Рішення

від 24.04.2025 по справі 140/611/25

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 140/611/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання дій протиправними щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби 27.09.2023; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 27.09.2023 по 24.12.2024 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100); зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати за період з 27.09.2023 по 24.12.2024 згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі Закон №2050-III).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що у період з 01.11.1995 по 27.09.2023 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та на день звільнення зі служби, виключення зі списків частини та всіх видів забезпечення повного розрахунку вона не отримала. Відповідач лише 25.12.2024 на виконання рішення суду у справі №140/5107/24 здійснив виплату перерахованого грошового забезпечення за період з 26.11.2020 по 19.05.2023 у сумі 2219,04 грн.

Позивач вважає, що оскільки відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), то відповідно до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку (період з 27.09.2023 по 24.12.2024).

Також позивач вважає, що відповідно до положень відповідно до положеньЗакону №2050-IIIвона має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 27.09.2023 по 24.12.2024

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Увідзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю, посилаючись на відсутність правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому вказав, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, відтак передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і підпадають під дію загального трудового права.

Також позивач подала додаткові пояснення, в яких підтримала позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, та просила їх задовольнити. Додатково зазначила, що відповідачем при здійсненні перерахунку грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі №140/5107/24 зменшено відсотковий розмір премії позивача, яка їй була виплачена при проходженні військової служби та такі дії відповідача вона оскаржила в судовому порядку (справа №140/865/25, яка наразі ще перебуває на розгляді).

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.09.2023 №285 старшого солдата ОСОБА_1 , яка здала справи і обов`язки за посадою старшого стрільця 2-го відділення 2-го патрульного взводу 1-ї патрульної роти, звільненої відповідно до пункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.09.2023 №84 о/с (у запас), виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27.09.2023 (а.с. 30).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі №140/5107/24, яке набрало законної сили 18.07.2024, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування з 26.11.2020, з 01.01.2021, з 01.01.2022 та з 01.01.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби та звільненням із неї; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату з 26.11.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 19.05.2023 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 45-49).

25.12.2024 на виконання рішення суду у справі у справі №140/5107/24 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача кошти в сумі 2230,19 грн (враховуючи комісію банку, виплачено у сумі -2219,04 грн), що підтверджується банківською випискою, платіжною інструкцією від 24.12.2024 №2879 (а.с. 18, 29).

Позивач звернулася до суду з цим позовом, стверджуючи, що при виплаті цієї суми відповідач повинен був також нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначеніЗаконом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(далі - Закон №2011-XII).

Відповідно достатті 1-2 цього Законувійськовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими вКонституції Українита законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження визначаєЗакон України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 №876-VII(далі - Закон №876-VII).

Відповідно до частини другої статті 21 Закону №876-VII військовослужбовціНаціональної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно з частиною шостою статті 21 Закону №876-VII грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється в порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704«Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.04.2018 за № 405/31857) затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (далі Інструкція №200), яка визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі - військові частини).

Відповідно до пункту 2 Розділу І Інструкції №200 грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у військових частинах за місцем служби (пункт 3 Розділу І Інструкції №200).

Згідно з пунктом 7 Розділу І вказаної Інструкції грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Відповідно до пункту 12 Розділу І Інструкції №200 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених кошторисом військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям за поточний місяць здійснюється щомісяця до 20 числа. У ці терміни проводяться виплати грошового забезпечення за перерахунками у зв`язку з присвоєнням (позбавленням) військового звання, призначенням на інші посади, змінами розмірів процентної надбавки за вислугу років тощо.

Військовослужбовцям, які вибувають у відрядження чи відпустку, якщо вони повертаються до місця служби пізніше строку виплати грошового забезпечення, дозволяється здійснювати виплату грошового забезпечення раніше встановленого терміну, у тому числі за наступні місяці.

У разі змін розмірів (норм) грошового забезпечення під час проходження військової служби (у тому числі під час відряджень, відпусток, навчання, звільнення від виконання службових обов`язків через хворобу, перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я та розпорядженні тощо) здійснюється перерахунок грошового забезпечення з дня, з якого відбулися відповідні зміни (пункт 17 Розділу І Інструкції №200).

Виплата військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби або переміщення передбачена Розділом XXXI Інструкції №200, який містить наступні положення, зокрема:

1. У разі звільнення військовослужбовців з військової служби грошове забезпечення виплачується: 1) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що обіймають посади до дня отримання військовою частиною наказу або повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня, що настає за днем виключення наказом зі списків особового складу, але не більше ніж за один місяць з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення (з урахуванням пунктів 24 цього розділу); 2) військовослужбовцям строкової служби, курсантам військових навчальних закладів, крім курсантів, зазначених у підпункті 1 цього пункту, - за весь місяць, у якому вони звільнені, а курсантська посадова надбавка - не більше ніж до дня, що настає за днем виключення зі списків особового складу; 3) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що перебувають у розпорядженні до дня одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення, - до дня, що настає за днем виключення наказом зі списків особового складу, але не більше ніж за п`ять днів з дня одержання військовою частиною наказу або письмового повідомлення про звільнення (з урахуванням пунктів 24 цього розділу). При цьому військовослужбовцям, які тимчасово виконують перед звільненням обов`язки за вакантними посадами, грошове забезпечення виплачується також за час здавання справ за посадою в межах установлених строків.

2. Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що перебувають до дня одержання військовою частиною наказу або повідомлення про звільнення з військової служби на лікуванні, у відпустці для лікування чи в щорічній основній відпустці, грошове забезпечення виплачується до дня, що настає за днем повернення їх до місця служби. При цьому військовослужбовцям, які не здали до вибуття на лікування або у відпустку справи і не склали обов`язків за посадою, грошове забезпечення виплачується також за період здавання справ і обов`язків за посадою в межах установлених строків, а військовослужбовцям, які не використали до вибуття на лікування щорічну основну відпустку, - і за час відпустки, що надається у разі звільнення, у порядку, передбаченому пунктами 3, 4 цього розділу. Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, на яких витяг з наказу про звільнення надійшов у період, коли вони перебували в щорічній основній відпустці та у цей період захворіли, у разі продовження відпустки на час перебування військовослужбовців на лікуванні в лікувальній установі грошове забезпечення також виплачується і за період продовженої відпустки. Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, на яких до військової частини надійшов наказ або повідомлення про звільнення з військової служби та які в період здавання справ і обов`язків за посадою в межах установлених строків захворіли, у разі продовження встановлених строків здавання справ і обов`язків за посадою на час перебування військовослужбовців на лікуванні в лікувальній установі грошове забезпечення також виплачується і за період продовжених строків.

5. У рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

8. Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але які не виключені зі списків військовою частиною, відпустки за період служби в поточному році не надаються. Грошове забезпечення в році звільнення виплачується до дня, що настає за днем звільнення зі служби.

10. Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби передбачена Розділом XXXІІ Інструкції №200, пунктом 1 якого передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначенихстаттею 15Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Цей спір виник у зв`язку з несвоєчасною виплатою позивачу сум грошового забезпечення, належного їй за період служби з 26.11.2020 по 19.05.2023, що встановлено рішенням суду у справі №140/5107/24

У цій справі позивач просить, зокрема, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати за період з 27.09.2023 по 24.12.2024.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статей 3 та 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Статтею 7 Закону №2050-ІІІ передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

За змістом статті 6 Закону №2050-ІІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі№560/8194/20вказав зокрема таке: Аналіз норм статей1,2,4 Закону №2050-IIIта Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінністатті 7 Закону №2050-IIIне обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормамистатей 2-4 Закону №2050-III, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно ізЗаконом №2050-IIIі не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначенийЗаконом України №2050-IIIстрок - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Суд зазначає, що дія Закону №2050-IIIта Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.04.2021 у справі №465/322/17, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20 та ряду інших (постанови від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а).

Як свідчать матеріали справи, відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі №140/5107/24, яке набрало законної сили 18.07.2024, здійснено виплату позивачеві грошового забезпечення у перерахованому розмірі за період з 26.11.2020 по 19.05.2023; кошти у сумі 2230,19 грн ОСОБА_1 на картковий рахунок надійшли 25.12.2024.

З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування належних сум грошового забезпечення за період з 26.11.2020 по 19.05.2023 відбулось з вини відповідача (що було встановлено судом у справі №140/5107/24), то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідач в порушення приписів Закону №2050-ІІІ, Порядку №159 у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення виплату компенсації втрати частини доходів не здійснив.

Отже, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи, межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого грошового забезпечення за період проходження військової служби з 26.11.2020 по 19.05.2023 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого грошового забезпечення (за період проходження військової служби з 26.11.2020 по 19.05.2023) за час затримки виплати з 27.09.2023 по 24.12.2024 (як просить позивач).

Також у цій справі позивач заявила позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 27.09.2023 по 24.12.2024

Суд зазначає, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження служби військовослужбовцям Національної гвардії України та їх грошове забезпечення, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. Тому до спірних правовідносин слід застосовувати нормиКЗпП України.

Статтями1,3,4 КЗпП України (далі у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) установлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається зКодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною першоюстатті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Питанням оплати праці присвяченаГлава VII КЗпП України, яка містить такі норми:

Стаття 110. Повідомлення працівника про розміри оплати праці

При кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Стаття 115. Строки виплати заробітноїплати

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця.

Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі№910/4518/16, за змістом приписів статей94,116,117 КЗпП Україниі статей1,2 Закону України «Про оплату праці»середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбаченийзакономстрок винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі№821/1083/17зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Суд погоджується з доводами позову, що на військовослужбовцівНаціональної гвардії України поширюються норми трудового законодавства щодо своєчасного розрахунку при звільненні зі служби, а військові частини несуть відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбаченустаттею 117 КЗпП України, у разі невиплати належних звільненому працівникові сум у встановленістаттею 116 КЗпП Українистроки.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (даліПоложення №1153/2008). Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу Президента постановлено поширити дію Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого цим Указом, та статті 2цього Указу на військовослужбовців Національної гвардії України та Державної спеціальної служби транспорту.

Приписами пункту 242 розділу XII Положення №1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Виходячи з норм Розділів XXXI, XXXІІ Інструкції №200, при звільненні військовослужбовців Національної гвардії України, військова частини зобов`язана забезпечити їх усіма належними видами грошового забезпечення. Такими є: грошове забезпечення до дня здавання справ включно; грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки; одноразова грошова допомога при звільненні. Тож саме такі виплати слід вважати належними звільненому працівнику сумами у розумінні статей116,117 КЗпП України. Про такі виплати зазначається у грошовому атестаті, що видається при звільненні особи в запас або відставку із призначенням пенсії.

Суд встановив, що за наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.09.2023 №285 позивача з 27.09.2023 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби у запас (а.с. 30). При звільненні відповідач виплатив позивачу усі належні їй види грошового забезпечення за останньою штатною посадою та провів з нею повний розрахунок,виплатив грошове забезпечення за вересень 2023 року, одноразову грошову допомога при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, грошову компенсацію за невидані предмети речового майна.

Будь-яка заборгованість із грошового забезпечення позивача на момент її звільнення зі військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 не обліковувалася.

Ні під час служби, ні при звільненні зі служби у вересні 2023 року позивач не зверталася із заявами та скаргами щодо нарахування, перерахунку та виплати їй грошового забезпечення за період з 26.11.2020 по 19.05.2023.

Тож на момент звільнення ці суми грошового забезпечення не були спірними у розумінністатті 116 КЗпП України.

За вирішенням спору про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 26.11.2020 по 19.05.2023 позивач звернулася до суду у травні 2024 року, тобто майже як через 8 місяців після свого звільнення.

На виконання рішення суду в адміністративній справі №140/5107/24 позивачу 25.12.2024 виплачено перераховане грошове забезпечення за період з 26.11.2020 по 19.05.2023 у сумі 2230,19 грн.

Позивач стверджує, що оскільки повний розрахунок з нею проведено поза межами строку, встановленогостаттею 116 КЗпП України, то це є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України.

Суд не вбачає підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача (ненарахування та невиплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 26.11.2020 по 19.05.2023), про що позивач просить у позові, оскільки всі неоспорювані позивачем суми, належні їй при звільненні, бути виплачені вчасно. На момент звільнення позивач не оспорювала суми грошового забезпечення. Грошове забезпечення, з приводу якого спір вирішувався у справі №140/5107/24, стосується періоду служби позивача з 26.11.2020 по 19.05.2023 і ніяк не пов`язане з виплатами, належними їй при звільненні у вересні 2023 року.

Вказане вище також підтверджено довідкою Військової частини НОМЕР_1 «Щодо надання інформації про проведення розрахунків» №50/41/13-912 (а.с.44), якою підтверджено, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі №140/5107/24 перерахунок та виплата ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби проводилась виключно за період з 26.11.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 19.05.2023; після 19.05.2023 будь-які перерахунки не проводились.

Статтею 43Конституції Українипередбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з нормами трудового законодавства роботодавець несе відповідальність за дотримання строків оплати праці працівника та своєчасний розрахунок з працівником при звільненні.

Відповідно достатті 34 Закону України «Про оплату праці»працівник у разі порушення строків виплати заробітної плати має право на отримання від роботодавця компенсації втрати частини доходу, яка проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому згідно ізЗаконом №2050-IIIта Порядком №159. Розмір компенсації залежить від розміру заборгованості із заробітної плати (грошового забезпечення), періоду затримки її виплати та обчислюється із урахуванням індексів споживчих цін за весь період невиплати заборгованості і до дня її виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги. Воднораз гарантії, передбаченіЗаконом №2050-III, не поширюються на виплати працівникам, які мають разовий та цільовий характер, як-то: вихідна допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані відпустки. Тож такі суми виплат, навіть у разі порушення роботодавцем строків їх виплати (несвоєчасної виплати), не підлягають компенсації відповідно доЗакону №2050-III.

Натомість у разі, якщо з працівником не було проведено повний розрахунок при звільненні та у день звільнення йому не були виплачені усі суми, належні при звільненні (заробітна плата за відпрацьований місяць (останній), вихідна допомога, грошова компенсація за невикористані дні відпустки, грошова компенсація за неотримане речове майно тощо), то відповідно достатті 117 КЗпП Українитакий працівник має право на отримання від роботодавця середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Мета відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця. Розмір відшкодування визначається залежно від періоду прострочення роботодавцем розрахунку при звільненні, істотності розміру недоплаченої суми порівняно із загальним розміром виплат, належних працівникові при звільненні, та обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення (як це передбачено Порядком №100).

Отже, у разі порушення строків виплати заробітної плати (несвоєчасної виплати заробітної плати, із затримкою понад один місяць) роботодавець виплачує робітнику компенсацію, передбаченуЗаконом №2050-ІІІ.

У разі порушення строку розрахунку при звільненні (несвоєчасної виплати усіх сум, належних при звільненні, зокрема тих, які не підлягають компенсації відповідно доЗакону №2050-III) роботодавець відшкодовує працівнику середній заробіток, передбаченийстаттею 117 КЗпП України.

Обов`язок роботодавця виплати працівникові компенсацію, передбаченуЗаконом №2050-ІІІ, чи відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, залежить від характеру простроченої заборгованості та відрізняється механізмами визначення розміру майнових втрат, які зазнав працівник через порушення роботодавцем законодавства про працю.

Попри те, що обидва ці механізми спрямовані на відновлення майнової сфери працівника від порушень з боку роботодавця і носять компенсаторний характер, їхніми об`єктами є різні види виплат, належних працівникові: у випадку компенсації втрати частини доходівпоточна заробітна плата (види заробітної плати); у випадку відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненнісуми, належні працівникові при звільненні з роботи.

Одночасне застосування обох механізмів до роботодавця за одне і теж порушення не допускається, оскільки норми законодавства про працю розмежовують відповідальність роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати працівнику та за непроведення своєчасного розрахунку з працівником при його звільненні.

Позивач у цій справі обґрунтовує вимоги позову про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні несплатою їй у визначений законодавством строк сум грошового забезпечення, належного за період служби з 26.11.2020 по 19.05.2023.

Між тим, позивач у цій справі також заявила вимоги про компенсацію їй втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою цих сум грошового забезпечення. Суд задовольнив такі вимоги і вирішив компенсувати позивачу за рахунок відповідача втрату частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум грошового забезпечення за період, починаючи з 27.09.2023 по 24.12.2024 (враховуючи межі позовних вимог).

Відповідно до частини 1статті 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах захист порушених прав позивача має здійснюватися у спосіб компенсації їй втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум грошового забезпечення, а позивач не має права на стягнення з роботодавця ще і середнього заробітку за це ж порушення. Відповідач не допускав затримки розрахунку з позивачем при звільненні, відповідальність за що передбаченастаттею 117 КЗпП України.

Покладення на відповідача обов`язку одночасно з компенсацією позивачу втрати частини доходів виплатити їй ще і середній заробіток за одне і те ж порушення законодавства про працю не узгоджується із нормами трудового законодавства, суперечить принципам справедливості, пропорційності, дотримання розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця.

Тому у задоволенні позову в цій частині позовних вимог суд відмовляє через їх безпідставність.

Керуючись статтями 243-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого грошового забезпечення за період проходження військової служби з 26.11.2020 по 19.05.2023.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми всього перерахованого грошового забезпечення (за період проходження військової служби з 26.11.2020 по 19.05.2023) за час затримки виплати з 27.09.2023 по 24.12.2024.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя О. О. Андрусенко