Постанова

від 16.04.2025 по справі 176/3401/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3888/25 Справа № 176/3401/24 Суддя у 1-й інстанції - Крамар О. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Гвоздєва М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Державного підприємстваСхідний гірничо-збагачувальнийкомбінат на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 січня 2025 року у складі судді Крамар О.М. у цивільній справі №176/3401/24 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Східний гірничо-збагачувальний комбінат про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою, пред`явленою до ДП Східний гірничо-збагачувальний комбінат, на предмет стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 листопада 2023 року по 08 травня 2024 року, в силу ст. 117 КЗпП України, у розмірі 97 672,29 грн, обґрунтовуючи це тим, що вона має стаж роботи на Інгульській шахті ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». З 07 листопада 2023 року позивача звільнено за власним бажанням, однак, при звільненні їй не було виплачено усіх належних сум заробітної плати, що є грубим порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України та за що настає відповідальність роботодавця, визначена у ст. 117 КЗпП України. При цьому зазначає, що повний розрахунок з нею проведено відповідачем лише 30 серпня 2024 року, що є днем відрахування строку для звернення до суду з даним позовом. Зазначила, що середньоденна заробітна плата її становила 745,59 грн, а тому, враховуючи час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 листопада 2023 року по 08 травня 2024 року, що становить 131 робочих днів, середній заробіток складає 97 672,29 грн, який і просила стягнути позивач на свою користь з відповідача. Разом з цим просила стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну допомогу у розмірі 10 000 грн (а.с.2-5).

Рішенням Жовтоводського міського судуДніпропетровської областівід 07січня 2025 року позов ОСОБА_1 до ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», третя особа - Інгульська шахта Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 97 672,29 грн, та судовий збір в розмірі 968,96 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено (а.с. 38,39).

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено факт того, що мало місце порушення законодавства про працю та у неї виникло право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 листопада 2023 року по 08 травня 2024 року у розмірі 97 672,29 грн, а у роботодавця виникла відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП з урахуванням обмеження строку стягнення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ДП Східний ГЗК подало апеляційну скаргу (а.с. 43-46), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального та невірного застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача в повному обсязі. Скаржник зазначив, що необхідно врахувати зменшення розміру відшкодування, визначеного ст. 117 КЗпП України, виходячи із суми заборгованості по заробітній платі у розмірі 11 418,20 грн, що буде відповідати критеріям пропорційності між розміром заборгованості по заробітній платі та розміром середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року справі №761/9584/15-ц. Просив скасувати рішення та ухвалити нове з відмовою у задоволенні вимог.

У березні 2025 року ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу ДП Східний ГЗК, в якому вважала рішення суду законним та обґрунтованим, підстав для зменшення розміру середнього заробітку немає, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін (а.с.87-89).

16 квітня 2025 року представник скаржника - адвокат Тимофієв Є.Л. подав через систему Електронний суд клопотання про відкладення розгляду справи, зазначивши про взяття ним участі в судовому засіданні по іншій справі, яка розглядається Жовтоводським міським судом Дніпропетровської області того ж дня.

Колегія суддів, дослідивши клопотання представника скаржника, вважає за необхідне відмовити у його задоволенні, адже адвокатом Тимофієвим Є.Л. не надано до клопотання письмових доказів тих обставин, на які він посилається у своїй заяві, а, в силу ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, враховуючи, що представник скаржника не надав підтвердження поважності причин своєї неявки до апеляційного суду для розгляду його апеляційної скарги.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у день звільнення позивача 07 листопада 2023 року не виплатив останній усі належні їй суми заробітної плати при звільненні. Враховуючи, що фактичний повний розрахунок з позивачем відбувся 30 серпня 2024 року, суд встановив, що період розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача бере початок з моменту звільнення та по 30 серпня 2024 року, однак, застосовуючи положенням ст. 117 КЗпП України в редакції після 19 липня 2022 року, такий строк обмежений шестимісячним строком стягнення, що є кінцевою датою розрахунку середнього заробітку 07 травня 2024 року та становить 131 робочих днів і що складає 97 672,29 грн, виходячи з середньоденної заробітної плати позивача 745,59 грн. При цьому відмовив у задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу з підстав ненадання позивачем письмових доказів складу та розміру таких витрат.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на державному підприємстві «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». 07 листопада 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади машиніста підіймальної машини Інгульської шахти Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», за власним бажанням, у відповідності до ст. 38 Кодексу законів про працю України.

В день звільнення позивача, а саме 07 листопада 2023 року, відповідач не здійснив виплату належних їй коштів.

Відповідно до довідки №120 від 13 листопада 2024 року, наданої Інгульською шахтою ДП «СхідГЗК» розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 745,59 грн.

Таким чином, оскільки позивач був звільнений з роботи 07 листопада 2023 року, час затримки кінцевого розрахунку при звільненні, станом на 07 травня 2024 року, складає 131 робочий день, тому з відповідача на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 97 672,29 грн (745,59грн/день * 131 робочий день).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, але не більш як за шість місяців.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19), .

Суд першої інстанції, вірно з`ясувавши предмет позову, фактичні обставини справи, а також у повній мірі вивчивши надані докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволенні позовних вимог з визначенням початку періоду стягнення середнього заробітку з відповідача на користь позивача з 07 листопада 2023 року, тобто, днем звільнення позивача, та по 07 травня 2024 року, тобто, не більш як за шість місяців, як то передбачено положеннями ст. 117 КЗпП, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Разом з цим, колегія суддів погоджується і з тим, що за встановлений період порушення трудових прав позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 97 672,29 грн, оскільки, враховуючи суму заборгованості по заробітній платі на день звільнення позивача у розмірі 67 048,32 грн, що узгоджується із довідкою відповідача від 13 листопада 2024 року за №121 (а.с.8), розмір середнього заробітку у 97 672,29 грн є співмірним, справедливим та таким, що відповідає обставинам справи. Такі фактичні обставини повністю спростовують доводи скаржника з приводу неспівмірності та непропорційності розміру заборгованості по заробітній платі та розміру середнього заробітку, а доводи апеляційної скарги щодо отримання позивачем 30 серпня 2024 року заборгованості по заробітній платі у розмірі 11 418,20 грн та застосування саме до такого розміру заборгованості співмірності та пропорційності розміру середнього заробітку колегія суддів також не приймає до уваги, адже, виплата заборгованості по заробітній платі відповідачем проводилась частинами за вказаний період після звільнення і 30 серпня 2024 року був кінцевий розрахунок відповідача з позивачем, що скаржником не спростовано. З цих підстав, враховуючи обмеження строку, визначеного ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції вірно визначив як період стягнення середнього заробітку так і врахував співмірність та пропорційність розміру середнього заробітку у відношенні до загального розміру заборгованості по заробітній платі на день звільнення позивача 07 листопада 2023 року.

Колегія суддів наголошує, що встановлені судом першої інстанції фактичні обставин справи та правові висновки суду першої інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 09 червня 2021 року у справі №213/719/20.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування, передбачені положеннями ст. 376 ЦПК України, відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Східний гірничо-збагачувальний комбінат залишити без задоволення.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї ухвалення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 16 квітня 2025 року.

Повний текст постанови складено 24 квітня 2025 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна