Постанова

від 23.04.2025 по справі 925/1302/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2025 р. Справа№ 925/1302/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Тищенко А.І.

Коробенка Г.П.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Білянської Ольги Сергіївни

на рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2024 (повний текст складено 04.12.2024)

у справі № 925/1302/24 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Черкаської міської ради

до Фізичної особи - підприємця Білянської Ольги Сергіївни

про стягнення 111 388,49 грн,,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

21 жовтня 2024 року Черкаська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Білянської Ольги Сергіївни (далі - ФОП Білянська О.С., відповідач) про стягнення 111 388,96 грн. безпідставно утримуваних коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач будучи власником об`єкту нерухомого майна, у період з 02.04.2017 по 30.09.2024 здійснював фактичне користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт нерухомості розміщений за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою, але не сплачував кошти за таке користування.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 04.12.2024 у справі № 925/1302/24 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з ФОП Білянської О.С. на користь позивача шляхом зарахування до міського бюджету м. Черкаси безпідставно утримані кошти у розмірі 111 388,49 грн.

Обґрунтовуючи рішення, місцевий господарський суд вказав про наявність підстав для задоволення позову про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне використання земельною ділянкою за період з 02.04.2017 по 30.09.2024 у загальній сумі 111 388,96 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ФОП Білянська О.С. 17.12.2024 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2024 у справі № 925/1302/24, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимогу повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано:

- Згідно інформаційної довідки №407102042 від 09.12.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником нежитлової будівлі є фізична особа Білянська О.С., а не фізична особа -підприємець;

- в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач здійснював господарську діяльність або використовував земельну ділянку;

- витяг із державного земельного кадастру на земельну ділянку не може бути основою для розрахунку заборгованості у даній справі.

Позиції учасників справи.

27.01.2025 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого позивач просив апеляційний господарський суд залишити без задоволення вимоги апеляційної скарги, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування заперечень проти задоволення апеляційної скарги представник позивача зазначає, що функціональне призначення приміщення об`єкту нерухомого майна та види економічної діяльності ФОП Білянської О.С. повністю співвідносяться між собою, що дає підстави зробити висновок, що відповідач у даному спорі має виступати саме як суб`єкт господарювання, а не фізична особа.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Черкаська міська рада відповідно до положень п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.09.2012 №5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" є власником земельної ділянки загальною площею 0,1900 га, кадастровий номер: 7110136400:03:002:0014, що знаходиться у м. Черкаси по вул. Будіндустрії, 11/3 .

Згідно інформаційної довідки №396614637 від 26.09.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач є власником нежитлової будівлі, загальною площею 181,7 кв.м. (РНОНМ 722599371101) за адресою: м. Черкаси, вул. Будіндустрії, 11/3 (далі - Нерухоме майно) на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2005, серія та номер 15806, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В.

Відповідач з моменту набуття права власності на Нерухоме майно здійснює фактичне користування земельною ділянкою під своїм Нерухомим майном, без відповідних правовстановлюючих документів та без здійснення оплати за таке фактичне користування.

Вищевказане нерухоме майно відповідача розташовано відповідно на земельній ділянці площею 0,1900 га, кадастровий номер: 7110136400:03:002:0014.

З витягу з Державного земельного кадастру від 16.07.2024 №НВ-4800454872024 вбачається, що земельна ділянка площею 0,1900 га, кадастровий номер: 7110136400:03:002:0014, зареєстрована 12.09.2011.

Відповідно інформаційної довідки з ДЗК від 26.09.2024 земельна ділянка загальною площею 0,19 га, кадастровий номер: 7110136400:03:002:0014, зареєстрована з цільовим призначенням: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Із Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.07.2024 вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:037:002:0014 у 2024 році становила 608 608,00 грн.

Рішеннями Черкаської міської ради №2-1312 від 25.06.2015, №2-2219 від 27.06.2017 та №2-4690 від 27.06.2019 затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Черкаси.

У Положеннях міститься таблиця, з якої вбачається, що земельні ділянки з вищевказаним цільовим належить до "Інші землі". Ставка орендної плати за користування такими земельними ділянками становить 3% від їх нормативно-грошової оцінки.

Згідно здійсненого позивачем розрахунку, за час фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період з 02.04.2017 по 30.09.2024, розмір заборгованості відповідача становить 111 388,49 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

За частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

При цьому законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №22/207/15 та №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17 та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 Верховний Суд зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Згідно інформаційної довідки №396614637 від 26.09.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач є власником нежитлової будівлі, загальною площею 181,7 кв.м. (РНОНМ 722599371101) за адресою: м. Черкаси, вул. Будіндустрії, 11/3 (далі - Нерухоме майно) на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2005, серія та номер 15806, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В.

Вищевказане нерухоме майно відповідача розташовано відповідно на земельній ділянці площею 0,1900 га, кадастровий номер: 7110136400:037:002:0014.

З витягу з Державного земельного кадастру від 16.07.2024 №НВ-4800454872024 вбачається, що земельна ділянка площею 0,1900 га, кадастровий номер: 7110136400:037:002:0014, зареєстрована 12.09.2011.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що оскільки право власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, зареєстроване саме за фізичною особою, то відповідачем у даній справі безпідставно визначено Білянську О.С. як фізичну особу-підприємця й, відповідно, спір не підвідомчий господарському суду.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 325 Цивільного кодексу України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Отже, чинне законодавство України не визначає такого суб`єкта права приватної власності як фізична особа-підприємець.

За змістом частин 1, 2 статті 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Колегія суддів наголошує, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нову ознаку - суб`єкта господарювання.

При цьому дійсно наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Відповідно, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

У спірному випадку судом відповідно до Відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, які долучені до позову, встановлено, що Білянська Ольга Сергіївна зареєстрована як фізична особа-підприємець 13.02.2003, номер запису 202601700000097. Види діяльності, що має право здійснювати відповідач: 68.20. Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 52.10 Складське господарство.

Враховуючи, що функціональне призначення приміщення Нерухомого майна та види економічної діяльності ФОП Білянської О.С. повністю співвідносяться між собою, безпідставними є доводи відповідача про те, що Білянська О.С. у спірних правовідносинах виступає саме як фізична особа без статусу підприємця, а дані правовідносини не є господарськими.

Отже, саме ФОП Білянська О.С. у спірному періоді була фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований об`єкт, належний їй на праві власності, у зв`язку з чим у неї виник обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване.

Таким чином, відповідач як власник об`єкта нерухомого майна, зокрема, у спірний період, користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування нею, відтак він є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти (за виключенням нарахованих за період з 01.03.2022 до 31.12.2022, про що буде вказано далі) власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо розміру безпідставно збережених за спірний період відповідачем коштів у вигляді орендної плати суд встановив таке.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1, 3 - 4 та 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив такий правовий висновок: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20).

Суд зазначає, що основою для визначення для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Положення Податкового кодексу України і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Згідно з пунктом 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Суд бере до уваги, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кі = І:100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Згідно повідомлення Держгеокадастру від 12.01.2024 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік» значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2017-2020 рр. була сталою і застосовувалася із значенням 1.0, за 2021 рр. становила для земель несільськогосподарського призначення - 1,1, за 2022 рік - 1,15, за 2023- 1,051.

Як вбачається з доданого до матеріалів справи розрахунку, розмір орендної плати за використання відповідачем земельної ділянки за період з 02.04.2017 до 30.09.2024, становить 111 388,49 грн. (за 2017 рік з 02.04.2017 до 31.12.2017 - 10 309,16 грн., за 2018 рік - 13733,01 грн., за 2019 рік - 13 733,01 грн, за 2020 рік - 13 733,01 грн, за 2021 рік - 13 733,01 грн, за 2022 рік - 15106,31 грн, за 2023 рік - 17372.25 грн, з 01.01.2024 по 30.09.2024 - 13 668,74 грн.

Зазначений розмір орендної плати розрахований шляхом застосування орендної ставки до нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 7110136400:03:002:0014 за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, щодо яких заявлене стягнення, наступна:

- за 2017-2021 роки становила 457 766,93 грн, враховуючи ст. 289 Податкового кодексу України, п. 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, індекс споживчих цін, що використовуються для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2017-2021 роки, для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь) - 1,0;

- за 2022 рік становить 503 543,62 грн., враховуючи ст. 289 Податкового кодексу України, п. 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, індекс споживчих цін, що використовуються для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2022 рік, для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь) - 1,15.

- за 2023 рік становить 579 075,17 грн., враховуючи ст. 289 Податкового кодексу України, п. 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, індекс споживчих цін, що використовуються для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2023 рік, для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь) - 1,051.

- за 2024 рік становить 608 608,00 грн. за даними витягу № НВ-7100476792024 із технічної документації із нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 30.07.2024.

Відповідно інформаційної довідки з ДЗК від 26.09.2024 земельна ділянка загальною площею 0,19 га, кадастровий номер: 7110136400:037:002:0014, зареєстрована з цільовим призначенням: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Рішеннями Черкаської міської ради №2-1312 від 25.06.2015, №2-2219 від 27.06.2017 та №2-4690 від 27.06.2019 затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Черкаси.

У Положеннях міститься таблиця, з якої вбачається, що земельні ділянки з вищевказаним цільовим належить до «Інші землі». Ставка орендної плати за користування такими земельними ділянками становить 3% від їх нормативно-грошової оцінки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Таким чином, згідно з розрахунком позивача за період з 02.04.2017 по 30.09.2024 місцевий бюджет недоотримав 111 388 грн 49 коп. орендної плати через неоформлення відповідачем права користування земельною ділянкою.

Обґрунтованості заявленої суми відповідачем в апеляційній скарзі не спростовано.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду щодо наявності підстав для частково задоволення позовних вимог у даній справі.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (відповідача).

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білянської Ольги Сергіївни на рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2024 у справі №925/1302/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2024 у справі №925/1302/24 залишити без змін:

4. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1302/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді А.І. Тищенко

Г.П. Коробенко