Постанова

від 24.04.2025 по справі 460/10810/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/10810/24 пров. № А/857/31810/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі № 460/10810/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Хмельницькому про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

суддя в І інстанції В.В. Щербаков,

дата ухвалення рішення 18.11.2024,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 18.11.2024,

ВСТАНОВИВ :

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у зарахуванні до стажу служби (роботи) в ДБР, стажу служби в податковій міліції, зобов`язання зарахувати стаж служби в податковій поліції з 06.07.2012 по 22.11.2018.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо відмови в зарахуванні позивачу до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в податковій міліції з 06.07.2012 по 22.11.2018 з огляду на тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ та служби в органах податкової міліції

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 у цій справі, з врахуванням ухвали про виправлення описки від 26.11.2024, позов задоволено повністю: визнано протиправним рішення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому від 09.09.2024 щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в податковій міліції з 06.07.2012 по 22.11.2018; зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому зарахувати до стажу служби (роботи) ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в податковій міліції 06.07.2012 по 22.11.2018; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що до вислуги років для виплати поліцейським надбавки за стаж служби зараховуються періоди, які визначені частиною другою статті 78 Закону України «Про Національну поліцію». Оскільки податкової міліції у зазначеному переліку немає, тому період служби позивача у податковій міліції не зараховується до стажу служби в органах ДБР, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років. Крім того, органи Державної податкової служби України ніколи не були підпорядковані Міністерству внутрішніх справ України, а працівники цих органів ніколи не перебували в кадрах цього міністерства, служба в органах Державної податкової служби України не є службою в органах внутрішніх справ.

Апелянт просив скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 у цій справі та ухвалити нове про повну відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого.

Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції виходив з того, що чинним на час проходження позивачем служби в податковій міліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в податковій міліції, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

Таким чином, стаж служби позивача у податковій міліції з 06.07.2012 по 22.11.2018 підлягає зарахуванню до стажу проходження служби у поліції, відповідно, як наслідок, і до стажу служби в ДБР.

Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено в зарахуванні позивачу до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в податковій міліції з 06.07.2012 по 22.11.2018.

Як наслідок, з метою захисту порушених прав позивача, відповідача належить зобов`язати зарахувати до стажу служби (роботи) позивача в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в податковій міліції з 06.07.2012 по 22.11.2018.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 в період з 06.07.2012 по 22.11.2018 проходив службу на посадах в органах податкової міліції, що підтверджено трудовою книжкою позивача, послужним списком.

Під час проходження служби у податковій міліції позивачу було присвоєно спеціальне звання середнього начальницького складу податкової міліції: капітан податкової міліції.

Наказом Головного управління ДФС у Рівненській області від 20.11.2018 №52-о, позивач 22.11.2018 звільнено з посади та з органів податкової міліції в запас Збройних сил України за підпунктом «ж» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Починаючи з 02.03.2021 по теперішній час позивач проходить службу (роботу) на посадах начальницького складу в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому та йому присвоєно спеціальне звання старшого начальницького складу «майор Державного бюро розслідувань».

03.09.2024 позивач звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, що розташовано у місті Хмельницькому, з рапортом, в якому просив зарахувати його стаж служби в податковій міліції з 06.07.2012 по 22.11.2018 до стажу служби (роботи) в ДБР, який дає право на доплату за вислугу років, посилаючись при цьому на позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.10.2020 у справі №826/16143/18. В цій справі було прирівняно статус позивача, що проходив службу в органах податкової міліції, до статусу осіб, що перебували на службі в органах внутрішніх справ України.

На вказаний рапорт позивач отримав лист відповідача від 09.09.2024, яким повідомлено про те, що статтею 78 закону України «Про Національну поліцію» не передбачено, що до стажу служби в поліції зараховуються періоди служби в податковій міліції. З огляду на приписи вказаних нормативно-правових актів вбачається відсутність у Комісії правових підстав та обов`язку щодо зарахування до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, який дає право на доплату за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, наявного стажу служби в податковій міліції.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Спірні правовідносини між сторонами виникли через незарахування відповідачем стажу служби позивача у період з 06.07.2012 по 22.11.2018 в органах податкової міліції до стажу служби в поліції та, відповідно до стажу служби в ДБР. Такий стаж впливає на встановлення позивачеві надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.

Своєю чергою за відомостями трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 07.09.2005 підтверджується, що у період з 06.07.2012 по 22.11.2018 він проходив службу в органах податкової міліції Головного управління ДФС у Рівненській області, то звільнений з органів податкової міліції за п. 64 пп. «ж» (за власним бажанням). Такі ж відомості відображено у послужному списку №3083322078.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 статті 19 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі по тексту - Закону №580-VIII), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, Національна поліція України (поліція) це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Закону №580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 12 липня 2018 року №2509-VIII); 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР (частина 2 статті 78 Закону №580-VIII).

За приписами п. 356.1 ст. 356 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 12.08.2012; далі ПК України) держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

При цьому, за п. 353.1 ст. 353 ПК України Особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Частиною 4 ст. 78 Закону №580-VIII передбачено, що порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.

Приписами підпунктів 3-6 пункту 7 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII зобов`язано Кабінет Міністрів України в місячний строк: прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей» від 23.12.2015 №900-VIII, який набрав чинності 29.12.2015, пункт 15 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII доповнено абзацами другим і третім такого змісту: «За колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 №509-XII (далі Закон №509-XII чинний до 20.11.2012) податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Завданнями податкової міліції є: запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів; запобігання, виявлення та припинення корупційних правопорушень в органах державної податкової служби; забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов`язаних з виконанням службових обов`язків.

Стаття 21 Закону №509-XII визначено повноваження податкової міліції відповідно до покладених на неї завдань.

За приписами ч. 1 ст. 24 Закону №509-XII особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

Згідно зі ст. 26 Закону №509-XII держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

Водночас, приписами ст.ст. 353, 356 ПК України визначено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; на них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Те, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, також передбачалось приписами ч. 1 ст. 24 Закону №509-XII.

Суд першої інстанції вірно вказав, що аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі №826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновків про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що, визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби, необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались, та визначення чинним на момент проходження служби законодавством статусу такої служби.

Чинним на час проходження позивачем служби в податковій міліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в податковій міліції, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені і у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі №440/1564/20.

У контексті спірних правовідносин у справі №380/7750/20 Верховний Суд дійшов висновку, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в органах податкової служби України прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ України.

Така правова позиція надалі підтримана Верховним Судом у постановах від 13.08.2021 у справі №440/1564/20, від 11.11.2021 у справі №280/1546/21, від 02.06.2022 у справі №280/8419/20; від 22.12.2022 у справі №380/8659/20, від 02.06.2022 у справі № 280/8419/20.

Таким чином, суд першої інстанції вірно вказав, що стаж служби позивача у податковій міліції з 06.07.2012 по 22.11.2018 підлягає зарахуванню до стажу проходження служби у поліції, відповідно, як наслідок, і до стажу служби в ДБР.

З огляду на викладене, рішення відповідача про відмову в зарахуванні до відповідного стажу служби (роботи) в ДБР, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в податковій міліції у відповідний період є протиправним.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача зарахувати до стажу служби (роботи) позивача в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж його служби в податковій міліції з 06.07.2012 по 22.11.2018.

При цьому апеляційний суд зауважує, що висновки Верховного Суду у постанові від 31.03.2020 у справі №520/2067/19 не підлягають врахуванню в межах цієї справи через нерелевантність правовідносинам у цій справі, оскільки предметом спору у справі №520/2067/19 було неврахування до стажу служби в поліції часу навчання особи у вищому навчальному закладі.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі №460/10810/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк