Ухвала

від 23.04.2025 по справі 500/2272/25

ЧОРТКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

Справа № 500/2272/25

23 квітня 2025 рокум.ТернопільСуддя Тернопільського окружного адміністративного суду Мандзій О.П., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до голови Великоберезовицької ОТГ Галайка Андрія Васильовича , ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18 квітня 2025 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до голови Великоберезовицької ОТГ Галайка Андрія Васильовича , ОСОБА_2 в якій просить:

визнати недійсною (скасувати) реєстрацію державним реєстратором Макух Р.І. рішення №671447973 від 10.04.2023; рішення приватного нотаріуса Жовнір І.Т. про державну реєстрацію прав та їх обмежень №56538876 від 10.02.2021; визнати неоплаченим пайовий внесок до статутного капіталу с/г ТОВ «Острівське» на суму 62209 грн; зареєструвати благодійну організацію «Острівська громадська організація громадян власників паїв «Наша власність» код 26309456.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи, зокрема, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України та ст.5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Як передбачено ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п.24 рішення від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "судом встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії" зазначив, що поняття "суд, встановлений законом" у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно із п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Положеннями ч.1 ст.4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; де суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій, які він повинен здійснювати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Як видно з матеріалів позову, спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав ОСОБА_1 у сфері саме публічно-правових відносин, адже подання цього позову покликано на скасування речових прав на нерухоме майно та внесок до статутного капіталу підприємства.

Вирішення питання щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомості впливатиме на права та інтереси інших осіб власників.

Наведене свідчить про наявність спору про право цивільне, що, у свою чергу, унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Та обставина, що відповідачем у справі визначено голову Великоберезовицької ОТГ ОСОБА_3 , як суб`єкта владних повноважень, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Більше того, другим відповідачем у справі зазначено директора СГ ТОВ «Острівське» Трач М.С., яка взагалі не наділена владними управлінськими функціями.

Наведене відповідає неодноразово висловленим Великою Палатою Верховного Суду правовим висновкам щодо юрисдикції спорів за участю державного реєстратора, як суб`єкта владних повноважень.

Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.018 року у справі №823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.

Належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений запис у Реєстрі; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 914/2006/17).

У справі, що розглядається, відповідачі не є суб`єктами, які законодавчо уповноваженим владно керувати поведінкою позивача.

Суд також керується правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.11.2018 року у справі № 490/5986/17-ц, у якій вказано, що при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви в контексті статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка регламентує відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Водночас, якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто такі дії стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором та іншою, відмінною від позивача, особою, то вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін та є за своєю природою приватноправовим.

Відносини, пов`язані з набуттям та реалізацією права власності, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.1 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно із ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частина перша статті 317 ЦК України, передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частина перша статті 318 ЦК України, визначає, що суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Частина перша статті 319 ЦК України, вказує, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1, 2 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство може здійснюватись в порядку окремого провадження.

Згідно із ч.7 ст.19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

З огляду на наведене, враховуючи зміст позовних вимог, суб`єктний склад учасників справи, у зв`язку із відсутністю прийнятого уповноваженим суб`єктом владних повноважень відповідного правового акту, суд дійшов переконання, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, який може бути розглянуто виключно у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ч.6 ст.170 КАС України).

Таким чином, з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин та враховуючи суб`єктний склад учасників справи, суд дійшов до висновку, що у відкритті провадження у даній адміністративній справі слід відмовити на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, розгляд якої відноситься до юрисдикції місцевого загального суду.

При цьому, згідно з ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Одночасно суд роз`яснює позивачеві право на звернення до суду із клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору на підставі п.3 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 170, 241, 248 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкриті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до голови Великоберезовицької ОТГ Галайка Андрія Васильовича , ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Згідно із частиною другою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМандзій О.П.