Ухвала від 22.04.2025 по справі 598/904/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 598/904/18Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/25/25 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч.1 ст.286, ч.2 ст.121 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2025 р.

Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі:

секретаря ОСОБА_5 , ОСОБА_6

прокурора ОСОБА_7

обвинуваченої ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9

представників потерпілої ОСОБА_10 адвокатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційні скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 та прокурора Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015210130000250 від 18 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

цим вироком

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку і мешканку АДРЕСА_1 , громадянки України, з вищою освітою, неодружену, адвоката, раніше не судиму

визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 286, ч. 1 ст. 119 КК України.

Призначено ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Призначено ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 119 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання за ч. 1 ст. 119 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов прокурора Тернопільської обласної прокуратури задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_8 в користь Тернопільської обласної ради (місце знаходження м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, код ЄДРПОУ 24630220) 1056 гривень витрат на стаціонарне лікування у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська обласна клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради ОСОБА_13 , які слід перерахувати за наступними реквізитами: р/р №UA268999980314000535000019001, отримувач ГУК у Тернопільській області по коду бюджетної класифікації 21080500 «інші надходження».

Цивільний позов ОСОБА_10 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_10 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ) 45 933 гривні 20 копійок шкоди, спричиненої внаслідок втрати годувальника, 20 044 гривні витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, та 300 000 гривень завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_14 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ) 45 466 гривень 46 копійок шкоди, спричиненої внаслідок втрати годувальника, та 300 000 гривень завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_15 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ) 62 851 гривню 92 копійки шкоди, спричиненої внаслідок втрати годувальника, та 300 000 гривень завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_16 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ) 93 333 гривні 33 копійки шкоди, спричиненої внаслідок втрати годувальника, та 300 000 гривень завданої моральної шкоди.

Цивільний позов ОСОБА_17 до ОСОБА_8 про стягнення майнової та моральної шкоди залишено без розгляду.

Вирішено питання судових витрат, арешту майна та речових доказів.

Як визнав суд, ОСОБА_8 , 18 вересня 2015 року в період часу з 20 до 23 години (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), керуючи автомобілем «NISSAN-MURANO ЗНГ», р.н.з. НОМЕР_1 , рухалась ділянкою автодороги між с. Котюжини Збаразького району Тернопільської області та с. Манево Лановецького району Тернопільської області.

Під час такого руху між ОСОБА_8 , з однієї сторони, та ОСОБА_13 і ОСОБА_18 , з іншої сторони, виник конфлікт, в ході якого останні, використовуючи автомобіль «СHEVROLET-NIVA», р.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_18 , переслідували та блокували її автомобіль «NISSAN-MURANO ЗНГ», шляхом здійснення його обгону та зупинки перед ним.

Під час останнього блокування вказаного вище транспортного засобу, що відбулось неподалік с.Котюжини Збаразького району Тернопільської області, після зупинки автомобіля «СHEVROLET-NIVA» попереду автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ», ОСОБА_8 зупинила керований нею автомобіль. ОСОБА_18 та ОСОБА_13 вийшли з салону свого автомобіля та підійшли до передньої частини автомобіля під керуванням ОСОБА_8 . Надалі, в ході конфлікту ОСОБА_13 , перебуваючи навпроти передньої правої частини автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ», виліз на капот його моторного відсіку і почав завдавати ударів руками по передньому вітровому склі та капоті цього автомобіля.

У зв`язку з вищевказаними діями ОСОБА_8 , з метою припинення протиправних дій ОСОБА_13 , розпочала рух на автомобілі «NISSAN- MURANO ЗНГ» назад, в результаті чого ОСОБА_13 зіскочив з капоту та надалі стояв навпроти передньої правої частини вказаного автомобіля, на незначній відстані від нього. Надалі ОСОБА_8 , проїхавши незначну віддаль назад, зупинила автомобіль «NISSAN-MURANO ЗНГ» та, після зупинки, розпочала рух автомобіля вперед, при цьому змінила напрямок свого руху ліворуч з метою об`їзду автомобіля «CHEVROLET-NIVA».

Перед початком цього руху ОСОБА_8 не переконалася, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, а під час руху не була достатньо уважна, належно не стежила за дорожньою обстановкою та відповідно не реагувала на її зміну, чим порушила вимоги пунктів: 1.5 ч. 1, 2.3 (б, д), 10.1 Правил дорожнього руху (надалі ПДР), які зобов`язували її не створювати своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Виконуючи маневр об`їзду автомобіля «CHEVROLET-NIVA» водій ОСОБА_8 , в порушення вимог п. п. 1.10 (в частині визначення поняття «перешкода для руху» і виконання його вимог), 12.3 ПДР не здійснила безпечний об`їзд перешкоди, а саме ОСОБА_13 , який стояв навпроти передньої правої частини автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ», на момент його руху вперед, хоча мала об`єктивну можливість бачити ОСОБА_13 перед керованим автомобілем.

Внаслідок порушення вказаних пунктів ПДР, ОСОБА_8 не забезпечила безпеку дорожнього руху та під час руху допустила наїзд передньою правою частиною автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ» на ОСОБА_13 , який внаслідок цього наїзду отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому правої великогомілкової кістки та садна і розлитого синця на правій гомілці, які належать до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

У результаті описаного наїзду автомобілем «NISSAN-MURANO ЗНГ», під керуванням водія ОСОБА_8 , потерпілий ОСОБА_13 , не з власної волі, потрапив на капот вказаного транспортного засобу та надалі перебував на ньому, схопившись обома руками за виступаючі краї капоту моторного відсіку.

Порушення водієм ОСОБА_8 вимог пунктів: 1.5 ч. 1, 1.10 (в частині визначення поняття «перешкода для руху» і виконання його вимог), 2.3. (б, д), 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями, перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням потерпілому ОСОБА_13 середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Продовжуючи свої протиправні дії ОСОБА_8 18 вересня 2015 року в період часу з 20 до 23 години (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), після вчинення наїзду автомобілем «NISSAN-MURANO ЗНГ» на потерпілого ОСОБА_13 , в момент, коли останній перебував на капоті вказаного транспортного засобу (утримуючись обома руками за виступаючі краї капоту моторного відсіку), продовжила рух цим автомобілем ділянкою автодороги неподалік с.Котюжини Збаразького району Тернопільської області, а саме в напрямку від с.Котюжини до с.Манево Лановецького району Тернопільської області, збільшуючи його швидкість, хоча об`єктивно бачила та, відповідно, розуміла, що на капоті її автомобіля знаходиться потерпілий ОСОБА_13 .. При цьому, ОСОБА_8 не зупинила керований автомобіль, а продовжила його рух та провезла ОСОБА_13 на капоті по автодорозі приблизно 700 метрів. Рухаючись ділянкою автодороги із заокругленням ліворуч та наближаючись до мосту через канал річки Горинь, ОСОБА_8 , маючи на меті скинути ОСОБА_13 з капоту свого автомобіля, застосувала гальмування та різко змінила траєкторію руху автомобіля ліворуч. Внаслідок описаних вище дій ОСОБА_8 позбавила потерпілого ОСОБА_13 можливості втриматись на капоті автомобіля та безпечно його залишити, що призвело під час руху автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ» до падіння потерпілого на проїзну частину дороги неподалік розташування вказаного мосту. У результаті цього падіння, через злочинну недбалість ОСОБА_8 , яка хоча і не передбачала можливості настання смерті ОСОБА_13 від її дій, але повинна була та могла це передбачити, діючи з більшою обачністю, останній отримав тяжкі тілесні ушкодження: відкриту черепно-мозкову травму у вигляді перелому кісток склепіння і основи черепа з масивними крововиливами під оболонки головного мозку, в його речовину і в м`які тканини голови; крововиливів у корені легень та в зв`язки печінки; згрупованих у смуги внутрішньо-шкірних крововиливів на лівому плечі, садна лівого ліктя, садна лівої гомілки, що характерні для транспортної травми, що в подальшому спричинило його смерть. Між умисними протиправними діями ОСОБА_8 , які вона вчинила за вказаних вище обставин, та настанням смерті ОСОБА_13 в результаті його падіння з капоту автомобіля існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 вважає вирок суду незаконним, необґрунтованим і таким, який суперечить нормам матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що в ході судового розгляду даного кримінального провадження версія органу досудового розслідування була повністю спростована дослідженими в судовому засіданні доказами і тому обвинувачена ОСОБА_8 повинна бути виправдана на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України та п.3 ч.1 ст.373 КПК України.

На переконання сторони захисту, ОСОБА_8 перебувала в стані необхідної оборони, оскільки під час руху між ОСОБА_8 з однієї сторони та ОСОБА_13 і ОСОБА_18 з іншої сторони, виник конфлікт в ході якого останній, використовуючи автомобіль CHEVROLET-NIVA р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_18 , переслідували та блокували її автомобіль NISSAN-MURANO, шляхом здійснення його обгону та зупинки перед ним. Під час останнього блокування вказаного вище транспортного засобу, що відбулось неподалік с.Катюжани, після зупинки транспортних засобів, ОСОБА_18 та ОСОБА_13 вийшли з салону свого автомобіля та підійшли до передньої частини автомобіля під керуванням ОСОБА_8 , ОСОБА_13 заліз на капот та почав завдавати ударів руками по передньому вітровому склі та капоті цього автомобіля.

На думку апелянта, в даному випадку, був здійснений реальний напад групи осіб, з метою посягання на життя та здоров`я ОСОБА_8 , що підтверджується також подальшими діями ОСОБА_18 , а саме продовження переслідування автомобілем ОСОБА_8 та умисному тарані транспортного засобу під її керуванням, внаслідок чого автомобіль перевернувся.

Крім того, вказує, що із показів ОСОБА_8 вбачається, що при здійснені нападу ОСОБА_18 була застосована вогнепальна зброя та вона чула декілька пострілів, і хоча дана обставина не була доведена в повному обсязі в ході судового розгляду, а сам ОСОБА_18 заперечував застосування вогнепальної зброї, сторона захисту вважає, що вона не була спростована належними та допустимими доказами.

Зазначає, що в обвинувальному акті не зазначено про те, що ОСОБА_13 перебував у нетверезому стані, а у вироку не надана правова оцінка діям ОСОБА_13 та ОСОБА_18 , незважаючи на те, що в обвинувальному акті констатується факт їх протиправних дій, а версія перебування ОСОБА_8 в стані необхідної оборони взагалі не розглядалася та не досліджувалася.

На підтвердження своєї позиції захисник посилається на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №1 Про судову практику у справах про необхідну оборону, відповідно до якої, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди.

Аналізуючи практику Верхового Суду, звертає увагу, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватись визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Однак у разі нападу озброєної особи, нападу групи осіб або протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя.

Вважає, що перебування ОСОБА_8 у стані необхідної оборони повністю доведена в ході судового розгляду даного кримінального провадження, що є самостійною підставою для виправдання ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Таким чином, на переконання апелянта, судом проігноровано положення ст.36 КК України, у зв`язку з чим неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що є підставою для скасування вироку відповідно до ст.413 КПК України.

Також сторона захисту вважає, що суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, що є підставою для скасування вироку відповідно до ст.410 КПК України.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що в ході судового розгляду повністю залишились недослідженими обставини отримання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_16 , а судом двічі необґрунтовано було відмовлено стороні захисту в клопотанні про призначення повторної комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи з метою встановлення механізму їх отримання, що привело до покладання судом у вироку обставин, які були недоведені при розгляді справи та які суперечать фактичним обставинам справи.

Звертає увагу суду, що висновок експерта № 708 від 24.10.2015 відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_13 виявлено певні травматичні зміни, ґрунтується лише на припущеннях; повністю спростовує версію органу досудового розслідування, яка викладена в обвинувальному акті та ґрунтується лише на показах свідка ОСОБА_18 та проведеного з ним слідчого експерименту; жодним чином не пояснює утворення гвинтоподібного перелому за таких обставин у потерпілого.

Вказує, що висновок комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи № 001/5-717/15 від 30.09.2016 р. фактично суперечить висновку експерта № 708 про відкидання потерпілого ОСОБА_13 на підлягаюче полотно дороги після можливого наїзду та при цьому констатується факт, що утворення комплексу тілесних ушкоджень у ОСОБА_13 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 18.09.2015р. про які розповів та показав свідок ОСОБА_18 при проведенні з ним слідчого експерименту не виключається.

Сторона захисту вважає, що існує інша версія отримання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_13 , а саме - тілесні ушкодження він міг отримати при випадінні із автомобіля CHEVROLET-NIVA при здійсненні різкого повороту вліво або при неодноразовому зіткненні з автомобілем NISSAN-MURANO, з подальшим потраплянням його на підлягаюче покриття дороги.

Таким чином, до суду було надано декілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів, на переконання апелянта, не дав змоги усунути ці розбіжності.

Стверджує про відсутність складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.119 та ч.1 ст.286 КК України та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що є підставою для скасування вироку у відповідності до ст.411 КПК України.

Захисник вважає, що в ході судового розгляду даної справи повністю доведена відсутність як об`єктивної, так і суб`єктивної сторони інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушення.

Зазначає, що всі дії ОСОБА_8 після здійснення на неї нападу групи осіб, як раз свідчать про відсутність умислу на спричинення потерпілому ОСОБА_13 будь яких тілесних ушкоджень, а навпаки намаганню уникнути від подальшого нападу на неї та скорішого залишення місця події, з метою збереження свого життя.

Погоджуючись з висновком суду про відсутність доказів об`єктивного характеру, які б підтверджували те, що у ОСОБА_8 був умисел на заподіяння ОСОБА_13 тяжких тілесних ушкоджень та смерті, одночасно заперечує наявність в діях своєї підзахисної складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.119 КК України і вважає, що суд в цій частині суд зазначив обставини, які ґрунтуються лише на припущеннях.

Кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ч.1 ст.286 КК України апелянт також вважає неправильною, оскільки ОСОБА_8 фактично рятувала своє життя від нападу групи невідомих осіб.

Вказує, що судом не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на висновки суду, а саме - показання експертів ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , а також свідка ОСОБА_21 ..

Як істотне порушення вимог кримінально процесуального закону, яке є підставою для скасування вироку згідно п.1 ч.1 ст.412 КПК України, апелянт вважає те, що суд не роз`яснив ОСОБА_22 права на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, чим порушив вимоги ст.285 КПК України.

На переконання апелянта, якщо судом були встановлені підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності, суд повинен був роз`яснити ОСОБА_8 про можливість такого звільнення і лише у разі її відмови ухвалювати вирок. В протилежному випадку, суд повинен був закрити кримінальне провадження у відповідності до вимог п.8 ст.284 КПК України.

Вважає необґрунтованим задоволення цивільного позову в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди, оскільки дії вчинені у стані необхідної оборони вважаються правомірними і не можуть бути підставою притягнення особи не тільки до кримінальної, а й до цивільно-правової відповідальності.

Просить скасувати вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2024 року відносно ОСОБА_8 та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_8 на підставі ст.36 КК України, п.2 ч.1 ст.284, п.п.2,3 ст.373 КПК України і на підставі ст.129 КПК України цивільний позов залишити без розгляду. Одночасно, апелянт ставить питання про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні, призначення повторної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи, проведення яких просить доручити Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз та Львівському бюро судово-медичної експертизи.

В апеляційній скарзі прокурор Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_7 вважає, що зазначений вирок не відповідає вимогам закону, а тому підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченої ОСОБА_8 за ч.1 ст.119 КК України та, як наслідок, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, що потягло за собою подальше звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

За змістом апеляційної скарги сторона обвинувачення не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо перекваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_8 з ч.2 ст.121 КК України на ст.119 КК України, оскільки неправильно визначив умисел обвинуваченої щодо вчинення інкримінованих їй дій і належним чином не зазначив з яких саме мотивів він змінив обвинувачення ОСОБА_8 з ч.2 ст121 КК України на ч.1 ст.119 КК України.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що судом не враховано те, що обвинувачена ОСОБА_8 , маючи вищу юридичну освіту та будучи адвокатом, везучи потерпілого на капоті близько 700 метрів та позбавивши його можливості втриматись на капоті автомобіля і безпечно його залишити, передбачала і свідомо допускала, що внаслідок падіння з автомобіля була велика ймовірність того, що потерпілий отримає тяжкі тілесні ушкодження або буде заподіяна смерть людині.

Крім цього, прокурор вертає увагу на те, що обвинувачена ОСОБА_8 після спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_13 не намагалась вжити заходів для збереження життя останньому, адже не надала йому жодної допомоги, не викликала медичну допомогу, а залишила потерпілого навіть не зупиняючи транспортний засіб і поїхала далі.

На переконання апелянта, обвинувачена ОСОБА_8 передбачала, що внаслідок падіння потерпілого з капота транспортного засобу, ОСОБА_13 може отримати тяжкі тілесні ушкодження або буде заподіяна смерть людині, свідомо припускала про настання таких наслідків, а тому її дії свідчать про умисне протиправне заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.

Таким чином, висновки суду про перекваліфікацію дій обвинуваченої на ч.1 ст.119 КК України, не відповідають вимогам ст.ст. 94, 370, 374 КПК України, та в цій частині є не мотивованими, що потягнуло за собою неправильне застосування судом закону про кримінальну відповідальність.

В доповненні до апеляційної скарги прокурор вказує також про невідповідність покарання, призначеного ОСОБА_8 , ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, що відповідно до ст.414 КПК України є підставою для скасування вироку.

Стверджує, що суд першої інстанції, перекваліфікувавши без належних мотивів дії обвинуваченої з ч.2 ст.121 КК України на ч.1 ст.119 КК України, суд призначив обвинуваченій ОСОБА_8 покарання, яке є явно несправедливим через м`якість, оскільки при призначенні покарання у виді 4 років позбавлення волі не врахував, що обвинувачена не визнала свою вину у вчиненні інкримінованих їй злочинів, не розкаялась у скоєному і не усвідомила суспільну небезпеку інкримінованих їй кримінальних правопорушень.

Наведені вище обставини, на думку апелянта, свідчать про формальність, необґрунтованість і невмотивованість вироку суду першої інстанції й ухвалення його без дотримання вимог ст.ст.22, 23, 94, 370 374 КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення і є безумовними підставами для скасування судового рішення в силу положень ч.1 ст.412 КПК України.

Просить скасувати вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2024 року відносно ОСОБА_8 , ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України і призначити їй покарання за цією статтею у виді позбавлення волі на строк 8 років; визнати ОСОБА_23 винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України і призначити їй покарання за цією статтею у виді штрафу в розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 5 100 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ч.5 ст.74 КК України, звільнити ОСОБА_8 від призначеного покарання за ч.1 ст.286 КК України на підставах, передбачених ч.1 ст.49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності; в решті вирок суду залишити без змін.

Одночасно, ставить питання про часткове повторне дослідження доказів сторони обвинувачення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; обвинувачену ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу, подану стороною захисту і, уточнивши свої вимоги, просять скасувати вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2024 року та закрити провадження у справі на підставі ст.417 КПК України з мотивів, наведених в апеляційній скарзі; міркування прокурора який підтримав подану апеляційну скаргу та, навівши аналогічні викладеним у ній мотиви, зазначивши про неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність покарання, призначеного ОСОБА_8 , ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, а також істотні порушенням вимог кримінального процесуального закону просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_8 винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121 та ч.1 ст.286 КК України і призначити їй покарання, вид, строк та форму відбування якого зазначено в апеляційній скарзі; потерпілу ОСОБА_10 та її представників адвокатів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які підтримали апеляційну скаргу подану стороною обвинувачення, а в задоволенні апеляційної скарги адвоката ОСОБА_9 просять відмовити; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг; частково провівши судове слідство в порядку ч.3 ст.403 КПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо доведення винуватості обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень та кваліфікації її дій, дотримався вказаних вимог закону.

З матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення.

При цьому, суд дотримався приписів, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.

За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Ретельно перевіривши надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_8 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, суд першої інстанції у вироку навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав їм у відповідності з вимогами ст. 94 КПК України належну оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як встановлено перевіркою матеріалів провадження, досудове та судове слідство проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Таких порушень цього закону, які були б істотними та потягли за собою скасування судового рішення, у справі не допущено, а висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.286 КК України, як за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, та за ч.1 ст.119 КК України, як за ознаками вбивства, вчиненого через необережність, суд зробив на підставі ретельно досліджених в судовому засіданні і детально викладених у вироку доказів.

Обґрунтовуючи свої висновки щодо доведеності вини обвинуваченої ОСОБА_8 , суд у вироку належним чином проаналізував показання допитаних в судовому потерпілої та свідків, а також протоколи слідчих процесуальних дій і висновки проведених у справі експертиз, які, у своїй сукупності, доводять винність обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.286 КК України та давали підстави суду для перекваліфікації її дій з ч.2 ст.121 КК України на ч.1 ст.119 КК України.

Так, з показань свідка ОСОБА_18 суд першої інстанції встановив, що 18.09.2015 р. у вечірній час він, керуючи автомобілем «СHEVROLET-NIVA», р.н.з. НОМЕР_2 , із пасажиром ОСОБА_13 , рухався автодорогою у с. Котюжин в напрямку с. Великі Вікнини Збаразького району Тернопільської області. На дорозі він помітив автомобіль «NISSAN-MURANO ЗНГ», який він впізнав, оскільки на цьому автомобілі приїжджали в село люди, в тому числі і ОСОБА_8 , які агітували його односельців на переукладання договорів оренди земельних паїв з товариством, яке знаходиться у Хмельницькій області, а також розповсюджували неправдиву інформацію щодо членів його родини. Маючи намір поспілкуватися з людьми, які знаходились у вказаному автомобілі він поїхав за ним та подавав звукові і світлові сигнали, щоб водій зупинився, однак водій автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ» не реагував на такі сигнали і продовжував рух. Він декілька разів обганяв цей автомобіль, однак водій «NISSAN-MURANO ЗНГ» змінював напрямок руху. В черговий раз обігнавши автомобіль «NISSAN-MURANO ЗНГ», він зупинився перед ним по центру дороги. Після цього він та ОСОБА_13 вийшли з його автомобіля і підійшли до автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ» щоб поспілкуватись. При цьому, ОСОБА_13 підійшов та зупинився безпосередньо перед передньою частиною автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ», а він підійшов до дверей водія і постукав у вікно, щоб відкрили. Хто був за кермом автомобіля і чи були інші пасажири в автомобілі він не бачив, оскільки вікна цього автомобіля були затемнені. В подальшому, водій автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ» повільно розпочав рух назад, після чого зупинився і рушив вперед та змінив напрямок свого руху ліворуч з метою об`їзду його автомобіля «СHEVROLET-NIVA» і в цей момент відбувся наїзд на ОСОБА_16 . Таким чином, ОСОБА_16 опинився на капоті автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ». Після цього він сів у свій автомобіль та поїхав за автомобілем «NISSAN-MURANO ЗНГ». Проїжджаючи різкий поворот дороги ліворуч, неподалік місточка, на лівій смузі руху він побачив ОСОБА_16 , який лежав і важко дихав.

Показання свідка ОСОБА_18 щодо обставин, за яких ОСОБА_13 , отримав тілесні ушкодження, що в подальшому спричинило його смерть, об`єктивно стверджуються іншими доказами, які були предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанцій.

Зокрема, відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від від 06.04.2016 р. свідок ОСОБА_18 детально розповів та безпосередньо на місцевості, де мала місце подія, показав за допомогою статиста, яким чином відбувся наїзд транспортним засобом «NISSAN-MURANO ЗНГ», р.н.з. НОМЕР_3 , на потерпілого ОСОБА_13 . При цьому, описуючи місце розташування своє та ОСОБА_13 по відношенню до вказаного транспортного засобу, свідок зазначив, що після первинного контакту з потерпілим автомобіль «NISSAN-MURANO ЗНГ», взявши його на капот, рухаючись по дузі з викривленням ліворуч, об`їхав автомобіль «СHEVROLET-NIVA» та з початком руху вперед постійно збільшував швидкість руху, тобто рухався з прискоренням.

Також, під час слідчого експерименту свідок ОСОБА_18 показав місце, де він, рухаючись на своєму автомобілі за автомобілем «NISSAN-MURANO ЗНГ», на капоті якого знаходився ОСОБА_13 , побачив потерпілого ОСОБА_13 , який лежав на смузі руху зустрічного напрямку біля бетонного моста через канал річки Горинь, в місці, де автодорога різко змінює напрямок свого руху ліворуч.

У протоколі слідчого експерименту описане ОСОБА_18 розташування траспортних засобів, а також потерпілого та свідка на всіх стадіях розвитку події відображено схематично та на фотографіях. (т.3 а. п.70-89)

Відомості отримані під час проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_18 знаходять своє підтвердження у результатах проведеної комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи № 001/5-717/15 від 30.09.2016 р., згідно висновку якої судом встановлено, що локалізація та характер виявлених при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, результати медико-криміналістичної експертизи його одягу вказують, що в момент наїзду він перебував у вертикальному чи близькому до нього положенні і був повернутий передньою поверхнею тіла до транспортного засобу. Також, експертами констатовано, що утворення комплексу тілесних ушкоджень у ОСОБА_13 внаслідок наїзду автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ», р.н.з. НОМЕР_3 , за обставин дорожньо-транспортної пригоди 18.09.2015 р., про які розповів та показав свідок ОСОБА_18 при проведенні із ним 06.04.2016 р. слідчого експерименту, не виключається. На це вказують деякі дані, виявлені при проведенні експертних досліджень та співставлення їх з показами свідка ОСОБА_18 (т.4 а. п. 24-55)

Наведені вище показання свідка ОСОБА_18 разом з результатами слідчого експерименту та комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи об`єктивно стверджуються іншими доказами, які були предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанції.

Зокрема, протоколом огляду місця події від 19.09.2015 р., відповідно до якого місцем події є заокруглений відрізок дороги поблизу с. Котюжин Збаразького району (близько 1 км. до села). Місце прив`язки дорожній міст. В напрямку огляду на заокругленій ділянці дороги виявлено три сліди гальмування коліс автомобіля. На дорожньому мості виявлено лівий тапок, на правому краю дороги знаходиться правий тапок. Також, на правому краю дороги виявлено пляму бурого кольору, схожу на кров. (т.2 а. п. 223-237)

Суд звертає увагу, що вказане місце події це місце, де було виявлено тіло потерпілого ОСОБА_13 на проїжджій частині дороги неподалік розташування вказаного вище мосту.

Протоколом огляду місця події від 18.09.2015 р., відповідно до якого проведено огляд ділянки дороги «м. Ланівці смт. Вишнівець» в с. Манево Лановецького району Тернопільської області. Під час огляду виявлено автомобіль «NISSAN-MURANO ЗНГ», р.н.з. НОМЕР_3 , чорного кольору з численними пошкодженнями. (т.3 а. п. 39-43)

Протоколом огляду предметів 19.09.2015 р., згідно з яким проведено огляд автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ», р.н.з. НОМЕР_3 , на якому виявлено ряд пошкоджень. (т.3 а. п. 44-51)

Висновком судово-медичної експертизи № 708 від 23.10.2016 р. за змістом якої смерть ОСОБА_13 настала від відкритої черепно-мозкової травми перелому кісток склепіння і основи черепа з масивними крововиливами під оболонки головного мозку та в його речовину, що в перебізі травматичного процесу привело до набряку-набубнявіння речовини головного мозку з вклиненням його стовбурових структур у великий потиличний отвір.

Також, у вказаному експертному висновку зазначено, що види тілесних ушкоджень, виявлених при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_13 , вказують на значну за силою дію тупих предметів, зокрема:

- характер перелому кісток склепіння і основи черепа (лінійний), характер крововиливу у м`які тканини голови (розлитий, без чітких контурів), особливості травмування речовини головного мозку і його оболонок (наявність так званих «ударних» і «протиударних» ушкоджень), в сукупності, вказують на інерційну травму, яка утворилася від впливу тупого предмета з плоскою переважаючою поверхнею, на голову, яка перебувала в русі;

- закритий «гвинтоподібний» перелом тіла правої великогомілкової кістки утворився від деформації кручення, внаслідок динамічної тангенційної (дотичної) дії тупого предмета, без відображення індивідуальних властивостей його травмуючої поверхні.

Окрім того, експертом також засвідчено, що наявність на передній поверхні середніх третин обох гомілок саден та особливості перелому («гвинтоподібний») правої великогомілкової кістки вказують, що, в даному випадку, міг мати місце наїзд, а саме, тангенційний (дотичний) удар виступаючими частинами транспортного засобу, на гр-на ОСОБА_13 , котрий, в момент контакту з автомобілем, перебував у вертикальному чи близькому до нього положенні, з послідуючим, в одну із фаз, його відкиданням на підлягаюче покриття дороги. Зокрема, на це вказує характер травмування голови (наявність розлитого, без чітких контурів крововиливу у м`які тканини потилиці, знаходження в межах цього крововиливу лінійного перелому кісток склепіння та основи черепа, наявність так званих «ударних» і «протиударних» ушкоджень речовини головного мозку і його оболонок). (т.3 а. п.195-200)

Допитаний судом першої інстанції експерт ОСОБА_24 підтвердив результати проведеної ним вищевказаної експертизи, а також роз`яснив методику її проведення щодо дослідження основного об`єкта експертизи, яким був труп ОСОБА_13 , а також додаткового дослідження медичної документації.

Мотиви недопустимості висновку експертизи № 708 від 23.10.2016 р., висловлені стороною захисту з підстав незаконного, на думку захисту, дослідження експертом медичної документації потерпілого ОСОБА_13 , були досліджені місцевим судом і з належною аргументацією спростовані, що відображено у судовому рішенні.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями захисника обвинуваченої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 про те, що висновок комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи № 001/5-717/15 від 30.09.2016 фактично суперечить висновку експерта № 708 про відкидання потерпілого ОСОБА_13 на підлягаюче полотно дороги після можливого наїзду і вважає їх виключно суб`єктивною оцінкою апелянта, яка базується на версії сторони захисту щодо розвитку події конфлікту і повністю спростовується іншими доказами по справі, в тому числі, показаннями в судовому засіданні експертів, які проводили зазначені експертизи.

Доводи сторони захисту про те, що вказаний експертний висновок ґрунтується лише на припущеннях і повністю спростовує версію органу досудового розслідування, яка викладена в обвинувальному акті, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки наведений доказ, який був предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанції, взаємопов`язаний з іншими дослідженими доказами, які доповнюють один одного і фактично підтверджують причину настання смерті потерпілого ОСОБА_13 за обставин, викладених у обвинувальному акті.

Зокрема, висновком експерта № 5 від 20.01.2016 р. стверджується, що на одязі та взутті потерпілого ОСОБА_16 , наданих на експертизу, виявлено сліди, які могли утворитися під час ДТП. (т.3 а. п.219-223)

Висновком судової інженерно-транспортної експертизи № 5/510-15 від 06.11.2015 р., під час якої досліджено та проаналізовано пошкодження на автомобілі «NISSAN-MURANO ЗНГ», р.н.з. НОМЕР_3 , визначено чотири групи пошкоджень по характеру їх утворення і одна з них (четверта група пошкоджень) це пошкодження в передній правій частині автомобіля (поверхня декоративної накладки переднього бампера), які могли б утворитися внаслідок дії відносно тупих предметів обмеженої ширини та враховуючи основні ознаки наїзду на пішоходів (потертості, які подібні відбитку фактури тканини одягу) та можуть свідчити про контактування вказаного транспортного засобу з тілом пішохода, пересування цих предметів відносно повздовжньої осі транспортного засобу, проходило спереду-назад.

Аналізуючи описаний характер утворення та локалізації пошкоджень на автомобілі «NISSAN-MURANO» в передній правій частині (поверхня декоративної накладки переднього бампера), експерт визначив, що виявлені потертості, подібні до відбитку фактури тканини одягу, могли б свідчити про контактування вказаного транспортного засобу з тілом пішохода під час наїзду на останнього, при цьому, враховуючи обтічну форму передка кузового транспортного засобу, також не виключається перебування останнього внаслідок наїзду, на його капоті. (т.4 а. п.1-22)

Висновком судово-медичної експертизи № 103 від 21.122017 р., згідно якого експерти засвідчили, що детальне обґрунтування можливості утворення виявлених у ОСОБА_13 ушкоджень за конкретних умов дорожньо-транспортної пригоди детально викладено у п.3 підсумків експерта № 001/5-717/15 від 30.09.2016 р., а саме:

- травма правої гомілки внаслідок наїзду автомобіля;

- черепно-мозкова травма при падінні на тверде покриття дороги з автомобіля, що рухався, в момент гальмування і різкої зміни ним траєкторії руху у місці, де, за даними протоколу огляду місця події, був виявлений потерпілий.

Також, експертами категорично заперечено можливість утворення у потерпілого ОСОБА_13 тілесних ушкоджень за обставин, вказаних свідком ОСОБА_21 та обвинуваченою ОСОБА_25 (т.4 а. п.91-115)

Допитані судом першої інстанції експерти ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_24 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , як уже зазначено вище, підтвердили свої висновки, викладені у комплексній судово-медичній та транспортно-трасологічній експертизі № 001/5-717/15 та надали детальне роз`яснення щодо методики та результатів проведених ними досліджень.

Доводи сторони захисту щодо «гвинтоподібного» перелому тіла правої великогомілкової кістки потерпіло ОСОБА_16 , за змістом яких, захисник ОСОБА_9 ставить під сумнів можливість отримання такого ушкодження за обставин, викладених в обвинувальному акті, спростовуються, в тому числі, показаннями судово-медичних експертів, якими підтверджено ймовірність отримання потерпілим вказаного тілесного ушкодження, виходячи з показань свідка ОСОБА_18 під час проведення з ним слідчого експерименту.

Апеляційний суд зазначає, що результати проведених у справі експертиз, які також ставить під сумнів сторона захисту, детально описані у вироку суду з належною аргументацією щодо їх прийняття як доказів та мотивацією відхилення доводів сторони захисту на предмет їх недопустимості для доведення винуватості обвинуваченої.

Це ж стосується і правової оцінки судом першої інстанції висновку експертів ОСОБА_19 та ОСОБА_20 з питань в галузі судово-медичної та автотехнічної експертиз за матеріалами кримінального провадження від 23.07.2018 р., а також їх пояснень в судовому засіданні і рецензії на висновок експертів № 001/5-717/15 за результатами проведення комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи від 25.05.2018 р., на які посилається сторона захисту, стверджуючи про відсутність доказів винуватості обвинуваченої ОСОБА_8 (т.4 а. п.230-252)

Визнаючи вказаний вище експертний висновок від 23.07.2018 р. та рецензію від 25.05.2018 р. на висновок експертів № 001/5-717/15 недопустимими доказами, місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що судово-медичну та автотехнічну експертизу, за результатами якої було складено висновок експертів від 23.07.2018 р. проведено експертною установою, яка не є суб`єктом судово-експертної діяльності в розумінні положень ст.7 Закону України Про судову експертизу, а відтак і пояснення експертів, які виконали таку експертизу не мають також доказового значення; рецензію на висновок експертів за результатами проведення комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи, датований 25.05.2018 р. складено особою, яка на час складання такої рецензії не була атестованим судовим експертом і не мала кваліфікації судово-медичного експерта, що свідчить про невідповідність такого документа поняттю доказів у контексті положень ст.ст.84-86 КПК України.

Обвинувачена ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_30 в суді першої інстанції підтвердили, що за кермом автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ» перебувала саме ОСОБА_8 .. При цьому, як обвинувачена ОСОБА_8 , так і свідок ОСОБА_21 заперечили той факт, що потерпілий ОСОБА_13 знаходився на капоті автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ» під час його руху до місця, де його було виявлено, а також повідомили суд, що фактично на них відбувався напад зі сторони двох осіб, що переслідували їх на автомобілі «СHEVROLET-NIVA», у зв`язку з чим ОСОБА_8 діяла в стані необхідної оборони.

Оцінюючи доводи сторони захисту щодо перебування обвинуваченої ОСОБА_8 у стані необхідної оборони, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Отже, сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).

Таким чином, для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж необхідно врахувати конкретні обставини кримінального провадження, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Дійсно, матеріалами справи підтверджується, що під час руху транспортними засобами між ОСОБА_8 , з однієї сторони, та ОСОБА_13 і ОСОБА_18 , з іншої сторони, виник конфлікт, в ході якого останні, використовуючи автомобіль «СHEVROLET-NIVA», р.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_18 , переслідували та блокували автомобіль під керування ОСОБА_8 », шляхом здійснення його обгону та зупинки перед ним.

Під час останнього блокування вказаного вище транспортного засобу, що відбулось неподалік с.Котюжини Збаразького району Тернопільської області, після зупинки автомобіля «СHEVROLET-NIVA» попереду автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ», ОСОБА_8 зупинила керований нею автомобіль. ОСОБА_18 та ОСОБА_13 вийшли з салону свого автомобіля та підійшли до передньої частини автомобіля під керуванням ОСОБА_8 . Надалі, в ході конфлікту ОСОБА_13 , перебуваючи навпроти передньої правої частини автомобіля «NISSAN-MURANO ЗНГ», виліз на капот його моторного відсіку і почав завдавати ударів руками по передньому вітровому склі та капоті цього автомобіля.

Разом з тим, як правильно визначив суд першої інстанції, ОСОБА_8 , під час блокування її автомобіля, скеровуючи рух автомобіля «NISSAN-MURANO» назад, та проїхавши таким чином декілька метрів, мала можливість уникнути конфлікту з потерпілим ОСОБА_13 , який стояв перед автомобілем, та ОСОБА_18 , який стояв на початок руху біля правої передньої дверки автомобіля, оскільки в цьому напрямку проїзд для автомобіля не було заблоковано, Однак, обвинувачена ОСОБА_8 скерувала рух керованого нею автомобіля вперед, на ОСОБА_13 , хоча мала можливість обрати інший шлях об`їзду перешкоди, що в свою чергу, давало суду першої інстанції підстави дійти до висновку, що дані обставини унеможливлюють перебування останньої в стані необхідної оборони.

При цьому, матеріали кримінального провадження не містять доказів, які б підтверджували покази ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_18 під час конфлікту здійснив декілька пострілів із зброї.

Виходячи із вищенаведеного, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що такі дії ОСОБА_8 за своїми ознаками не становлять необхідної оборони.

Більше того, безпосередніми свідками події, що мала місце 18.09.2015 р. , були ОСОБА_18 та ОСОБА_21 .

Згідно протоколу проведення слідчого експерименту від 06.07.2017 за участі свідка ОСОБА_21 , який разом із ОСОБА_8 перебував в салоні автомобіля, вбачається, що свідок не бачив, щоб ОСОБА_18 чи ОСОБА_13 тримали в руках зброю та застосовували її в процесі конфлікту чи виконували постріли. Також, свідок не чув, щоб ОСОБА_18 чи ОСОБА_13 погрожували ОСОБА_8 (т. 3 а.п. 93-113)

Апеляційний суд звертає увагу, що в матеріалах провадження відсутні будь-які докази щодо застосування ОСОБА_18 , ОСОБА_13 чи будь-ким іншим зброї по відношенню до обвинуваченої ОСОБА_8 .

Окрім того, розташування транспортних засобів «СHEVROLET-NIVA», р.н.з. НОМЕР_2 , та «NISSAN-MURANO ЗНГ», р.н.з. НОМЕР_3 , відображене на фотоматеріалах у протоколах проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_18 та свідком ОСОБА_21 , дає підстави для висновку, що обвинувачена ОСОБА_31 , керуючи автомобілем «NISSAN-MURANO ЗНГ», р.н.з. НОМЕР_3 , за вказаних вище обставин, мала можливість обрати інший шлях об`їзду автомобіля «СHEVROLET-NIVA», не травмуючи потерпілого ОСОБА_13 та уникнути дій, внаслідок яких потерпілий ОСОБА_16 опинився на капоті керованого нею автомобіля і не продовжувати таким чином рух транспортним засобом, постійно збільшуючи швидкість.

Також апеляційний суд зазначає, що версія сторони захисту про необхідну оборону базується, в тому числі, на показаннях обвинуваченої ОСОБА_8 , яка категорично заперечила, що здійснювала рух транспортним засобом, на капоті якого знаходився потерпілий ОСОБА_13 і надалі поступово збільшуючи швидкість руху та маючи на меті скинути ОСОБА_13 з капоту автомобіля, застосувала екстрене гальмування і різко змінили напрямок руху, внаслідок чого позбавила ОСОБА_13 можливості втриматися і це призвело до його падіння на проїжджу частину дороги та отримання тілесних ушкоджень, від яких він наступила його смерть.

Проте, досліджені судом першої та апеляційної інстанції докази, на переконання колегії суддів підтверджують саме такий розвиток обставин події та механізм отримання потерпілим ОСОБА_13 тілесних ушкоджень.

Отже, встановлені судом першої інстанції обставини вказують на те, що дії потерпілого ОСОБА_16 та свідка ОСОБА_18 за своїми об`єктивними ознаками та характером розвитку події не могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди ОСОБА_8 такого ступеня, відвертаючи яку, остання вчинила наїзд автомобілем на потерпілого ОСОБА_16 і в подальшому, поступово збільшуючи швидкість, продовжила рух автомобілем з потерпілим ОСОБА_16 на капоті близько 700 метрів та застосувала такі засоби керування, які спричинили падіння останнього на проїжджу частину дроги і отримання ним тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть.

Не погоджується колегія суддів також і з доводами прокурорами щодо необхідності кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_8 за ч.2 ст.121 КК України.

За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст.121 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України).

У випадку, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії залежно від наслідків слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати за ст. 119 КК України чи ст. 128 КК України.

Розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, що спричинило її смерть (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивство, вчинене через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів.

Згідно з усталеною судовою практикою, узагальненою, зокрема, у пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», питання про умисел, у тому числі на позбавлення іншої особи життя, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Аналізуючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що під час судового розгляду не здобуто доказів об`єктивного характеру, які б підтверджували, що в ОСОБА_8 , яка здійснювала рух транспортним засобом, на капоті якого знаходився ОСОБА_13 , був умисел на заподіяння останньому тяжкий тілесних ушкоджень. Такі дії обвинуваченої характеризуються злочинною недбалістю, оскільки вона хоч і не передбачала можливості настання смерті ОСОБА_13 від її дій, але повинна була і могла передбачити, що від падіння під час руху з капоту її автомобіля він може отримати тілесні ушкодження, що можуть спричинити його смерть.

Покарання ОСОБА_8 обрано у відповідності до вимог ст.ст.50, 65-67 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, даних про особу винної та інших обставин справи.

Крім цього, місцевим судом встановлено, що з урахуванням обставин справи, положень ст. 12 КК України, п. 2 і п.3 ч. 1 ст. 49 КК України, станом на 05 березня 2024 року (дату ухвалення вироку) закінчились визначені ст. 49 КК України строки давності притягнення обвинуваченої до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України та ч.1 ст.119 КК України.

Зважаючи на висловлену позицію обвинуваченої та її захисника в суді першої інстанції щодо висунутого обвинувачення, яка полягала у повному невизнанні вини у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень та заявлених цивільних позовів, враховуючи відсутність клопотань обвинуваченої про звільнення від кримінальної відповідальності, суд першої інстанції, належним чином мотивувавши своє рішення, призначив ОСОБА_8 покарання за вчинені нею кримінальні правопорушення та звільнив її від призначеного їй покарання на підставі ч.5 ст.74 КК України.

Твердження сторони захисту про те, що суд не роз`яснив ОСОБА_22 права на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, чим порушив вимоги ст.285 КПК України та допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є підставою для скасування вироку суду, колегія суддів вважає непереконливими з огляду на наступне.

Відповідно до обвинувального акту, який був предметом розгляду судом першої інстанції, ОСОБА_8 обвинувачувалась у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.286 КК України.

Суд першої інстанції проводив розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення, тобто щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.286 КК України.

Відповідно до ч.2 ст.285 КПК України, якою регламентовані загальні положення кримінального провадження під час звільнення особи від кримінальної відповідальності, особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.

Апеляційний суд звертає увагу, що підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК є лише таке закінчення відповідного строку давності, який сплив до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо особи, яка вчинила злочин певної тяжкості.

Поряд з цим, на час ухвалення вироку 05 березня 2024 року Збаразьким районним судом, строк давності щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, ще не закінчився, а рішення про перекваліфікацію дій обвинуваченої ОСОБА_8 на ч.1 ст.119 КК України суд ухвалив після виходу до нарадчої кімнати.

Відтак місцевий суд не мав підстав щодо роз`яснення ОСОБА_8 права на звільнення від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.121 КК України.

Не роз`яснення права на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, з урахуванням висловленої позиції обвинуваченої та її захисника в суді першої інстанції щодо висунутого обвинувачення, яка полягала у повному невизнанні вини у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, в тому числі і за ч.1 ст.286 КК України, та заявлених цивільних позовів, на переконання апеляційного суду не свідчить про допущене місцевим судом істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке б мало своїм наслідком скасування судового рішення.

Окрім того, судом апеляційної інстанції під час судового розгляду обвинуваченій ОСОБА_8 роз`яснено право на звільнення від кримінальної відповідальності за ст.119 ч.1, 286 ч1 КК України, відповідно до ст.49 КК України, ст.285 КПК України, від чого остання відмовилась.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо мотивів, з яких виходив суд, вирішуючи цивільні позови потерпілої ОСОБА_10 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

За змістом ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Вирішуючи цивільні позови потерпілих, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з положень ст.ст.23, 1168 ЦК України у відповідності до яких розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд, приймаючи рішення про задоволення цивільних позову в частині відшкодування моральної шкоди потерпілим ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , належним чином мотивував своє рішення; обґрунтовано прийняв до уваги характер вчиненого злочинного діяння; ступінь вини особи, яка заподіяла моральну шкоду; особи потерпілих; негативні наслідки та моральні страждання, що настали для потерпілих через загибель, відповідно, їх чоловіка та батька; моральні та психологічні страждання потерпілих, та, врахувавши вимоги розумності і справедливості, дійшов правильного висновку про задоволення моральної шкоди у визначених у вироку сумах.

На думку колегії суддів, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є адекватною компенсацію перенесених потерпілими моральних страждань, заподіяних злочинними діями обвинуваченої ОСОБА_8 .

Також, виходячи з положень ст.1200 ЦК України, місцевий суд зробив правильний висновок про необхідність відшкодування шкоди неповнолітнім дітям ОСОБА_16 - ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , спричиненої внаслідок втрати годувальника.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів вважає, що досліджені судом першої інстанції та перевірені апеляційним судом доказами у своїй сукупності, свідчать про те, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.286, ч.1 ст.119 КК України.

Підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних досудовим слідством та досліджених судом першої інстанції доказів щодо доведеності вини ОСОБА_8 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та у вбивстві, вчиненому через необережність, в колегії суддів немає. Обґрунтованих доводів з цього приводу не наведено як в апеляційній скарзі, так і безпосередньо під час судового розгляду в апеляційному порядку.

Вирок суду першої інстанції є обґрунтованим і законним. Будь-яких передбачених ст.ст.408, 409 КПК України підстав до його зміни чи скасування не виявлено при перевірці справи в апеляційному порядку, а тому в задоволенні апеляційних скарг прокурора та захисника обвинуваченої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги прокурора Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_7 та захисника обвинуваченої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2024 року відносно ОСОБА_8 без змін.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий

Судді