Постанова

від 24.04.2025 по справі 705/6590/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року

м. Черкаси

Справа № 705/6590/24Провадження № 22-ц/821/628/25категорія: 305020000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Василенко Л.І.,

суддів: Карпенко О. В., Новіков О. М.,

секретаря Глущенко І. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Виконавчий комітет Уманської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Уманської міської ради про припинення проживання в будинку, у складі: головуючого судді Годік Л. С.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся досуду зпозовом до Виконавчого комітетуУманської міськоїради проприпинення проживанняв будинку.

Позовні вимоги мотивував тим, що по АДРЕСА_1 на земельній ділянці пл. 2035 кв. м в одному просторі розташовані три індивідуальні будинки. Один з них по Договору дарування від 27.05.1994 належить йому. Природа власності будинок приватний, окремий, садибний, одноквартирний, побудований у 1930, глиняний, кімнати неізольовані, кухня єдина, форма власності - спільна сумісна власність без розподілу, квартира неділима. Схоронність будинку підтримувалася тільки поточними ремонтами через скрутний фінансовий стан. Будинок не відповідає санітарним і технічним вимогам, природний знос 80%.

Зазначає, що по рішенню Виконавчого комітету міської ради № 91 від 25.02.2010 перепланування в дві окремі квартири обернулося катастрофою, жилі приміщення перейшли в нежилі і законсервовані, а його сім`я була прийнята на квартирний облік, а він потребує поліпшення житлових умов протягом 12 років з моменту квартирного обліку. За минулі роки попередити погіршення житлових умов, технічного стану будинку і прибудинкової території не вдалося. Будинок не придатний для проживання, так як вирішення проблемних питань є неможливим.

Просив визнати будинок по АДРЕСА_1 , власника ОСОБА_1 непридатним для проживання і припинити проживання за недостатній рівень життя.

Зобов`язати виконком Уманської міської ради провести обстеження стану житлового будинку по АДРЕСА_1 власника ОСОБА_1 з метою встановлення його для переводу в нежилий або для знесення.

Судові витрати стягнути з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем ненадано судуналежних тадопустимих доказівна підтвердженнясвоїх доводівщодо порушенняйого прав,свобод чизаконних інтересівУманською міськоюрадою прирозпорядженні своєюприватною власністю,а самежитловим будинком,що належитьостанньому напідставі договорударування.Не наданодоказів,що підтверджуютьзнос будинкупозивача станомна датуподачі позовноїзаяви,висновку експерта,комунальних служб,показів свідків.Не наданотакож письмовогопідтвердження даногофакту Уманськоюміською радоюпро те,що позивачмає правона поліпшенняжитлових умовза рахунокміського бюджету,оскільки увідзиві представникомУманської міськоїради зазначено,що ремонтпроводиться лишетих будинків, що перебувають у комунальній власності, а житловий будинок позивача перебуває у приватній власності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У лютому 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить суд визнати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2025 року технічним висновком, який не відноситься до судової юрисдикції, скасувати його, а подальший розгляд справи припинити.

Постановити окрему ухвалу про відповідальність Уманського міськрайонного суду за невиконання посадових обов`язків. Судовий збір стягнути із відповідача.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Крім того, судом порушені строки розгляду справи.

24 березня 2025 року Виконавчим комітетом Уманської міської ради направлено відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Вважає, що скаржник в апеляційній скарзі жодним чином не спростував висновків суду першої інстанції та не надав доводів про наявність підстав для задоволення позову.

Крім того, скаржник не довів неправильність чи незаконність прийнятого судового рішення, а лиш зазначив, свої міркування в цілому та аргументи, які ґрунтуються на неправильному тлумаченні.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ст. ст. 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Судом встановлено, що 27 травня 1994 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 в рівних долях з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться на присадибній земельній ділянці розміром 2035 кв. м, що підтверджується Договором дарування від 27.05.1994, посвідченим державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Очеретяною В. В. (а.с. 3).

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку від 10.09.2007 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0249 га по АДРЕСА_1 , яка надана йому для обслуговування жилого будинку та спільне користування (а.с. 4).

З довідки Відділу житлового господарства Уманської міської ради № 1281 від 07.12.2012, виданої ОСОБА_2 вбачається, що вона перебуває на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов на загальній та пільговій (у списку учасників ВВв) черзі, складом сім`ї дві особи: вона та син ОСОБА_1 (а.с. 5).

Звертаючись в суд з позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати будинок по АДРЕСА_1 , власника ОСОБА_1 непридатним для проживання і припинити проживання за недостатній рівень життя та зобов`язати Виконком Уманської міської ради провести обстеження стану житлового будинку по АДРЕСА_1 власника ОСОБА_1 з метою встановлення його для переводу в нежилий або для знесення.

Тобто, ОСОБА_1 , маючи у приватній власності 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0249 га по АДРЕСА_1 , бажає, зокрема здійснити його ремонт за рахунок міського бюджету, оскільки його будинок старий, не відповідає санітарним і технічним нормам, потребує капітального ремонту та непридатний для проживання.

Статтею 41 Конституції України та Цивільним кодексом України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За правилами ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України власність зобов`язує, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення ст. 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Згідно з ст. 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 п. «а» ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо вирішення відповідно до закону питань управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торгівельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідної територіальної громади, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населення.

Тобто до відання Виконавчого комітету Уманської міської ради належить майно, що перебуває саме в комунальній, а не приватній власності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

За ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з нормами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч. 1 с. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, ОСОБА_1 , ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не надає доказів непридатності будинку для його проживання та не наводить доводів, яким саме чином порушені його права та інтереси, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

Клопотань щодо витребування доказів чи проведення експертизи ОСОБА_1 не заявляв.

З огляду на викладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення відповідачем прав чи законних інтересів ОСОБА_1 .

Що стосується вимог апеляційної скарги про постановлення окремої ухвали відносно Уманського міськрайонного суду Черкаської області за невиконання процесуальних обов`язків, то такі вимоги є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту ст. 385 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених ст. 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Частиною 1 ст. 262 ЦПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Тлумачення ч. 1 ст. 262 ЦПК України свідчить, що суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо під час вирішення спору встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 ЦПК України, суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Згідно з ч. 3 ст. 262 ЦПК України суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких ознак кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 4 ст. 262 ЦПК України суд постановляє окрему ухвалу щодо свідка, експерта чи перекладача у разі виявлення під час розгляду справи відповідно неправдивих показань, неправдивого висновку експерта чи неправильного перекладу, підробки доказів та направляє її прокурору чи органу досудового розслідування.

Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) саме на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2018 року в справі № 761/32388/13-ц дійшов висновку, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

Водночас, апеляційний суд зазначає, що під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, не було встановлено підстав для постановлення окремої ухвали.

Щодо доводів апеляційної скарги, що судом розглянуто справу з порушенням процесуальних норм, а саме строків розгляду справи з 02.12.2024 по 06.02.2025, слід дійти наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права.

Частиною 3 ст. 376 ЦПК України визначені такі порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, одним із яких, згідно пункту 7 є розгляд судом в порядку спрощеного позовного провадження справи, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Малозначними справами, згідно визначення у чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, ч. 6 ст. 19 ЦПК України (в редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 9 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

У порядку спрощеного позовного провадження, за правилами частин 1-3 статті 274 ЦПК України, розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд (ч. 1).

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч. 2).

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (ч. 3).

В ч. 4 ст. 274 ЦПК України наведений перелік справ, спори по яких не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. До таких віднесені справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до гл. 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Отже, в порядку спрощеного позовного провадження суд вправі розглядати не лише ті справи, що визначені у ч. 1 ст. 274 ЦПК України, а й будь-які інші цивільні справи, розгляд яких в порядку спрощеного позовного провадження не заборонений ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 і ч. 7 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5). Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч. 7).

Частиною 2ст.279ЦПК Українивизначено,що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 279 ЦПК України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.12.2024 відкрито провадження у справі і призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

ОСОБА_1 просив здійснювати розгляд справи за його відсутності, будь-яких клопотань не заявляв (а.с. 14).

17.12.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а 19.12.2024 від ОСОБА_1 відповідь на відзив, тобто сторони по справі висловили свою позицію (а.с. 15-20).

В порушення положень ч. 2 ст. 279 ЦПК України, судом розглянуто справу протягом не тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, а саме з 02.12.2024 по 06.02.2025, проте, вказана обставина не порушила права сторін на вчинення процесуальних дій, на вчинення яких ч. 3 ст. 279 ЦПК України надано протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Колегія суддів вважає, що інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv.UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги і колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні його апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги компенсується за рахунок держави. Докази наявності інших судових витрат, понесених сторонами, у матеріалах справи відсутні, тому відсутні підстави для їх стягнення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, підстави для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Текст постанови складено 24 квітня 2025 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

О. М. Новіков