Рішення

від 24.04.2025 по справі 640/4432/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2025 рокусправа № 640/4432/21

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голови Дніпровського районного суду м. Києва, Дніпровського районного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Голови Дніпровського районного суду м. Києва (адреса місцезнаходження: 02105, м. Київ, вул. Сергієнка, 3), Дніпровського районного суду м. Києва (адреса місцезнаходження: 02105, м. Київ, вул. Сергієнка, 3; ЄДРПОУ: 02896696), Державної судової адміністрації України (адреса місцезнаходження: 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5; ЄДРПОУ: 26222795), у якому просить:

визнати протиправним і скасувати наказ Голови Дніпровського районного суду міста Києва №1 від 08.02.2021 «Про відрахування зі штату Дніпровського районного суду міста Києва суддю ОСОБА_1 »;

зобов`язати Голову Дніпровського районного суду міста Києва зарахувати ОСОБА_1 до штату Дніпровського районного суду міста Києва;

стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу шляхом зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити списання та перерахування грошових коштів з відповідної бюджетної програми.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуваним наказом голови Дніпровського районного суду міста Києва №1 від 08.02.2021 позивача відраховано зі штату суддів вказаного суду. Вказане рішення прийнято на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 13.10.2020 №2823/0/15-20, яким позивача звільнено з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України як такого, що не пройшов кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді. Позивач вважає, що його звільнення з посади судді та відрахування зі штату суду відбулися не згідно із законом, оскільки ні Конституцією України, ні Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено порядок звільнення судді за результатами проходження кваліфікаційного оцінювання, а серед підстав звільнення судді з посади, передбачених статтею 126 Конституції України, відсутня така підстава як непроходження суддею оцінювання. Відтак позивач вважає, що головою Дніпровського районного суду м. Києва було прийнято протиправний наказ про відрахування позивача зі штату суду, який підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді судді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказане зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Одночасно з позовною заявою, позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою від 01.03.2021 відмовлено представнику ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

21.04.2021 представник позивача подав клопотання про зупинення провадження у справі, яке мотивоване тим, що на розгляді Верховного Суду перебуває адміністративна справа №9901/349/20, предметом якої є оскарження рішення Вищої ради правосуддя від 13.10.2020 №2823/0/15-20, на підставі якого позивача було відраховано зі штату Дніпровського районного суду міста Києва.

Відповідач Дніпровський районний суд м. Києва 29.04.2021 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що наказом голови суду від 08.02.2021 № 1 «Про відрахування зі штату суддів судді Вернидубова Я.І.» постановлено відрахувати суддів Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 зі штату та виплатити компенсацію за невикористану частину відпустки. Постановления даного наказу здійснено відповідно до пп. 4 п. 16-4 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, ст. 83 КЗпП України, абз. 2 п. 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та на підставі Рішення Вищої ради правосуддя від 13.10.2020 № 2823/0/15-20. Таким чином, ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва унеможливлювало його подальше перебування в штаті суду, з огляду на наявність розпорядчого акту - рішення ВРП, оскільки останнє остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку. З вищевикладеного вбачається, що Дніпровський районний суд м. Києва діяв відповідно до вимог чинного законодавства України, в його діях не вбачається ознак протиправності, а відтак відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу голови суду від 08.02.2021 № 1 «Про відрахування зі штату Дніпровського районного суду м. Києва судді ОСОБА_1 », поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач Голова Дніпровського районного суду м. Києва 29.04.2021 подав до суду повідомлення, у якому повідомив, що відмовляється скористатись своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та просить розглянути справу за наявними матеріалами.

Відповідач Державна судова адміністрація України 05.05.2021 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що ДСА України відповідно до частини першої статті 151 Закону є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених статтею 152 Закону. З огляду на викладене, питання звільнення судді не належить до повноважень ДСА України. Позивач був суддею Дніпровського районного суду м. Києва та перебував із зазначеним судом у трудових відносинах. Згідно з частиною восьмою статті 19 Закону № 1402-VIII суд є юридичною особою, якщо інше не визначено законом. Ураховуючи викладене, оскільки позивач не перебував у трудових відносинах з ДСА України, вказаний суб`єкт владних повноважень жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснював заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. ДСА України не допустила протиправних дій стосовно позивача, діє на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією України та законами України.

Представник позивача 25.05.2021 подав відповідь на відзив, у якій зазначив, шо інтереси органів місцевого самоврядування та органів державної влади, починаючи з 2020 року мають представляти виключно адвокати, то відзив на позовну заяву представника Дніпровського районного суду міста Києва не може бути прийнятий судом, оскільки представником не надано доказів того, шо остання має право на здійснення адвокатської діяльності, або може діяти в порядку самопредставництва, а отже відзив подано не уповноваженим представником.

Представник позивача 22.02.2022 подав клопотання про пришвидшення розгляду справи.

Статтями 1-2 Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі Закон №2825-ІХ) постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва та утворити Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до частини третьої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Абзацами 2, 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-ІХ (в редакції Закону України від 16.07.2024 № 3863-IX «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ») визначено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, на виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" (далі - Закон), який визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України, затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі Порядок №399).

Пунктами 4-7 Порядку № 399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 399 відповідальною особою протягом семи робочих днів після отримання результатів автоматизованого розподілу судових справ на підставі протоколу формується перелік судових справ у електронній формі із застосуванням КЕП за формою, визначеною у додатку 3 до Порядку, про визначені суди із зазначенням єдиних унікальних номерів судових справ.

За наслідками автоматизованого розподілу судових справ між судами визначено суд для розгляду справи №640/4432/21 Львівський окружний адміністративний суд.

Матеріали справи №640/4432/21 було направлено до Львівського окружного адміністративного суду та зареєстровано судом 21.02.2025.

Ухвалою від 26.02.2025 прийнято справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. При цьому суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.09.2023 у справі №380/25627/21, в якій Верховний Суд констатував, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостоїстатті 12 КАС України, однак заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відсутні (п.80). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 липня 2021 року в справі №460/6542/20 та від 30 червня 2022 року у справі №640/27145/20. Також представник позивача ні при розгляді справи в Окружному адміністративному суді м. Києва, ні після прийняття її до розгляду Львівським окружним адміністративним судом не заявляв клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Копію ухвали про прийняття справи до провадження було надіслано учасникам справи в електронний кабінет 26.02.2025 о 17:00, що підтверджується довідками про доставку електронного листа. Станом на момент розгляду справи учасники справи своїм правом на подання письмових пояснень щодо справи не скористались.

Ухвалою від 23.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. Суд на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 23 січня 2012 року №29/2012 призначений на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва строком на п`ять років.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів (надалі також - ВККС) від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . Також цим рішенням встановлено черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап іспит, другий етап дослідження досьє та проведення співбесіди, та запроваджено тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.

29 січня 2018 року ВККС рішенням № 7/зп-18 призначила проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, призначеного рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17, та встановила мінімально допустимий бал іспиту 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

На першому етапі кваліфікаційного оцінювання суддя ОСОБА_1 склав анонімне тестування, за результатами якого набрав 63 бали. За результатами виконання практичного завдання суддя набрав 62,5 бала. На етапі складення іспиту загалом набрав 125,5 бала.

ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Рішенням ВККС від 16 березня 2018 року № 54/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 26 лютого 2018 року, зокрема, судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , якого допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів 13 квітня 2018 року проведено співбесіду із суддею, під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє. Заслухавши доповідача, дослідивши суддівське досьє, надані суддею ОСОБА_1 пояснення та результати співбесіди, під час якої вивчено питання про відповідність ОСОБА_1 критеріям кваліфікаційного оцінювання, Комісія (у складі колегії) у рішенні від 13 квітня 2018 року № 321/ко-18 дійшла таких висновків.

За критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя набрав 319,5 бала.

Як вбачається із вказаного рішення, відповідність судді ОСОБА_1 критерію професійної компетентності оцінено за результатами іспиту, дослідження інформації, що міститься у досьє, та співбесіди за показниками, визначеними пунктами 15 глави 2 розділу ІІ Положення. Відповідність критеріям особистої та соціальної компетентності оцінено Комісією за результатами тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, що міститься у досьє, та співбесіди відповідно до пунктів 67 глави 2 розділу ІІ Положення.

За критерієм професійної етики суддю ОСОБА_1 оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, що міститься у досьє, та співбесіди.

За наслідками проведеного кваліфікаційного оцінювання Вищою кваліфікаційною комісією суддів прийнято рішення від 13.04.2018 №321/ко-18 «Про результати кваліфікаційного оцінювання судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді», яким визнано суддю Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді та рекомендовано Вищій раді правосуддя розглянути питання про звільнення з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

Вищою радою правосуддя прийнято рішення від 13.10.2020 №2823/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України», яким звільнено ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

На підставі вказаного рішення головою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято наказ №1 від 08.02.2021 «Про відрахування зі штату Дніпровського районного суду міста Києва суддю ОСОБА_1 », яким відраховано зі штату суддів Дніпровського районного суду міста Києва суддю ОСОБА_1 відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 13.10.2020 №2823/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України».

Не погодившись із вказаним наказом Дніпровського районного суду м. Києва прийнято наказ №1 від 08.02.2021 «Про відрахування зі штату Дніпровського районного суду міста Києва суддю ОСОБА_1 », позивач звернувся до суду із цим позовом.

Судом також встановлено, що позивачем було оскаржено рішення Вищої ради правосуддя від 13.10.2020 №2823/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України» в судовому порядку. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 травня 2021 року в адміністративній справі № 9901/349/20 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення відмовлено. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 12 травня 2021 року залишено без змін.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Суддя обіймає посаду безстроково.

Підставами для звільнення судді є:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.

За приписами статті 131 Конституції України, в Україні діє Вища рада правосуддя, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою; 6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів; 8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого; 9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

Згідно із підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Статтею 112 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до статті 125 Закону № 1402-VIII припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення його з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначає Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон №1798-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

За приписами пункту 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні Вищої ради правосуддя в пленарному складі на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

За змістом позовних вимог представник позивача вважає протиправним наказ голови Дніпровського районного суду міста Києва №1 від 08.02.2021 «Про відрахування зі штату Дніпровського районного суду міста Києва суддю ОСОБА_1 » оскільки ні Конституцією України, ні Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено порядок звільнення судді за результатами проходження кваліфікаційного оцінювання, а серед підстав звільнення судді з посади, передбачених статтею 126 Конституції України, відсутня така підстава як непроходження суддею оцінювання. Тому позивач вважає, що голова Дніпровського районного суду міста Києва відрахував позивача із штату суддів без наявності законних підстав. Окрім того, представник позивача зазначає, що рішення Вищої ради правосуддя від 13.10.2020 №2823/0/15-20, на підставі якого було прийнято спірний наказ, було оскаржене у судовому порядку.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №1402-VIII, голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ. Відповідно до частини другої цієї ж статті, голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Суд звертає увагу, що правовідносини щодо призначення та звільнення з посади судді є предметом спеціального законодавчого регулювання. Органом, уповноваженим приймати рішення про звільнення судді з посади, відповідно до статті 131 Конституції України, є Вища рада правосуддя. Рішення про звільнення з посади судді Вища рада правосуддя приймає у визначеному законом порядку і тільки з рішенням цього органу (з огляду на правове регулювання цих правовідносин, яке було чинним у період виникнення цього спору) пов`язується припинення здійснення правосуддя (професійним) суддею.

Суддя, будучи зарахованим до штату суду, певною мірою перебуває у трудових відносинах із судом, що проявляється, зокрема, в отриманні заробітної плати за рахунок бюджетних коштів, отриманні виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, поширення окремих положень трудового законодавства щодо робочого часу і часу відпочинку. Але усі ці та інші аспекти професійної діяльності судді пов`язані з перебуванням на посаді судді, правовий статус якого визначається насамперед здійсненням правосуддя. Таким чином, звільнення з посади суді і як наслідок виключення зі штату суду потрібно розглядати власне через призму правового статусу судді, який за своїм сутнісним наповненням відмінний від правового статусу працівника у трудових правовідносинах.

Судом встановлено, що підставою для прийняття оспорюваного наказу про виключення позивача зі штату суддів Дніпровського районного суду міста Києва було рішення Вищої ради правосуддя від 13.10.2020 №2823/0/15-20, яким позивача звільнено з посади судді у зв`язку з непроходженням ним кваліфікаційного оцінювання на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Суд зазначає, що акт про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади є правовою підставою для виникнення або закінчення конкретних трудових відносин особи як судді з державою. У таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається обов`язок оформити ці відносини та встановити початковий або кінцевий момент їх виникнення з призначенням, пов`язаних з цим, відповідних виплат. При цьому до повноважень голови місцевого суду не віднесено надання правової оцінки щодо протиправності або правомірності акта про звільнення судді з посади при прийнятті наказу згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону №1402-VIII. Видання наказу про відрахування зі штату суду, є належною формою реалізації відповідним суб`єктом своїх владних управлінських функцій. Отже, відрахування зі штату суду позивача не було звільненням його з посади, а є лише неминучим наслідком такого звільнення, рішення про яке приймалось державою в особі компетентного органу Вищої ради правосуддя. Тому отримавши таке рішення голова суду на підставі статті 125 Закону №1402-VIII був зобов`язаний видати наказ про виключення позивача зі штату суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №815/5811/16, від 11.06.2020 у справі №820/3333/18, від 18.10.2022 у справі №826/17802/16.

За результатом аналізу наведених вище правових норм і постанов Верховного Суду, суд констатує, що у випадку, який розглядається, голова Дніпровського районного суду міста Києва, при винесенні оскаржуваного наказу, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, оскільки рішення Вищої ради правосуддя про звільнення позивача з посади судді було обов`язковим до виконання і його оскарження в судовому порядку не зупиняло такого виконання. Крім того, суд також враховує, що рішенням Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №9901/349/20, предметом спору у якій було оскарження рішення Вищої ради правосуддя №2823/0/15-20 від 13 жовтня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача про визнання протиправним і скасування вказаного рішення. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.10.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 12 травня 2021 року без змін.

Щодо доводів представника позивача про незаконність його відрахування зі штату суду у зв`язку з тим, що законодавством не передбачено порядок звільнення судді за результатами проходження кваліфікаційного оцінювання суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 28.10.2021 у справі №9901/349/20 звернула увагу позивача на те, що підпункт 4 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України є самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критерієм компетентності. Така підстава з`явилася внаслідок запровадження такого заходу перевірки відповідності суддів займаній посаді, як кваліфікаційне оцінювання. Крім того, судом вже зазначалось, що голова суду відповідно до вимог статті 24 Закону №1402-VIII не є уповноваженим на надання правової оцінки акту Вищої ради правосуддя, яким позивача звільнено з посади судді, а повинен був видати відповідний наказ на його підставі, як того вимагає пункт 4 частини першої статті 24 Закону №1402-VIII.

У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини 1статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другоїстатті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положеньстатті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимогст.139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 293, 295-297, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

в и р і ш и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Голови Дніпровського районного суду м. Києва (адреса місцезнаходження: 02105, м. Київ, вул. Сергієнка, 3), Дніпровського районного суду м. Києва (адреса місцезнаходження: 02105, м. Київ, вул. Сергієнка, 3; ЄДРПОУ: 02896696), Державної судової адміністрації України (адреса місцезнаходження: 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5; ЄДРПОУ: 26222795) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України та абзацу 6 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна