Постанова

від 23.04.2025 по справі 760/22388/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/22388/24 Суддя (судді) першої інстанції: Тесленко І.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Ключкович В.Ю.

Парінов А.Б.

за участі:

секретар с/з Кващук Т.А.

позивач ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3018754 від 10 вересня 2024 року, винесену Управлінням патрульної поліції у місті Києві (1 взвод 1 рота 2 бат. полк-1, сержантом поліції Побережником Олександром Віталійовичем) відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП та закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач не є суб`єктом вчинення правопорушення, оскільки транспортний засіб (електричний скутер), яким він керував, не є механічним транспортним засобом і не підлягає державній реєстрації, адже має потужність двигуна меншу за 3 кВт.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 квітня 2025 року.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити.

У судове засідання відповідач не з`явився та явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином.

Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до постанови ЕНА № 3018754 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП у виді штрафу у розмірі 3400грн. за те, що останній 10 вересня 2024 року о 09 год. 51 хв. в місті Києві, по вул. Івана Федора 28, керував колісним електричним транспортним засобом без посвідчення водія відповідної категорії А1, чим порушив вимоги п.2.1.а. ПДР України .

Не погоджуючись із постановою по справі про адміністративне правопорушення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства України, у зв`язку з чим підстави для її скасування відсутні. На переконання суду першої інстанції, відповідачем в порядку ч.2ст.77 КАС України було доведено правомірність свого рішення, оскільки судом було встановлено, що позивачем було вчинено порушення, за яке передбачена відповідальність за ч.2 ст.126 КУпАП.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки регулює Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ, який відповідно визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 9 статті 15 Закону України «Про дорожній рух» 30.06.1993 року №3353-XII кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Право на керування транспортними засобами відповідної категорії може бути надано, зокрема: мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії A1, A) - особам, які досягли 16-річного віку.

Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов`язана, відповідну підготовку в акредитованому закладі або самостійно опанувати зміст теоретичного модуля типової навчальної програми з урахуванням категорій транспортних засобів та пройти відповідну підготовку з практичного керування в акредитованому закладі або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» 30.06.1993 року №3353-XII водій зобов`язаний, зокрема, мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а також інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до приписів п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, в тому числі статті 124\1 - 126.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача пригнуто до адміністративної відповідальність за ч.2 ст.126 КУпАП.

Зазначена правова норма встановлює відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передачу керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Об`єктом правопорушення є встановлений порядок отримання права на керування транспортним засобом, а також суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Об`єктивна сторона правопорушення - це формальний склад керування транспортними засобами особами, які не мають права керування цими засобами, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування.

Суб`єктивною стороною правопорушення є вина у формі прямого умислу щодо порушення встановленого порядку керування транспортним засобом, і у формі необережності - щодо наслідків діяння у вигляді пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна.

Позивачу інкриміновано порушення п.2.1.а) Правил дорожнього руху.

Згідно з п. 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306(далі -ПДР), учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно з п. 1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 1.10. ПДР встановлює, що терміни, наведені у цих Правилах, мають таке значення:

механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт;

мікроавтобус - одноповерховий автобус з кількістю місць для сидіння не більше сімнадцяти з місцем водія включно;

міст - споруда, призначена для руху через річку, яр та інші перешкоди, межами якої є початок і кінець пролітних споруд;

мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт;

Відповідно до п. 2.1.а) ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).

За приписами п.2.4.а) ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. ПДР.

Слід також враховувати, що відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року №340 ( Положення №340), особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії, крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.

Відповідно до приписів п. 3 Положення №340 транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються, зокрема, на категорії:

А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Тобто, керування транспортним засобом , обладнаним електродвигуном, потужністю до 4кВт можливе лише за наявності посвідчення водія.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до характеристики транспортного засобу АІМА ХІОМА U1-L1E, потужність мотору останнього складає 1200 Вт та має два колеса, максимальна швидкість вказаного електроскутера складає до 43 км/год., а максимальне навантаження дорівнює 180 кг, тобто, вказаний електроскутер відповідно до вищезазначеного Закону України є низькошвидкісним легким електричним транспортним засобом.

Окрім того, в інструкції з експлуатації зазначено, що електроскутер призначений для легкого та безпечного пересування на короткі дистанції, має передні гальма.

Отже, транспортний засіб «АІМА ХІОМА U1-L1E», яким керував позивач, хоч і не є механічним, адже обладнаний електродвигуном потужністю менше 3 кВт, проте являється двоколісним транспортним засобом, який за своїми технічними характеристиками прирівняний до мопеду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що водіями ( відповідно до п.1.10 ПДР) вважаються не лише особи, які керують механічними транспортними засобами, тобто, які обладнані електродвигуном потужністю понад 3 кВт, а й тими транспортними засобами, які не перевищують таких параметрів потужності.

З огляду на вищевикладене, відповідно до пункту 2.13 Правил дорожнього руху, частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух», пункту 3 Положення від 08.05.1993 року №340, позивач для керування транспортним засобом, обладнаним електродвигуном потужністю до 4 кВт, зобов`язаний був мати посвідчення водія категорії «А1» та відповідно до підпункту «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху і статті 16 Закону України «Про дорожній рух» виконати свій обов`язок, пред`являти на вимогу поліцейського для перевірки посвідчення водія.

Позивач водійське посвідчення, у тому числі категорії А1, не отримував.

Враховуючи викладене, оскільки висновки інспектора патрульної поліції є обґрунтованими та підтверджені належними доказами, під час прийняття оспорюваної постанови інспектор патрульної поліції діяв на підставі та у межах своїх повноважень, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність залишення позову без задоволення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів також враховує наведений Верховним Судом у постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22 правовий висновок, згідно із яким використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху, у розумінні статті 1187 Цивільного кодексу України, є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна. Для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оспорювана позивачем постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, тому підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає оскарженню в силу приписів ч.3 ст.272 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді В.Ю. Ключкович

А.Б. Парінов

(повний текст постанови складено 23.04.2025р.)