Ухвала

від 18.04.2025 по справі 755/5353/25

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/5353/25

Провадження №: 2-о/755/327/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2025 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилова О.В., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Болградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту, що має юридичне значення - факту народження, -

в с т а н о в и в:

Заявник ОСОБА_1 , через представника - адвоката Головченка Олександра Андрійовича, звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою, заінтересована особа - Болградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту, що має юридичне значення - факту народження, про встановлення факту, що має юридичне значення - факту народження.

Вказану заяву передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин та вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням судочинства, так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно із ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно із ч. 2 вказаної статті, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В роз`ясненнях, викладених п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, звернуто увагу судів на те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 295/3547/21 (провадження № 61-10600св21) зазначено, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Відповідно до ч. 1 ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.

Встановлення фактів є особливою функцією суду, необхідною для підтвердження певної обставини як факту, про що просить заявник. Необхідність цього виникає у зв`язку із прогалиною в інформації або її відсутності, яка не дає змоги дійти остаточного висновку у питанні.

Як убачається зі змісту поданої заяви, заявник просить встановити факт (дослівно): «народилась ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Болград Одеської області, народження зареєстроване Болградською міською радою Одеської області та її батьками є: ОСОБА_3 (українець) та ОСОБА_4 (єврейка), актовий запис № 85.»

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Новоандріївка Сімферопольського району Автономної Республіки Крим, згідно свідоцтва про народження заявника серії НОМЕР_1 , виданого 07 липня 1967 року Новоандріївською сільською радою Сімферопольського району Автономної Республіки Крим, батьками записано: ОСОБА_5 (українець) та ОСОБА_6 (українка), актовий запис № 8.

Дошлюбне прізвище ОСОБА_6 - « ОСОБА_7 », про що зазначено у Витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00043753534, сформованому 23 лютого 2024 року.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_2 , виданого 10 вересня 1940 року Болградською міською радою Одеської області, її батьками є: ОСОБА_3 (українець) та ОСОБА_4 (єврейка), актовий запис № 85.

Заявник зазначає, що встановлення даного факту потрібно для впорядкування документів, а також для реалізації особистих прав: родинного впорядкування та вказує, що стан свідоцтва про народження ОСОБА_2 , з огляду на відсутність інформації в архіві і інших органах, такий документ не приймається Державою Ізраїль.

Отже, з наведеного в заяві обґрунтування вбачається, що метою встановлення факту є підтвердження в Державі Ізраїль походження заявника за національністю.

Так, пунктом 7 частини першої статті 315 ЦПК України передбачена можливість встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

Водночас, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту народження ОСОБА_2 , заявник також просить зазначити інформацію про національну приналежність батьків останньої.

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть (частини друга та третя статті 49 ЦК України).

Фізична особа має право на індивідуальність. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (стаття 300 ЦК України).

На підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року №70/99 втратив чинність Указ Президента України від 31 грудня 1991 року «Про порядок зміни громадянами України національності». З того часу в законодавстві України відсутні норми, які передбачають настання певних юридичних наслідків або набуття немайнових чи майнових прав в залежності від національності особи.

Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та відповідних свідоцтвах відомостей про національність батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні». Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.

Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.

Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 754/7901/19, від 18 березня 2020 року у справі № 761/36561/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 759/13784/19, від 30 березня 2022 року у справі № 458/1176/20, від 17 листопада 2023 року по справі № 216/4127/23, від 01 серпня 2024 року по справі № 757/18952/23-ц.

Наведене в заяві обґрунтування вказує на фактичну мету звернення з даною заявою до суду, якою є не встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження, а підтвердження в Державі Ізраїль походження заявника за національністю.

Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 листопада 2023 року у справі № 216/4127/23, у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі.

При цьому маніпулювання заявника з викладенням прохальної частини заяви не нівелює як змісту факту, який просить встановити заявник, так і мети його встановлення, чим спростовуються твердження заявника про те, що ним не ініціюється питання про визначення національності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - факту народження особи із зазначенням інформації про національність її батьків, не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Також суд звертає увагу на те, що до заяви долучено копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 - документу, яким посвідчується народження особи та відповідь Болградського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), якою заявнику роз`яснено порядок поновлення актового запису про народження, наведено перелік документів, що додаються до заяви про поновлення втраченого актового запису цивільного стану та повідомлено, що на підставі поданих та витребуваних ВДРАЦС документів складається висновок про поновлення або відмову в поновленні актового запису цивільного стану.

Разом із тим, такої відмови до заяви долучено не було, отже відсутні передумови звернення до суду із заявою про встановлення факту народження, адже відсутні докази того, що заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт.

Керуючись статтями 260, 293, 315, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -

п о с т а н о в и в:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Болградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту, що має юридичне значення - факту народження.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

С у д д я: