Рішення

від 24.04.2025 по справі 947/33955/24

КІЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 947/33955/24

Провадження № 2/947/604/25

РІШЕННЯ

Іменем України

24.04.2025 м. Одеса

Київський районний суд м.Одеси у складі головуючого судді Цирфи К.А., за участі:

- секретаря судового засідання Дімової Є.В.,

- позивача ОСОБА_1 ,

- представника позивача ОСОБА_2 ,

- представника відповідача Клименко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту постійного проживання, визнання наймачем жилого приміщення та зобов`язання внести зміни до раніше укладеного договору найму жилого приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Позиції позивача та відповідача, інших учасників справи.

У жовтні 2024 року до Київського районного суду м.Одеси з позовом звернувся ОСОБА_1 (далі також позивач), поданим в його інтересах представником ОСОБА_2 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради (далі також відповідач, Київська РА ОМР) про встановлення факту постійного проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання ОСОБА_1 наймачем вказаної квартири та зобов`язання відповідача внести зміни до раніше укладеного договору найму вказаної квартири шляхом заміни попереднього наймача квартири ОСОБА_3 , який помер, на ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог представник позивача ОСОБА_2 зазначила, що в 1970 році сім`ї ОСОБА_4 у складі: матері ОСОБА_5 , синів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , виконавчим комітетом Жовтневої районної ради депутатів трудящих м.Одеси видано ордер на право зайняття житла за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому мати позивача уклала шлюб з ОСОБА_3 , який також вселився до цієї квартири. Після смерті матері у 2014 році, наймачем у договорі найму квартири був визначений її чоловік ОСОБА_3 , який помер у 2016 році. В 2017 році помер і його брат. Відтак, з 2016 року, позивач проживає у вказаній квартирі одноосібно.

Окрім цього представник позивача зазначила, що до 1999 року позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з сімейними обставинами у цьому році він перереєструвався за іншою адресою, але фактично з 2012 року продовжив проживати у вказаній квартирі. Вів з вітчимом ОСОБА_3 спільне господарство, був пов`язаний з ним спільним побутом, взаємними правами та обов`язками.

Водночас, у зв`язку з відсутністю реєстрації у вказаній квартирі, Київською районною адміністрацією Одеської міської ради відмовлено позивачу в заміні сторони наймача у договорі найму цієї квартири.

Означені обставини стали підставою для звернення з цим позовом до суду.

На обґрунтування своєї правової позиції представник позивача покликалася на приписи ст.64,65,106 ЖК України, ст.824 ЦК України в частині визнання членом сім`ї наймача та укладення договору найму житлового приміщення; ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо поваги до його житла.

У відзиві на позов представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 Сушков В.М. зазначив, що з 1999 року, тобто з часу коли ОСОБА_1 був перереєстрований за іншою адресою, він перестав бути членом сім`ї наймача ОСОБА_5 , а згодом ОСОБА_3 . Факт постійного проживання за вказаною адресою не доведено позивачем належними та допустимими доказами. Зауважує, що з 1999 року в позивача був час для оформлення реєстрації місця проживання за вказаною адресою. Зазначені обставини були предметом дослідження під час судового розгляду аналогічного позову ОСОБА_1 до Київської РА ОМР, за результатами розгляду якого суд відмовив в його задоволенні (справа №947/28899/19).

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Заяви та клопотання учасників справи.

У судовому засіданні, 17.02.2025, представником позивача заявлено клопотання про витребування у відповідача доказів.

Ухвалою суду від 17.02.2025 вказане клопотання задоволено. 06.03.2025 документи надійшли до суду.

Водночас, 17.02.2025, представник позивача підтримала раніше заявлене клопотання про виклик свідків.

Ухвалою суду від 17.02.2025 вказане клопотання задоволено.

У судовому засіданні, 06.03.2025, представником позивача заявлено клопотання про виклик додаткових свідків.

Ухвалою суду від 06.03.2025 вказане клопотання задоволено.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 12.11.2024 провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 03.12.2024, яке неодноразово відкладалося на 19.12.2024, 27.01.2025, 17.02.2025, 06.03.2025.

Ухвалою суду від 06.03.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду на 02.04.2025, а потім на 23.04.2025. В судове засідання здійснено виклик свідків.

У судовому засіданні, 23.04.2025, позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позову заперечила.

Фактичні обставини справи.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд доходить висновку про задоволення позову з таких підстав.

Судом установлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящих №237 від 15.05.1970 мати позивача ОСОБА_5 отримала ордер серії ЖР №1401 на право зайняття житла за адресою: АДРЕСА_1 , у складі сім`ї з трьох осіб: окрім неї синів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

08.06.1971 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданим Київським районним РАЦС м. Одеси 08.06.1971, актовий запис №511. Після укладання шлюбу ОСОБА_3 28.06.1971 зареєстрував своє місце проживання разом з дружиною за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №4484 від 30.07.2015 з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію.

Згідно з витягом з Держаного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть №00013690080 від 02.04.2014, Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції зареєстровано смерть ОСОБА_5 , актовий запис №3559 від 02.04.2014.

Відповідно до розпорядження Київської РА ОМР №526 від 31.08.2015 у зв`язку зі смертю дружини ОСОБА_5 , ОСОБА_3 визнано наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача та переоформлено особисті рахунки на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Держаного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00016794365 від 22.06.2016, Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції зареєстровано смерть ОСОБА_3 , актовий запис №3883 від 14.04.2016.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 26.04.2018, виданого Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, зареєстровано смерть ОСОБА_6 , актовий запис №541 від 04.05.2017.

Відповідно до паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , виданого Київським РВ УМВС України в Одеській області 05.05.1996, останній 30.09.1994 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . 11.08.1999 виписаний з цієї адреси та 01.09.1999 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

На підтвердження фактичного проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 , на час смерті квартиронаймача ОСОБА_3 в 2016 році надані:

- акт мешканців буд. АДРЕСА_3 від 20.04.2017 щодо фактичного проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою в кв. АДРЕСА_4 разом з матір`ю та вітчимом, та веденнями з ними спільного господарства. Після смерті вітчима, в 2016 році, ОСОБА_1 продовжив проживати за вказаною адресою одноосібно;

- квитанції щодо сплати за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , за 2017-2024 роки;

- фототаблицею, датованою 06.02.2010, відповідно до якої на фотокартках зображено позивача разом з матір`ю ОСОБА_5 та вітчимом ОСОБА_3 ;

- актом №1823085 від 07.08.2023 про заміну електролічильника за адресою: АДРЕСА_1 , укладеним між представником AT «ДТЕК Одеські електромережі» та споживачем ОСОБА_1 ;

- договором б/н від 16.11.2020 з технічного обслуговування домофонної системи та абонентського пристрою, встановленого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеним між ТОВ «Домофон. Інжиніринг. Охорона» та ОСОБА_1 .

Допитаний як свідок позивач ОСОБА_7 повідомив, що починаючи з 2010-2011 років проживав постійно разом з матір`ю ОСОБА_5 та вітчимом ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації. До цього проживав разом з дружиною в АДРЕСА_2 , де був зареєстрований. Однак, у зв`язку з розладами у сім`ї, вимушений був переїхати до батьків. З цього часу проживав разом з ними до їх смерті, вели спільне господарство. Батьки були інвалідами, постійно хворіли. Матір була глухонімою та за два роки до смерті перенесла інсульт, що вплинуло на її поведінку. Вітчим також погано розмовляв, зловживав спиртними напоями. Свою пенсію витрачав, як правило, на горілку. Відтак він фактично утримував сім`ю, купував продукти та ліки, оплачував комунальні послуги, турбувався про матір та вітчима. Також відвідував свою колишню дружину та допомагав їй у разі необхідності. Відсутність реєстрації пояснив тим, що як матір так і вітчим не були проти його реєстрації, але відповідні заяви до Київської РА ОМР не подавали у зв`язку з їхнім станом здоров`я, зокрема психічним. На той час у нього було місце реєстрації і він не розумів важливості цього питання для реалізації своїх прав як наймача квартири в подальшому.

Допитана як свідок ОСОБА_8 повідомила, що є сестрою позивача по батьковій лінії. Після того, як у сім`ї ОСОБА_1 почалися негаразди, приблизно в 2010-2011 році він переїхав жити до своїх батьків: матері та вітчима. Після чого він постійно проживав разом з ними. Доглядав за батьками, купував продукти харчування, оплачував комунальні послуги, турбувався про них. Щодо реєстрації за місцем проживання ОСОБА_1 батьки не були проти, але чому не подали заяви до Київської РА ОМР вона не знає.

Аналогічні показання щодо спільного проживання та здійснення догляду за батьками дав допитаний як свідок сусід по будинку за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_9 .

Допитана як свідок ОСОБА_10 повідомила, що вона є сусідкою колишньої дружини позивача. Приблизно до 2012 року він проживав у неї в АДРЕСА_2 . Однак потім у сім`ї почалися розлади і ОСОБА_1 переїхав до своїх батьків та мешкав разом з ними. Інколи навідувався до своєї колишньої дружини, допомагав їй, але не залишався (їй про це невідомо).

Проаналізувавши показання свідків суд зазначає, що їх показання є послідовними, які узгоджуються з іншими зібраними у справі доказами. Окрім підтвердження факту постійного проживання разом з батьками, вказані показання логічно пояснюють причини відсутності реєстрації позивача за місцем проживання (разом з батьками) та ненадання цьому питанню належної уваги зі сторони позивача за життя основних наймачів. Відтак, суд може покласти їх в основу рішення разом з іншими доказами.

Згідно з відповіддю Київської РА ОМР №Г-1275 від 17.09.2019 на звернення ОСОБА_1 , останній отримав відмову в укладенні з ним договору найму жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки він не зареєстрований за вказаною адресою та відсутній ордер на його ім`я.

Отже, з аналізу заяв по суті справи та наданих сторонами доказів на їх підтвердження, випливає, що позивачем та відповідачем не оспорюється факт проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , принаймні з 2020 року і по цей час. Водночас, відповідач не погоджується з доводами позивача про наявність підстав для заміни попереднього наймача вказаної квартири, який помер, на ОСОБА_1 , оскільки останнім не доведено факт спільного проживання з ним та ведення господарства як членами сім`ї на час смерті.

Мотиви прийнятого рішення

Надаючи правову кваліфікацію встановленим обставинам, суд зазначає, що спірні правовідносини з приводу проживання у будинках державного та громадського житлового фонду врегульовані положеннями Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЖК України та ЦК України.

При цьому, застосовуючи правові норми до спірних правовідносин та визначаючи їх зміст шляхом тлумачення, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (п.45, рішення ЄСПЛ від 06.12.2007, справа «Воловік проти України», заява №15123/03).

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1,2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.47, 48 Основного Закону України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Положення вказаних статей Конституції України кореспондуються з положеннями ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (ч.1). Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (ч.2).

Згідно з ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частинами 1 та 2 ст.61 ЖК України визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (ч.1-3 ст.64 ЖК України).

Згідно з положеннями ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.07.2012 у справі №6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача.

Поняття члена сім`ї, яке застосовується у СК України, не можна ототожнювати з поняттям члена сім`ї наймача за ЖК України. Можуть бути визнані членами сім`ї наймача інші особи, які постійно проживають із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. До таких осіб, як правило, належать родичі та особи, які перебувають із наймачем у родинних стосунках. Але слід враховувати, що спільне проживання і ведення спільного господарства не завжди свідчать про наявність єдиної сім`ї, зокрема, зазначені у другій групі особи можуть бути визнані членами сім`ї наймача з урахуванням конкретних обставин, якщо вони ведуть спільне господарство (загальні витрати), надають взаємну допомогу, а також інші обставини, які свідчать про наявність родинних стосунків (Узагальнення практики розгляду судами окремих категорій спорів, що виникають із договору найму жилого приміщення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних га кримінальних справ).

Рішенням Конституційного Суду України (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») від 03.06.1999 у справі № 1-8/99 визначено, що Житловий кодекс Української РСР, визнаючи гарантії права громадян на житло, встановлює права і обов`язки наймача жилого приміщення та членів його сім`ї, які проживають разом з ним, за договором найму, обов`язковим елементом якого є плата за користування житлом та за комунальні послуги.

Як було встановлено у судовому засіданні, починаючи з 2012 року, ОСОБА_1 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своєю матір`ю ОСОБА_5 та вітчимом ОСОБА_3 . Проживаючи разом вів з ними спільне господарство, здійснював загальні витрати на утримання житла, купівлю їжі, ліків тощо. Указані обставини підтверджені як наданими позивачем доказами, так і показанням свідків у судовому засіданні.

Викладені висновки також підтверджені фактичними обставинами, встановленими під час розгляду позову дружини позивача ОСОБА_11 до ОСОБА_1 про визнання останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , де позивач був зареєстрований. У рішенні Малиновського районного суду м. Одеси від 13.08.2020 у справі №521/10513/20, яке набрало законної сили, зазначено, що відповідно до актів про непроживання за місцем реєстрації, підписаних мешканцями будинку по АДРЕСА_5 , останні підтверджують, що ОСОБА_1 не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 2012 року. Вказані обставини стали підставою для задоволення прозову.

Аналогічні обставини проживання ОСОБА_1 з 2012 року саме за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджені під час розгляду позову про визнання права користування вказаною квартирою та зобов`язання Київської РА ОМР укласти з ним договір найму. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25.08.2020 у справі №947/28899/1, яке набрало законної сили зазначено, що починаючи з 2012 року і по теперішній час позивач фактично безперервно проживає саме за адресою: АДРЕСА_1 ,що підтверджується відповідним актом проживання особи від 27.06.2019.

Водночас, суд з розумінням ставиться до відсутності у позивача квитанцій щодо сплати комунальних платежів на утримання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 2012 по 2017 роки, враховуючи значний перебіг часу та відсутність у позивача обов`язку зберігати відповідні документи.

Надаючи оцінку доводам представника відповідача, суд зазначає, що Пленум Верховного Суду України в п.15 Постанови №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснив, що наявність чи відсутність реєстрації місця проживання сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Указані висновки Конституційного суду України кореспондуються з положеннями ст.2,3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» з яких випливає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відтак наявність або відсутність реєстрації за місцем проживання ОСОБА_1 сама по собі не може бути підставою для відмови у визнанні його права користування жилим приміщенням, як таким, що вселився туди як член сім`ї наймача та продовжив проживати в оспорюваній квартирі після його смерті.

Далі, аналізуючи доводи представника відповідача, суд зазначає, що відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення ОСОБА_1 до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відсутність звернень наймачів квартири до Київської РА ОМР про включення ОСОБА_1 до договору найму, як члена сім`ї, або переоформлення договору найму квартири на позивача, самі по собі не свідчать про те, що позивач, який вселився до квартири де мешкали його матір та вітчим, не набув права користування жилим приміщенням як член сім`ї, оскільки за обставинами справи безспірно встановлено, що вони defakto висловлювали таку згоду .

Також, суд відхиляє посилання представника відповідача на рішення Київського районного суду м.Одеси від 25.08.2020 у справі №947/28899/1 в контексті наявності остаточного рішення суду щодо позовних вимог позивача, які вже розглядалися судом по суті. У справі №947/28899/1 та справі, що розглядається, частина доказової бази дійсно є спільною. Водночас, ці справи мають різні підстави та предмет позовних вимог, обсяг доказів, яким суд повинен надати відповідну оцінку. Отже вимоги позивача в указаних справах не є тотожними.

Відповідно до ст.103 ЖК України договір найму жилого приміщення може бути змінено відповідно до вимог законодавства.

Статтею 106 ЖК України визначено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Аналогічні приписи містить ст. 824 ЦК України, відповідно до якої на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з наймачем (ч.1). У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах (ч.2).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).

Оскільки у цій справі має місце спір про право, відтак юридичний факт спільного проживання в оспорюваній квартирі встановлюється в порядку позовного провадження.

З урахування викладеного, у суду є достатні підстави визнати ОСОБА_1 членом сім`ї наймачів квартири за адресою: АДРЕСА_1 , спочатку своєї матері ОСОБА_5 , а згодом, після її смерті, членом сім`ї вітчима ОСОБА_3 за ознакою постійного проживання за цією адресою та ведення з ними спільного господарства на час смерті, а також його право внесення змін до договору найму квартири за вказаною адресою та визначення його наймачем у цьому договорі.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.18 ЖК України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Згідно з п.5 ч.1 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад відносяться делеговані повноваження по здійсненню обліку відповідно до закону житлового фонду, контролю за його використанням, інші повноваження в сфері обліку та розподілу житла.

Київська районна адміністрація Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради та створена нею з метою реалізації функцій місцевого самоврядування на території Київського району міста Одеси, згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та діє на підставі Положення «Про Київську районну адміністрацію Одеської міської ради», затвердженого рішенням Одеської міської ради від 26.04.2017 №1934-VІI.

На підставі п. 2.4, 2.7 Положення «Про Київську районну адміністрацію Одеської міської ради», адміністрація виконує функції уповноваженого органу власника щодо управління житловим фондом на території району в порядку та на умовах, визначених законодавством; видає ордери на заселення особам, які перебувають на квартирному обліку в районі, на підприємствах, в установах та організаціях району; вносить зміни до договорів найму (зокрема, у разі зміни основного квартиронаймача або зміни складу членів сім`ї квартиронаймача); приводить договори найму у відповідність до законодавства (зокрема, щодо дотримання форми договору); розподіляє службове житла тощо.

Отже, Київська районна адміністрація Одеської міської ради є наймодавцем житлового фонду належного до комунальної власності та розташованого на території району.

З цього приводу суд відмічає, що будь-яких претензій зі сторони Київської РА ОМР до ОСОБА_12 за час його одноосібного проживання за адресою АДРЕСА_1 , після смерті останнього наймача ОСОБА_3 і по цей час не пред`являлося. Позивач утримує означену квартиру в належному статі та здійснює оплату комунальних платежів. Позовних вимог відповідачем щодо визнання позивача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням та його виселення, не пред`являлося. Відтак, відповідач de facto визнав право позивача на проживання у вказаному житлі.

Згідно з ч.1 cт.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Основного Закону). Аналогічний припис закріплений у ч.1 ст.10 ЦПК України.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Частиною першою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинно відповідати критеріям правомірності втручання в право особи. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність наявності в сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві».

Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання пропорційним законній меті.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Отже, у своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу». Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Відтак, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

З урахуванням викладеного суд відмічає, що позбавлення позивача права на визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача у зв`язку зі смертю останнього, є невиправданим втручанням держави у право позивача мирно володіти своїм майном та реалізації права на житло.

Тобто, позбавлення права позивача зі сторони держави на договірне унормування законності користування житлом може призвести до позбавлення його в майбутньому права користування останнім і, як наслідок, позбавлення житла взагалі.

Аналогічних висновків за подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у справі №199/736/22 (постанова від 28.08.2023).

Висновки суду.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1,4 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 13, ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

Отже, проаналізувавши заяви по суті справи та надані сторонами докази на їх підтвердження у поєднанні із застосованими правовими нормами, враховуючи мотиви, покладені в основу рішення, суд доходить висновку, що позивачем доведено перед судом належними та допустимими доказами факт постійного проживання позивача в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 2012 року і по цей час разом зі своєї матір`ю ОСОБА_5 , а згодом, після її смерті, з вітчимом ОСОБА_3 , як членом сім`ї останніх, ведення з ними спільного господарства, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, що дає йому право на визнання наймачем вказаного житла замість попереднього наймача ОСОБА_3 та внесення відповідних змін до договору найма жилого приміщення за вказаною адресою.

Іншого перед судом не доведено.

Судові витрати.

За приписами ч.1,3 ст.133 ЦПК України, судові витати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.

Судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

На підставі викладеного, керуючись ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту постійного проживання, визнання наймачем жилого приміщення та зобов`язання внести зміни до раніше укладеного договору найму жилого приміщення задовольнити.

2. Установити факт постійного проживання ОСОБА_1 в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 2012 року і по 24.04.2025, разом з іншими членами сім`ї: ОСОБА_5 , 1932 року народження, та ОСОБА_3 , 1949 року народження, за їх життя..

3.Визнати ОСОБА_1 наймачем жилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , замість попереднього наймача ОСОБА_3 , 1949 року народження, у зв`язку з його смертю.

4. Зобов`язати Київську районну адміністрацію Одеської міської ради внести зміни до раніше укладеного договору найму жилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у якому наймачем жилого приміщення вказати ОСОБА_1 замість попереднього наймача ОСОБА_3 , 1949 року народження, у зв`язку з його смертю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення тексту повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Київська районна адміністрація Одеської міської ради (код ЄДРПОУ №26303241, адреса: м. Одеса, вул. академіка Корольова, буд.9)

Суддя К. А. Цирфа