться надавачем фінансових послуг, повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ та має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Уклавши договір відступлення права вимоги від 09.10.2020р., первісний кредитор отримав фінансування у розмірі 28 005 000 грн., а новий кредитор набув право вимоги за договорами, який є набагато більшим вказаної суми. Тому фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третіх осіб (боржників) що є основною ознакою договору факторингу.

Однак ТОВ «Олком Лізинг» не є фінансовою установою у розумінні ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки не включений до Державного реєстру фінансових установ та набув права вимоги за кредитними договорами, по яким кредити були надані в іноземній валюті, але він не має права здійснювати операції з валютними цінностями.

Відтак ТОВ «Олком Лізинг» станом на 09.10.2020р. не могло набути права вимоги за кредитним договором в іноземній валюті, а тому зміст вказаних правочинів суперечить нормам чинного законодавства.

За цих підстав позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 27.05.2021р. по даній справі відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, роз`яснено відповідачам право на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач ТОВ «Олком-Лізинг» надав до суду відзив на позовну заяву в якому, з урахуванням доповнень, проти задоволення позову заперечував повністю, вказавши, що 14.09.2020р. відбувся аукціон з продажу кредитного портфелю «ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», що складається з прав вимоги та інших майнових прав за 224 кредитними договорами фізичних осіб, що забезпечені іпотекою, транспортними засобами та іншою заставою. Переможцем вказаного аукціону визначено ТОВ «Олком-Лізинг», який 09.10.2020р. уклав із ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» оспорювані позивачем договори.

Відповідач наполягає, що за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому такий договір не може бути віднесений до договору факторингу. Крім того, ТОВ «Олком-Лізинг» має право на здійснення господарської діяльності в сфері факторингу станом на 09.10.2020р.. Однак спірні договори укладені під час процедури примусової ліквідації банку, та не надають відповідачу права на здійснення фінансових операцій стосовно боржників, а лише надають право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, що вказує на безпідставність посилання позивача на наявність ознак договору факторингу.

Крім цього, відповідач вказує, що позивач звертаючись до суду із вказаним позовом не навів і не обґрунтував суть своїх порушених прав та інтересів, хоча просить визнати зазначені договори недійсними в цілому, а не в частині яка стосується саме його кредитного договору №609 pv6-08 від 14.04.2008р. При цьому об`єднана палата Верховного Суду у справі №910/12787/17 наголосила, що позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

За цих підстав ТОВ «Олком-Лізинг» просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору-Фонд гарантуваннявкладів фізичнихосіб надавдо судуписьмові поясненнявідповідно дояких на підставіпостанови правлінняНБУ від17.12.2015р.№ 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015р. №230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатору банку».

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Із системного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що кошти надані в кредит є активом банку та відповідно включаються до складу ліквідаційної маси для подальшого задоволення вимог кредиторів/вкладників банку.

Згідно п. 6 ст. 51 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізовано у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціонах)…

Основою ознакою договору факторингу, як договору фінансової послуги, є фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. Однак спірний договір про відступлення прав вимоги за своїми змістом є договором купівлі-продажу прав вимог (оплатним договором відступлення права вимоги), а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату.

Оспорюваним договором не передбачено не тільки повернення фінансування фактору, а й розміру та порядку оплати клієнтом наданої фактором фінансової послуги, договір не містить визначені ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови, а мета договору не полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги, а полягає у відступленні (переданні) права вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.03.2021р. у справі №906/1174/18 зробила правовий висновок про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Положення ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативно-правових актів України. При цьому положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує, яким чином визнання недійсними спірних торгів захистить його права, з огляду на те, що останній не довів порушення своїх прав, а у зобов`язаннях був змінений лише кредитор без зміни обсягу прав та обов`язків сторін в існуючому зобов`язанні.

Відтак вказаний позов є необґрунтованим, а тому у його задоволенні слід відмовити.

У судовому засіданні представник позивача, адвокат Сизько Б.Б. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, які визначені у позовній заяві. Наполягав, що ТОВ «Олком - Лізинг» не має ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а тому не може бути стороною такого договору. Також вказував, що оспорюваний договір має усі ознаки договору факторингу, а не договору відступлення прав вимог.

Представник ТОВ «Олком-Лізинг», адвокат Манзенко Р.А. у судовому засіданні пояснив, що ТОВ «Олком Лізинг» придбав право вимоги до боржників ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на відкритому аукціоні, який здійснювався у зв`язку із запровадженням процедури ліквідації банку. За таких умов вказаний договір не може розцінюватись як договір факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта ) за плату, а тому покупець прав вимоги за умовами такого договору, не повинен мати статус фінансової установи та мати відповідний дозвіл (ліцензію). Також наполягав, що позивач у своїй позовній заяві належним чином не довів та не обґрунтував суть своїх порушених прав та інтересів, не зазначив яким чином визнання недійсним оспорюваного правочину захистить його права, з огляду на те, що позивач взагалі не обґрунтував у чому саме полягає порушення його прав. Також зауважував, що оспорюваний правочин стосується прав вимог до неменше 224 боржників, позивач просить визнати вказаний правочин недійсним повністю, хоча не отримував відповідних повноважень від інших осіб. Таким чином наполягав, що позов задоволенню не підлягає.

Представник Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, адвокат Шилець А.Р. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, наполягав, що оспорюваний правочин є саме договором відступлення прав вимоги, а не договором факторингу, як на те вказує позивач. Вимоги до боржників є активом банку, що ліквідується, а тому застосовуються окремі норми чинного законодавства пов`язані з ліквідацією банку. Продаж таких активів здійснюється на відкритих торгах (аукціоні). Відповідні вимоги чинного законодавства щодо продажу таких актів банку були дотримані, а позивачем не доведено наявність порушень чинного законодавства при укладенні оспорюваного правочину. Також представник третьої особи наголошував, що позивачем не доведено, які саме його права були порушені та як визнання недійсним оспорюваного правочину захистить їх. За таких підстав просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення учасників справи, які були присутні у судовому засіданні, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, що містяться в матеріалах справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

14.04.2008р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладено Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №609 pv6-08, згідно умов якого Банк зобов`язався надати Позивачу у користування кредитну лінію у розмірі 45 500 доларів США строком користування кредитом до 14.04.2023 року, під 14,5 % річних.

15.04.2008р. на забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору, між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Долинського міського нотаріального округу Іваночко О.М., зареєстрований в реєстрі за №1450. Згідно з умовами зазначеного договору іпотеки, з метою забезпечення виконання зобов`язань, що випливають із кредитного договору, позивачем передано в іпотеку, а Банком прийнято в іпотеку нерухоме майно, а саме: хлібобулочний цех, що складається з будівель та споруд, а саме хлібобулочний цех під літ. «А», загальною площею 426,6 кв.м., літ. «Б», загальною площею 16.5 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 .

30.09.2008р. сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №609 pv6-08, згідно якої процентна ставка за користування кредитом починаючи з 01 жовтня 2008 року встановлюється в розмірі 16 % річних.

31.07.2009 між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено Додаткову угоду №1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №609 pv6-08, згідно якої сторони змінили термін «договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії» на «кредитний договір», а термін «кредитні лінії» на термін «строкові кредити».

Умови вказаного кредитного договору, а також його виконання ОСОБА_1 є предметом судового розгляду по справі №343/131/17.

У вказаній справі позивач ПАТ Банк «Фінанси та кредит» ухвалою суду від 11.2.2020р. був замінений на правонаступника ТОВ «Олком-Лізинг».

Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк «Фінанси та кредит».

На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 27.11.2017 № 5175 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» строком на два роки до 17.12.2019 включно, а на підставі рішення від 23.09.2019 № 2417 - строком на один рік з 18 грудня 2019 року до 17 грудня 2020 року включно.

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 1622 від 03.09.2020 про затвердження умов продажу активів АТ «Банк «Фінанси і кредит». Зокрема, було затверджено порядок оплати, місце, строки, початкову ціну реалізації прав вимоги, в тому числі і прав вимоги до Позивачів.

03.09.2020 право вимоги за Кредитним договором №609 pv6-08 від 14.04.2008р. було виставлено у складі пулу (224 кредитних договорів) на продаж шляхом реалізації на прилюдних торгах в системі PROZORRO, лот № GL3N219036.

Згідно протоколу електронного аукціону №UA-EA-2020-09-03-000024-b від 14.09.2020 оголошено переможцем ТОВ «Олком-Лізинг».

09.10.2020 між AT «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг», з метою виконання умов протоколу електронного аукціону №UA-EA-2020-09-03-000024-b від 14.09.2020, було укладено Договір відступлення прав вимоги та Договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, посвідчений приватним нотаріусом Чайкою І.Г., зареєстрований в реєстрі за №1262, відповідно до яких право вимоги за Кредитним договором №609 pv6-08 від 14.04.2008р. та Іпотечним договором б/н від 15.04.2008 відступлені 09.10.2020 на користь ТОВ «Олком-Лізинг» у зв`язку з чим ТОВ «Олком-Лізинг» набуло право Іпотекодержателя відносно предмету іпотеки.

Відповідно до договору від 09.10.2020 про відступлення прав вимоги, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступив Новому кредитору належні Банку права вимоги, а Новий кредитор набувправа вимоги Банку до позичальників та/або поручителів, зазначених у Додатках № 1,2 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту(овердрафту)), договорами застави та договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстрів у Додатках № 1,2 до цього Договору.

Відповідно до договору від 09.10.2020 про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступив Новому кредитору належні Банку права вимоги, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до Іпотекодавців (Заставодавців), зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за договорами іпотеки (іпотечними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У своєму позові як на одну з підстав для визнання недійсним укладених договорів про відступлення прав вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки, позивач посилався на те, що вказані договори фактично є договорами факторингу.

Проте, з такими доводами позивача суд не погоджується виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (даний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (даний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).

Суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (даний правовий висновок викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).

У даній справі сторонами не оспорюється та обставина, що за результатами електронного аукціону, який проводився в межах ліквідаційної процедури ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», реалізовувалися, тобто виставлені на продаж, належні цьому Банку активи, а саме: майнові права вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами, в тому числі і відносно кредитного договору та іпотечного договору, боржником в яких є позивач у справі (лот GL3N219036). За результатами аукціону переможцем з купівлі вищевказаного лоту визначений ТОВ «Олком-Лізинг».

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (частина п`ята статті 655 ЦК України). Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).

Процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку. Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги.

Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, визначені умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури. До 21.11.2016 р., пункт 5.11 глави 5 розділу V вищевказаного Положення передбачав, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок). Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року № 2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».

Тобто, на момент проведення вищевказаного електронного аукціону з продажу активів ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», положеннями нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банків, передбачено, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу, у тому числі за участю осіб (покупців), які не мають статусу банку або фінансової установи.

У своїй постанові від 27.06.2022р. у справі №757/59897/19-ц Верховний Суд зазначив, що положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи. Водночас Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом. Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України. Зазначений правовий висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 161/5127/17-ц (провадження № 61-17635св18), від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц (провадження № 61-5305св20), від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19 (провадження № 61-6649св20), від 25 березня 2021 року у справі № 712/8836/18 (провадження № 61-19728св19).

Банки можуть укладати договори купівлі-продажу та відступлення права вимоги за зобов`язаннями з фізичними особами та юридичними особами, що не є фінансовими установами, за єдиної умови: таке право мають лише ті банки, які перебувають на стадії ліквідації, а їхні активи продаються на торгах.

Саме такою є правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка вперше була сформульована в постанові від 16.03.2021р. у справі №906/1174/18. Постановою від 08.06.2021р. у справі №346/1305/19 Велика Палата підкріпила вказану позицію.

Так, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

На підставі результатів електронного аукціону, 09.10.2020 укладено оспорювані позивачами у частині договори про відступлення прав вимоги, за яким ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» шляхом продажу відступив ТОВ «Олком-Лізинг» право вимоги, в тому числі і за кредитним договором № 609pv6-08 та за іпотечним договором б/н від 15.04.2008. Предметом спірних договорів є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачами не надано належних, достатніх та допустимих доказів того, що оспорювані ним договори укладено з порушенням вимог чинного законодавства, і що укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором фактично є договором факторингу.

Доводи викладені у позовній заяві зводяться до припущень самого позивача.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018р. у справі №161/5127/17-ц наведено правову позицію, відповідно до якої договори про відступлення прав вимоги, які укладені в наслідок електронних торгів, проведених на підставі ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не є договорами факторингу, а отже учасниками електронних торгів із продажу права вимоги може бути фізична особа або юридична особа, а не лише банк або інша фінансова установа.

Суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що оспорювані договори слід визнати недійсними, оскільки останні є договором факторингу з тих підстав, що відповідно до умов вказаного оспорюваного договору про відступлення прав вимоги первісний кредитор отримав фінансування у розмірі 2 800 500 грн., а новий кредитор набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги.

На безпідставність вказаних посилань вказувала також Велика Палата Верховного Суду, яка у згадуваній вище постанові від 16.03.2021р. по справі №906/1174/17 зазначила, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Отже, оскільки спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами, тому підстави для визнання недійсними договорів про купівлю-продаж майнових прав та про відступлення прав за іпотечним договором відсутні.

Також варто зауважити, що предметом продажу за оспорюваним договором було саме «право вимоги» за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Наслідки порушення договору позичальником визначеніст. 1050 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно достатей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що до права вимоги за кредитним договором у тому числі, але не виключно, входить повернення наданої суми, сплата нарахованих процентів за користування кредитом, сплата неустойки (пені, штрафу, тощо), у разі допущення порушень та компенсація, гарантованаст. 625 Цивільного кодексу Українистосовно грошового зобов`язання.

Вирішуючи спір із подібними до даної справи обставинами, Верховний Суд у Постанові від 19.02.2020 року у справі № 639/4836/17 зазначив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивачів безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Згідно з вимогами ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину. Позивач, реалізовуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести у встановленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

У постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 926/1172/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 вказано, що виходячи зі змісту ст. ст.15,16 ЦК України, підставою для захисту судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Згідно з вимогами ст. ст.215,216 ЦК Українивимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Також суд зауважує, що виходячи із змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022р. у справі №910/12525/20 можна дійти висновку про те, що звернення з позовом про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги є неналежним та неефективним способом захисту прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частинапершастатті13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18].

Належних та допустимих доказів та обгрунтувань того, що під час переходу від ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ТОВ «Олком-Лізинг» прав кредитора у зобов`язанні, будь-яким чином збільшився та/або змінився обсяг зобов`язань за кредитним договором, матеріали справи не містять.

Позивачем взагалі не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що від визнання у судовому порядку недійсними спірних договорів залежить подальша можливість законної реалізації позивачем обов`язку щодо погашення заборгованості за кредитним договором.

При відступленні прав вимоги зобов`язання не припиняється, не змінюється - залишається одним і тим самим; відбувається тільки заміна особи на стороні кредитодавця.

Відповідна заміна відбувається і в іпотечному договорі - новий кредитодавець стає іпотекодержателем.

За наведених обставин, суд вважає, що під час укладення спірних договорів відповідачами не було порушено прав та обов`язків позивача у даній справі, а сам позивач не довів суду, яким саме чином визнання недійсними договорів відступлення права вимоги захистить його права з огляду на наявність судового рішення про стягнення із позивача заборгованості на користь відповідача ТОВ «Олком Лізинг». Тобто судовим рішенням встановлено порушення зобов`язання позивача за кредитним договором та право ТОВ «Олком Лізинг» на стягнення вказаної заборгованості.

Інші доводи та обґрунтування позову не дають підстав для висновку про те, що оскаржувані договори, укладені без додержання норм матеріального права.

З огляду на викладені обставини, суд не знаходить підстав для задоволення позову, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи те, що у задоволенні позову судом відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 16, 81, 89, 261, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживачів шляхом визнання недійсними договору про відступлення прав вимоги від 09.10.2020р. та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави від 09.10.2020р., які укладені між ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг», відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Середа Л.В.