Рішення

від 25.04.2025 по справі 197/1108/24

НЕ ВКАЗАНО

Справа №197/1108/24

провадження №2/197/167/25

Широківський районний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2025 року

адреса приміщення суду: вул. Соборна, 86, с-ще Широке, 53700

Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Гері О.Г.,

за участі:

секретаря судового засідання - Слобідської Л.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини та визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним та встановити факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини. Позов мотивований тим, що з 14 грудня 2019 року по 26 лютого 2024 року позивач з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу у сторін по справі народилася дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами по справі було розірвано рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 лютого 2024 року. З часу припинення відносин між позивачем та відповідачкою їх спільна дитина приживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачка не приймає участі у виховані дитини. У зв`язку з вищевикладеним просить суд визначити місце проживання дочки з батьком та встановити факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини, що необхідно позивачу для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатись до матері для отримання її згоди, в тому числі на переміщення дитини, а також для отримання соціальних послуг або документів, можливості одноосібно звертатись до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, мати право на утримання державної соціальної допомоги.

Провадження у справі відкрито 03.01.2025.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідачка, будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась.

Представник третьої особи - Виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідачки та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачкою відзиву на позов, зі згоди позивача, ухвалив розглядати справу у відсутності відповідачки згідно із ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

Суд розглянувши матеріали справи, заслухавши думку позивача, дійшов до такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14 грудня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбу Довгинцівським районним у місті Кривому Розі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що було зроблено відповідний актовий запис №498.

Від даного шлюбу у сторін по справі народилася спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження виданою Довгинцівським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, серії НОМЕР_1 .

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 лютого 2024 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, рішення набрало законної сили 28.03.2024.

Відповідно до Акту про постійне проживання та самостійне виховання та утримання батьком дитини від 01.11.2024 року, встановлено, що ОСОБА_1 з 2022 року по теперішній час фактично самостійно проживає зі своєю дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , самостійно виховує та утримує дитину. Мати дитини, ОСОБА_2 , за вищевказаною адресою не проживає, не з`являється, участі у вихованні дочки не приймає.

Відповідно до Декларації №0001-4Т02-Р010 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, укладеної між лікарем ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , законним представником пацієнта є її батько.

Згідно з довідками, виданими в.о. директора КЗДО (ЦРД) №88 КМР Любов Безсмольною, ОСОБА_3 відвідує дитячий заклад з 13 червня 2023 року. Виховується у неповній сім`ї, батько до виховання дочки ставиться відповідально, займається вихованням та розвитком дівчинки, вона забезпечена усім необхідним для перебування у закладі, загальний емоційний стан дівчинки задовільний.

Відповідно до характеристики від 28 листопада 2023 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своєю дочкою, ОСОБА_3 , зарекомендував себе з позитивної сторони, як батько так і мешканець.

Відповідно до даних акту обстеження умов проживання за дорученням органу опіки та піклування з метою обстеження умов проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатом якого було встановлено, що для життя та виховання дитини створені усі відповідні умови.

При цьому, представники Служби у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті Кривому Розі ради вважають, що встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком не відповідає інтересам малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із частиною 1 статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (частина 2 статті 141 СК України).

Частиною 2 статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина 1). Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина 2).

З матеріалів даної справи вбачається, що Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті Кривому Розі ради дійшла висновку, що встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком не відповідає інтересам малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20) вказано, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №320/948/18, (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

У заяві про встановлення такого юридичного факту обов`язково має бути зазначено з якою метою заявник має бажання встановити такий факт (пункт 1 частини першої статті 318 ЦПК України).

Позивач, звертаючись в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним малолітньої доньки ОСОБА_3 , не зазначив безпосередню мету встановлення такого факту.

Посилання позивача на необхідність реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатись до матері для отримання її згоди, в тому числі на переміщення дитини, на здійснення медичних втручань, а також для отримання соціальних послуг або документів, можливості одноосібно звертатись до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, мати право на утримання державної соціальної допомоги, саме по собі не свідчить про наявність у нього особистого права, яке безпосередньо порушується чи оспорюється відповідачкою.

Слід зауважити, що саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання дитини батьком не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто, від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 року у справі №462/5368/16-ц зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог, тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини передбачені ст.150 СК України, а їх права щодо виховання дитини закріплені у ст.151 СК України.

Так, за приписами ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За положеннями ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 157 СК України визначає порядок вирішення батьками питань щодо виховання дитини.

Відповідно до положень ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі: 1) наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів; 2) наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей.

У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.

Закон не передбачає обов`язку підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні шляхом встановлення юридичного факту в судовому порядку. Натомість, такий факт може бути підтверджений за рішенням суду в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

За змістом наведених норм чинного законодавства, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі п.2 ч.1 ст.164 СК України.

За положеннями ч.2 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тому суд вважає, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів того, що відповідачка ухиляється від виховання спільної доньки, а відтак в задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини та визначення її місця проживання належить відмовити за недоведеністю.

Керуючись ст.ст.13, 81, 141, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), третя особа: Виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради (місцезнаходження: 50086, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Дніпровське шосе, 11, код ЄДРПОУ 05520744) про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини та визначення місця проживання дитини відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 РозділуХІІІПерехідних положень ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений 25.04.2025 року.

С у д д я: О.Г. Геря