Ухвала від 15.04.2025 по справі 757/12395/25-к

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/12395/25-к

пр. 1-кс-12699/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,

за участі представника власника майна - адвоката ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві провадження за скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на бездіяльність уповноважених службових осіб ГСУ НП України, у межах кримінального провадження №42023000000001346 від 16.08.2023, що полягає у неповерненні вилученого під час обшуку майна,

ВСТАНОВИВ:

12.03.2025 в провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на бездіяльність уповноважених службових осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, у межах кримінального провадження № 42023000000001346 від 16.08.2023, що полягає у неповерненні майна вилученого 05.03.2025 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 05.03.2025 було проведено обшук за вказаною адресою, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.02.2025 у справі №757/7773/25-к, під час проведення якого вилучено майно, на яке до цього часу не накладено арешт, а відтак вилучене майно має статус тимчасово вилученого та відповідно підлягає поверненню його законному володільцю.

В судовому засіданні представник власника майна - адвокат ОСОБА_3 вимоги скарги підтримала та просила задовольнити з викладених в ній підстав.

Представник органу досудового розслідування у судове засідання не з`явився, про розгляд скарги повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України здійснювалась фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Вивчивши скаргу, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.

Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42023000000001346 від 16.08.2023 за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України.

18.02.2025 ухвалою Печерського районного суду м. Києва, частково задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України майор поліції ОСОБА_6 та надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення з подальшим вилученням, а саме:

- первинні фінансово - господарські документи щодо взаємовідносин ТОВ «Нові продукти Україна» (код ЄДРПОУ 36843876) з ФОП ОСОБА_7 (іпн НОМЕР_1 ), ФОП ОСОБА_8 (іпн НОМЕР_2 ), ФОП ОСОБА_9 (іпн НОМЕР_3 ), ФОП ОСОБА_10 (іпн НОМЕР_4 ), ФОП ОСОБА_11 , ФОП ОСОБА_12 (іпн НОМЕР_5 ), ФОП ОСОБА_13 (іпн НОМЕР_6 ), ФОП ОСОБА_14 (іпн НОМЕР_7 ), ФОП ОСОБА_15 (іпн НОМЕР_8 ), ФОП ОСОБА_16 (іпн НОМЕР_9 ), ФОП ОСОБА_17 (іпн НОМЕР_10 ), ФОП ОСОБА_18 (іпн НОМЕР_11 ), ФОП ОСОБА_19 (іпн НОМЕР_12 ), ФОП ОСОБА_20 (іпн НОМЕР_13 ), ФОП ОСОБА_21 (іпн НОМЕР_14 ), ФОП ОСОБА_22 (іпн НОМЕР_15 ), ФОП ОСОБА_23 (іпн НОМЕР_16 )

- комп`ютерної техніки, у т.ч. системних блоків, моноблоків, ноутбуків, планшетів, флеш накопичувачів, мобільних телефонів виключно якщо на них містяться відомості щодо трудових відносин вказаних фізичних осіб підприємців із ТОВ «Нові продукти Україна»;

- документи щодо відкриття банківських рахунків та банківські картки на які вказаним фізичним особам підприємцям здійснювалось перерахування коштів від ТОВ «Нові продукти Україна»;

- cтатутні та реєстраційні документи ТОВ «Нові продукти Україна» (код ЄДРПОУ 36843876), накази про призначення директорів та бухгалтерів за період з початку 2022 року по кінець 2024 року, а також блокноти, записники, журнали та інші чорнові записи, які можуть містити відомості щодо вказаної незаконної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім`ї або його представникові.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.

Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

У судовому засіданні встановлено, що вилучене, відповідно до протоколу обшуку від 05.03.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , майно, на поверненні якого наполягає володілець, підпадає під критерії, визначені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.02.2025 у справі №757/7773/25-к на підставі якої працівниками органу досудового розслідування проведено слідчу дію - обшук.

Відтак, вилучене майно, не є тимчасово вилученим майном, а тому не може застосовуватися порядок, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 169 КПК України, та процедура за ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу.

За вказаних обставин, під час судового розгляду даної скарги за наданими матеріали, встановлено, що втручання органу досудового розслідування у право ОСОБА_5 законними критеріями, тобто з дотриманням відповідних положень національного законодавства та відповідності верховенства права. Також, слідчим суддею встановлено, що в даний час забезпечується «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав ОСОБА_5 , відповідно існує пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються органом досудового розслідування, та метою, яку прагнуть досягти.

На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,

УХВАЛИВ:

Скаргу залишити без задоволення.

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1